// //
Статьи

Назад до витоків: основоположники українського дизайну

31 августа, 2017
avatar
Катя Павлевич
Редактор в Telegraf.design
Мы любим тексты без ошибок. Если вы все же их обнаружили, выделите фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.

Розкриваючи тему українського дизайну, ми вирішили звернутися до його витоків, щоб вкотре пересвідчитись: у нас є своя школа, свої традиції, свій стиль. Розповідаємо про тих, хто стояв у витоків українського дизайну й ким насправді можна пишатися.


Георгій Нарбут

Георгій Нарбут (1886— 1920) — український художник-графік, ілюстратор, автор перших українських державних знаків (банкнот і поштових марок). Один із засновників і ректор Української Академії Мистецтв.

Народився біля Глухова у сім’ї, яка походила з старовинного, але збіднілого дворянського роду. Початкову художню освіту здобув самотужки.

Георгій Нарбут згадував: «С малых лет, сколько себя помню, манила меня живопись. При отсутствии красок, которых я не видел, пока не попал в гимназию, и карандашей, я использовал цветную бумагу: вырезал ножницами и клеил мучным клеем».

Саме це дитяче захоплення сприяло формуванню в майбутнього майстра «силуетного мислення». В українських селах в той час були популярні вирізки із паперу – витинанки. Він вдосконалював свою майстерність під час навчання у Глухівській гімназії. В статті «Великая эпоха» вказується, що першими спробами Нарбута у графіці були «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям» та «Євангеліє від Матвія», написані готичним шрифтом з орнаментованими великими буквами .

11 років Нарбут жив у Петербурзі. Деякий час вчився у російських художників-графіків І.Білібіна і М.Добужинського. У 1909 р. удосконалював майстерність у Мюнхені, в школі Симона Холлоші.

У 1910–1912 рр. працював над ілюстраціями до казок Ганса Крістіана Андерсена, байок І. Крилова, народних казок і дитячих пісень.

Мав глибокі знання в українському стародавньому мистецтві та геральдиці, тому виконав багато гербів, ілюстрував Малоросійський Гербовник.

Оформлення «Малоросіїський гербовник» В. Лукомського і В. Модзалевського, 1914 Джерело.

Оформлення «Герби гетьманів Малоросії» (1915). Джерело.

Після лютневої революції 1917 переїхав до Києва.  Ігор Дудник в статті для «Історичної правди» пише, що «Творчість Нарбута київського періоду значно відрізняється від періоду петербурзького: якщо в Росії художник був типовим для свого часу представником російського ампіру, то в Україні Нарбут став творцем «українського стилю» у графіці, і задав тон наступним художникам на більшу частину ХХ століття».

Різницю між Нарбутом петербурзьким і київським можна побачити, порівнявши сторінки з «Української абетки». Робота над нею почалася в 1917р. в Петербурзі, а у 1919 в Києві Нарбут вніс деякі зміни в оформлення.

«Українська абетка», літера А, Петербург, 1917 (зліва) та «Українська абетка», літера А, Київ, 1919 (праворуч).

Нарбут створював ескізи військових мундирів армії України, оформлень упаковок та етикеток для українських товарів, гральних карт. Розробив поштові марки Української Народної Республіки в 30, 40 і 50 шагів.

Поштові марки Української Народної Республіки. Джерело.

У вересні 1917 став професором графіки новоствореної Української Академії Мистецтв, а з грудня 1917 — її ректором. В цей період Нарбут виконав цикл державних паперів, крім марок він розробляв банкноти, грамоти, листівки.

Георгій Нарбут створював ескізи банкнот для УНР. Із введенням Центральною Радою нової валюти, гривні, Нарбут розробив ескізи банкнот номіналами  в 10, 100 и 500 гривень.

Банкнота 500 гривень. Аверс. Джерело.

Після приходу Скоропадського був відновлений карбованець. Георгію Нарбуту належить ескіз 100-рубльового грошового знаку, де він використав портрет Богдана Хмельницького, індустріальні мотиви та створений ним проект герба Української держави.

18 липня 1918 р. гетьман Скоропадський затвердив спроектовану Нарбутом малу Державну печатку — зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб.

Малий герб та печатка Української держави, 1918. Джерело.

Згодом співпрацював із журналами «Наше минуле», «Зорі», «Солнце Труда», «Мистецтво» та ін.

Обкладинка журналу Наше минуле. Джерело.

Визначним досягненням Нарбута і української графіки є його «Українська абетка» , в якій художник об’єднав стиль української рукописної та друкованої книги із досягненнями західноєвропейської школи шрифту.

Г.Нарбут. Обкладинка і сторінки української абетки. 1917.

Українська абетка. Джерело

Зі спогадів Георгія Нарбута:

«Мене дуже зацікавило при проходженні курсу старослов’янської мови, як то в старину писались від руки книги, і я, знайшовши зразок шрифту “Остромирова Євангелія”, заходився вчитися писати стародавнім робом. Спочатку переписав «Поученіє Володимира Мономаха до своїх дітей», а потім «Євангеліє від Матвія», «Пісню про Роланда» (готичним шрифтом з орнаментованими заголовними літерами). Це були мої перші пробування в графіці».

Останнім великим мистецьким задумом Нарбута було ілюстрування «Енеїди» Івана Котляревського, але через передчасну смерть від епідемії тифу Нарбут встиг виконати лише одну ілюстрацію.

Василь Кричевський

Василь Кричевський (1872 — 1952) — засновник українського стилю в архітектурі та перший художник вітчизняного кіно, живописець, графік-новатор, сценограф.

Василь Кричевський народився в селі Ворожбі Лебединського повіту. В 13 років його зарахували до залізнично-технічного училища, де багато уваги приділяли кресленню та малюванню. Здібності Кричевського до цих предметів помітив технік міської управи. Ще підліткові Кричевському доручили проектувати невеликі міщанські будинки. Так він заробляв собі на життя і братові на навчання в Петербурзькій академії мистецтв. Незабаром з’явилися і власні замовники.

Професор архітектури Харківського технологічного інституту Сергій Ілларіонович Загоськін помітив талант хлопця і взяв до себе в сім’ю, де виховував із своїми дітьми. В 19 років Василь Кричевський — помічник міського архітектора з правом підпису своїх проектів. Відтоді околиці й центральні харківські вулиці зберігають пам’ять про Кричевського: в багатьох будинках відчувається його улюблений псевдоготичний стиль.

У 1903 році в Полтаві проводили конкурс на спорудження будівлі губернського земства. Василь Кричевський запропонував проект, заснований на традиціях народної архітектури. Так, крок за кроком, він започаткував український стиль в архітектурі.

Ще одне захоплення Кричевського — книжки, оформленню яких він присвятив понад 50 років. Першою роботою була обкладинка альбому малюнків до «Енеїди» Котляревського. Сучасники відзначають, що Кричевський не вмів домовлятися про солідні гонорари за роботу. Грушевський, замовивши обкладинку до «Ілюстрованої історії України», пообіцяв хорошу платню. Коли книга вийшла, він запитав у Кричевського про гонорар. Той назвав скромну суму в 15 рублів. Грушевський відповів: «Пане-товаришу, може, це дуже дорого, нехай буде 12». На цій ціні й зійшлися.

Обкладинка книги «Історія України» Михайла Грушевського. Джерело.

Після Лютневої революції 1917 р. Кричевський був одним із засновників Української академії мистецтв. Після створення, був обраний її ректором, однак відмовився від посади, і першим ректором став його брат Федір.

У 1918-му до влади в Києві прийшла Центральна Рада. Михайло Грушевський доручив Кричевському розробити державну символіку, адже він вважався найкращим майстром графіки того часу.  28 березня 1918 року офіційним гербом України затверджено тризуб київського князя Володимира, перероблений і оформлений.

Герб, печатка та грошова банкнота УНР роботи В. Кричевського, 1917-1918. Джерело.

У січні 1918 р. почав працювати над проектами паперових грошей і поштових марок УНР. Згодом в обіг була випущена банкнота 2 гривні, виконана за його ескізом. До речі, для написів на сучасних українських монетах розробники взяли шрифт, створений у 1913 році Василем Кричевським.

В. Кричевський, обкладинка книги «Українське мистецтво», 1913 (зліва) та монета 5 копійок, В. Лопата, Б. Максимов, 1992 (справа). Джерело.

Під час наступу на Київ військ М. Муравйова був обстріляний будинок М. Грушевського. В ньому під час пожежі загинула більшість робіт Кричевського, зокрема й частина проектів паперових грошей і поштових марок.

У 20 — 30-ті роки Василь Кричевський уже не проектує нових будинків: його епоха минула, а пристосовуватися до нових архітектурних віянь не хотів і не міг. Кричевський захопився книжковою графікою.

Він оформив книжку Ю. Яновського «Майстер корабля», роботу В. Винниченка «Намисто», а також монографію Д. Щербаківського «Українське мистецтво».

Обкладинка до роману «Майстер корабля» Юрія Яновського. Джерело.

Кричевський чудово орієнтувався у народному мистецтві. Він зробив відчутний внесок у вітчизняну сценографію і театральний дизайн. Оформляв спектаклі в театрі Садовського, а згодом закликав до створення української професійної кінофабрики. Закономірно, що його запросили 1925 року художником на Одеську кіностудію. На Одеській та Київській кіностудіях він оформив дванадцять фільмів.

Друга світова війна застала Василя Кричевського в Києві, де він пережив злидні та голод. В 1943 році художник із сім’єю виїхав на захід. Якийсь час працював у Львові під покровительством Шептицького, потім через Братиславу, Бжецлав й Аугсбург перееїхав до Парижа, до свого старшого сина Миколи.

На початку 1948 р. у 75-літньому віці, переїхав до доньки Галини, яка мешкала у Венесуелі, м. Каракас. Продовжував малювати, працював над альбомом українських селянських хат. Помер у м. Каракас, там був і похований.

У 1975 році прах Кричевського та його дружини Євгенії перенесли до українського цвинтаря св. Андрія в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі, США.

Василь Єрмілов

Василь Єрмілов — (1894 — 1968 ) — український живописець, графік, монументаліст, художник-конструктор, представник українського авангарду.

Автор багатьох проектів: збірних кіосків, агітаційних і книжкових фургонів, трибун-реклам. Працював у промисловій графіці: розробляв і створював ескізи оформлення упаковок, сірникових коробок, заводських і фабричних марок і ін. Займався обробкою й створенням шрифтів, ілюстрацій для книг та журналів.

Дизайн упаковки цигарок. Джерело.

Навчався у Харківській школі рисування та живопису, Московському училищі живопису, скульптури та архітектури. Захопився кубізмом Пікассо та футуризмом. У Харкові 1910-тих  був серед засновників молодіжних угруповань «Будяк» і «Викусь». Художниця  Марія Синякова привила дизайнеру любов до українського селянського мистецтва.  Плахту, наприклад, він називав незрівнянним мінливим оп-артом.

Співпрацював із газетою «Доба конструкції», журналами «Мистецькі матеріали авангарду», «Нове мистецтво».

Обкладинка журналу «Мистецькі матеріали авангарду». Джерело.

Проект обкладинки журналу «Нове мистецтво». Джерело.

Індивідуальний стиль конструктивістського колажу й топографічного дизайну Єрмілова назвали конструктивістським динамізмом (спіралізмом).

Колаж. 1950 р. Джерело.

В своїй статті Дмитро Горбачов зазначає, що розмальовані рельєфи Єрмілова таємно перевезли через радянський кордон і виставли у Лондоні в 1973 р. Після цього він отримує в Європі визнання майстра міжнародного рівня.  На аукціонах його твори оцінюють в сотні тисяч доларів. Однак сам Єрмілов мав проблеми із заробітком. Мешкав Єрмілов на горищі, переобладнаному ним самим «на зручну машину для життя» (вислів конструктивістів).

Книжковий дизайн харків`янина – гідна паралель до поліграфії знаменитого німецького Баухаузу, де художника шанували. Ознаки його стилю – фірмовий монументальний шрифт, динамічна верстка тексту й ілюстрацій, нове, як для того часу, вживання фотомонтажу.

Макет книги «Вірші Катерини Неймаєр». Джерело.

Друзі Єрмілова пригадують, що керівництво харківської Спілки художників відмовилося надати залу для громадянської панахиди по ньому. Мовляв, людина, яку виключили зі Спілки , хоча пізніше знову прийняли, не варта таких почестей. Погребальна машина з труною постояла біля будинку спілки й вирушила на цвинтар.

Адольф Жан-Марі Мурон

Адольф Жан-Марі Мурон (1901 — 1968) — україно-французький живописець, графік, театральний художник, плакатист. Більш відомий як Кассандр.

Народився у Харкові, в родині французьких емігрантів. З початком Першої Світової війни переїздить до Парижу, де вступає до Школи образотворчого мистецтва, а потім —  Академії Жуліана. Саме там захоплюється ідеями кубізму та надихається сюрреалізмом.

В 1922 з’являється його псевдонім «Кассандр». В 1923 створює композицію «Лісоруб», яка в 1925 році отримала першу премію на Міжнародній виставці сучасних декоративних та індустріальних мистецтв й принесла першу славу та контракти.

Саме на цій виставці зароджується напрям ар-деко, яскравим представником якого й був Кассандр.

Плакат «Лісоруб». Джерело.

В 1926 році разом із партнерами відкриває рекламну агенцію Alliance Graphique. Одна із найвідоміших робіт Кассандра — рекламні плакати аперитиву дюбоне.

На першому плакаті зобржена людина, потенційний покупець, без сил та жаги до життя, бліда копія самої себе. На другому плакаті, після декількох ковтків напою, людина набуває «кольору», відчуває прилив енергії. На третьому плакаті ми бачимо зовсім іншу людину – натхненну та сповнену сил. Фінальним акордом візуальної складової став чіткий та простий слоган: Dubo, dubon, dubonnet.

Плакат для дюбоне. Джерело.

Рекламні плакати були розміщені в тунелях метро, що зробило кампанію та її автора доволі відомими.

Плакати Кассандра відрізняються динамічністю та експресивністю. Не даремно він береться за створення проектів для залізничних та автомобільних компаній.

Плакати Nord Express. Джерело

На початку 1930-х років, одержавши вигідні контракти, працював у США, де створив серію плакатів для автомобільної фірми Ford.

Плакат Watch the fords go by. Джерело.

Велику роль в роботах Кассандра відігравали шрифти. Тому окрім суто графічного дизайну він створює декілька авторських шрифтів: 1929 —  Bifur,  1936 — Acier Noir, 1937 — Peignot,  1947 (разом із Чарльзом Пейне)  — Touraine.

1930 року Кассандра приймають до Спілки сучасних художників Франції. Також він стає професором графічної реклами в Школі декоративного мистецтва, а потім у Школі графічного мистецтва, де викладає графічний дизайн.

Сам дизайнер про мистецтво плакату говорив так: «Живопис — не самоціль, і плакат — всього лиш засіб зв’язку між підприємцем і публікою, як телеграф. Плакат відіграє роль телеграфіста: послання не йдуть безпосередньо від нього: він лише передає їх. Ніхто не питає його думки, від нього вимагають лише встановити зрозумілий, міцний і чіткий зв’язок».

Кассандр займається також створенням обкладинок для американського журналу Harper’s Bazaar. В 1936 р. вони були представлені на виставці в Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорці.

Обкладинки для Harper’s Bazaar. Джерело.

В 1939 Кассандр повернувся в Париж, де упродовж трьох десятиліть створював серію робіт для балетних та театральних спектаклів (Гранд-Опера, Театр на Єлисейських полях, Франс-комеді).

В 1963 році Кассандр створив логотип відомої французької марки одягу Yves Saint Laurent.

Кассандр зробив надзвичайний внесок у розвиток плакатного мистецтва першої половини 20 століття. Його роботи привертають увагу й балансують на межі дизайну та мистецтва. Однак в останні роки життя Кассандр переживав творчу кризу й депресію, що привело до вчинення самогубства у 1968 році.

Адольф Страхов

Адольф Страхов (1896 — 1979) —  український графік і скульптор.

Закінчив Одеське художнє училище, клас скульптури у А. Мормоне.  У час революційних єврейських погромів Адольф Браславський змінив прізвище на Страхов.

У 1915 р. закінчив Одеське художнє училище, де вважався одним з найталановитіших студентів. Після повернення з фронту Першої світової війни у 1917 р.  бере участь в організації Катеринославської агітаційно-художньої майстерні. Мріяв стати живописцем, однак нужда змушує братися за скульптуру, дизайн меблів, малярство.

В 1919 р. Червона армія ввійшла в його місто Катеринослав. Художник йде працювати в газету «Донецький колумніст» та бере собі псевдонім Страхов, щоб приховати єврейське походження.

Також він писав плакати для нової влади та публікував сатиричні малюнки у газетах «Звезда», «Сельская правда».

Страхов пише монументальні панно на будинках, малює гротескні карикатури в газети, займається оформленням книг, працює над скульптурними та архітектурними проектами. Але відомий нам він перш за все як класик політичного радянського плаката.

У 1924 році А.Страхов створив плакат «В.Ульянов (Ленін)», за який на міжнародній виставці в Парижі удостоївся Великої Золотої медалі та Гран-Прі.

Плакат «В.Ульянов (Ленін)». Джерело.

Плакат став візиткою автора, максимально точно відображаючи ідеологію комунізму. Однак з точки зору сучасної критики плакат трактується як іронічний. Ліва рука вказує крихітним порівняно із Леніним пролетарям дорогу до комунізму на Схід, подалі від Заходу. Однак права рука чомусь схована в кишені.

Критики ще в 1920-х роках відзначали високий художній рівень творів Страхова на ряду з Моором, Лавинским, братами Стенбергами. Його роботи якісно відрізнялися від поширеного тоді фотомонтажу сильним «скульптурним» моделюванням форми.

Плакат «Раскрепощенная женщина — строй социализм». Джерело.

Композиційним й емоційним домінантом в аркуші є обличчя, промодельоване міцними чорно-білими штрихами, червоний текст одним-двома рядками на горизонтальній плашці.

А.Страхов. Обкладинка книжки О.Тарасова-Родіонова «Шоколад». Харків, 1928. Джерело.

А. Страхов переїхав до столиці, працював головним художником Державного видавництва. Він виконав орнаментальні розписи за українськими народними мотивами в Будинку ім. В. Блакитного, ілюстрував книги, захопився екслібрисами.

Якщо в плакаті Страхов дотримувався єдиної манери виконання, то в книжкових обкладинках для харківських видавництв він не обмежувався у стилістиці.

А.Страхов. Обкладинка книжки М.Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію». Харків, 1928. Джерело.

У часи сталінських репресій Страхов скромно жив у Харкові, писав картини для душі.

Під час Другої світової війни повернувся до плакату. Навіть з’явився окремий напрямок — страховський плакат.

Закінчив Адольф Страхов своє життя у тиші своєї оселі. Останні роки він присвятив живопису. Створював елегійні пейзажі, виконані олією, аквареллю, гуашшю. «І це, мабуть, краще, що він у своєму житті створив», – скаже дружина художника після його смерті.

 

Висловлюємо подякуІгорю Дуднику за допомогу в підготовці матеріалу. 

avatar
Катя Павлевич
Редактор в Telegraf.design
Колонка

У нас есть еще кое-что для вас

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: