Статті
Можливо ми станемо богами для нейронної мережі
Коли зникнуть дизайнери та яким буде дизайн майбутнього
17 серпня, 2020

Чи стане професія дизайнера поряд із роботою прибиральника, касира, вахтера, яких вже заміняють роботи? Яким буде дизайн майбутнього, коли штучний інтелект стане буденністю? Цим запитанням був присвячений новий випуск подкасту про дизайн і сучасну комунікацію Nonpareil, який ведуть Нонна Старущенко та Гліб Капоріков на «Радіо Аристократи».

Telegraf.Design публікує конспекти з вижимкою найцікавішого. Запрошеним гостем у цьому епізоді був Володимир Смірнов, співзасновник дизайн-бюро Spiilka.

Дисклеймер*. Тема дизайну майбутнього максимально спекулятивна. Все, що було сказано в ефірі є особистою думкою учасників розмови і не претендує на абсолют. Але це дуже цікаві особисті думки.

Замальовки з минулого майбутнього

Майбутнє придумують люди творчі: художники, сценаристи, письменники, архітектори, а потім науковці підхоплюють їхні ідеї та намагаються їх утілити та розвинути.

У Стартреці ще в 1960-х показували, як люди говорили через комунікатори на зап’ястях, а зараз ми говоримо через Apple Watch. Мабуть, фантастика, яку ми дивились у дитинстві, якось визначає напрямок, за яким ми думаємо, і те, що ми хочемо повторити. А от зручно це чи ні, ми вже думаємо потім.

Наприклад, у Зоряних війнах була проєкція, голограма під час зв’язку з принцесою Леєю. Коли ти дивишся фільм, ти думаєш: «Як же круто! Голограмка!». Але якщо уявити, що такі голограмки виникатимуть в телефонних розмовах в реальному житті? Що?! Що відбувається? Сховайся і просто напиши мені.

Люди з давніх-давен придумували сценарії того, як вони бачать майбутнє. Наприклад, є ілюстрації, як люди з 19 століття бачать 2000 рік. Дивні механізми, особисті літальні апарати-крила, подоба скайпу у дзеркалі з проєкцією співрозмовника тощо.

Slider image
Slider image
Slider image
Slider image

Але на цих ілюстраціях контекст такий, як і в ХІХ столітті. Люди одягнені так само, мають такі ж манери, зачіски, патерни поведінки, жодних проривних стрибків у майбутнє. Але враховуючи, що ми думаємо завжди, виходячи з контексту, в якому перебуваємо, це нормально.

До речі, у книзі «21 урок для 21 століття» Ювал Ной Харарі розповідає, що фільм «X-machina» з жінкою-роботом – насправді не про роботів і не про штучний інтелект. Штучний інтелект не має статі, а ми маємо, тому й підіймаємо тему гендерної рівності, що зараз гостро стоїть у нашій культурі. Тобто всі історії, які людина вигадує про роботів, про майбутнє, – все одно про наш контекст, просто у футуристичній обгортці.

«Ми завжди говоримо про себе. Коли говоримо про майбутнє, ми намагаємось з ним домовитись, розвіяти свої страхи. Чи залишаться дизайнери в майбутньому? Якщо ми боїмося, що ні, то ми себе запевняємо, що обов’язково залишаться і наводимо аргументи, які це підтвердять. Або навпаки, якщо ти не любиш дизайнерів, ти топитимеш, що дизайнери зникнуть. Виступатимеш за штучний інтелект, якому просто потрібно буде дати завдання і він все зробить так, як ти сказав».

Штучний інтелект: розваги – за, рутина – проти

Штучний інтелект можна розглядати з боку дизайну як професії та дизайну як продукту для споживача. Тема розвитку штучного інтелекту викликає серед дизайнерів певні страхи. Чи є сенс вчитися на дизайнера? Чи не буде так, що ти витрачаєш роки на освоєння професії, а потім штучний інтелект замінить усі рутини, яким ти навчаєшся?

Той таки Ювал Ной Харарі спекулює на тему того, як технології можуть вплинути на дизайн: машина аналізуватиме наш інтелект, збиратиме наші медичні дані, постійно моніторитиме тиск, температуру, рівень цукру та гормонів в крові, й на основі цих даних пропонуватиме нам кастомізований, цікавий саме для нас, контент, або кастомізований дизайн.

Заразом, на думку спадає приклад Spotify. Програма сама добирає, що тобі може сподобатись, пісня за піснею потрапляє у твій смак. І у відповідь на запитання «що ти слухаєш?», ти можеш сказати тільки «Spotify». Бо ти не знаєш, що саме там грає. Чи не лякає тебе вся ця історія, що ти не сам вирішуєш, що ти слухаєш? В таких умовах, ніколи не вдасться спробувати щось нове, вийти за рамки комфорту. Ти отримуєш саме те, що ти хочеш і залишаєшся у своїй бульбашці. Але людині потрібен доступ до нової інформації.

Штучний інтелект може виконувати за нас рутинні завдання. Але головне питання в тому, чи будемо ми використовувати вивільнений від рутини час на творчість та щось корисне? Бо часто, коли ми звільняємо автоматизацією собі час, ми витрачаємо його ігри у смартфоні й гортання нескінченних сторіз. І це реально може стати нашим майбутнім – коли ми тільки те і робимо, що залипаємо в дофаміновій петлі.

Технології можуть розвиватися та використовуватися для досягнення важливого наукового чи суспільного прориву (ліки від раку, космічні польоти), а можуть – для розваг. Останній варіант зараз здається значно поширенішим. І штучний інтелект теж залучається в ці сфери. Але окрім технологій є ще питання змістів.

Нейронна мережа і вимирання дизайнерів

Якщо раніше здавалося, що першими втратять роботу жіночки, що продають жетони в метро, то зараз з’явилася нейронна мережа, яка може забрати роботу й у дизайнера. З’являється нейронка, яка вже й тексти пише, і добирає різні голоси.

Згадаймо прецедент студії Артемія Лєбєдева, який заявив, що близко року проєкти експрес-дизайну в студії виконувала нейронка. Наскільки це правда – невідомо, і виникають запитання: як завантажували інформацію, як приймалися рішення, і на яких етапах залучалися люди. Бо серед робіт, яким приписали авторство нейронної мережі, є й дуже складні й релевантні варіанти дизайну, а є й відверто невдалі.

Нейронна мережа за місяць створила близько семи мільйонів унікальних обкладинок для бренду Nutella. В студії на це пішли б роки. Хоча тут досить простий дизайн і достатньо алгоритму з вибору кольору та форми.


Дизайнери як вони є точно в майбутньому вимруть.

Всі дизайнери працюють в контексті й у контрасті. Контекст – це наші реалії (культурні, економічні, політичні тощо). А контраст полягає в тому, щоб ми в цьому контексті зробили щось, що буде відрізнятись. В цьому наша головна ціль. А якщо всі будуть створювати дизайн через нейронну мережу, то це стане нашим контекстом, і всі будуть в рівних умовах.

Раніше у дизайнера основним інструментом був макетний ніж і олівець. А коли з’явилися персональні комп’ютери, це моментально зникло. Умовно у кожного з’явився Word Art, і кожен міг зробити собі поганий дизайн – надрукувати слова шрифтом Comic Sans чи блакитними хвилястими буквами. Доступ до нового інструменту видалив усіх поганих дизайнерів із ринку. А круті дизайнери навпаки виграли з цього, бо новий інструмент дозволив зробити їхні роботи крутішими. І з нейронкою має бути така ж історія. Круті дизайнери від нейронок виграють, бо завдяки цьому інструменту робитимуть ще крутіші речі. Нейронки замінять фотошоп, ілюстратор і фігму, як вони раніше замінили макетний ніж і олівець.

Можливо, в майбутньому ми станемо тренерами чи артдиректорами нейронки. І те, як ми її виховаємо, виростимо, що ми в неї вкладемо – це і буде основою дизайну.

Нейронна мережа і мистецтво

Зараз те, що створила нейронна мережа, викликає особливий інтерес –  створюються перші прецеденти. Але чи буде це так цікаво у майбутньому, коли штучний інтелект стане буденністю?

З’являються музичні твори написані нейронними мережами, є нейронна мережа, що навчилася генерувати сонети в стилі Вільяма Шекспіра, і відрізнити їх дуже важко. Є нейронка, що імітує портрети, створені у XVI – XIX століттях. Інша – ці портрети аналізує, порівнює з оригіналами. Суть протистояння цих нейромереж в тому, щоби обійти іншу так, щоби вона сказала, що перед вами оригінал. Вже був випадок, коли робота, створена нейромережею була продана $432 тисяч.

Портрет, створений нейромережею, проданий за $432 тисяч.

Знову ж, важливий контекст. Ми читали (колись давно в школі) Шекспіра через те, що це класик із вічними сюжетами і сенсами. Ми слухаємо пісні Емі Вайнгауз і відгукуємося на них, бо знаємо її трагічну історію. Якщо цю історію відкинути, це вже не будуть пісні Емі Вайнгауз. Важливий контекст та історія, що стоїть за будь-яким твором. А в нейронної мережі такої історії немає і виникає питання: навіщо я її буду читати чи слухати?

Врешті ми всі люди, а люди хочуть співпереживати. А нейронці співпереживати не можеш. Якщо тільки не надати їй людських якостей і не прив’язатися до неї, як буває в кіно («200-річна людина» – яскравий приклад).

Тому виникає питання, чи можемо ми повною мірою насолоджуватися мистецтвом, створеним штучно?

У нас є декілька рівнів естетичного сприйняття. Тому є ймовірність, що на певному рівні людину заворожуватиме пластика антропоморфних роботів, що танцюють в такт музиці. А може й не антропоморфних, і це буде навіть цікавіше. Якщо враховувати, що нейронка підлаштовується під наші смаки, шанси на це зростають.

Але мистецтво – не лише про візуальну естетику, а більше про зміст. На рівні сенсів ти не зможеш цим насолоджуватися. Тому що потрібна якась інтелектуальна загадка, підвішене питання. Бо мистецтво про все це. І тут без людини не обійтися.

Страшно лише, якщо ми станемо непотрібні всій цій нейронці. Коли нейронка спілкується з нейронкою, а ти не розумієш взагалі, що відбувається, і ти – третій зайвий.

Дизайн залишається, поки люди залишаються людьми

Поки дизайн створюється для людини, він виглядатиме приблизно, як зараз: та ж ієрархія форм, принципи подачі та сприйняття інформації, читабельність шрифтів тощо. І поки ми не апгрейднемо наші органи чуття, прийоми дизайну не зміняться.

Весь дизайн, вся культурна історія заточена під те, якою є людина. Шрифти та писемність виглядає саме так, через те, що людина є людиною. І вся писемність – це перетин природних форм. Якщо ми проапгрейдимося до інфрачервоного зору, ця писемність втратить зміст. Нам відкриються нові глибини, і цілий пласт нашого існування стане непотрібним. Взагалі тоді ми будемо вже не людьми. Тоді й дизайн, звичайно, буде геть іншим. Новий вид сприйматиме цей світ інакше, і матиме інакший дизайн. Але навіть спекулювати на цю тему складно, бо ми не знаємо жодних вихідних даних.

Поки людина є головним видом на планеті, штучний інтелект буде лише цікавим і корисним інструментом. І навіть якщо він забере у нас частину роботи, все одно ми будемо контрольним органом. Ми продовжуватимемо розповідати історії, бо люди їх люблять. І нейронку теж навчимо це робити за нашою подобою. Можливо ми станемо богами для нейронної мережі. На певний час. А потім, можливо, поміняємось з нею ролями.

 

У нас є ще дещо для вас