Робота Decommunized: Ukrainian Soviet Mosaics фотографа Євгена Нікіфорова визнана найкращою мистецькою книгою 2017 року й отримала гран-прі за найкращий дизайн під час Книжкового Арсеналу 2017. Дмитро Яринич, дизайнер видання, ділиться досвідом роботи над проектом й розкриває сховані в ньому секрети.
Окрім того, що ми з Даною Павличко (директор видавництва «Основи» — ред.) давні друзі, в нас за плечима кілька років плідної співпраці і гарних проектів — непрості 94 дні: «Євромайдан очима ТСН», «Війна очима ТСН», книжки бізнес-серії «Почни з чому», «Шлях до Так», численні обкладинки й дрібнички. Якось за келихом вина ми вирішили, що було б круто разом зробити, як то кажуть, «бімбу». Щось із області сексу й рок-н-ролу, в цьому випадку ще й мистецтва. Тож, коли Дана запропонувала попрацювати над мозаїками, я одразу погодився.
Можна сказати, що на першу зустріч з командою — Лізою Герман, Олею Балашовою і Женею Нікіфоровим — я прийшов трохи підготовленим. Власне, це мала бути просто зустріч для початку. Але я мав час, продивився матеріали, що знайшов на сторінці проекту в Facebook, дещо почитав, зібрав референси і накидав кілька модерністських ескізів, дуже простих. Так вийшло, що один з них в майже первісному вигляді став основою для обкладинки й макету.
Від першої згадки до завантаження робочих файлів пройшло трохи менше року. Жені (автору книги — ред.) дещо довелось дозняти. Десь посеред проекту ми вирішили змінити формат і зробити книгу більш монументальною, додалась обкладинка-постер. Найдовше працювали над, власне, версткою: гармонійним ритмом розворотів і дотриманням логіки видання.
Я кілька разів переробляв дрібниці в макеті в процесі верстки. Модерністська верстка тримається на цілісності всіх елементів, тож якщо доводиться змінити міжрядковий інтервал у якомусь задовгому підписі — починай спочатку, ніде немає бути випадковостей. В останній версії я просив Лізу і Олю відредагувати кілька речень, бо звисаючий рядок на одній з небагатьох текстових сторінок мене вбивав.
В процесі роботи сподобалось все: не було напрягу, на все було вдосталь часу, книжка спокійно, без угару була віддана в препресс. А ще запашна кава в офісі «Основ» і пиріжки з «Ярославни»: роботу закінчували восени і вже було досить противно — холодно і мокро.
В останній ітераціі мені вдалося виловити багато дрібничок і зробити ще краще. Коротше кажучи, робота-мрія:)
З того, що хотілося додати — якось оформити форзаци. Але тепер бачу, що було б вже занадто багато декору. Зверніть увагу на заголовок книги на супері і палітурці, а особливо на усі крапки — ідея прийшла в останній момент. Журнальний досвід не відпускає — завжди хочеться залишити якусь дрібну дизайн-пакость:)
Для тих, хто не тримав книгу в руках: супер розгортається у двосторонній постер А2. Вирішили так вчинити, бо фрагмент лягав на обкладику чудово, але не можна було залишити без уваги весь об’єкт.
Цікавий факт: серед фото (здається з «Артеку», Крим) є дві стели. Але, насправді, це одна й та сама стела, просто з різних боків. Це можна помітити, порівнявши координати — вони збігаються. До речі, крутецька ідея Жені — залишити координати GPS до кожного фото на випадок якоїсь ще декомунізації. Таким чином зміна назв вулиць і міст не дасть роботам загубитись.
Фотографії — видавництво «Основи», особистий архів автора.