Статті
Спершу public: як помирити дизайн і архітектуру
Архітектор «Агентів змін» Максим Головко про нову концепцію в урбаністиці
27 листопада, 2018
avatar
Олексій Здебський
Редактор в Telegraf.design
Мы любим тексты без ошибок. Если вы все же их обнаружили, выделите фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.

Парк, сквер або дитячий майданчик у вашому дворі — не просто місце для бездумного встановлення лавок, як думає міська адміністрація. І не спосіб підняти ціну «квадратного метру», як вважають забудовники. Цей простір здатен розв’язувати індивідуальні проблеми кожного і міста в цілому.

Це пропагують київські урбаністи з «Агентів змін», створивши власний підхід до проектування публічних просторів «Спершу public».

Як це може змінити наше життя в час, коли міста розв’язали між собою війну за людей, Telegraf.Design дізнався в архітектора Максима Головка.

Що не так з містами та в чому суть концепції «Спершу public»?

Проблема в тому, що у публічних просторах користувачів у сотні разів більше, ніж у приватних. У той же час ресурси в них практично не вкладаються. Наприклад, на старому Подолі проживає близько 12 тисяч людей.

При цьому 64 тисячі кожного дня виходить з Контрактової площі і йдуть на роботу в офіси через той треш, який зараз на площі. Там ніщо не пристосовано для комфортного користування. Це проблема не тільки київських просторів, це всесвітня проблема.

Трендом попереднього століття був модернізм, який напалмом знищив усі публічні простори, ставлячи за основу будівлі і великі площі навколо. І лише зараз починає повертатися розуміння того, що зручний простір у місті надзвичайно важливий. Покращуючи публічний простір, ми впливаємо на життя більшої кількості людей.

Популярні в дизайні підходи (human-centered design, design thinking у комплексі) повністю відсутні у проектуванні публічних просторів і ледь помітні в архітектурі. Ми беремо вже відомі принципи UX, UI та намагаємося застосувати їх у проектуванні публічного простору. За 4 роки існування «Агентів змін» ми виробили комплекс принципів, який оформили в підхід, що називається «Спершу publiс».

Як це зробити?

Наше завдання — правильно визначати проблеми, які є у місті, потреби жителів. Є два напрями: просторові дослідження міст (дослідження Подолу і третього центру Одеси) і залучення жителів. Просторові дослідження потрібні, аби базувати свої дії на конкретних даних. Наприклад, щодо Подолу є стереотип — це старий центр міста і тут проживає багато людей і умовно кажучи вони тут «головні», тому в першу чергу треба вирішити їх проблеми.

Є ще студенти «Могилянки», які кажуть, що вони навчаються у районоутворюючій інституції. Але коли ми порахували, виявилось, що жителів Подолу 12-13 тисяч, могилянців всього 3 тисячі, а найбільше офісних працівників, яких понад 45 тисяч. Насправді, старий Поділ — офісний район. Таким чином, доволі дивно розвивати старий Поділ, взагалі не враховуючи потреби цих людей.

Дивно говорити, що проблеми Подолу це тільки відключення води, доступне харчуванням для студентів і ще щось. Ніхто не говорить, що 45 тисячам офісних працівників щодня немає, де відпочити, немає, де посидіти. Цей район повністю виключається після 19:00, бо всі їдуть з нього після роботи.

Зараз можна говорити, мовляв, будуймо метро, реконструймо площі та вулиці, а насправді жителям немає, де вигуляти собаку. Саме на це варто звертати увагу. Хай це будуть дрібні проблеми, але так ми дійсно можемо дати саме те, що потрібно людям.

Один з принципів «Спершу public» — насичувати публічний простір функцією. Публічні простори можуть компенсувати те, що люди не отримують у своїх дворах. У публічному просторі можна реалізувати будь-яку функцію, яка зараз закрита у приватних будівлях. Басейни закриті, спортивні клуби, офісні будівлі, кінотеатри теж.

Всі ці речі є приватними та знаходяться частіше всього у будівлях і за них треба платити. Але якщо ми говоримо про комфортне місто, то багато з цих функцій можуть бути доступні для публічного користування і безкоштовні.

Наприклад, на площі біля офісного району дуже легко облаштувати простір для роботи. Якщо поруч є університет, то там повинен бути простір для студентів, де вони могли б відпочити та поспілкуватися?

Який підхід до створення публічних просторів існує зараз?

Складність в тому, що «гравців», які можуть впливати на публічні простори, всього декілька: адміністрація міста, яка відповідає за більшість території міста; забудовники, які зараз являть собою головну силу, що видозмінює міський простір; архітектори, які цей простір проектують.

Але у кожного «гравця» є свій підхід. Архітектор, наприклад, виходить з університету, де його вчили, що сучасна площа повинна бути великою, чистою, масштабною. Жителі міста в такому підході вважаються гостями.

Архітектор зараз художник, а житель туди приходить, тільки щоб насолодитися його геніальністю.

У забудовників своя тема. Для більшості публічний простір сприймається не більше, ніж благоустрій. Побудували будинок, провели опалення — скажіть спасибі. Ну якщо дуже хочете, тоді ось вам розсип лавок і дитячий спортивний майданчик. Але це примітивний підхід, який побутував останні два десятиліття.

Зараз деякі забудовники вже розуміють, що їм потрібно відрізнятися і конкурувати між собою, тому деякі задумуються про організацію публічних просторів. Але все одно, це часто не про вирішення потреб жителів, а просто про піар проекту. І лише десь 1% забудовників розуміють, що якісний публічний простір підвищує вартість житла. Розуміння того, що життя людей це не лише дім-робота, впливає на ринок.

Міська адміністрація часто впроваджує проект, який скоріше буде піар-акцією, ніж рішенням справді важливих міських проблем. Якщо говорити про Київ, то в нього є складнощі з тим, аби визначити проблему і вирішити її. Говорять, будемо будувати метро, але я не бачу розуміння навіщо і для кого, а чи не ефективніше провести трамвайну лінію, а якщо так, то яку. Це все можна прорахувати та визначитись, у якому напрямку рухатись краще.

Якісний публічний простір у новобудові підвищує ціну квадратного метру, але як можна заробити, вкладаючи гроші у розвиток публічного простору у районі, що вже існує?

Це комплексне питання. Наприклад, у Німеччині більшість житла знаходиться не у власності жителів, як у нас, а орендується.

Таким чином, коли місто вкладає гроші у розвиток публічного простору певного району, це збільшує орендну плату, з якої пізніше місто отримує податки. Але це небезпечна річ, адже покращення публічного простору приводе до джентрифікації. Район поступово стає дорогим і попереднім жителям доводиться шукати собі нове житло.

Порушується його демографія, він втрачає свою аутентичність і цікавість у плані міської тканини. Тому доводиться балансувати. З подібних прикладів в Україні можна згадати історичний центр Львова, який міська адміністрація намагалася зробити привабливим для туристів, але врешті дійшло до того, що туристи заполонили все. Містянам там стало дуже некомфортно.

Але в Україні більшість квартир знаходяться у власності жителів. У чому економічний сенс покращення публічного простору в таких умовах?

Нам здається, що центр Києва щільно забудований і туди вже нічого не впихнеш, але, насправді, виходячи з наших досліджень щільність забудови, наприклад, Подолу доволі низька і не дотягує навіть до нормативів, що існують. На Подолі багато місць, що пустують. Ущільнення центру — не завжди погано.

Звичайно треба думати, як це зробити правильно. Саме тут може бути економічна прив’язка до покращення публічного простору. Але зараз ми часто маємо негативний досвід подібного ущільнення, адже цей процес практично безконтрольний. Тут і має вступати в дію міська адміністрація. В ідеалі саме реалізація подібних міських проектів має стати основою діяльності мерії, як це відбувається в Європі.

Там на виборах кандидати пропонують не політичні лозунги, а різні вектори розвитку міста, серед яких і вибирають містяни. Наприклад, один кандидат може пообіцяти вкладати гроші в інфраструктуру, а інший назвати своїм пріоритетом зелені зони та парки.

Серед міст існує конкуренція, адже в сучасному світі доводиться воювати за жителів, які легко можуть переїхати, що призведе до втрати податків.

В яких містах застосовується щось схоже на «Спершу public»?

Покращення публічних просторів — світовий тренд. Але наш підхід полягає в тому, аби роботою над публічними просторами розв’язувати проблеми міста і людей. Це те, чим завжди займався дизайн, але архітектура про це чомусь забула.

Архітектура публічних просторів вже давно перейшла в категорію образотворчого мистецтва, а ми хочемо сказати: можливо, будемо розв’язувати проблеми?

У Києві 2,5 тисячі вулиць і вони всі однакові! Вони знаходяться в різних районах, з різними мешканцями, будівлями та проблемами. Як можливо, що вони всі спроектовані однаково? Напевно, спочатку треба було би дізнатися про проблеми місцевих жителів і проектуючи вулиці, спробувати їх вирішити, а не робити все по типовому проекту.

Нещодавно «Агенти» презентували проект публічного простору комплексу Артвіль в Одесі. Тут враховуються принципи «Спершу public»?

Сформулювавши ідею і відтестувавши її в різних проектах, ми тепер намагаємось вийти на створення комплексного продукту. Цей проект і є спробою розв’язувати проблеми жителів, але оскільки цей комплекс лише будується, це спроба попередити проблеми. Ми провели інтерв’ю з жителями сусідніх комплексів і майбутніми жителями Артвіля, людей, що продають квартири.

Ми дізналися думку кожного, до кого змогли дотягнутися і зробили висновок, що однією з основних проблем є відсутність різноманітних публічних просторів. Ми дізналися, що, наприклад, дітям старше 14 років немає, де проводити свій час, адже стандартні дитячі майданчики окупували батьки з дітьми, ще виявляється є ціла група людей, що люблять робити барбекю.

Їх взагалі вигнали на околицю біля забору. Люди хочуть мати городи, де вони висаджують щось під вікнами. Виявилось, що активностей у людей є значно більше, ніж це передбачено інфраструктурно. Артвіль — спроба дати місце для кожного. Ми спробували створити простір, який можна наповнити будь-чим, що захочуть жителі.

Це історія про те, що жителів можна залучити до розробки простору і це не буде порушувати загальну архітектурну концепцію. Коли ми прийшли у цей проект, там було 8 просторів для активностей, зараз їх 40.

Тобто кінцевий вигляд цього простору ще невідомий?

Так. По суті в проекті є слоти, які можна буде заповнити тим або іншим майданчиком. Ми хочемо провести воркшоп для майбутніх жителів, аби змотивувати їх до спільної роботи. Також ми розробили каталог активностей, з якого мешканці можуть вибрати собі той, що їм до вподоби. При цьому наповнення типових слотів можна з часом змінювати.

Цей проект — це створення публічного простору з нуля, а чи вдосконалювалися ті, що існують у рамках такого підходу?

Один з прикладів, в якому ми брали участь,— проект реконструкції першого поверху Київради. Ми стали дослідниками простору, намагалися зрозуміти потреби працівників Київради, відвідувачів, що їм потрібно і як їм було би зручно користуватися цим простором. Ми досліджували досвід міських рад Відня, Риги та Гельсінкі, які також проводили подібні реконструкції.

Ми зібрали інформацію у звіт та передали разом з планом першого поверху Київради архітекторам, які фіналізували рішення по ньому. Буде цікаво дізнатися, чи вдалося нам вплинути на проект. Це може бути хороший приклад нашого підходу.

Також в рамках дослідження Подолу ми розробили концепцію розвитку його публічних просторів «Коло Подолу». Його суть полягає в тому, що зараз основні публічні простори району знаходяться на його околицях і насправді жителям міста недоступні: набережна і три київські гори, що створюють це коло.

Дехто знає, що є підйоми на Замкову гору, Щекавицю і Хоривицю, але вони не очевидні.

Десь треба пройти через гаражі, десь вийти на протоптану доріжку. Така сама історія і з набережною. Хоч вона і існує, але коли ти йдеш від Поштової площі, поступово розумієш, що ти йдеш в нікуди, адже немає нормальних переходів через Набережно-Хрещатицьке шосе і взагалі там робити особливо немає чого.

Але якщо розв’язувати проблеми переходів, відкрити Річпорт і зв’язати це все в лінію, це може перерости в цікавий туристичний маршрут.

Це все питання до міської влади, чи забудовники також можуть захотіти долучитися до цього проекту?

Це те, що ми зараз вирішуємо.

Що в Київраді думають про цю концепцію?

Ми її ще не презентували. Оскільки зараз основними гравцями у перетворені міста є забудовники. Київська влада є важливим, але не обов’язковим учасником реалізації цього процесу. У цілому проект виглядає трохи фантастично, тому ми його розбиваємо на шматки та намагаємось реалізувати конкретні шматки.

Як думаєш, як місто сприйме «Коло Подолу»?

Це прикольна ідея, яку можна добре подати. Але основна задача зараз перевірити концепцію і дізнатися, як вона буде працювати, адже тут багато складнощів. Проект спрацює тільки в комплексі.

Чи існує в Києві якась стратегія розвитку публічних просторів, якою керується адміністрація?

Зараз про це ніхто особливо не думає. Наша задача хоч якось вплинути на треш, який відбувається: в місті лавки пропадають, дерева вирубуються, спортмайданчики руйнуються. Для реалізації концепції дуже важливе залучення адміністрації, містян і забудовників, аби вся ця система працювала в одному напрямі.

Чи плануєте презентувати «Коло Подолу» міській адмністрації?

Так, і шанси переконати владу є. Наша концепція не протиставляється іншій міській стратегії, адже її немає. Наша задача зацікавити у реалізації проекту.

У Києві є багато проблем: затори, стан доріг, опалення. Наскільки пріоритетною є проблема громадських просторів?

Це те, чому це наш особистий виклик. Якщо говорити про місто в цілому, звичайно є проблеми, з якими місто має розібратися в першу чергу. Але розвиток міста — це комплексний процес і розвиток публічних просторів входить у цей комплекс.

Зараз у Києві бум реконструкції парків. Чи виконуються вони в рамках якоїсь стратегії?

Про стратегію не знаю. Є проекти, які складно реалізувати, бо вони не завжди популярні серед містян. Напирклад, питання парковки або прокладення велодоріжки. Але важко бути проти нового парку, це безпрограшний варіант.

Це піар?

Невідомо. І проблема не в тому, що це відбувається, а тому, що це відбувається без одної зрозумілої стратегії. Якби нам сказали, що ми зараз не будемо розвивати автошляхи, адже через 20 років ніхто не буде використовувати машини, тому ми вкладаємо гроші в інші проекти,— це було би зрозуміло. А так місто ніяк не пояснює свою діяльність і не зрозуміло, у якому напрямі воно розвивається.

Ці реконструкції вписуються хоч у якусь логіку?

Важко критикувати, адже хоч якийсь процес — краще бездіяльності. Але стратегії, судячи з усього, немає. Принципи, за якими реконструюються парки, невідомі. Хто їх реконструює, також невідомо. Чому саме так? Де конкурси?

Яке майбутнє у «Спершу publiс»?

Зараз всі одне одного вважають ворогами: містяни, влада, забудовники, архітектори. «Спершу public» — система, яка має бути вигідною для всіх. Тому ми намагаємося не просто презентувати ідею і побігти її реалізовувати, а залучити всіх учасників процесу, аби знайти спосіб реалізації для взаємної вигоди. Відсутність комунікації та довіри — основна проблема розвитку міст.

Чи є якийсь алгоритм реалізації концепції?

Зараз план розробляється і ми його будемо презентувати. Плануємо створити кейс, заснований на невеликому проекті, та вже на його прикладі презентувати всю концепцію.


Якими проектами надихаються найкрутіші урбаністи України читайте у матеріалі Юлії Гурної на Telegraf.Design.

avatar
Олексій Здебський
Редактор в Telegraf.design
Колонка

У нас є ще дещо для вас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: