Літературний фестиваль Meridian Czernowitz складається не тільки із заходів в Україні, але й проходить в кількох містах європейських країн – Берліні, Базелі, Відні, Мюнхені, Франкфурті та Парижі. Дизайнер полтавського PR-агентства Yoda Consult Сергій Макаренко розповів про різницю у підходах до створення афіш культурних подій в Україні та Європі.
Авторка фото: Ірина Шишкова
Цього року я працював з двома літературними фестивалями — Meridian Poltava та Meridian Czernowitz. Другий з них складається не тільки із заходів в Україні, але й проходить в кількох містах європейських країн — Берліні, Базелі, Відні, Мюнхені, Франкфурті, Парижі. Завдяки проекту з’явилась можливість на практиці розібратися у різниці в створенні афіш культурних подій у нас і за кордоном.
Літературний фестиваль — це збірник подій. Вони мають спільну суть: приходить публіка, людина виходить до неї і читає свою творчість. Щоб розповісти аудиторії про ці події, потрібні афіші.
Ось п’ять правил, які я вивів протягом роботи з візуалом для української та іноземної публіки.
1. Зрозумійте, яка задача вашої афіші.
В Україні це – продати книжки. Щодо Європи, то тут більше – промотувати Україну та її культурний продукт.
Тому при створенні афіші для українського ринку потрібне якісне фото автора: воно продає краще і чітко дає зрозуміти, хто це. У таких випадках зазвичай просять зробити фотографію якомога більшою – робіть це.
Між фото письменника і, наприклад, ілюстрацією оберуть фото.
Задача цієї серії плакатів з письменниками Сергієм Жаданом, Юрієм Андруховичем, Андрієм Любкою, Ігорем Померанцевим — показати обличчя та книжку, тому текст і верстка відійшли на другий план.
Продає прізвище та обличчя. Не стільки культурний продукт, скільки можливість купити «себе на заході» відомого автора.
Інколи дизайнер може втілювати деталі, які мало хто помітить, але які додадуть стилю роботі. Книга письменника Ігоря Померанцева називається «Ви мене чуєте?». Тому замість його обличчя я поставив профіль — щоб видно було вухо автора. Він радіоведучий, все його життя — звук. Це допоможе хоч трошки виділитися на фоні одноманітних плакатів-облич.
Якщо 99 дизайнерів створять плакат письменника з обличчям та книгою, а 100-ий зробить по-іншому — він виділиться. Але в обласних центрах, де мала конкуренція подій, працюють прості методи. І видавці потребують саме їх.
2. Спробуйте цікавіші методи розміщення фото.
Різниця у сприйнятті афіш українською та іноземною європейською аудиторією є. Середній рівень візуального сприйняття західніше України все таки вищий. Тому можете вільно використовувати більш виразні методи розміщення фото чи ілюстрацій.
Коли потрібно було робити афіші для публіки в Європі, вирішив відійти від звичайного розміщення.
Для Берліну ризикнув і поставив Жадана спиною до публіки. Думаю, для української аудиторії замовник не прийняв би це. А тут спробували. Хоча на постері все ж є і обличчя для рівноваги.
Типографіка і верстка мені більше сподобалася тут, ніж в українській версії: все чітко і розділено на блоки по прямокутникам. Німеччина любить чіткість. Тут все має бути максимально рівно і без зайвих елементів.
Єдине, що так і не зміг вирішити, — проблема з логотипами. В ідеалі європейський дизайн допускає зміну їхнього кольору для потреб стилістики. Але тут вирішили не чіпати їх.
3. Враховуйте, що кожна мова має особливості верстки та типографіки.
У роботі для іноземної аудиторії цікаво працювати з мовами. Найбільше це відобразилося на французькій. Хоча плакат тут був лише один — для літературного вечору Сергія Жадана й Ігоря Померанцева у Парижі.
Друзі і знайомі, коли повертаються з подорожей по світу, привозять мені друковану продукцію з текстами. Переглядаючи французькі газети, я помітив, що там часто роблять пробіл перед знаками пунктуації, наприклад, двокрапкою. Вважається, що так простіше сприймати текст, він не зливається.
Двокрапка не прив’язується до слова і відділяється від нього. Літери тут трошки складніші, тому вони і роблять так для спрощення.
Якщо говорити про дизайн цього плакату, то Франція — пластичніша країна. Тому і форми тут — як її географічні обриси. Тексти також зверстані вільніше — з’явився вертикальний набір.
Кольори національного прапору Франції натякають, що це розмова на рівні культур. Фото двох авторів маленькі. Їх не те, що ніхто не знає тут, просто акцент на іншому. Я хотів сказати, що «ми з вами говоримо однією мовою — мовою культури».
4. Шукайте ідеї у текстах авторів чи їхньому досвіді.
Деякі закордонні події фестивалю, наприклад, вечір Андрія Любки та Ігоря Померанцева у Франкфурті, призначалися для українських мігрантів, тому мова постеру тут — наша. Як наслідок — обличчя побільше, і книжки є, щоб продавати їх.
Японські мотиви тут більше залежали не від країни, а від назви роману Любки — «Твій погляд, Чіо-Чіо-сан». А технологічність та радіохвилі з шумами — звернення до досвіду радіоведучого Померанцева.
Можна порівняти як постер для такої ж події одного з авторів виглядав для Чернівців. Різниця говорить сама за себе.
На постери для трьох швейцарських міст і Відню було дуже мало часу. Задача — просто зробити плакат з трьома фотографіями. Але хотілося, щоб людина помітила у ньому цікаве. Тому зробив обличчя авторів у цифрі «100». Саме стільки років від дня народження святкуватимуть письменнику Паулю Целану, довкола літературної спадщини якого і утворився цей міжнародний фестиваль.
5. Не бійтеся пропонувати різні ідеї й чути «ні».
Але потрібно робити це багато разів. Тільки тоді у замовників з’являється база для вибору, а у дизайнера — шлях для зростання. Як може замовник прийняти щось нове, якщо ніколи нічого подібного в житті не бачив?
Читайте, шукайте, слухайте і досліджуйте. Українські дизайнери зробили великий крок вперед і вже мало чим поступаються своїм колегам з інших європейських країн.
Занурюйтеся у проект замовника, інакше згодом це робитиме хтось інший.
Ну, і допомагайте українській культурі ставати помітнішою у світі, бо що, як не дизайн, безпосередньо впливає на її якість?
Дизайн зображень: Сергій Макаренко.
Раніше Telegraf.Design писав про основоположників українського дизайну.