Статьи
Ілюстрація як медіа
Розмова з Олегом Грищенком, співзасновником Pictoric
4 сентября, 2018
avatar
Юлія Гуріна
контент-менеджер в Projector
Мы любим тексты без ошибок. Если вы все же их обнаружили, выделите фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.

Про ілюстрацію як нове медіа поговорили з Олегом Грищенко, співзасновником клубу ілюстраторів Pictoric, куратором виставок в Orthodox, педагогом, художником, ілюстратором та книжковим дизайнером.

А 15-го вересня з Олегом можете поговорити і ви, він виступить у Projector на міні-конференції з ілюстрації Ochi.

Про роль і функцію ілюстрації у сучасному світі

Ілюстрація — це медіатор між масовим споживачем і високим мистецтвом. Сучасні європейські тренди виходять з авангардного мистецтва ХХ ст. Постерна графіка та ілюстрація виконує роль сполучника і допомагає пояснити це мистецтво широким масам. Графічна стилістика Пікассо, Матіса, колористика Ротко, тренди, задані Ворхолом та Ліхтенштейном, розкриваються по-новому через винахідливі та дотепні сюжети ілюстрацій.

Художники, які зараз виставлені у музеях, не завжди зрозумілі для глядача без знання глибинних філософських концепцій та історії мистецтва. А через ілюстрацію і графіку найкращі речі, які є у високому мистецтві, доходять до людей у якості напівутилітарного мистецтва: футболки з принтом, сумок, листівок, блокнотів, що оточують нас у повсякденному житті.

Ілюстратор — це не художник з «я так бачу», а той, хто біжить по лезу. Ти маєш розуміти, для кого ти працюєш, який має бути результат, і в той самий час не втрачати себе.

Про те, чим займається клуб ілюстраторів Pictoric

Pictoric як проект почався у 2014-му році, коли довкола в новинах все було погано. Хотілося якось перемкнутися і створити щось якісне і креативне. У 2015-му ми почали робити проект «Діячі України» — робити те, що на нашу думку було актуальним і те, чого нам бракувало.

Більшість наших проектів не комерційні, а культурно-освітні. Це вже зараз ми намагаємося знайти грантову або спонсорську підтримку під них. З підтримкою поки все важко, втім проекти про Україну підтримують міжнародні фонди.

Були певні пустоти та ніші на ринку і ми їх зайняли. Я називаю це явище «інді-ілюстрація» — художня ілюстрація, де немає прямого комерційного замовлення і художники роблять мистецький продукт, а потім на нього знаходиться споживач.

Ми мали час і натхнення на ці виставки, бо бачили, що наші знайомі ілюстратори малювали роботи на замовлення, а «в стіл» клали класні потужні речі високого європейського рівня. Саме тому захотіли це все показати й звернулися до Олі Жук, кураторки Книжкового Арсеналу, яка дала нам величезний карт-бланш.

Саме після виставок, які ми організували на Книжковому Арсеналі, до наших ілюстраторів почали звертатися видавці та клієнти за роботами в їхній стилістиці.

Проект «Діячі України»: Шевченко, Леся, Сікорський, Малевич та ще 96 портретів видатних українців очима сучасних українських ілюстраторів.

Дитячий Форум видавців попросив нас зробити класний проект для дітей. Ми вирішили розповісти про письменників зі шкільної програми, але зробити їх класними та актуальними, щоб це були не нудні портрети в книжках, яким постійно домальовують вуса.

Насправді, всі ці видатні особистості живі, суперечливі, інколи скандальні. І ми хотіли передати це через плакати, аби спочатку візуально зачепити глядача. Коли образ чіпляє — людина задумується, іноді не погоджується, дискутує, і врешті починає читати й цікавитися.

Ми робили цей проект для себе, а потім отримали дуже потужний фідбек і побачили, що багато людей потребують цього. У людей є запит на альтернативний візуальний продукт. Їм потрібна нова візуальна інформація, адаптація героїв, а не зализані рум’яні портрети.

Потім ми отримали фінансову підтримку через Спільнокошт і випустили ще одну серію плакатів — додали науковців, художників, історичних постатей. Адже не літературою єдиною, є ж і діти, яким потрібно ставати хіміками і їм також хочеться повісити плакат свого героя на стіну.

Як ілюстрація стає новим медіа

Найбільш класне в цій історії, що насправді проект виявився не для дітей, а для всіх. Люди замовляли плакати з портретами видатних українців собі в офіси та додому, IT-компанії замовляли портрет Глушкова, українського програміста, портрет Лесі Українки якимсь чином опинився у хостелі в Індонезії.

А одна українка зі США передала частину плакатів у бібліотеку Конгресу і ми потрапили в новини. Саме тому я ставлюся до ілюстрації, як до своєрідного медіа: гнучкого і дуже дієвого.

Український кризовий медіа-центр та Адміністрація Президента України виступили головними спонсорами великого видання книги «Діячі України». Завдяки проекту ми зрозуміли, що ілюстрація може бути класним медіа, що є можливість для креативу та якісних змін і на додачу є запит на актуалізацію. Суспільство відходить від шароварщини і ми хочемо показувати українські цікаві речі сучасно і неординарно.

Нам регулярно приходять запрошення показувати виставку за кордоном. Це такий наш колоритний парадокс — українськими проектами зацікавлені інституції за кордоном, але в Україні ніхто, крім Українського Кризового медіа-центру та приватних ініціатив, не надає інституційної підтримки.

Orthodox книги/кава/ілюстрація: фізичний дім для ідей. Перший у Києві простір для ілюстраторів

Orthodox — це спроба донести ілюстрацію до людей. Це галерея, об’єднана з кав’ярнею та книжковим магазином. Тут можна купити роботи ілюстраторів в офіс чи додому як постери, листівку або наліпку. Нам здається, що це правильний шлях, бо ілюстрація має жити у повсякденному житті.

В Європі ледь не в кожному місті є галереї ілюстрації. Люди колекціонують принти, зіни та постери, а не полотна за сотні тисяч доларів. Друкована графіка та ілюстрація — це своєрідна демократизація мистецтва. Не потрібно бути багатієм — розтиражовані оригінали може купити будь-хто і повісити у своїй спальні.

Нам цікаво було показати ілюстраторів як таких, з їхніми фантазіями і творчістю. В Orthodox вже були виставки Сергія Майдукова та Насті Слєпцової — це мегапопулярні ілюстратори в онлайні, а виявилося, що це була їхня перша персональна виставка. Вони ніколи до цього не виставляли своїх робіт, а презентували їх лише в групових проектах.

Orthodox виник через те, що нам хотілося матеріалізації ідей. Одна справа, коли хтось погортав і наставив лайків твоїм ілюстраціям, а інша, коли ти живеш у цій візуальній культурі, коли гуляєш вуличною виставкою ілюстрацій. Візуальна інформація, якою ти себе оточуєш, має значення.

Не в рамку, а на вулицю. Як живе ілюстрація у вуличному просторі

Нам дуже цікаво вийти за межі галерей, куди люди приходять вже із запитом. Ми хотіли піти далі — вийти з роботами на вулицю. Коли ти працюєш із вуличним простором, відповідальність зростає: що показати, який меседж зробити, щоб люди не плюнули і пішли, нічого не зрозумівши. На вулиці власне художнє его треба узгоджувати із запитом людей, які будуть дивитися твої роботи.

Чому вулиця? Бо так ми вбиваємо двох зайців:

  1. Ми показуємо альтернативну візуальну інформацію. Молодь живе у цифровому світі, у соціальних мережах, у інтернеті — там це все є, а на вулицях візуальної культури немає.
  2. Добрий піар. Нам приємно представляти Україну на міжнародних виставках, ми популяризуємо українських ілюстраторів, як тут, так і за кордоном. Їх починають впізнавати і на них виходять цікаві клієнти.

Зараз на вулиці поруч з Orthodox проходить виставка Yellow Blue — це збірка ілюстрацій, які з гумором або без нього показують класичні українські явища: застілля, перепічка, балкони. Ми презентували цей проект у Португалії та в Берліні, а зараз показуємо просто неба. Виставка задумувалася з метою розповісти про Україну за кордоном, але ми бачимо, що вона чудово працює і в Києві. Людям потрібні проекти, коли просто і зрозуміло без перекладача можна дізнатися щось нове або краще зрозуміти старе.

Робота з візуальними символами — це мінімум пояснення і максимум зрозумілої мови, яка буде близькою і дитині. Ілюстрація полегшує або розширює сприйняття інформації. Так книга з ілюстраціями ставить читача перед двома якісними подачами інформації, завдяки чому він може креативно осмислити її і сформувати власну думку.

Нам було дуже цікаво зробити open air виставку плакатів про медіаграмотність у спальному районі Києва — це проект, покликаний сформувати у людини власні фільтри сприйняття інформації. Наша головна задача, як кураторів соціальних виставок, щоб у людини спрацював вимикач, щоб він включився, загорівся і людина задумалася над темою у новому ракурсі. Ми не займаємося пропагандою, але хочемо, щоб наші ілюстрації включали мозкову діяльність глядача і спонукали його до власної думки.

Вічне. Ілюстратор і фріланс

Pictoric — це наша громадська позиція, це ГО, але їсти хочеться всім, тому кожен з нас має власні проекти на фрілансі. Ілюстратору в Україні живеться по- різному. Якісний фріланс зазвичай здобувається за 2 роки роботи в одному напрямку і тоді виникають постійні клієнти.

Якщо у тебе є свій стиль і ти вибудовуєш себе як цілісного ілюстратора, то рано чи пізно тебе знайдуть. Однак, навіть ілюстратор без власного голосу може мати більше замовлень і грошей, ніж той, хто працює в одному стилі. Тому в цьому полі недоречно давати якісь загальні поради.

Натомість я точно знаю, що потрібно художнику, — більше конкуренції, більше можливостей, більше резиденцій для ілюстраторів, графітчиків, художників і більше підтримки з боку держави.


Раніше Telegraf.Design розповідав про 8 найкращих проектів курсу візуального сторітелінгу школи Projector.

avatar
Юлія Гуріна
контент-менеджер в Projector
Колонка

У нас есть еще кое-что для вас

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: