Telegraf.Design поспілкувався з Володимиром Смирновим — дизайн-директором Spiilka design büro й артдиректором MEGOGO. Він розповів про сучасний мілітарний дизайн, про те, як вбудувати національну ідентичність в технологічні проєкти та про місце українського дизайну у світовій культурі.
Особливості сучасного дизайну: ШІ та нові сенси
Тренди сучасного дизайну можна розділити на дві хвилі: глобальну і локальну. Глобально в дизайні переважає тема штучного інтелекту, ледь не щодня з’являються нові нейромережеві інструменти. Частина дизайнерів ставиться до ШІ з пересторогою, побоюючись, що одного дня їхню роботу замінять.
Тривалий час я був технооптимістом: вважав, що будь-яка технологія з’являється на благо. Так було допоки штучний інтелект не зайшов у креативні індустрії. Тепер за свою роботу тривожаться ілюстратори, контент-редактори, дизайнери. Бо якщо дизайнер стане завдяки ШІ ефективнішим у 10 разів, чи будуть потрібні інші 9 дизайнерів? Можливо, на наш маленький дизайнерський всесвіт чекає перебудова, і добре буде не всім і не відразу.
Локальний же тренд полягає у тому, що українці стали цікавими самим собі. Почасти це захисна реакція, оскільки ворог відмовляє нам не лише в суб’єктності, а буквально в існуванні. Як компенсаторний механізм ми починаємо активно досліджувати свою історію, культуру, мову. Цим і зумовлений бум на все українське. Водночас ми стали цікавими не лише для самих себе, але і для світу теж. Люди в інших країнах наново відкривають для себе Україну.
Довгими роками іноземці асоціювали Україну винятково зі штампами, як-от Чорнобиль, Шевченко і корупція. Зараз же відкриваються інші наші сторони: наприклад те, що робить banda з «Bravery» — це якраз і є робота із новими сенсами.
Світ з емпатією ставиться до українського бізнесу через ті випробування, що випали на його долю. Сьогодні синьо-жовтий прапор викликає в іноземців захоплення і повагу. Раніше Україна часто була непоміченою, бо навіть ми не знали, які ми круті. Тепер же стали звертати увагу на наших шрифтарів, ілюстраторів, творців застосунків. Відбувається оверкомпенсація, однак не весь, скажімо, український дизайн автоматично став крутим. Ми просто посіли заслужене місце у світовій культурі.
Якісний креатив на місцях
У нас створюють діджитальний дизайн на світовому рівні: Дія, MEGOGO, Reface тощо. Графічний дизайн теж переважно непоганий. Фешн-дизайн набирає обертів. Шрифтовий дизайн взагалі розквітає, але йому треба надолужувати великий пробіл, який тривав 70 років.
Ми дещо слабкі в промисловому дизайні, бо під час СРСР нікому не була потрібна дизайн-школа. Радянський промисловий дизайн переважно копіював західні зразки. Школа ж розвивалася всупереч обставинам, а не завдяки ним.
Хоча були й цікаві кейси. Колись на заводі Антонова виробляли велосипед «Еней». Наша збірна з велоспорту просто розривала на ньому опонентів. Ще й неймінг велосипеда був прикольний, адже «Еней був парубок моторний…» Сьогодні ми маємо окремі непогані кейси промислового дизайну, як-от від виробництва Petcube чи Ajax.
Цифрові продукти України. Кейс MEGOGO
Вбудувати українську ідентичність в tech проєкт — вибагливе завдання. Ось нещодавно вийшов оновлений застосунок одного українського банку, і дизайнери вирішили додати у сплеш-скрін вишиванку — стандартний прийом. Мовляв, «одразу видно, що це український банк!» Ні, такий рівень мені не подобається. Вишиванка — це круто, але всьому є своє місце. Нагадує, як 2014 року геть усі фарбували паркани та смітники у синьо-жовтий.
У ребрендингу MEGOGO ми намагалися вбудувати українську ідентичність так, щоби вона була помітна тим, хто «в темі». Ми провели дослідження, працювали над знаком, кольорами, шрифтами. Коли настав час додавати національну ідентичність, розглядали варіант поставити в логотипі прапор — так багато хто робить, і це насправді нормально. Це сигнал, що ми свої, і такий спосіб є більш доречним, ніж вишиванка у цифровому продукті.
Ми вирішили підійти з боку шрифтів, утім, тут є свої складнощі. Ти не можеш просто взяти й вставити Рутенію, яка є каліграфічною і декоративною. Вона почне тягнути на себе увагу, до того ж ти не можеш написати нею назву фільму. Шрифт має бути утилітарним та водночас містити українську ідентичність.
Ми звернулися до Дмитра Растворцева, у пошуках натхнення намагалися звернути увагу на логотип першого кінотеатру в Києві. Проте це виявився кінотеатр «Екран» — на жаль, зовсім радянщина. Дмитро несподівано запропонував мені ознайомитися з роботами Василя Кричевського. Я став немов заново відкривати для себе українську культуру. Мене вразило, що Кричевський за своє життя реалізував декілька кар’єр. Спочатку він був архітектором, батьком українського модерну, зокрема звів будівлю, що стала Полтавським краєзнавчим музеєм.
Потім він став дизайнером УНР, товаришував з Грушевським. Намалював герб України та дизайн української гривні часів УНР. З приходом більшовиків Кричевський став художнім директором Одеської кіностудії. Фільмував з Довженком артхаусний фільм «Звенигора», брав участь у створенні першої української кольорової стрічки, писав статті в журнал «Кіно».
Зрештою, ми надихнулись його дизайнерськими роботами під час створення нової айдентики MEGOGO. Таким чином проєкт отримав свою частинку української ідентичності.
Подкаст «Історії українського дизайну»
Раніше я вів подкаст «Історії дизайну» про всілякі цікавинки зі світу дизайну, та з початком повномасштабної війни втратив інтерес до цього. Натомість захотілося досліджувати історії саме українського дизайну, виконати, так би мовити, свою домашню роботу. У мене немає профільної освіти, тому багато речей я відкривав вперше, дізнавався сам і розповідав іншим. Саме так з’явилися «Історії українського дизайну». Є епізоди на про айдентику ЗСУ, візуальну ідентичність України, творчість Георгія Нарбута.
Мілітарний дизайн
Айдентикою Збройних Сил України з 2016 року займалася волонтерська група «Нове військо». Вони розробили форму української армії, спираючись на традиції УНР, адже ми більше не могли виглядати як радянська армія. Круто, що «Нове військо» дослідило різні історичні періоди й обрало для натхнення саме айдентику УНР. Адже в графічному дизайні важливими є тяглість та спадковість. Ми кажемо, що є нащадками армії УНР, а ті — були нащадками козацького війська.
Десантники, наприклад, спочатку пручалися та відмовлялися знімати блакитні берети й тільняшки, на заміну яким їм дали марунові берети. Проте дизайнери попрацювали й з іншими родами військ, успішно запровадили нову дизайн-систему та створили унікальні айдентики. Раніше емблеми родів військ виглядали як теперішні емблеми універів — їх хтось немов дизайнив у фотошопі чи павер-поінті. Це коли намішано все підряд: книжка, будівля, на будівлі сова і бонет, а поруч ще і стоїть циркуль.
Тепер у більшості родів військ є своя легенда та колір, і все це можна побачити на емблемі. Як дизайнера, мене захоплює цей проєкт, тривалістю у сім років. Він вилився в те, як візуально круто нині виглядає наше військо.
Емблема Чорних Запорожців
Куди рухаються креативні індустрії України
Кожен, хто сьогодні робить внесок в розвиток українського дизайну, стає його невіддільною частинкою. Це і важковаговики типу banda і Fedoriv, так і менші агенції, як-от Дані Нестеревича чи львів’яни The Gradient. Spiilka теж, звісно, не залишається осторонь. Кожен робить щось по-своєму круте і важливе.
Знов-таки, не все українське є взірцевим. Адже хтось досі робить пластикові балкони чи малює соняшники на логотипах. Це теж є українським дизайном, немає чогось правильного і неправильного. Водночас є чимало дизайнерів та дизайнерок, які надзвичайно якісно виконують свою роботу. Тож моя порада: креативте невпинно, і чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь, і перетворюйте Україну на країну мрії, бо саме зараз час.