интервью
«Постери з’являються від того, що хочеться кричати на весь світ», — Олег Білий
29 квітня, 2022
Сергій Казарян
Журналіст у Telegraf.Design

Український дизайнер Олег Білий створив під час війни постери, які здобули популярність у соцмережах і неодноразово потрапляли в щотижневі добірки від Telegraf.Design. Олег розповів, як війна змінює життя графічного дизайнера.


Як це, бути дизайнером під час війни?

В перші дні шоку я думав, що дизайном займатися я вже не захочу. Помилився. Коли минув початковий сплеск страху та тривоги, стала просинатися лють, справжня, українська. Від тих емоцій ідеї самі прийшли. Я став робити серію принтів для футболок, частина прибутку з яких пішла на потреби ЗСУ.

Проєкти поставлені на паузу. Один із напрямків, яким я займався перед війною — це територіальний брендинг, але зараз про туризм, очевидно, мова йти не може. Моя робота стала більш ситуативною, як-от створення воєнних постерів. Напевно, відбувається сублімація люті в творчу енергію. В минулому я створював постери здебільшого на задані теми. Зараз вони з’являються від того, що хочеться кричати на весь світ.

Багато надій, бажання творити, надалі доводити світові, що ми сильні. Бути дизайнером під час війни — загалом, так само як і в мирний час, але в тебе дуже сильний емоційний бекґраунд.

Кількість комерційних проєктів скоротилася десь на 80%. Решта — замовлення з Європи. В Україні звертаються переважно на волонтерських засадах — скажімо, зробити шеврони для ЗСУ чи тероборони.

Як швидко вдалося зорієнтуватися та знайти своє місце в нових реаліях?

Перші ідеї з’явилися через два дні, щойно почав сходити шок. Я розіслав резюме в закордонні компанії, але швидко зрозумів, що я корисний саме тут. Я хочу в сатиричній формі зображати рашистів, інформувати людей в цілому Світі та підтримувати наших.

Чи змінився якось суттєво робочий процес?

Нейронна дуга працює так само, як і раніше. Ті ж самі планшет і мишка. В технічному плані нічого не змінилося, натомість з’явився новий емоційний стан. Я себе ще більше відчуваю українцем. Хочу залишатися тут і відроджувати країну.

За час війни я зафоловив десь 30 українських дизайнерів. Якість робіт просто фантастична. Якщо раніше я надихався, скажімо, японськими ілюстраторами чи іспанськими, то зараз я захоплююся й українськими колегами по цеху.

Формат моєї роботи змінився ще під час пандемії ковіду. Самоізоляція нас роз’єднала, і кожен почав проростати по-своєму. Це трансформувало і стилістику, і бачення дизайну. Відлуння війни буде дуже-дуже довгим.

Інтенсивність роботи зросла?

За місяць я створив 30 робіт. Одна робота в день — це дуже багато. Раніше я робив пару постерів на рік. Я й сам не очікував, що буде така продуктивність. У колег така сама ситуація.

Які візуальні прийоми ти відкрив, працюючи з мотивами війни?

Коли вперше за війну я сів перед монітором, я вирішив, що треба спробувати думати якось інакше. Я сконцентрувався на патріотизмі та знав, що буде тренд синьо-жовтого, навіть Pantone оголосив про ці два трендових кольори. Тож я працював у цій обмеженій палітрі, і це спонукало шукати нові шляхи, використовувати прийоми з контрформами та тінями. Потім я додав кольори визвольної боротьби — чорний і червоний. Ця палітра об’єднала всі роботи, які я створив за час війни, їх десь 40. Зараз це виглядає естетично і доречно. Воно кричить, воно стильне, воно українське і не шароварне.

Я дивився роботи інших дизайнерів, і можу певно сказати, що ці кольори вже стали кольорами війни. Отже, з нових старих прийомів — обмежена палітра і контрформи. Я прагну робити постери, в яких немає слів.

Опанувати техніку комунікації через постери вдалося інтуїтивно чи потребувало зусиль?

По-перше, надихаєшся роботами, які зробили до тебе. Чеські художники 1980-х років, українські постери часів 1960-х років, американські повоєнні постери. Вони формують смак і загальний вайб. Вчитися робити постери — це так само, як вчитися малювати логотип. Ти сідаєш, пробуєш, робиш щось просто «в лоб», а потім розвиваєшся і створюєш зашифровану метафору, контрформу, приховане послання. Те, що змусить глядача дещо відчути.

Я ніколи не був постерним дизайнером, займався здебільшого UI/UX та брендингом. Але насправді я люблю все, що пов’язано з дизайном. Завдання постера і логотипа схожі — це сказати багато слів одним зображенням. Крім цього, у постері має бути драма і кінематографічність, тому його важче зробити. У мене раніше була мрія — опанувати таке мистецтво, тільки шкода, що зараз це відбувається саме таким чином.

Slider image
Slider image
Чи складно працювати з воєнними інфоприводами?

Я ділю інфоприводи на сумні та сатиричні, так легше працювати. Сатиричні — це коли вирішили через Білорусь завезти Януковича. Я подумав, а чому б це не висміяти?

Сумні події, як-от Буча, Ірпінь, Гостомель, Бородянка, створили дуже багато символів, які захотілося закарбувати в постері. Наприклад, розстріляний бюст Тараса Шевченка. Замість дірок я зробив маки, які стікають кров’ю. Я додав метафору, яка підсилює ефект.

На початку війни я зробив постер з перекинутим автозаком, розбитими вікнами і додав напис російською: «В горящие автозаки не сажают, в лежащие тоже…». Його зарепостили чимало росіян.

Потім була робота «Буча, Ірпінь і Гостомель». Так, це шрифтовий постер, у ньому я хотів створити словообрази, які характеризували б ті події. До речі, постер з’явився у дописі в інстаграм-акаунті Ліни Костенко.

У Вербну неділю я зобразив гілочки нашої верби замість ракет.

Цю роботу репостив Сергій Притула. Інставійська також час від часу беруть мої постери. Я відчуваю, що я на своєму місці. Хтось бере кулемет, хтось готує гуманітарну допомогу, а хтось малює, це своєрідний арт-літопис.

За який проміжок часу ти можеш пропустити інфопривід через себе, щоб опрацювати його?

Інколи на ідею вистачає 15 секунд. Про автозаки ідея виникла за 10 секунд. Я дивився розгони в Москві, де натовп тікав від одного кругляша з дубинкою. Офігєть, — подумав я, — оце ми різні. Миттєво згадав Енергодар, в якому люди всім містом вийшли назустріч рашистам.

Реалізація ідей повинна відбуватись на одному подиху. До того ж, моя сім’я допомагає мені як фокус-група. Буває, думаєш, що геніальну штуку придумав, а вони дивляться здивовано, і доводиться пояснювати задум. Тоді розумієш, що ідея брак.

Назви найяскравіші образи цієї війни.

Протитанковий їжак. «Мрія». Привид Києва. Напис ДІТИ зі слідами пострілів.

До війни я розробляв візуальний стиль для телеканалу Маріуполь-ТВ. Одним із образів був бетонний хвилеріз — тетрапод. Він зараз теж спадає на думку. Також у цьому віжуалі для Маріуполь-ТВ я зобразив світло від маяка, що розходиться конусом.

Slider image
Slider image

Нещодавно зробив новий постер для міста Марії. Герб Маріуполя — якір — перетворився на сильні руки, що символізують незламність.

Деякі роботи були трохи пророчими. Пів року тому я розробляв бренд Київської області, шрифт зробив Дмитро Растворцев. Там прапорець в формі літери К і трипільська зірка, млин з шістьма лопатями. Під час війни до мене звернулися з обласної адміністрації з проханням адаптувати мерч, щоб його можна було використати для волонтерів. Промені стали протитанковими їжаками, а прапорець став немовби закладкою з написом Save Kyiv Region. Кольори так і залишилися темно-зеленими, лісовими. Раптом уся робота отримала інший характер, з фестивального і яскравого він став польовим.

Slider image
Slider image
Slider image

Із Дмитром Булановим ми робили бренд міста Генічеська, Херсонська область. Логотипом став контур Генічеського залізного моста. Він має ромбовидні елементи у своїй конструкції, які згодом наповнились новим сенсом. У перші дні війни стало відомо, що наш військовий підірвав цей міст ціною свого життя, аби не пустити колону ворога. Тоді я прибрав у зображенні середину моста та додав силует цього воїна, який тримає ромби своїми руками.

Якими правилами етики ти керуєшся, опрацьовуючи воєнні інфоприводи? Чи є якісь червоні лінії?

Це підсвідомо відбувається. Інколи ловиш себе на тому, що треба тут зупинитися і не заходити далі. Часом здається, що нас недостатньо чують у світі, і я намалюю щось зі злості. Потім через годину бачу новини і думаю «ні, стоп, усе нормально». Головне, чого я собі не дозволяю — ображати союзників. Нікому не варто ображати союзні держави. Що ж стосується росії — тут я себе не обмежую. Бачу, що і лайка тимчасово стала доречною. Втім люди вже потроху повертаються в більш формальну площину комунікації.

Що штовхає вперед, натхнення чи нагальність?

Очікування перемоги. Від нього хочеться форсувати самого себе. Після війни ми станемо іншою державою, ще більш якісною. Ба більше, я відчуваю нас трендсеттерами у найближчому майбутньому. Я хочу відповідати новому рівню буття. Можу певно сказати, що мене рухає не комерція, ба більше, ніколи мною не керувала комерція. Як казав мій знайомий, на жаль, уже покійний рекламіст John Bailey: «Do what you love, money will follow». Зараз я актуалізую це так — Do what you love, victory will follow.


Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.

avatar
Сергій Казарян
Журналіст у Telegraf.Design
Колонка

У нас є ще дещо для вас