Українська дизайнерка Торі Польська переїхала до США у 2022 році — на початку повномасштабного вторгнення росії. Сьогодні вона працює у студії Walt Disney Animation Studios, проживає у Бербанку (штат Каліфорнія) та викладає у Projector Institute.
Дизайнерка завжди мріяла працювати у великій анімаційній студії, але у 2022 році пріоритети дещо змінилися. Ми поспілкувалися з Торі Польською про еміграцію, внутрішні переживання і сумніви переїзду, а також про те, як влаштуватися на роботу в студію, яка створила Міккі Мауса. А ще дізнались, які є відмінності української та американської анімаційної індустрії та чому могли українські аніматори повчитися в американських та навпаки.
Коли ви зрозуміли, що настав час емігрувати до Америки і чому обрали саме Штати?
Складно сказати, в який саме день було прийнято рішення. Вважаю, що воно формувалося протягом певного часу після початку повномасштабного вторгнення. Це рішення однозначно було важким, адже означало покинути дім, рідних, все звичне і знайоме. Але у момент, коли воно сформувалось, я намагалась діяти швидко, адже одразу почалися внутрішні протиріччя і сумніви: наче прильоти – то не так вже й страшно, може війна ось-ось закінчиться і все стане, як було раніше.
Америка була доволі логічним вибором, враховуючи мою професію. Я багато років думала щодо еміграції у США саме через кар’єрні можливості, але планувала це робити тоді, коли я емоційно і фінансово готова до цього, коли матиму запрошення від компанії, коли зможу все спланувати тощо. У США найбільший анімаційний ринок і можливості працевлаштування. Як і багато інших країн, американці створили програму для українців, отже потрапити до країни було доволі легко.
Як вас зустріли і яке ставлення у Каліфорнії до українців?
Наразі я живу у місті Бербанк. Це десь 20 хвилин від Лос-Анджелеса. Саме у цьому місті зосереджена більшість анімаційних студій, таких як Disney, Dreamworks, Nickelodeon, Netflix, Cartoon Network. Отже – вибір був очевидний.
Після 24 лютого 2022 року мені написала велика кількість закордонних колег. Одним з таких друзів, що допоміг з адаптацією, став мій колишній артдиректор, який запропонував пожити у своєму домі у перші місяці. Дізнавшись, що я тут, багато колишніх колег чи онлайн друзів почали запрошувати в гості чи на каву. Всі хотіли підтримати і дізнатися про те, що відбувається в Україні.
Опинитися десь, де немає війни, було шоком. Додайте до цього іншу культуру, мову, ландшафт, архітектуру, і відчуття, що ти на іншій планеті. Але в перший же день я побачила на багатьох будинках українські прапори. Це надало відчуття гостинності і розуміння, що на іншому куточку планети знають про жахливі злочини росії і вболівають за перемогу України. Наразі синьо-жовтих прапорів і тризубів стає все більше, тож українців тут багато.
Чи було зрозуміло, чим займатися далі після переїзду? Які були професійні плани?
Єдине, що було зрозуміло, що в мене є три місяці на пошук роботи. Саме стільки я могла жити в будинку свого друга. Завдяки тому, що я багато років вкладала у нетворкінг, побудову свого іміджу, проводила аналіз анімаційного ринку і його представників, у мене було чітке розуміння, що я шукатиму роботу саме в анімації. Інших варіантів я не розглядала і не обмежувалась однією студією. Загалом, за ці три місяці, крім Disney, в мене відбулися співбесіди з Nickelodeon, Netflix, Marvel та Skydance.
Чому саме Disney? Які там були вимоги?
Інтерес до дизайну, малювання й анімації сформувався вже після 18 років. Тоді для себе наново відкрила Дісней і казки, які він робить реальністю. Вважаю, саме це мене і приваблює — оце відчуття магії і безмежних можливостей.
Ідеальний кандидат має вміти робити свою роботу.
У будь-якої анімаційної компанії є набір стандартних вимог, які мають бути у кандидата за замовчуванням. До прикладу, знання англійської, розуміння загального процесу виготовлення анімаційних фільмів, концептуальне мислення і малювальні навички, аби мати змогу втілювати свої дизайн-концепції та комунікувати за їхньою допомогою з іншими членами команди. Також це набір базових софт скілів: вміння спілкуватися, пунктуальність, ввічливість, робота в команді, самостійність тощо.
Тобто, ідеальний кандидат має вміти робити свою роботу, як би просто це не звучало. А потенційний роботодавець із вашого портфоліо, резюме і співбесіди має запевнитись, що може довірити вам вирішення робочих задач і що ви не підведете.
Попередній досвід роботи в американських компаніях тут сильно цінується, адже говорить про ваше розуміння корпоративної культури і комунікаційних процесів. Також не зайвими будуть рекомендації колег з попередніх проєктів.
Розкажіть про ваші перші емоції на новому місці, як проходили перші дні?
Зазвичай, коли починаю працювати у новому проєкті, неважливо — велика компанія чи ні. Перші дні є дуже стресовими. Я хочу всіх вразити, зробити більше та краще. Цього разу було не так. Повномаштабне вторгнення змінило пріоритети в житті і знецінило для мене всі професійні здобутки, цілі та мрії. Те, на що раніше витрачала 80% мого життя – втратило сенс, адже які там мультики у порівнянні з війною.
Тому отримати офер було дуже круто, це принесло багато радості, але це було короткостроковим відчуттям. І перші місяці роботи пройшли під девізом «а, пофіг».
Але, насправді, цей пофігізм дуже сильно допоміг, адже вперше в мене не було оцих завищених очікувань, бажання всіх вразити та вижати із себе максимум. Я почала зі спокійного темпу і це призвело до більш збалансованого емоційного стану та результату.
Перший тиждень — це орієнтація: різні презентації, тренінги, налаштування всього програмного забезпечення. Я не одразу зустріла своїх колег, оскільки почала працювати віддалено, але мені було приємно, що в листі, який всім надіслали щодо нового художника, був зазначений контекст мого приїзду до США.
А як до українців ставляться у Disney? Чи було якесь особливе ставлення з урахуванням війни і наслідків, які відчувають українці?
Американська культура спілкування побудована на повазі чужих і власних кордонів, а також на толерантності та ввічливості. Будучи в мультикультурному соціумі неможливо бути в контексті всіх культурних відмінностей чи політичних конфліктів між різними країнами. Тому спілкування іноді є більш поверхневим і обережним. Попри це, багато хто питає про війну, новини з України чи про мій власний досвід. Але й є багато тих, хто не спитає, поки я сама не почну цю розмову, адже не хочуть поставити мене у незручне становище чи зачепити. Я зрозуміла, що є різні стратегії нагадування про війну американцям. Вивалювати важкі новини чи жахаючі світлини, не найдієвіша з них. А ось розказувати культурні цікавинки та особливості, знайомити з українськими ілюстраторами, дизайнерами та товарами, є кращим варіантом.
На студії є кілька українських аніматорів, але, на жаль, всі вони знаходяться у канадському офісі. Нас всіх знайшла та об’єднала рекрутерка з Канади з українським корінням та татуюванням вареника.
Ви працювали як в українських студіях, так і в іноземних. Розкажіть, які головні відмінності в роботі на наш та іноземний ринки?
Попри те, що я багато спілкуюся з представниками анімації в Україні, відвідую заходи, проводжу лекції, навчаю студентів, останній раз я працювала на українську студію у 2017 році. За ці роки анімація в Україні, як вид мистецтва та організаційний процес, сильно змінилась і розвинулась, тож мій досвід може бути трохи застарілим.
Результат продакшену залежить від комунікаційних процесів.
Вважаю, основною відмінністю між роботою в українській студії та американській є комунікація між людьми і між виробничими відділами. За 100 років досвіду спроб і помилок в Америці сформувалася робоча модель того, як найефективнішк досягти максимального результату. І цей результат напряму залежить саме від комунікаційних процесів.
Також, оскільки я працюю в артвідділі, зазначу, що структура дещо відрізняється. Якщо в Україні на одному повнометражному мультфільмі буде один артдиректор, то в Америці це буде артдиректор по локаціям, артдиректор по персонажам, а над ними буде продакшн-дизайнер (мега артдиректор). А отже – розподіл обов’язків і зон відповідальності буде ефективнішим, а комунікація – кращою.
Кожен супервайзер чи лідер проєкту, чи артдиректор, головний з історії чи по світлу буде відповідальний тільки за свій етап роботи. Обмін думками обов’язково відбуватиметься, аби проєкт вийшов цілісним, але ніхто не буде лізти не у свою зону відповідальності.
Треба інвестувати у створення якісного продукту та в потужну маркетингову кампанію.
Також, в Америці анімаційний фільм – це великий бізнес-проєкт, націлений на високий прибуток. Щоб цей прибуток отримати, спочатку треба інвестувати у створення якісного продукту та в потужну маркетингову кампанію. Кожний мультфільм буде супроводжуватись івентами, іграшками, книжками, різною продукцією тощо. Хоча нещодавня рекламна кампанія Мавки показала, що нарешті українські студії починають привносити ці стратегії і в Україну, що тішить.
Якщо ж порівнювати роботу в закордонній компанії віддалено з України і on-site в Америці, основна розбіжність полягає у моїй залученості у колектив. Уся моя кар’єра була побудована із дому, я не знала, як багато втрачаю. Знаходячись в офісі, маючи змогу спілкуватися з колегами не через зум, я можу вчитися на їхньому досвіді та ділитися своїми відкриттями. Можу пізнати цих людей не просто як дизайнерів, а як особистостей.
Чому українські аніматори могли б повчитися в американських?
Вважаю, що залучення консультантів з організації тих чи інших процесів було б корисним. Тобто – не просто винаймати художників, аніматорів, чи моделерів, що мають закордонний досвід. Оскільки вони не матимуть змоги щось змінити в сталих виробничих процесах, а рівень скілів у багатьох українських професіоналів і так високий. Аби щось дійсно змінити, треба вчитися менеджменту, тобто залучати закордонних артдиректорів, продюсерів, супервайзерів різних відділів. Саме вони матимуть змогу налаштувати стратегії, вибудувати ефективнішу комунікацію, змінити акценти.
Зі своєї сторони я ділюсь досвідом із студентами та колегами на різноманітних лекціях, майстер-класах та менторських сесіях. Мій основний акцент, який популяризую – те, що дизайн анімаційних фільмів – це в першу чергу не про красу, а про концептуальність. Важливим є не запозичення чи наслідування художніх рішень у інших проєктів, а розробка стилістик та дизайн рішень, що матимуть сенс саме для цього конкретного мультфільму, який має встановити контакт саме з цією конкретною цільовою авдиторією. Розвиток концептуального і критичного мислення, експерименти з розвитку естетичної, ефектної й дуже зрозумілої візуальної мови — це ті інструменти, що покращать комунікацію фінального продукт із глядачем.
Чого, на вашу думку, не вистачає українським анімаційним студіям?
Можливо, не вистачає обміну досвідом із тими ж закордонними колегами. Аби ми, українці, мали змогу не лише робити власні помилки, але й вчитися на чужих.
Але, вважаю, найбільше не вистачає інвестицій, аби мати змогу все це робити і розвиватися. Через велику війну і змінені пріоритеті у бюджеті країни, українська анімація матиме змогу розвиватися лише за рахунок закордонних інвестицій. Аби отримати ці інвестиції, треба мати гарне портфоліо, яке відповідатиме естетичним і якісним стандартам закордонного ринку. Той же Netflix є замовником великої кількості контенту, який виробляється у малих студіях по всьому світу. Тому, щоб отримати ці замовлення, треба багато комунікувати, створювати нетворкінг, будувати імідж, напрацьовувати портфоліо, аби не словом, а ділом демонструвати, на що ми здатні.
Яким ви бачите майбутнє української анімації?
Я його бачу, попри всі труднощі. Я особисто знаю велику кількість людей, професіоналів свого діла, які готові боротися за можливість створення анімаційного контенту.
А чого, на вашу думку, може не вистачати Діснею, що є в українських студіях?
Якщо ви проаналізуєте саме Діснеївські стрічки, то побачите, що переважна більшість з них основана на тій чи іншій культурі. Америка є мультикультурною країною, яку наповнюють історії людей із різних країн та з різних контекстів. Америка просто дуже гарно вміє розповідати всі ці історії, досліджувати їхні витоки.
Україна має неймовірну кількість історій, багатий етнос та культурну спадщину. І я говорю не тільки про боротьбу із загарбниками, а про ті особливості природи, архітектури, побуту, одягу, особливості спілкування, забобони, гумор — всі ті штуки, що роблять Україну – Україною. Нам є, що розказати.
Чи є у вас мрія?
Наразі я в процесі переосмислення своїх бажань та цілей загалом. Та мені все ще, як і завжди, хочеться ділитися своїм професійним досвідом із усіма тими, хто любить анімацію та хоче знайти себе в ній.
На початку повномасштабного вторгнення мене запросили долучитись у якості ментора до чудової ініціативи від Projector Institute, де можна отримати повноцінну менторську сесію за донат для бійців ССО. Мені дуже подобаються ці сесії, адже до мене приходять дуже різні митці із різними запитами. Можливо, з часом, я повернусь до більш повноцінного викладання чи до формату більш систематичного менторства, аби допомогти всім бажаючим вибудовувати свої власні стратегії портфоліо та пошуку роботи.
Що б ви хотіли порадити або побажати українським аніматорам, які хочуть розвиватися в індустрії сьогодні?
* Дослідіть ринок. Дізнайтесь про більшість студій, які існують, про проєкти, що вийшли нещодавно та які наразі ще у виробництві. Вивчіть, які є професії таї вимоги до них. Які візуальні стилістики та тематики наразі є актуальними;
* Будуйте нетворкінг. Спілкуйтесь з людьми, що вже працюють там, де хотілось би вам. Задавайте питання, будьте ввічливими та уважними;
* Слухайте інтерв’ю, відвідуйте онлайн лекції і конференції, аби дізнатись яким чином різні професіонали прийшли до індустрії;
* Презентуйте себе офлайн, онлайн. Розповідайте про себе, свої таланти, важку працю, про мету, якої ви хочете досягти. Люди мають вас знати і вирізняти серед інших;
* Працюйте на покращення своїх навичок. Весь час експерементуйте, створюйте невеличкі проєкти, колаборуйте та вчіться чомусь новому. Саме у цьому процесі почне формуватись ваш артистичний голос;
* Запасіться терпінням та натхненням. Або впертістю. Цілі не досягаються за один день, буде важко. Але й буде цікаво.
Всі навколо завжди казали мені: це не спринт, а марафон. Роками я сприймала цю настанову як пораду щодо розподілу енергії та зусиль, що також є правдою. Але потім збагнула, що слід фокусуватися не тільки на фінальному результаті, а й на шляху його досягнення. Бути присутнім у моменті, насолоджуватися процесом свого становлення та вчитися на помилках у процесі, а не відкладати на потім.
Фото надані Торі Польською.