Вже за часів незалежної України книжковий дизайн почав перевідкривати й переосмислювати період 20-х років XX століття. Натомість один із теперішніх світових трендів – ugly дизайн – від початку з’явився В Україні у 1990-х. Співзасновниця українського медіа «Читомо» Оксана Хмельовська розмірковує, чи можна говорити про характерні риси сучасного українського книжкового дизайну, яка роль національних конкурсів красивих книг та як українські ілюстратори ведуть візуальні щоденники війни, фіксуючи злочини росії та створюючи зле, але сміливе мистецтво. Telegraf.Design публікує роздуми Оксани.
Вперше стаття була опублікована німецькою й англійською мовою в журналі Osteuropa.
Які дизайнерські традиції отримала Україна у спадок від СРСР?
Розпочати історію книжкового дизайну умовно можна від 1920-х років – від так званої «українізації» – короткого періоду «українського ренесансу» на зорі заснування радянської імперії. Тоді кількість нових українських книжок зростала: у 1923 вийшло 2 567 видань (10 440 примірників), а вже у 1925 році – 5 718 (19 691 примірників).
У той час в Україні уже творили митці світового рівня: Казимир Малевич, Олександр Архипенко, Георгій Нарбут, Олександра Екстер, Соня Делоне, Давид Бурлюк, Василь Єрмилов, Вадим Меллер, Борис Косарєв та інші. Багато з них працювали на перетині архітектури, образотворчого, плакатного мистецтв, скульптури, театру, кіно й навіть моди. Це впливало на їхній підхід до оформлення книжок, що часто межував із новаторством і експериментами.
«Якби Українська держава вистояла на початку XX століття, я певен, що ті культурні та мистецькі процеси, які зародилися в Україні ще до Першої світової війни, тепер мали б назву в історії мистецтва, як український авангард, а не російський», — розповів Ілля Жекалов, креативний директор нішевого видавництва арткниг «РЕД ЗЕТ».
Читайте також: 29 культових об’єктів дизайну в Україні – від українського скоропису до відеогри S.T.A.L.K.E.R.
Деякі митці більше долучалися до видавничих процесів, а деякі робили перші спроби теоретизації в царині оформлення книжок: Георгій Нарбут, Анатоль Петрицький, Василь Кричевський, Микола Бутович, Осип Сорохтей, Іван Падалка. Тогочасна книжкова школа, попри жорстку цензуру і репресії, сформувала виразне графічне обличчя, яскравих людей і впізнавану графіку.
«Українська школа дизайну — це загально європейські тренди початку XX століття сплавлені з українською візуальною традицією. Такий сплав дав дуже оригінальний і впізнаваний стиль, став базою для українського книжкового дизайну ще на 50 років як мінімум. Про це свідчить певна стилістична подібність українських радянських видань і видань діаспори. Також не слід забувати за потужний вклад художників українського авангарду, що ще раз проявився через покоління уже в мистецтві шістдесятників», — розповідає Олег Грищенко, графік, співзасновник і куратор клубу ілюстраторів Pictoric.
Роль художника нерідко була ключовою, навіть на рівні термінології замість дизайнерів у союзі працювали «художники книги», тому не дивно, що більше уваги приділяли насамперед ілюстраціям, графіці, а не верстці, паперу, поліграфічним особливостям, шрифтам. За такого підходу сам дизайн, режисура книги, робота з текстом не відзначалися нічим особливим. Книжка була включена в роботу пропаганди, а видавці не конкурували за читачів. Обмежений набір металевих гарнітур, дешевий папір робив ці книжки стереотипно невиразними.
«Було кілька винятків, як майстер книжкового оформлення Володимир Юрчишин, що сам надзвичайно уважно проробляв кожну деталь видання. Проте не можна говорити, що наш спадок до настання незалежності — лише радянський. Маємо величезний доробок українського книжкового дизайну в діаспорі. Варто звернути увагу на літерацію, сміливі експерименти з кирилицею хоча б Якова Гніздовського. Сьогодні цей спадок здебільшого оцифрований та активно використовується», — ділиться Василь Косів, доктор мистецтвознавства, ректор Львівської національної академії мистецтв, автор дослідження «Українська ідентичність у графічному дизайні 1945-1989 років»
В останні роки українські дизайнери перевідкривають радянський спадок: з’явилися нові фундаментальні видання, які досліджують історію українського дизайну в різні періоди, серед яких: НАРБУТ. Студії. Спогади. Листи [Реконструкція знищеного 1933 року «Нарбутівського Збірника»], ЗНАК. Українські товарні знаки 1960–1980, «Відтворення шрифтової спадщини: 40 оригінальних шрифтів» Володимира Лесняка, «Українська ідентичність у графічному дизайні 1945-1989 років» Василя Косіва.
Потворні 1990-ті й щедрі спецефекти
Українська незалежність розпочалася із занепаду економіки: десятками закривалися книжкові магазини, а державні видавництва самоліквідовувались або консервувались. Потрібен був час, щоб сформувати нові підходи до книжкової справи. А фінансова криза не сприяла створенню мистецьких видань та експериментам зі стилістикою чи друком.
Цей час збігся із кардинальними технологічними змінами видавничого процесу: з’явилися перші комп’ютери, а диски із піратськими програмами й тисячами шрифтів продавалися на стихійних ринках.
Олександр Трегуб
Засновник Інституту Projector і видавець Telegraf.design
«Розпад традиції, нові технології та щедрі спецефекти — тіні, обводки, непропорційні завужені чи розтягнуті шрифти, неякісний папір — утворили автентичний український напрямок – ugly дизайну. Найкращі його зразки досі можна побачити на стовпах і дошках оголошень. Те, що «навчені» дизайнери сприймали як несмак і кітч, сьогодні рафіновані європейські колеги відкривають свідомим пошуком. Ugly дизайн, що органічно утворився в пострадянському середовищі, сьогодні є одним із найбажаніших світових трендів»
Окрім «потворного» дизайну 1990-ті – це й про раніше заборонені теми. Тож у той час виходять книжки репресованих письменників, провокаційні романи, фотокниги з відвертою еротикою, концептуальний самвидав і хуліганські артбуки. Так, наприклад, поліграф Василь Чебаник створив шрифт «Рутенія» на основі старого українського письма, що було не можливо за СРСР.
У цей час в Україні постають уже перші приватні видавництва, з’являються часописи, для яких важлива репутація і які готові конкурувати за читача, тому й запрошують до співпраці талановитих художників і графіків, які в минулому співпрацювали з державними видавництвами. Валентина Мельниченко, В’ячеслав Легкобит, Георгій Якутович, Володимир Голозубів дали певну базу українського стилю в ілюстрації, й у 1990-их до цього кола додалися нові професіонали.
Олександра Корчевська-Цехош
Графічна та діджитал-дизайнерка, викладачка УКУ та Projector
«У 1990-ті книжковий дизайн був різним: дехто використовував традиції модерну, дехто тяжів до експерименту з кольором та контрастом планів, але в цілому в обох випадках дизайн характеризувався наївністю форми й експериментами в зображенні пропорцій»
Підвалини арткниг в Україні заклало видавництво «Родовід», яке вже близько 30 років спеціалізується перш за все на книжках та альбомах про українську візуальну культуру. «Родовід» також став першим видавництвом, яке почало систематично видавати візуальні книги молодих українських фотографів та художників та просувати їх у Європі та Америці на світових ярмарках і фестивалях фотокниг.
З початком 2000-х в український дизайн вривається фотошоп та доступ до піратських версій програм. Книжковий дизайн стає плацдармом для експерименту Практично сходять нанівець підходи до дорогих бібліотечних видань, використання антикви та тиснення фольгою. Книжка адаптується до покоління X.
«У 2000-ні роки, напевне, почався розквіт сучасної книги в Україні, коли художні ідеї та технічні можливості виконання нарешті зустрілися», — доповнює Ілля Жекалов, креативний директор нішевого видавництва арткниг «РЕД ЗЕТ»
У пошуках нової візуальної ідентичності
Поява перекладних видань із «купленим» автентичним дизайном для багатьох професіоналів і читачів була першим знайомством із візуальним підходом інших країн. Зі зростанням подорожей збільшилася кількість запрошень на артрезиденції, участь у спільних воркшопах і виставках.
Водночас відбувається стирання меж між національними школами чи напрямками, ілюстратори й дизайнери зважають на глобальні тренди або ж і задають їх. Це викликало дискусії – чи має український книжковий дизайн бути самобутнім і плекати власну ідентичність.
Саша Биченко
Співзасновник і креативний директор студії Kultura, книжковий дизайнер
«Ми не можемо працювати поза глобальною спільнотою, відключившись від інтернету, але й не можемо розчинитись в ній, адже ми є продуктом власної культури. Якщо критично підходити до одного і другого — тут і формується сучасна національні школа, стиль, дизайн (називайте як хочете), сила та краса якого в багатоголоссі іноді геть не схожих один на одного представників»
Та все ж певні тренди сучасного книжкового дизайну можна виокремити.
«Наразі український дизайн у галузі книговидавництва інтегрований у світовий контекст. Наші книжки не поступаються світовим доробкам, але при цьому мають свої особливості. Український дизайн більш інтенсивний, яскравий і різноманітний у порівнянні з більш стриманими, мінімалістичними європейськими зразками. Є тяжіння до друкарських спецефектів і розкішних фоліантів, що є цілком нормальним, бо в нас багато років не було таких технологічних можливостей», — розповідає Марія Норазян, артдиректорка студії «Графпром», кураторка, співорганізаторка міжнародного фестивалю екоплату «4 Блок».
Ще з радянського часу ілюстрація залишається дуже потужною складовою української книги, що прискорило поступ насамперед дитячого сегменту. Сьогодні робота творчих майстерень «Aґрафка» та Pictoric виходять за межі внутрішнього українського ринку.
Анна Сарвіра, Оксана Драчковська, Альона Шостко, Ольга Штонда, Олена Сметана, Юлія Гвілим, Катерина Штанко, Ольга Кузнєцова, Марія Кінович, Оксана Була, Ольга Музиченко, Марія Білінська та Вадим Соловський, Тетяна Якунова, Поліна Дорошенко, Сергій Майдуков та інші – серед переможців на міжнародних конкурсах ілюстрації.
Олександра Корчевська-Цехош, графічна та диджитал-дизайнерка, викладачка УКУ та Projector:
«Раніше графіки та дизайнери відчували тиск, коли покупець обирав книги із франшизами відомих мультиплікаційних та анімаційних компаній. Утім український ринок зараз сформував велетенський пул дуже потужних видань, які сприймаються вже цілком самостійно і навіть не провокують порівнянь із книгами з персонажами Disney, DreamWorld, Sony Pictures»
Відносно новим явищем є поява книжок, у яких для читача працюють насамперед типографія і робота з простором, зокрема це: книжки, над якими працює Альона Соломадіна («У,Н,А Колектив», до якого також входять Уляна Биченкова та Ніна Кудінова), 3Z Studio (Таня Борзунова, Сергій Мішакін), Grafprom (Ілля Павлов, Марія Норазян).
Першопрохідцями нових підходів у книжковому дизайні є нові приватні видавництва, що потроху почали вкладати бюджети в оригінальні локальні проєкти, а останніми роками – індівидавництва, що працюють над кількома для нішевої аудиторії.
«Це насамперед справа не бізнесменів, а ентузіастів, які закохані у свою справу та знають свою тему. Але це не означає, що вони ведуть бізнес як попало — доказ тому хоч і невеликі наклади, але стабільні виходи нових назв (навіть під час війни!) у таких видавництв, як IST Publishing, Родовід, Віхола, видавництва “Вавилонська бібліотека”, “Видавництво”», — каже Саша Биченко, співзасновник і креативний директор студії Kultura, книжковий дизайнер.
Одним із дієвих способів популяризації артбуків – створення виставки, інспірованих ними. IST Publishing намагається під кожне візуальне видання зробити виставковий проєкт. Наприклад, на виставці сторінки коміксу «Blindman» (автори: Володимир Гавриш та Андрій Беницький) були представлені на гіпсових пластинах. Відвідувачі могли зав’язати очі та торкатися цих пластин.
Обернений до цього тренд – публікація арткниг, каталогів на основі виставок мистецтва. Наприклад, каталоги національного музейного комплексу «Мистецький арсенал» високо цінуються серед колекціонерів.
«Наші каталоги — це ґрунтовні дослідження і мистецтвознавчі статті. А ще велика кількість світлин: фотографій та репродукцій, покликаних передати, як виставки виглядали у просторі Старого арсеналу. Цим кроком ми прагнемо розповісти більше про наш яскравий культурний спадок, експерименти і практики представників молодого покоління українських митців», — Валерія Гуєвська, артдиректорка Мистецького арсеналу.
Навчаємося і підсумовуємо діяльність
Якщо раніше професію графіка чи книжкового дизайнера можна було опанувати у державних ВИШах, то зараз є численні курси й приватні школи.
«Традиційні виші дають хорошу базу, адже принципи композиції, кольорознавство, архітектура книги кардинально не змінились. А такі-от штуки як надивленість, відслідковування розвитку типографіки й шрифтів, нових палітурних матеріалів і принципів друку часто лежить на плечах самого студента», — розповідає Валерія Гуєвська, артдиректорка Мистецького арсеналу.
Серед закладів, у яких можна швидко навчитися актуальних підходів дизайну, чи не найпомітніший Projector Insititute, який уже має 20 000 випускників з 9 факультетів і 100 000 людей в спільноті.
Олександр Трегуб, засновник Інституту Projector і видавець Telegraf.design:
«Якщо це навчальні програми, то персоналізовані під потреби. Крім особистої траєкторії, пропонуємо ще персонального ментора. Якщо створюємо бібліотеку, то це не будівля з бетону, а tech сервіс, що дає доступ до сотень навчальних відео, конференцій, спільноти. Якщо робимо професійну конференцію, то це найбільша в Європі конференція з дизайну цифрових продуктів Krupa, що зібрала востаннє 3000 людей»
Projector також заснував проєкт «Гуманітаріум», адже відчув, що технічної прикладної майстерності для дизайнерів замало, аби реалізувати складні завдання.
Опануванню нового сприяють і фестивалі з професійним ухилом креативної спільноти: форум видавців у Львові, Шрифтобльок у Харкові, Рутенія у Києві, Штурмові загони Гутенберга тощо. Всі ці тусівки перетнулися на міжнародному фестивалі Книжковий Арсенал.
«Найбільший внесок відбувся в залученні українських ілюстраторів до міжнародних виставок та іноземців до виставок у нас. З 2014 року під час Книжкового Арсеналу проходять міжнародні виставки ілюстрацій, через які ми показали, що українська ілюстрація не є на периферії, а цілком конкурентоспроможна. Надіємось, це надало впевненості багатьом учасникам в особистих проєктах», — пише Олег Грищенко, графік, співзасновник і куратор клубу ілюстраторів Pictoric.
Для поступу сфери багато зробив конкурс «Найкращий книжковий дизайн», започаткований 2016 року Книжковим Арсеналом, мета якого сприяти розвитку візуальної культури видань в Україні й відзначати українські видання із найкращим книжковим дизайном, забезпечити їхнє представлення на профільних міжнародних подіях. Поступово якість дизайну зростала. Якщо раніше найцікавішими були дитячі книжки, то зараз найбільша конкуренція у візуальній книзі, де змагаються між собою фотокниги, артбуки, графічні романи й комікси, каталоги виставок і альбоми.
У цьому контексті варто сказати й про міжнародний конкурс книжкового дизайну Ukrainian Young Book Design Awards, заснований видавництвом «Основи», і який відзначає насамперед неопубліковані дизайнерські роботи.
Мистецтво війни – зле мистецтво
Війна в Україні змінила всі сфери життя. Мистецтво стало злим, чеснішим і різким. Це життєва потреба кричати, достукатися, переживати горе й висловити ненависть до терористичних дій російської влади. За цей час створені сотні тисяч ілюстрацій, плакатів, мемів, інструкцій із виживання. Сергій Майдуков, чиї ілюстрації вже кілька разів за час війни потрапляли на обкладинки The New Yorker, The Guardian, The Wall Street Journal, у своєму інстаграмі веде щоденник війни, а його графічні роботи навіть блокували соцмережі.
«Війна стала болючим каталізатором: раніше в нашій країні ілюстратори не малювали так регулярно і так завзято, як роблять це зараз від неможливості не робити і робити слабко або сиро. Слабкі роботи, звичайно є, і вторинні є, але вони висипаються з контексту: про власну війну за Незалежність складно малювати поверхнево», — Сергій Майдуков, ілюстратор.
Свої візуальні щоденники ведуть десятки українських художників й ілюстраторів, і вони слугують дієвою мистецькою документацією. Стається подія – вбивства дітей, бомби на школи чи пологові будинки, взяття у полон волонтерів – і буквально за годину уже з’являється картинка про це. З’являється окрема бібліотека з постерами на військову тематику.
«Часто чую здивовані коментарі від іноземних фахівців, що ніхто не очікував стількох крутих митців в Україні. Тому, з одного боку, війна дала нові можливості — попрацювати із новими клієнтами, податися на артрезиденції тощо, а з іншого боку, увесь цей професійний успіх досить складно сприймати з радістю, коли на тебе падають ракети», — Марія Кінович, ілюстраторка.
Пізніше Telegraf.Design випускає окремий артефакт — друкований журнал Telegraf.Magazine про рефлексії української креативної спільноти на тему війни та ролі креативу в ній. Сюди ж увійшли і постери українських дизайнерів. Журнал став популярним також за кордоном, навіть серед людей, які не мають відношення до креативу. Пізніше його переклали англійською мовою.
На тлі зацікавлення Україною за перші 5 місяців ілюстраторській спільноті Pictoric вдалося організували разом з партнерами приблизно 40 виставок ілюстрації в підтримку України по різних країнах.
«Креативники відчули свою потужність у комунікації завдань країни, колабораціях, об’єднанні. Десятки тисяч волонтерів-креативників допомагають Україні вигравати інформаційну боротьбу. Тоді як український дизайн остаточно емансипувався від російського», — Олександр Трегуб, засновник Інституту Projector і видавець Telegraf.design.
Водночас з’явилася зацікавленість й у книжкових форматах.
«У нас в перші місяці війни польське видавництво придбало права на видання книги Знак (У,Н,А колектив). Артбук KYIV by Sergiy Maidukov з ілюстраціями про Київ замовляють іноземці, а іноземні книжкові крамниці та дистриб’ютори зацікавились нашим англомовним виданням «Павло Маков. Фонтан виснаження», підготовленим до Національного павільйону на Венеційській бієнале. Книга розповідає, зокрема, про Харків, місто біля кордону з рф, що нині руйнується», — Катерина Носко засновниця і видавчиня IST Publishing.
Ще один важливий тренд – максимальна дистанція від російського продукту, школи, впливу.
«Війна вплинула на остаточний і, мрію, невідворотній розрив будь-яких зв’язків із шрифтовиками, дизайнерами та курсами з росії, а також позбавлення нашого вічного комплексу меншовартості. Вплинула і підсиленням зв’язків та гуртуванню всередині української дизайнерської спільноти (яка і до війни гуртувалася, до речі)», — Валерія Гуєвська, артдиректорка Мистецького арсеналу.
З війною видавнича справа постраждала: багато друкарень суттєво пошкоджені. І хоч в українського книжкового дизайну є попит ззовні, українська аудиторія або перебуває за кордоном, або вирішує інші життєво важливі питання, і невідомо коли знову зможе зацікавитися арткнигами й матиме на це гроші.
Катерина Носко
Засновниця і видавчиня IST Publishing
«У середньому продажі саме на артбуки з часу повномасштабної війни скоротилися на 60-70%. Втім на перекладні текстові книжки попит починає знов відновлюватися, і це дає надію, що сфера розвиватиметься»
Як і в інших сферах, війна надала помітність українській видавничій справі в світі, зокрема книжковому дизайну й ілюстрації. Якщо раніше, на міжнародних конкурсах краси книги в нас був свій важковаговик – творча майстерня «Аґрафка», що збирала чи не всі нагороди, то відтепер до них додалися такі імена, як Анна Сарвіра, Анна Іваненко, Поліна Дорошенко, Оксана Драчковська, Тетяна Якунова, Катя Лесів, Катя Мотильова, Юлія Тверетіна, Женя Полосіна, Олександра Шатохіна, Сергій Майдуков та інші. Залишається сподіватися, що від українського книжкового дизайну не стомляться.