У прагненнях натренувати надивленість дизайнери скролять біханс, дрібл, інстаграм та багато інших цифрових майданчиків. І часто у цих поневіряннях оминають справжній клондайк у друкованих виданнях. Зрозуміло, що в кожного журналу вже давно є власна онлайн-версія, але все-таки їх приємніше не клікати, а саме гортати.
Якісні інді-журнали — мікс найкращих традицій та трендів якісної, крутої та прогресивної типографії, стильної фотографії, актуальної ілюстрації, та ще й вивірених, професійно укомплектованих статей на додачу.
Telegraf.Design завітав у невеличку журнальну крамницю Readellion на Золотоворітській вулиці у Києві. Крамницю понад рік тому заснували Маша і Жора. Поспілкувалися з ними про «бізнес надивленості», найцікавіші тренди, формати та цінність друкованої періодики в сучасному світі, коли інтернет вже переміг. Як бонус Маша і Жора склали власну добірку журналів, які обов’язково потрібно погортати дизайнерам.
Журнали як ідея для бізнесу
Readellion: початок. Спочатку Маша й Жора запустили тільки сайт — онлайн-магазин Readellion. Але згодом вирішили відкритий реальну крамницю, де можна погортати, поспілкуватися, розпитати про щось більше та походити між полицями.
Всі фото та відео матеріали: Readellion
Жора: «Я дуже не хотів на когось працювати. А журнали ми завжди любили»
Маша: «І ми не бачили жодної проблеми в тому, щоби в нас у Києві був журнальний магазин схожий на ті, що є в Берліні, наприклад. Ми точно знали — в нас є люди, які цікавляться цією культурою. Про це свідчили ті ж самі сторіз у інстаграмі. До того ж хотілося, щоб іноземні журнали та видавці також розуміли, що і в нас є ця культура».
Жора: «А в перспективі, щоб і ми самі могли пропонувати щось власне за кордон».
Розподіл ролей. Жора та Маша давно знайомі, і навіть дружать. Вони й раніше займалися різними проєктами разом, хоча Readellion став першим «серйозним» та тривалим досвідом спільного підприємництва. Кажуть, що лише на дружбі все триматись не може, що потрібен розподіл обов’язків — інакше буде хаос, перекидування відповідальності, а врешті постраждають і стосунки.
За освітою Жора економіст. І в Readellion займається тим, «на що вчився» — цифрами та спілкуванням із партнерами. Маша жартує, що займається «тим, що лишилося» — веде контент: пише тексти, робить фото та короткі відео для соцмереж.
Пошук видавців-партнерів. Пошук видавців, згодних на продаж у Kyiv, Ukraine (Жора — амбасадор правильного написання міста Київ англійською серед іноземних видавців), та спілкування з ними почалося ще коли в Readellion не було сайту. Виявилося, що видавці дуже зацікавлені в новій географічній точці збуту. Як-не-як, це опт. Так, явище опту тут досить гнучке — не потрібні сотні екземплярів, щоби вважатися гуртовим закупником, адже багато журналів видається зовсім невеликим накладом.
Жора: «Видавці надзвичайно відкриті. Здебільшого всі домовленості досягаються просто, лояльні нормальні стосунки. Ми просто написали, нам просто відповіли, і просто почали співпрацю. Багато відповідають на листи. Але якщо хтось не відповість, я напишу ще 50 листів і врешті отримаю відповідь».
Обкладинки журналу Dazed
Обкладинки журналу 032c
Почався Readellion з зовсім невеликої закупки — Маша й Жора привезли «шість чи вісім – але точно до десяти» журналів. Обрали ті тайтли, які могли бути вже відомими місцевому читачеві — на кшталт Dazed, Kinfolk чи 032c. Спочатку треба було нагадати взагалі про журнальну культуру, зачепити людей чимось знайомим візуально. Багато людей, наприклад, не знають, що ID чи Dazed — це насамперед друковані, а не онлайн-журнали, і що це з журналу 032c виріс цілий бренд одягу, бо саме журнал з’явився першим, а не навпаки.
Згодом почали завозили менш відомі — Benji Knewman, Offscreen, Frame тощо. Наразі у крамниці продають понад 60 тайтлів інді-журналів.
Elephant — журнал, який комплексно знайомить сучасних людей із сучасним мистецтвом. Це цілісна екосистема, що об’єднує галерею в Лондоні, додаток із новинами про виставки митців, і журнал. «Це не журнал для снобів чи експертів. Читач може нічого не розуміти в сучасному мистецтві, але йому все одно буде цікаво його читати», — каже Жора.
Основа хорошого журналу — це бажання ділитися. Немає нічого страшного, якщо ти чогось не знаєш, тобі просто про це розкажуть
Клієнти. Крамниця вже має своїх постійних клієнтів. Є клієнти, які методично купують кожен новий номер одного тайтлу, а є й ті, хто переходять із теми на тему. До речі, наразі свіжі номери журналу надходять у Readellion за тижні три-чотири.
Жора: «У нас із клієнтами діалог. Ми часто рекомендуємо щось, що відповідає їхнім інтересам, і вони досить відкриті до нового досвіду. Журнальна культура розвивається на перетині всього — тут органічно можна переходити з теми на тему. Зацікавило щось нове, щось захопило увагу в іншому журналі, буває просто обкладинка сподобалася. І це абсолютно нормально, бо суть журналів і в цьому також — щоб у них була цікава обкладинка.
50% журналу — це його візуальне оформлення, 50% — наповнення змістом. Оформлення частково і є наповненням журналу. Адже журнал купують, не знаючи що всередині. У хорошому журналі немає поганої інформації. Може бути інформація, яка тобі не сподобається, але це не буде погана інформація. І поганих журналів у нас точно немає».
Обкладинки та розвороти третього та четвертого випусків журналу Kajet
Наразі в Readellion щомісяця з’являються два-три нові журнали. У жовтні це були FuckingYoung та Kajet. Узагалі асортимент в магазині постійно оновлюється, бо щотижня в крамницю приходить свіжий номер принаймні одного журналу.
Are we Europe об’єднує молодих журналістів з усіх країн Європи. Його основна ідея: Європа — це один простір, тому обмін інформацією, досвідом, трудовими ресурсами між країнами — це нормально і круто. Кожен випуск журналу присвячений різним темам: екологія, технології, релігія, пандемія тощо. Команда не боїться брати в роботу великі теми — роблять суперзрозумілу інфографіку, розкладають все по поличках. До речі, в журнал може написати будь-який журналіст, якщо він вміє писати англійською.
У Readellion кажуть, що планують не зупинятися лише на продажі журналів, і мають мрію створити власний якісний український інді-журнал.
Українські журнали, які можна знайти в Readellion: НОГА, No Fun No Rules
Журнал як натхнення
Журнальна культура — це точка перетину всіх культурних сфер: дизайн, фото, мода, музика, їжа тощо. Але головна цінність журналу в тому, що він має витриману інформацію, не таку швидкоплинну в порівнянні з цифровими джерелами.
Маша: «Журнальна культура — це історія, що постійно доповнюється. Як серіал. Історія розвивається від випуску до випуску, але це все один тайтл, який продовжує жити. Незалежні журнали виходять в середньому раз на пів року. Тому вони одночасно і прив’язані до часу та подій, що відбуваються у світі, і неприв’язані, бо пів року — все ж тривалий період. Друковані журнали живуть на перетині артбуків, стрічки новин та художніх книг. Це унікальний формат, який одночасно дозволяє тобі залишатися в курсі умовних трендів, класних особистостей та їхніх останніх робіт, але його можна буде перечитати за кілька років та отримати стільки ж задоволення — адже більшість інформації у випуску не застаріє. Як гарне кіно — про вічні теми через призму сьогодення.
Журнал дає можливість жити сьогодні, але й не свайпати постійно щось у телефоні. Це те, що робить його цікавим і важливим саме зараз, коли всі втомилися від онлайну.
Real Review — журнал про сучасну культуру, що розмірковує про те, що означає жити в сьогоденні. Видання кидає виклик суперечливим нормам сучасності та запаковує критичні огляди в зручний pocket-size формат. У цьому номері всередині є інтерв’ю Папи Римського.
Тренди у дизайні журналів
Маша: Багато видань не змінюють свій дизайн взагалі або роблять ледь помітні зміни з типографією чи лого. Є тенденція відмовлятися від шрифтів із засічками, часто можна побачити великі заголовки й взагалі журнали стали звертати більше уваги на типографію. Багато видань спрощують верстку, залишають більше повітря на сторінках. Мені особисто найбільше подобається, коли на сторінках прямо на масивах тексту чи зображень з’являються рукописні елементи, калячки олівцем чи дудли персонажів. Такі штуки трохи використовує Dazed в останніх випусках, але найкраще, на мою думку, це виходить у видання про чайну культуру Journal Du Thé.
Розвороти: 1. Dazed, 2. Fantastic Man, 3. Journal Du Thé
Жора: Головний тренд, який я помітив за цей рік, і який хотів би частіше бачити в Україні — це те, що всі роблять, як їм подобається. Ми працюємо саме з незалежними журналами. У них невеликі команди, іноді це ледь не одна людина, яка вирішила зробити щось своє, насамперед для себе. Задизайнити так, як хочеться. Написати про те, що подобається. І саме такі видання швидко знаходять своїх фанатів. Я б назвав це трендом на щирість. Наприклад, журнали не роблять редизайни щороку, бо з’явився новий тренд. Як, буває бачиш, що всі сайти стали однаковими, бо зараз модний 3D чи флет-дизайн, чи щось ще. Але заразом навіть видання, головний фокус яких — саме текстові матеріали, стали звертати більше уваги на дизайн та «робити красиве. Головне — це баланс між «як хочу» та «як зручно читати».
Зміни в дизайні Fantastic man: До.
Зміни в дизайні Fantastic man: Після
Зміни в дизайні AnOther: до та після (журнал припинив випускати дві версії для чоловіків та жінок, а об’єднав їх в один – for all)
Зміни в дизайні Kinfolk: 1. До. 2.Після
Взаємовплив світів онлайну та офлайну
Маша: Мені здається, класний дизайн — це система. І що було первинним, онлайн чи офлайн – не так важливо. Тим паче більшість офлайн-видань мають свої медіаресурси онлайн. Тому думаю, що все розвивається паралельно та однозначно має взаємовплив. Багато разів, наприклад, бачила дуже вдале використання емодзі в друкованих журналах. А ще згадала про email-розсилку та онлайн-статті від Fantastic Man, які абсолютно відтворюють дизайн-систему друкованого видання, шрифти, формати зображень, елементи айдентики.
Емодзі в журналі Elephant
Плюс офлайну в тому, що обмежена кількість сторінок змушує видання робити першокласний селекшн для кожного випуску. А для читачів це можливість не втратити натхнення та корисну інфу в діджитал-потоці. Ну і через таку кількість інформації, яку ми споживаємо онлайн, нам завжди буде потрібне заземлення та сповільнення у вигляді друкованих копій. Інакше можна просто загубитися.
Жора: «Я впевнений, що раніше журнали задавали онлайн-тренди. Це певна форма скевоморфізму, коли статті в онлайн-медіа імітували за своїм оформленням друковані сторінки. Але зараз цього стає менше. В онлайні можна робити що завгодно, ти не замкнений в межах сторінки, тому логічніше говорити про паралельний розвиток та взаємовплив. Уже ніхто не простежить, що звідки прийшло, настільки органічно та швидко розвивається онлайн та офлайн. Для більшості друкованих журналів онлайн-медіа або навіть додаток — це must-have. Бо всі розуміють, що треба створити навколо себе треба створити повноцінну екосистему, тоді людям буде комфортно споживати твій продукт».
Wallet розвиває фешн-критику та створює діалог всередині індустрії. Кожен випуск ставить питання про різні аспекти моди, від маркетингу да ритейлу, та знаходить відповіді на нього через спілкування з ключовими фігурами
«Мені здається, зараз взагалі не варто говорити про якусь конкуренцію між онлайном та офлайном, бо це абсолютно різні формати. Зрозуміло, що неможливо конкурувати з онлайном за обсягами доступної інформації. Онлайн — середовище майже без правил. Хочеш — публікуєш інтерв’ю на 50 сторінок або тисячі фотографій в одному матеріалі. Але саме фізичні обмеження в офлайн-журналах – секрет їхнього успіху для мене. Вони роблять журнали джерелом ексклюзивного досвіду, коли інформація ретельно відібрана та скомпільована командою людей, наче саме для тебе. Це круто. Свічки не зникли з появою електричних ламп. Так само і друковані журнали просто переходять в іншу категорію».
ТОП-10 видань, які варто погортати дизайнерам
Маша: «Усі вже давно вивчили, що надивленість для дизайнера — чи не найважливіше вміння. Саме вміння, бо я точно знаю, що надивленість можна натренувати. Взагалі я за те, щоб шукати референси в інших сферах, тоді мінімізується пряме цитування та включається генерація дійсно нових ідей. Тому я раджу дизайнерам дивитися ВСЕ.
Але зрозуміло, що всі журнали не передивишся, тому раджу такий селекшн (у довільному порядку). Він не задовольнить усі потреби, але це дуже непогана колекція для початку:
OASE — архітектурний журнал із Нідерландів, публікується з 1981 року. З 1990 року дизайном випусків займається Карел Мартенс, і цим усе сказано. Від типографії та обкладинок перехоплює подих.
Port — британське лайфстайл-видання, дуже intelligent. Це моє перше журнальне кохання. Зараз його дизайнить Pentagram, а один із засновників журналу — партнер у цій студії. Раджу дивитися та читати за фантастичний підхід до роботи з мейнстрімними темами та рекламою, доступну верстку, яку заразом не сплутаєш із іншими виданнями.
Offscreen — журнал про людей, які стоять за сучасним вебом та технологіями. Тут треба читати та думати, бо етику та соціальну відповідальність для дизайнерів ніхто не скасовував.
Slanted — німецьке профільне видання про дизайн та типографію. Кожен випуск складається зі збірки дизайнерських робіт, як Behance на папері, та секцію з інтерв’ю. Зручний формат, багато різнопланових робіт.
Kaleidoscope — журнал про contemporary culture: мистецтво, фешн, музика, фотографія. Це журнал із менш класичним дизайном, чимось нагадує 032с. Раніше над ним працювали Bureau Borsche, а зараз — мої улюблені Kasper-Florio. Тут можна подивитись, як зробити трохи брутально, але цілком комфортно в плані читабельності.
Жора: Згоден з Машею стосовно того, що дизайнерам треба дивитися на все. Адже аналізувати чужі роботи з різних сфер цікавіше. І ще я вважаю, що важливо сформувати свій дизайнерський майндсет, робочу етику та взагалі погляд на світ. Це завжди видно в роботах. Тому раджу досить різнопланові штуки:
This Is Badland — журнал про балканську культуру, в якому можна подивитися на досить трешовий (в гарному сенсі) дизайн та верстку. Це крутий приклад того, що важливі теми можна подати у свіжому візуальному ключі, не боятися гратися.
Bracket — сінгапурський проєкт від дизайн-студії Anonymous. Через анкети, які дизайнери з усього світу заповнюють для кожного випуску, можна побачити, як вони мислять та ставляться до своєї роботи. Ніби поспілкувався з усіма одразу, відчув людей та їхнє почуття гумору, їхні вподобання та звички. Корисно інколи згадати, що люди — це не просто пости в інстаграмі.
Cloakroom — видання створене головною редакторкою медіа Nowness. Гарний приклад невеликого проєкту, де на першому місці герої матеріалів. Варто подивитися на чисту та охайну верстку, на те, як водночас розставлені акценти в текстах.
Fantastic Man — журнал для чоловіків квадратного(!) формату. Це до того, що «великі» клієнти не хочуть експериментувати. Тут прекрасне все, редизайн видання зробив його ну дуже особливим.
Port — просто тому, що над ним працює Pentagram, а вчитися в найкращих – завжди гарна ідея. У журналі завжди є додаткові матеріали різних форматів. У останній випуск була вкладена газета про sustainability. Тому тут можна підгледіти все й одразу.
Газета-додаток про sustainability з номеру Port
Найцікавіший журнальний розгорт за останній рік
Маша: Це розгорт із першого (і поки що єдиного) випуску журналу Present. Це журнал про self-reflection та створення нового від дизайнера та арт-директора Hugo Hoppman, який працював із Nike, Adidas та створював айдентику для Colors Studios (круте музичне шоу на Youtube). Журнал вийшов атмосферний, одне з найкращих молодих видань. І просто між матеріалами читач натикається на розгорти з нагадуванням про важливість та ефективність спокійного дихання. Пам’ятаю, мене це вразило, таке пряме звернення до читача на цілий розгорт.
Жора: А мені сподобався розгорт у останньому випуску журналу Sandwich (так, це цілий журнал про сендвічі). Випуск присвячений лобстер-ролу, це лобстер у вершковому маслі всередині булочки для хот-догу – розповсюджена страва в Америці. Так от, цей розгорт — паперовий слюнявчик, який можна вирізати та вдягнути на себе, щоби не заляпатися, поки їси. Люблю такі прикольні бонуси в журналах, це смішно, хоча й незавжди функціонально.
