Статті
«Графічні стилі: від вікторіанців до хіпстерів»
Уривок із книги про історію розвитку графічного дизайну
9 липень, 2019
Стася Міндліна
Редактор в Telegraf.design
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви їх знайшли, виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.

Полицю книг про дизайн, перекладених на українську, доповнено новим виданням. «Графічні стилі: від вікторіанців до хіпстерів» автора Стівена Геллера та ілюстратора Сеймура Кваста – це історія розвитку графічного дизайну, показана через 700 ілюстрацій та огляд еволюції стилів протягом століть.

Разом із видавництвом ArtHuss занурюємось у «Вікторіанство», перший розділ книги, та візуальну подорож Британією й Америкою вікторіанської доби.

Матеріал створено у партнерстві з видавництвом ArtHuss

Читайте також: Книги, які рекомендують UX та продуктові дизайнери

Обкладинка книги «Графічні стилі: від вікторіанців до хіпстерів». Дизайн: Катерина Яцушек

Вікторіанство

Вікторія стала королевою у 1837 році, але стиль архітектури та образотворчого мистецтва, названий на її честь, виник ще в 1820-му й залишався поширеним на теренах Англії, Америки та більшої частини Європи аж до 1900 року. Вікторіанський стиль — не породження норовливого матріархату, а естетична реакція суспільства на індустріалізацію.

Промислова революція у Британії мала й безумовно позитивні і негативні наслідки. Окрім технологічного поступу, вона зумовила злочинність, занепад міст і піднесення самозакоханого класу скоробагатьків (nouveau riche).

У період між кінцем XVIII й серединою XIX століть відчутно поменшало глибинного англійського почуття суспільної, громадянської та естетичної відповідальності. Натомість потужним інструментом впливу на культуру стало багатство. Жага безмежних втіх спершу охопила багатіїв, а потім дісталася й до середнього класу, і масова естетика поступово позбулася навіть базових стандартів.

Вікторіанські митці в умовах занепаду естетичних стандартів шукали натхнення в минувшині. Вони захоплювалися середньовічними руїнами, знаходили паралелі між готичним мистецтвом, архітектурою попередніх століть і сьогочассям, просякнутим християнською мораллю. Проте елементи, запозичені вікторіанським стилем, втрачали приналежність до автентичної культури.

Ральф Ніколсон в «Аналізі оздоблення» (Analysis of Ornament, 1856) закидає відроджувачам: «Декоратор міг… чудово скомпонувати форми та кольори — і тут-таки продемонструвати незбагненну примітивність у їх застосуванні».

Представники ранньої вікторіанської доби насолоджувалися хвастощами. Після Всесвітньої виставки 1851 року стрімко розповсюдилася мода на орнаментальні форми, запозичені з попередніх стилів. Вікторіанці були переконані, що пишна демонстрація власного майна тішить око, а оздоблення задовольняє потребу довести свій соціальний статус. Підкреслена ошатність кожнісінького предмета вікторіанської оселі створювала атмосферу непохитного комфорту і сприяла тому, що цей стиль відверто тяжів до нагромадження елементів.

Видається, що оздоблення просто забезпечувало вікторіанцям статус і естетичну насолоду. Проте один сучасний критик стверджував, що за ним криються радше «збочені пожадання людського єства». І якщо індустріалізація була метафорою цих розпусних бажань, то вікторіанці замасковано відображали тогочасні досягнення інженерів у інтер’єрних пишнотах, що наслідували природні форми.

Вікторіанський cтиль хибно вважав оздоблення й дизайн ідентичними за призначенням. Мистецтвознавець і архітектор Оґастес Вельбі Нортмор критикував таке бачення: «Скільки ж з’явилося безглуздих, потворних повсякденних речей — лише тому, що митець не шукав зручних форм і декорацій, а марнотратно вичепурював предмети побуту, щоб приховати їхнє справжнє призначення». Інший експерт вікторіанської доби заперечував: «Оманливість – це принада життя».

Вікторіанський стиль зародився в Англії, але він потужно вплинув на Америку та інші європейські центри торгівлі, що стрімко розвивалися на той час. Завдяки засобам масової інформації цей вплив відчули всі суспільні верстви. Промислова революція зумовила надлишкове виробництво, конкуренція на ринку зросла, продавці прагнули показати клієнтам усі переваги своїх товарів та послуг, поєднуючи текст і зображення. Так з’явилася нова форма інформації — реклама. Невдовзі вона вже на кожному розі сурмила про блага вікторіанського стилю життя.

ILLUSTRATION PROFESSIUM

Стандарти виробництва в графічному та декоративному мистецтві явно не встигали за швидкістю технічного прогресу. Друковану рекламу вікторіанських часів вирізняла любов до орнаменту, і нерідко зображення наслідували тогочасну архітектурну ексцентричність. І малюнки, і гравюри часто були досить грубо зробленими, раз у раз впадає в око й примітивність типографії. Якщо складальнику бракувало рядкової літери g, то він без вагань використовував перевернуту b.

А проте іноді, під тиском попиту торговців на непересічне рекламне оформлення, з’являлися справді неповторні декоративні шрифти, із незвичайними, філігранними літерами, вирізаними з дерева. Художники нових декоративних шрифтів безжально спотворили шрифти XVIII століття Bodoni та Didot: збільшили розмір і зробили значно темнішими. Ці вироджені так звані Fat Faces (жирні шрифти) стали символом вікторіанського образу.

Що більше гравірувальники вдосконалювали техніки створення літер (напівпогрублені, контурні, негатив, затінення), то ширше використовували нові шрифти. На хвилі захоплення культурою Єгипту після походу Наполеона з’явилися «єгипетські» шрифти (The Egyptian faces) — прямокутні літери з засічками. Вони, поруч із погрубленими шрифтами, стали найоригінальнішими зразками типографії XIX століття.

Дерев’яні декоративні шрифти уславилися в Британії та за кордоном завдяки друкованій рекламі. А типовий стиль вікторіанського оформлення — широкий спектр розмірів літер і різна вага шрифтів у заголовку — ідея, продиктована суто практичними міркуваннями. Адже це давало друкареві змогу використати кожен дюйм дорогоцінного простору.

З 1845 року швидкісні друкарські машини почали випускати продукцію у таких обсягах, що афіші та плакати заполонили вулиці міст, ними було обліплено всі стіни. Законодавчі обмеження та оподаткування протистояли цьому засиллю, тому для реклами врешті відвели спеціальні місця. Але рекламодавці не здавалися, їхній бізнес зміцнював свої позиції, посилюючи роль комерційного мистецтва. У 1860-х роках у цій галузі вже працювало чимало ремісників і майстрів із профільною освітою, тож реклама вдосконалювалася і в ідейному, і у візуальному плані. Часом траплялися досить красиві зразки.

Технологічний прогрес, що супроводжував розвиток вікторіанського стилю, протягом цілого століття дедалі помітніше на нього впливав. У Німеччині та Америці у 1870-х набуває поширення хромолітографія, а згодом, ближче до кінця століття, з’являється фотогравірування. Дизайнери потроху звикали до стандартизованого оформлення і шаблонних орнаментів, які продавалися через друковані каталоги. І, врешті, вікторіанська ксилографія та гравюра, єгипетський і готичний шрифти поступилися місцем вишуканішим, природнішим і більш плавним формам. За сімдесят п’ять років свого панування вікторіанський стиль пройшов шлях від ностальгійного обігрування готики аж до перших проблисків модернізму.

Британія

Нині надмірна декоративність вікторіанського стилю видається нам оригінальною й навіть привабливою, бо поза мистецьким і політичним контекстом доби ці друковані зразки вирізняються простою красою з присмаком ностальгії. Утім, вікторіанці не вміли розрізняти дизайн і оздоблення. Їхнє сторіччя стало періодом занепаду суворих стандартів типографії, притаманних добі Відродження.

Це добре видно на прикладі плакатів і афіш, де панують єгипетські шрифти (The Egyptian faces) та погрублені шрифти-бастарди Fat Faces (нащадки Bodoni та Didot). Якби функціональні речі маркували, вікторіанські майстри не доторкнулися б до жодного предмета, позначеного цим клеймом. Для них оздоблення було чеснотою, яка символізувала комфортний вікторіанський стиль життя. Ці особливості доби ілюструють обкладинка відомого англійського сатиричного журналу Punch і вигадлива вивіска магазину Артура Діксона в стилі рококо.

Slider image
Slider image
Slider image
Slider image

1. Автор невідомий. Ксилографія на упаковках харчових продуктів, с. 1870

2. Річард Дойл. Punch. Журнальна обкладинка, травень 26, 1883

3. Автор невідомий. Аптечна вивіска, 1835. З дозволу Кріса Маллена

4-5. Автор невідомий. Phrenology. Physiology. / Френологія. Фізіологія. Афіша лекції, 1861 / Автор невідомий. Russia, Constantinople…/ Росія, Константинополь… Афіша, прибл. 1852

Упродовж XIX століття культ споживацтва посилювався і все виробництво реклами зосередилося в руках комерційних друкарів, які не надто переймалися естетичними аспектами. У їхньому арсеналі була величезна кількість оригінальних акцидентних шрифтів.

Історик і дослідник друкарства Майкл Твіман пише: «Друкарі періодичних видань та афіш зіткнулися з новими проблемами… з’явилися нові методи й матеріали… нові клієнти й нові види інформації, яку було треба пристосувати до друку. Виникає новий підхід до дизайну, який уже явно відрізняє тогочасних друкарів від їхніх попередників із XVIII століття. Урешті це призвело до появи нового фаху — графічного дизайнера».

У книжці Овена Джонса «Граматика орнаменту» (1856) вікторіанські дизайнери шукали зразки давніх візерунків і зображень, які використовувалися в архітектурі та графіці. Усі ці елементи орнаментів було зібрано в каталог друкарських зразків і їх купували друкарні, що працювали з дрібними підприємцями. У каталогах також друкували зображення натурниць, із якими робили індивідуалізовані оформлення, як-от на афіші Boltonian Under-vest.

Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image

1. Автор невідомий. Dutch Flower Bulbs. Зразок типографічного елементу з Міжнародного типографічного каталогу шрифтових зразків / The Printers’ International Specimen Exchange, том VII, Лондон, 1885. З дозволу Кріса Маллена

2. Автор невідомий. W. J. Cummins Calendar. Зразок типографічного елементу з Міжнародного типографічного каталогу шрифтових зразків / The Printers’ International Specimen Exchange, том VII, Лондон, 1885. З дозволу Кріса Маллена

3. Автор невідомий. Аппінгемське товариство садівників. Зразок типографічного елементу з Міжнародного типографічного каталогу шрифтових зразків / The Printers’ International Specimen Exchange, том VII, Лондон, 1885. З дозволу Кріса Маллена

4. Автор невідомий. Конверти Chata Spartica. Зразок типографічного елементу з Міжнародного типографічного каталогу шрифтових зразків / The Printers’ International Specimen Exchange, том VII, Лондон, 1885. З дозволу Кріса Маллена

5. Автор невідомий. Болтонійська спідня білизна. Реклама, 1888. З дозволу Кріса Маллена

6. Автор невідомий. S.G Chalfont, Artistic Printer. Зразок типографічного елементу з Міжнародного типографічного каталогу шрифтових зразків / The Printers’ International Specimen Exchange, том VII, Лондон, 1885. З дозволу Кріса Маллена

Америка

Панівний стиль графіки в Америці XIX сторіччя надихався тогочасним англійським і німецьким летерінгом і художнім оформленням. Це особливо впадає в око, коли переглядаєш численні ілюстровані періодичні видання, які почали активно видавати в середині століття.

На фоні невиразної типографії стилістично вирізнялася редакційна ілюстрація. За допомогою ксилографії та літографії художники створювали наративні візуальні образи. У 1862 році з’явився перший номер Harper’s weekly, його редакція постановила обмежити кількість різьблених ілюстрацій і висвітлювати за їх допомогою лише найважливіші події.

Того ж таки року в редакцію потрапив художник-карикатурист Томас Наст (німець за походженням). Завдяки йому видання почало вирізнятися з-поміж інших своїми характерними штрихованими замальовками. Ще одна вагома постать — віденський майстер політичної карикатури Джозеф Кепплер, котрий вивчав у Європі різноманітні літографічні техніки.

У 1871 році він засновує гостросатиричний тижневик Puck, який не лише став рушієм розвитку американської ілюстрації, а й об’єднав хромолітографію (кольоровий друк) із карикатурою. Роботи Наста й Кепплера позначилися й на стилі карикатуристів із конкурентних видань, які наслідували їхній стиль, — наприклад, Judge, Jingo і Truth.

Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image

1. Rummler. Truth. Обкладинка, 19 січня, 1895

2. Автор невідомий. Harper’s Magazine. Обкладинка журналу, грудень 1883

3. Ґрант Гемілтон. The Judge / Суддя. Обкладинка журналу, 22 березня, 1884

4. Автор невідомий. Harper’s weekly. Обкладинка журналу, 12 лютого, 1876

5. Автор невідомий. Jingo. Обкладинка журналу, 1 жовтня, 1884

6. Автор невідомий. The New York Fashion Bazar. Обкладинка журналу, вересень 1885

7. E. N. Blue Puck. Обкладинка журналу, 23 березня, 1887

Після Громадянської війни в Америці відбувається піднесення культури споживання, виникає потреба донести до людей інформацію про нові товари. Тому акценти змістилися і на заміну простим оголошенням прийшла повноцінна реклама.

Ті самі технології, які призвели до надлишкового виробництва й посилили конкуренцію, посприяли появі нових методів друку. У 1840 році хромолітографію вперше застосували для друку рекламних карток, а вже на початку 1870-х років вона стала надзвичайно ефективним методом. Невдовзі прихильність споживачів це довела.

Рекламні агенти займалися пошуком місця, а не креативними рішеннями, тому власники невеличких компаній самі обирали зображення для ранньовікторіанської реклами — на основі власних міркувань про ефективність. Найпопулярніші теми патріотизму, націоналізму та прогресу сусідили з різноманітними гумористичними замальовками.

Друкарні на кшталт Julius Bien Co., Currier and Ives і Louis Prang and Company нарешті взялися й за креативний бік справи, упорядкували свої підготовчі та виробничі процеси, а також типові елементи оформлення й відтисків для рекламних карток, музичних нот, упаковок, афіш і вітальних листівок.

Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image
Slider image

1. Автор невідомий. Heinz Sweet Pickles / Солодкі огірочки Heinz. Рекламна картка, 1887

2. Автор невідомий. Ring the Banjo. Обкладинка нотної збірки, 1851

3. Автор невідомий. Cleveland’s Baking Powder / Розпушувач Cleveland’s. Рекламна картка, 1886

4. Автор невідомий. Soapine. Рекламна картка, 1896

5. Автор невідомий. Arm and Hammer. Рекламна картка, 1880

6. Автор невідомий. Muzzy’s Starch /Крохмаль Muzzy. Рекламна картка, 1882

7. Автор невідомий. Rose Leaf. Рекламна картка, 1865

8. Автор невідомий. Vinegar Bitters Almanac. Книжкова обкладинка, 1882

9. Автор невідомий. Best in the World Superior Silk / Найкращі в світі шовки. Рекламна картка, 1880

10. Автор невідомий. Ivory Soap. Упаковка мила, 1895

На початку Вікторіанської доби виробники рекламних афіш перш за все дбали про вербальне повідомлення, залишаючи художнє поза увагою. У тексті змішувалися різні стилі, часто траплялися ламані шрифти. Малоформатні афіші рябіли різнокаліберними шрифтами (часто в межах одного слова), і лише де-не-де невеличкі гравіровані орнаменти додавали ошатності незграбному типографічному оформленню.

Дещо винахідливіші та вдаліші шрифтові поєднання можна було побачити на театральних і циркових афішах, оголошеннях про лекції та аукціони. Причиною цього безладу було зокрема те, що вікторіанський підприємець не міг збагнути, як його високі мистецькі ідеали, сформовані полотнами доби італійського Відродження, стосуються мінливих потреб конкретних продажів.

Проте наприкінці століття розробники шрифтів, які співпрацювали зі словолитнями на кшталт American Type Founders Co., уже навчали друкарів робити текст читабельним. А справді гарні афіші з’явилися, коли підприємці нарешті усвідомили, що авдиторію значно легше привабити зображенням, аніж текстом.

Slider image
Slider image

1. Автор невідомий. American National Caravan. Афіша, 1831. З дозволу Американської спілки антикварів, Вустер, Массачусетс

2. Автор невідомий. Paryn and McNaughton. Афіша, 1847


Раніше Telegraf.Design публікував уривок з книги Дона Нормана «Емоційний дизайн».

avatar
Стася Міндліна
Редактор в Telegraf.design
Колонка

У нас є ще дещо для вас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: