Соня Делоне — перша жінка, чия персональна виставка відбулась у Луврі. Її твори потрапили до постійних колекцій Музею сучасного мистецтва та Центру Жоржа Помпіду в Парижі. Вона стала однією з найвпливовіших художниць ХХ століття попри те, що в ті часи жінки переважно були музами. І законодавицею мод, яка зробила своїми полотнами сукні та авто парижан. Разом із чоловіком Соня ще й створила власний стиль у мистецтві. А почалося це все в Одесі.

Соня Делоне

Одеса → Париж

Соня Делоне, а точніше Сара Штерн, народилася 14 листопада 1885 року в Одесі. Існує версія, що майбутня мисткиня побачила світ у містечку Градизьк (нині — Полтавська область). Однак були знайдені записи у книзі рабінату та навіть свідоцтво про народження Соні, які підтверджують, що все ж вона була одеситкою.

Дівчинка рано втратила батьків, тому зростала в родині свого дядька по матері Анрі Терка. Він дав племінниці хорошу освіту та виховання, а також нове ім’я — Соня Терк. На шкільних канікулах Соня подорожувала Європою, відвідувала музеї Франції, Німеччини, Італії. Саме в цих подорожах у неї й виник потяг до мистецтва.

У 18-ть дівчина вступила до Академії витончених мистецтв у Карлсруе, Німеччина. Та за 2 роки, у 1905-му, переїхала до Парижа, щоб продовжити навчання в академії Ла Палетт.

Найперше — живопис

Хай там що, починати будь-яку розмову про творчість Соні Делоне варто з її живопису. А найкраще — з паризької богеми початку ХХ століття.

Попри високий статус Ла Палетт, Соня була невдоволена викладанням, вважала його настрій занадто критичним. Отож проводила більше часу не в академії, а в галереях навколо Парижа. Роботи того періоду писала під впливом постімпресіоністичного мистецтва ван Гога, Поля Гогена та Анрі Руссо, а також фовізму Анрі Матісса та Андре Дерена.

Власний стиль художниця знайшла трохи згодом, коли зустріла абстракціоніста Робера Делоне. Вони познайомилися в галереї тодішнього чоловіка Соні — критика та колекціонера Вільгельма Уде. Шлюб був фіктивним: Вільгельм був геєм і хотів виправдатися публічним одруженням, а Соня отримувала через його галерею доступ до спілкування з мистецькою та літературною елітою. За рік після одруження жінка вирішила розлучитись і пов’язати своє життя з Робером. Цей союз уже був довготривалим, і не лише романтичним, а й творчим.

Соня та Робер Делоне

Разом пара створила свій власний стиль у мистецтві, який вони називали симультанізм. Етимологія слова походить від латинського simul — разом, одночасно. Суть у поєднанні різночасних та різнопросторових моментів в одному зображенні. Соня та Робер заявляли, що симультанізм — це зображення руху кольору у світлі.

Вони малювали концентричні кольорові кола, наповнені світлом, які створюють відчуття динаміки. Колірні співвідношення ніби пульсували та звучали на їхніх полотнах. Публіці ці картини вперше представили в Салоні Незалежних у 1913 році. Гійом Аполлінер визначив стиль подружжя як «орфізм», проводячи аналогії між їхніми картинами та чарівною музикою давньогрецького Орфея. Хто з них вигадав цей стиль? Разом. «Він дав мені форму, а я дала йому колір», — пояснювала Соня.

«Ритм», 1938; «Танцювальна зала Бюльє», 1913; «Ритм кольору», 1952.

«Композиція», 1947; «Ритм-Колір», 1968.

Дизайн як мистецтво

«Для мене немає поділу між моїм живописом і так званою “декораторською роботою”. Я ніколи не вважала декоративно-прикладне мистецтво чимось, що гальмує розвиток художника; навпаки, це було продовженням мого мистецтва», — казала Делоне.

Дійсно, ідеї симультанізму мисткиня розвивала не лише на полотнах, а й у практичній сфері: створювала дизайн одягу та взуття, театральні костюми, тканини і килими для французьких фабрик, ілюструвала книги, займалася керамікою та вітражами, навіть оформляла автомобілі.

Меблі дизайну Соні Делоне

Симультанізм як мода

Мода — окрема яскрава сторінка у творчості Делоне.

Захоплення Соні текстилем почалося з ковдри для її та Робера маленького сина Шарля, яке мисткиня пошила у стилі печворк. До речі, зараз ця ковдра зберігається у паризькому Музеї сучасного мистецтва.

Ковдра, яку Соня Делоне зробила для свого сина; 1911.

У 1913 році Делоне вже з’явилась на богемній вечірці у власноруч скроєній сукні в «симультанному» стилі і, звичайно, викликала фурор.

А згодом, у Мадриді, куди подружжя Делоне поїхало під час Першої світової війни, відкрився перший власний дім моди Соні — Sonia Delaunay. Після повернення до Франції в 1921 році — і паризький. Одяг Делоне точно відповідав духу часу, був призначений для «жінки нового зразка». Соня, як і Коко Шанель, пропагувала простоту в крої і не любила надто пишного декору. Її речі були створені для життя та рухалися разом із тілом. Дім займався виробництвом ексклюзивного одягу, а серед клієнток була, наприклад, голлівудська акторка Глорія Свенсон.

Бутик Sonia Delaunay, 1920-ті; зразок текстилю, розробленого Сонею Делоне, 1928; моделі в костюмах від Соні Делоне.

У 1925 році, на хвилі успіху, «симультанна» сукня дизайну Соні навіть потрапила на обкладинку британського Vogue.

Обкладинка британського Vogue, 1925.

Визнання

Важливою подією у житті Соні Делоне стала паризька Виставка декоративних мистецтв 1925 року. Художниця представила найширший асортимент виробів — починаючи від «симультанних» шарфів, які били всі рекорди популярності, і закінчуючи килимами та машинами. Її проголосили провідною представницею ар-деко, яка поєднала модерн та авангард.

Делоне й раніше не залишалася непоміченою, але справжня слава прийшла після виставки. Театри та кіностудії мріяли отримати її костюми, Сорбонна запросила художницю читати лекції з історії мистецтв.

1941 року, після смерті Робера, Соня Делоне з новою енергією продовжила роботу. Щоб пережити цю втрату, вона багато писала про чоловіка, видала мемуари, взяла участь, певно, у всіх значущих європейських виставках абстрактного мистецтва.

Соня Делоне

У 1963 році художниця передала в дар Франції 117 картин — своїх і Робера Делоне. А наступного року відбулася історична подія — перша прижиттєва персональна виставка жінки-художниці у Луврі. У 1975 році, у віці 90 років, Соня Делоне здобула найвищу нагороду Франції — орден Почесного Легіону. Вона прожила 94 роки і залишилася в історії однією з перших художниць, які поєднали мистецтво та одяг.

На жаль, жодної роботи видатної авангардистки немає в Україні. Та Делоне ніколи не забувала землі, яка дала їй життя. У своїй книзі спогадів мисткиня писала: «Яскраві фарби я люблю. Це фарби мого дитинства, фарби України».