«На колір та смак товариш не всяк». Тяжко не погодитись із народною мудрістю, адже ми всі різні. Однак, це твердження перебільшує індивідуальний характер сприйняття прекрасного.

Часто в музеях, фото- чи художніх галереях можна помітити, що біля деяких експонатів зупиняється більшість людей. Що примушує нас зупинитися? Чому ми вважаємо прекрасними якісь одні картини, архітектурні об’єкти, пейзажі, реклами і зовсім не помічаємо інші? Останнім часом розв’язати ці питання намагаються біологи.

Що таке краса для нашого мозку?

Коли людина оцінює щось, як прекрасне, в неї в мозку, в певних ділянках лобної кори, відбувається викид дофаміну – речовини, що є передвісником відчуття задоволення. Лобна кора стає активнішою приблизно на 10%, що можна порівняти з реакцією мозку, коли ми бачимо кохану людину.

Тобто спостерігаючи за роботою мозку, ми не можемо напевно сказати, що саме відбувається: чи вам щойно освідчилися в коханні, чи ви слухаєте «Маленьку нічну серенаду» Моцарта, чи дивитесь на «Поцілунок» Родена – у всіх випадках реакція є досить подібна і говорить про те, що ви відчуваєте глибоке задоволення.

Подібні спостереження дали підставу для виникнення нової галузі науки на стику психо- і нейрофізіології та естетики – нейроестетики. Саме ця наукова дисципліна і досліджує механізми виникнення в мозку відчуття прекрасного.

Дослідники припускають, що існують якісь універсальні естетичні принципи, застосувавши які митець чи дизайнер зможе викликати естетичну насолоду у більшості людей. Саме виявлення таких принципів є одним із завдань нейроестетики.

Оскільки вирішенням цих питань займаються вчені-біологи, вони шукають відповіді у механізмах сприйняття інформації крізь призму еволюції. Адже за сучасними уявленнями в усіх найбільш філігранних проявах людської поведінки слід шукати першооснову, що була закладена як корисне пристосування у наших еволюційних предків.

Тож що відбувається в наших головах?

Наведемо кілька нейробіологічних механізмів сприйняття та принципів нейроестетики, які лежать в основі формування відчуття прекрасного.

Формування образів та принцип групування. Наше зорове сприйняття є по суті розпізнаванням образів. Мозок завжди намагається виявити закономірності у побаченому, структуризувати деталі видимого, скласти цілісну картинку з окремих елементів. Якщо дана задача виконується успішно, то він отримує «винагороду» за якісно виконану роботу у вигляді активації центрів задоволення та позитивних емоцій.

Аналізуючи візуальну інформацію, мозок одночасно залучає обидві півкулі, які відрізняються між собою за функціями. Попри свої відмінності вони не функціонують окремо одна від одної. Навпаки, завдяки мільйонам нервових волокон, що з’єднують півкулі, вони активно обмінюються інформацією, забезпечуючи узгоджену діяльність. Задяки такій міжпівкульній взаємодії ми отримуємо насолоду, розглядаючи картини італійського художника Джузеппе Арчімбольдо.

Зображення: muzei-mira.com

Зображення: 3.bp.blogspot.com

Зображення: 2.bp.blogspot.com

При розпізнаванні замаскованих образів ми отримуємо ще більше задоволення. Пригадайте куб Неккера.

Спочатку ми бачимо куб в одному положенні, але через кілька секунд він ніби перевертається. Ми в захопленні від такого «руху» фігури. Наша увага, розпізнавши щось одне, ніби відволікається на пошуки іншої інформації. Подібний емоційний ефект ми переживали, коли вперше бачили вазу Рубіна чи уважно розглядали картини Мауріца Ешера. Таке кодування інформації – один із універсальних принципів нейроестетики.

Зображення: polymus.ru

Зображення: isusuyunlee.files.wordpress.com

Саме тому картини та реклама із прихованими образами завжди привертає до себе увагу, викликає позитивні переживання.

І не забуваємо, що емоційно забарвлені події, явища чи картини запам’ятовуються швидше і на довший час.

Як це можна використовувати?

Подивіться уважно на наступний малюнок і спробуйте зосередитись на своїх відчуттях під час його споглядання.

Спочатку перед нами постає набір кольорових плям приємних природніх відтінків, але поступово ми знаходимо певну відмінність в їх організації і на передній план чітко проступає фігура левиці.

Цікаво, що в той момент, коли ви здогадалися, що на малюнку присутній звір, у глибинних структурах вашому мозку відбувається викид все того ж дофаміну, і в цей момент ви подумки кажете: «Ага, це лев!».

Здатність вирізняти фігуру на подібному фоні є дуже важлива для нашого сприйняття, адже дуже часто в природі такий «камуфляж» використовують хижаки, щоби напасти на жертву непомітно. Відповідно ця властивість підкріплюється виділенням біологічно активних речовин, що супроводжується приємною емоцією, а це в свою чергу зміцнює такий навик – тому нам подобаються зображення, де фігури виокремлюються з подібного фону.

Подібний прийом широко використовується імпресіоністами. На їхніх полотнах часто фігури ледь виділяються із калейдоскопу кольорових плям. Звісно, успіх даного напрямку живопису не можна зводити лише до цього прийому.

Зображення: www.artranked.com

Здатність зорових центрів мозку швидко вирізняти окремі частини малюнку із спільними характеристиками із загального фону вміло використовується і іншими майстрами art-мистецтва, зокрема фотохудожниками. Мозок автоматично групує окремі об’єкти у щось цілісне і знайоме.

Можна виділити ще кілька універсальних мозкових механізмів сприйняття зорової інформації:

• Обробка інформації мозком завжди потребує, аби він мав достатню фонову активність – тонус. Коли ми мляві чи сонні, то аналітична діяльність мозку пригнічується.
• Наш мозок не має достатніх ресурсів аби одночасно обробляти велику кількість інформації. Тож перенавантаження деталями може бути вагомим фактором у визначенні естетичної цінності об’єкту.
• Мозок надає перевагу новизні. Він передусім аналізуватиме нові стимули, а не ті, що стали для нього звичними.
• Процеси обробки інформації мозком синтетичні. Він шукає образи навіть там, де їх немає. Як приклад розгляньте графічний рисунок. Що на ньому зображене і що «бачить» ваш мозок?

На цих та інших неврологічних процесах базуються ціла низка принципів нейроестетики, які заслуговують окремих публікацій про них. А застосування та комбінування цих принципів у сфері дизайну чи реклами буде дієвим засобом у нелегкій конкурентній боротьбі за увагу та прихильність споживача.

Чому ми всі мусимо стати креативними, а всі офіси – арт-студіями? Раніше Telegraf.design шукав відповідь на це питання у книзі Вілла Гомперца «Думай як митець».