Якось після мандрівки потягом Київ-Харків мене занесло на харківський блошиний ринок. Там я звернула увагу на полиці одного продавця – він виставляв антикварні дореволюційні листівки, які я колекціоную, але насамперед мене привабила чимала кількість мистецьких книжок. Я сподівалася натрапити на книгу «Мальоване кіно» Бориса Крижанівського — це досить рідкісна знахідка про українську анімацію радянського періоду. На київських барахолках я постійно зазнавала невдач у пошуках.

Тож я поцікавилася у харківського торговця, чи немає у нього цієї книги. Ось, що я почула у відповідь: «Ви плоха аба мнє думаєтє, єслі счітаєтє, што я такім торгую. Какая украінская анімація і мальованоє кіно, етава не сущєствуєт в прінціпє». Не буду вдаватися у деталі подальшої дискусії, скажу лише, що ця фраза дошкульно образила мене. І не тільки через те, що якийсь незнайомий мені хам сказав дурню. Мене розтривожила власна невпевненість і нестача аргументів, які я змогла навести на захист українського моушену. 

Я зробила дослідження передусім для себе. Я обрала основні напрямки моушен-дизайну та навела приклади українських фільмів, аби більше ніхто не міг заперечувати існування українського моушену. Коло пошуків я звузила до стрічок, які продукувало ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління). Було цікаво дослідити перші зразки українського моушен-дизайну, який зародився в Одесі після 1926 року, коли у ВУФКУ з’явився французький анімаційний верстат Дебрі.

Чим відрізняється моушен-дизайн від анімації? 

Моушен-дизайн — це синтетичний вид мистецтва, в основі якого лежить ілюзія оживлення об’єктів з метою візуальної комунікації з глядачем без обов’язкового емоційного складника. Типовий мультфільм з ідеєю, сюжетом, драматичною історією, що збурює емоції глядача – це анімація. Якщо ж анімоване відео виконує комерційну, освітню, рекламну, інформативну функцію чи є безсюжетним (абстрактним) — це моушен-дизайн. Цей напрям стоїть на трьох китах: графічний дизайн, анімація, саунд-дизайн.

Найбільш поширені зразки моушен-дизайну:

• анімовані титри до фільмів —  написи у кадрі, що повідомляють назву фільму, перелічують творців стрічки, містять пояснювальний текст тощо. Для анімації титрів використовують різноманітні прийоми кінетичної типографіки, часто комбінуючи їх із абстрактною анімацією, персонажами чи реальними зйомками;
• експлейнери — пояснювальні ролики, анімаційні або комбіновані з реальними зйомками. Їхньою метою є донесення інформації у простій наочний спосіб. Експлейнери можуть бути освітні, агітаційні, рекламні, мотиваційні. Неодмінною частиною таких роликів є динамічна інфографіка, анімовані лого, UI-анімація;
• анімовані рекламні ролики  — зазвичай короткі відео, головною метою яких є привернення уваги потенційних покупців або ж безпосередньо продаж товару;
• динамічна інфографіка — графічна подача інформації з анімованими елементами; 
• анімація логотипів — динамічна поява, рух, зникнення графічного або текстового символа, який презентує певну організацію, компанію, продукт, особу тощо;
• VJ-шоу — мультимедійне анімоване шоу, відеоряд, синхронізований з аудіальним. Зазвичай супроводжує концерти, театральні вистави, музичні фестивалі;
• візуальний дизайн телепрограм (бродкаст) — анімовані елементи телевізійних каналів та програм. Сюди належать анімовані заставки, титри, переходи тощо;
• анімовані музичні відеоролики – кліпи, створені для музичної композиції. Можуть використовувати персонажну, абстрактну анімацію чи комбінувати анімацію з реальними зйомками;
• лірик-відео — відео, яке  відтворює текст пісні. Часто використовує кінетичну типографіку;
• UI-анімація має на меті додати візуальні інтерактивні ефекти компонентам користувацького інтерфейсу. Тобто це вся та анімація, яку ми бачимо у своїх цифрових ґаджетах; 
• анімація презентацій — динамічна демонстрація мультимедійних слайдів з використанням анімованих елементів: тексту, інфографіки, логотипів. 

Я спробувала виокремити основні жанри моушен-дизайну, з якими працювали митці ВУФКУ та проаналізувати їх.

Витоки українського моушен-дизайну 

Чимало художників-мультиплікаторів ВУФКУ захоплювалась ідеями конструктивізму та експериментували з геометрією у своїх роботах — так народжувалась абстрактна анімація. Вона позбавлена сюжету, в її основі лежить динамічний рух різних геометричних примітивів, через що вона ще називається шейповою або геометричною. Її активно інтегрують сучасні моушен-дизайнери у рекламні ролики, VJ-шоу та використовують в експлейнерах.

Одним із художників Одеської кінофабрики, який перейняв любов до авангардного мистецтва від своїх педагогів, був В’ячеслав Левандовський. Разом із Володимиром Дев’ятніним він створив анімаційний фільм «Українізація» 1927 року. Це агітаційна робота, що в сатиричній формі змальовує українізацію кадрів та введення української мови як офіційної у 1920-х. На жаль, через цензуру та заборони фільм не зберігся.

Зі статті  1927 року ми можемо припустити, що у фільмі «Українізація» теж були елементи моушен-дизайну, зокрема абстрактних перебивок між основними сценами: «Левандовський у своїй останній роботі „Українізація“ дає окремі епізоди абстрактного побудування, надзвичайно майстерно та виразно зроблені. Прихильники абстрактного побудування в кіно вважають, що кадро-зйомка повинна базуватися на ритмічно збудованому рухові, на закономірному наростанні пульсації та координуванні всіх рухів певної сцени або цілого фільму в певному метро-розмірі. Маючи на меті виключно ритмічний вплив на глядача, експериментатори вважають за необхідне повне абстрагування змісту» – Гліб Затворницький, «Кадро-зйомка».

Майстерно маневрував аванградною анімацією Євген Макаров в анонсі до фільму «Одинадцятий». Ймовірно, цей ролик створювався у співпраці з режисером Дзиґою Вертовим, який мав досвід в анімації. Цікавим є сам жанр — це один із перших українських мультиплікаційних анонсів, аналог сучасного трейлера до фільму. Століття тому це був унікальний новітній жанр, ба більше, цей ролик Марков побудував на основі абстрактної анімації. З часом мультикабінет ВУФКУ відзняв ще кілька рекламних анонсів для кінопродукції.

1931 року, підсумовуючи досвід застосування мультиплікації в неігровому кінематографі, журнал «Кіно» в рубриці «Вогонь карикатури на екрані» зазначав: «Глядач сприймав хаотично подані окремі кадри, оздоблені нудними титрами (написами), що від них не лишалося ніякого вражіння. В той самий час чималий успіх має кожний анонс нового фільму, бо цей анонс демонстрували майстерно виконаним мультиплікатом. Мультиплікат в рекламі — цей американізм — тепер найменш потрібний. Його треба застосувати насамперед до організованої подачі кіно-хроніки».

Це доволі психоделічна абстрактна анімація, яка створює гіпнотичний вплив повільним зумуванням концентричних кіл, циклічній повторюваності руху силуету людини, динамічному перетворенню ліній у кадрі. Графічна гра фігур формує назву фільму — «11».

Інтертитри до фільмів — перші зразки кінетичної типографіки.

Типові ефекти: рух слів за складними геометричними траєкторіями, хаотична поява літер з екрану, дрижання слів та літер (wiggle-ефект), взаємодія слів одне з одним, намальованими елементами та рухомими персонажами (реактивність), плавна поява символів і ліній, типове fade-затухання, морфінг та посимвольна поява слів. 

Без кінетичної типографіки складно уявити сучасний моушен-дизайн. І майже століття тому художники та шрифтовики ВУФКУ вже експериментувати із динамікою тексту. В епоху німого кінематографу інтертитри виконували насамперед інформативну функцію: пояснювали глядачу, що відбувається на екрані або озвучували репліки персонажів.

Тривалий час вони були статичними і мінімалістичними. Проте у 20-х роках 20 ст. завідуючий мультиплікаційного кабінету ВУФКУ Євген Макаров вирішив «оживити» інтертитри, зробити їх більш авангардними.

Нетривіальні динамічно-шрифтові рішення, як-от хаотична поява літер з центру екрана і поступове їх впорядкування у слова, активно використовується Макаровим у мультиплікаційних фрагментах фільму «Октябрюхов та Декабрюхов», 1928 рік. Анімовані титри, які комбінуються із намальованими рухомими елементами і персонажами, виконані у стилістиці «вікон РОСТа» – це серія плакатів, що були створені художниками, які працювали в Російській телеграфній агенції.

Ще однією експериментальною роботою Макарова є титри до фільму Мандрівні зорі, 1927 рік. На жаль, цей фільм теж не зберігся. Залишився тільки один кадр з титрами, і можемо собі лише уявити динаміку руху символів:

Двохвилинний анонс до стрічки Миколи Охлопкова «Проданий апетит» 1927 року зберігся, хоча фільм, який він рекламував, втрачений. Цей мультиплікаційний анонс був натхненний конструктивізмом тогочасного політичного плакату з його незвичною композицією, геометрією, експериментальними шрифтами.

У фільмі використана низка прийомів появи та анімації слів і окремих літер. Для прикладу розглянемо динаміку напису «Новий оригінальний фільм ВУФКУ». Слова поступово вибудовують цілісну візуальну комунікацію з глядачем, не втрачаючи основне призначення: інформативність.

Вони з’являються поступово, наслідуючи сучасний принцип затримки у моушен-дизайні. У слові «новий» буква «В» є акцентною в анімації, вона робить низку поворотів та переміщення зверху донизу, немов притягуючи за собою появу інших літер, які разом утворюють слово «новий». Слово «оригінальний» вигнуте параболічно і з’являється так само, повторюючи форму дуги, ніби наслідуючи закон анімації «дуги».

Водночас «оригінальний» не менш дивовижно вигинається, опускаючи першу та останню букви донизу, вертикально відображаючи слово. Але тут несподівано з’являється слово «фільм» і розташовується вертикально, воно підштовхує «оригінальний» доверху, вирівнюючи та посуваючи його. А далі «фільм» маякоподібно хитається, знову ж таки наслідуючи анімаційний принцип руху арками.

Не зупиняючи руху, букви змінюють орієнтацію, розташовуючись горизонтально. Завершує цю анімаційну сцену мінімалістична політерна поява слова «ВУФКУ». Динаміку руху тексту задає шейпова анімація ще на початку: два еліпси, рухаючись, поступово перетворюються у букви «С» та «О» і напис: «Скоро!»

Не менш оригінальним є прийом анімації тексту у титрах. На перший погляд, вчений пише математичні вирази із змінними, але ці символи трансформуються у титри із прізвищами оператора та художника. Таке перетворення тексту і композиції тотожне морфінгу у сучасному моушен-дизайні.

Також у цьому анонсі ми бачимо одну з перших анімацій логотипів в українському моушен-дизайні: коловий рух бабіни має на меті відволікти увагу глядача перед появою логотипу ВУФКУ. Потім напівпрозора форма бабіни накладається на логотип і коловим рухом утворює імітацію гри світла.

Свіжий підхід до анімації тексту можна побачити насамперед у студентів та молодих художників ВУФКУ. Взяти хоча б анімовані кінофейлетони Якова Ройтмана «Прогульник» (1929 рік) та «Бережіть папір» (1930 рік). У першому — герой фільму Гаврило Чир проміняв виконання планів першої «п’ятирічки» на пляшку, за що його соромлять інші персонажі фільму, а другий — у кафкіанському стилі критикує бюрократію. В інтертитрах до «Прогульника» Ройтман комбінує абстрактну анімацію із хаотичним рухом літер.

Схожий прийом використаний і для наступних інтертитрів, наприклад, траєкторія руху пляшок задає темпоритм і місце для появи слів. Та особливо оригінально виглядає те, як аніматор обіграв у обох фейлетонах появу фраз, які вимовляють персонажі. Літери поступово випадають із вуст персонажів і формують слова. Це робить анімаційний фейлетон дуже живим, а літери стають майже персонажами. Певно, цей прийом варто використовувати і сучасним моушен-дизайнерам, адже інколи він виглядатиме більш виграшно, аніж звичні спіч-бабли.

Культурфільми як прообрази освітніх експлейнерів 

Типові рішення: взаємодія мальованої графіки та анімованих фігур і символів, гібридних зйомок, поєднання мультиплікації і відеоряду, використання геометричної анімації та елементів анімованої інфографіки, лаконічна типографіка. 

Культурфільми — це освітнє кіно на просвітницькі теми у сферах науки, політики, медицини, агрокультури тощо. В Україні саму ВУФКУ дало початок їх виробництву у 1922 році.

Феномен появи цих фільмів на теренах радянської України є абсолютно закономірним. «Перемога пролетаріату» призвела до засилля неосвічених кадрів на чиновницьких місцях. 1926 року в Україні були письменними лише 57,5 % населення. Тож поставало питання: як донести людям, що не вміють читати та писати, важливі знання із сфери сільського господарства, медицини чи гігієни? Культурфільми мали вирішити цю проблему, адже для їх перегляду і розуміння навички письма або читання не є обов’язковими.

Незважаючи на таку важливу місію, культурфільми відігравали другорядну роль у радянському кінематографі, як такі, що не мають художньої цінності. Прірва між кількістю ігрових та неігрових стрічок, до яких належали і культурфільми, 1928 року була колосальною: 95% проти 5%. Ось чому їх створення доручали дебютантам. Іноді навіть керівництво “перекидало” нерадивих режисерів із ігрового кіно в неігрове.

Ось що пише про це Борзаковський у журналі «Кіно»: «Є чинники, що шкодять цьому завданню, і є, — що сприяють сприяють йому за умов нашого кіно-виробництва. До перших належать, головне, глибоко вкорінені серед більшости кіноробітників погляди на культур-фільм, як на продукцію нижчого сорту; друга категорія чинників — це молодість і ентузіазм наших робітників, їхня самовідданість і свідоме ставлення до нової великої роботи». 

Є певні просвітницькі фільми, які заслуговують на особливу увагу. Саме завдяки тому, що їх створювали молоді кінематографісти, стрічки часто були експериментальними і цікавими. Наприклад, фільми створювались у гібридній стилістиці, зокрема документальні зйомки комбінувалися з елементами анімовананої інфографіки. Так, це робило виробництво складним і технологічні можливості залишалися бажати кращого, але тепер, через сто років, ми цілком заслужено можемо сказати, що це були дуже якісні зразки того, що ми зараз називаємо освітніми експлейнерами.

Про мультиплікаційні вставки до культурфільмів писали і в журналі «Кіно»: «Мультиплікаційна майстерня виготовлює 8 короткометражних фільмів та відповідні гасла до весняної кампанії». Знайти та проаналізувати культурфільми з мультиплікаційними вставками — це ще той квест, адже збереглося їх дуже мало. А про втрачені можна хіба прочитати у журналі «Кіно».

Одним із збережених є фільм «Жінці про жінку», який був зняти 1930 року Ївгою Григорович. Протягом 37 хвилин глядач дізнається про особливості жіночої гігієни, будову статевих органів та їхню роботу під час менструації та вагітності. Фільм виконаний у гібридній стилістиці: реальні зйомки на Одеській кінофабриці ВУФКУ та в медичних закладах й установах міста чергуються з мультиплікацією, яка є прикладом динамічної інфографіки. Графіка досить лаконічна: статичні зображення внутрішніх органів комбінуються із рухомими стрілками та анімованим текстом — все зрозуміло та доступно.

Ще один культурфільм із цікавими мультиплікаційними вставками — «Людина і мавпа» (1930 рік), режисером якого є Андрій Вінницький. Це стрічка пояснює теорію Дарвіна про еволюцію видів. До речі, довгий час вона вважалася втраченою, але 2017 року вона була знайдена в Японії та передана Центру Довженка.

Фільм виконаний у гібридній стилістиці: реальні зйомки, які відбувалися у у Сухумському розплідникові мавп, комбінуються з анімованою інфографікою. Графіка демонструє різницю між ембріонами ссавців, детально ілюструє схожість будови черепа мавпи та людини:

Пропагандистський експлейнер

Типові рішення: абстрактна анімація, елементи інфографіки, анімовані персонажі, гібридна стилістика. 

Анімація ВУФКУ просякнута радянською пропагандою, проблемами класової боротьби, протистоянням Заходу. Але мене цікавить не ідейний, а саме візуальний складник такого кінематографу, адже такі анімовані історії за всіма ознаками є тогочасними експлейнерами.

Анімаційний пропагандистський етюд «Казка про загальне роззброєння» 1929 року студента Державного кінотехнікуму ВУФКУ Михайла Войцмана звертається до популярного більшовицького жанру антибуржуазної сатири. Стрічка розвиває тему протистояння Радянського Союзу проти світу.

Войцман використовує поєднання мультиплікації та хроніки, персонажну анімацію та застосовує до об’єктів непрості анімаційні прийоми. Наприклад, поява корабля відбувається завдяки покадровій промальовці його силуету.

Рекламні мультиплікати

Типові ефекти: антропоморфізм неживих предметів, динамічний морфінг, колажування, стоп-моушен, поєднання пофазної анімації з перекладною. 

Більшість збережених до нашого часу рекламних мультиплікатів були створені на базі Кінотехнікуму ВУФКУ в 1927-1930 роках. Ці роботи просякнуті впливом конструктивізму та авангарду. Вони виконували важливу для радянської влади функцію: створення позитивного іміджу новостворених об’єктів промисловості, культури, сільського господарства.

Одним із таких мультиплікатів є «Палац мистецтв» 1930 року. Авторство цього фільму не з’ясоване, проте його приписують художнику Ніколаю Ходатаєву. Це своєрідний рекламний експлейнер, який презентує новий Всесоюзний палац мистецтв та пояснює, чим він якісно відрізняється від уже наявних.

Що важливо: кожна із тез підкріплюється візуальним анімаційним рядом, що перегукується із сучасною динамічною інфографікою. Наприклад, твердження про існування в палаці 150 кабінетів-авдиторій для експериментальної роботи супроводжується анімацією появи анфілади кабінетних дверей. Цей прийом є типовим для сучасних експлейнерів.

Окремо зауважити і нетривіальний початок анімації: музичні інструменти, кіноапарати, театральні костюми — всі біжать до нового Палацу мистецтв. Це цікавий прийом у персонажній анімації щодо антропоморфізму неживих предметів, який надає експлейнеру динамічності, живості. Такі засоби виразності не просто інформують глядача про відкриття нового палацу, але й збуджують уяву, заохочують для подальшого перегляду.

Анімована інфографіка у просвітницьких фільмах —  предтеча динамічної візуалізації даних

Типові ефекти: анімація мап, контурна анімація об’єктів, мультиплікаційні вставки, динамічна візуалізація даних, крупна типографіка на монотонному тлі, кольорові констрасти, активне використання стрілок, анімація логотипу, техніка перекладної анімації. 

Анімована інфографіка набула популярності на початку 2000-х з поширенням технології Adobe Flash. Та сам жанр існував в Україні майже сто років тому на базі майстерень ВУФКУ. Для візуалізації даних використовували маріонеткову та макетну мультиплікацію. Для її створення в «пересувній», «шарнірній» або «підкидній» техніках на склі поступово переміщувалися картонні або дерев’яні моделі та покадрово фільмували. Для персонажної анімації така техніка не дуже підходила, адже рухи були дещо незграбні. А ось для інфографіки — чому б і ні.

Одним із перших зразків анімованої інфографіки є фільм «Десять». Це масштабна (понад тисячу метрів) робота, яка була створена 1927 року до десятиріччя більшовицького перевороту. Стрічка привертає увагу передусім тим, що комбінує хронікальні кадри з мультиплікаційною графікою. На жаль, фільм не зберігся, тому дізнаємося про особливості анімації із статті в журналі «Кіно»:

«Другий жовтневий фільм «10» — це робота мультиплікаційної майстерні ВУФКУ за матеріялами Держплану. «10» — це деякі цифри господарчого та культурного зросту УСРР що їх подано в живих діяграмах, збудованих за принципом контрастів… Сухі цифри Держплану стали живими, стали явними, вони врізаються в пам’ять кожному глядачеві, говорять самі за себе, переконано доводять міць та силу; свідчать про вяжку працю Радянської влади, що її покладено на відновлення та будову фабрик і заводів, на машинізування сільського господарства, збільшення засівної площі, електрофікацію нашої країни».

З цього опису я зробила висновок, що у фільмі була використана динамічна візуалізація даних, яка демонструвала здобутки соціалістичної системи.

Мультиплікат «Дніпрельстан» 1927 року режисера Євгена Макарова про флагманське будівництво Дніпровської гідроелектростанції — це чудовий зразок картографічної анімації та динамічної інфографіки. Мультиплікація починається анімацією мапи, зл супроводжується кінетичною типографікою з ефектом посимвольної появи слів, стрілок та родовищ. До того ж, в інтертитрах Макаров використовує свій власний шрифт та композиційні особливості авангардного плакату.

Простий та лаконічний графік ілюструє зміну рівня води в Дніпрі завдяки руху текстури, яка наочно показує ступінь підняття річкових вод. Стильною виглядає інфографіка з порівнянням вартості електроенергії. Тут основну анімаційну дію виконують стрілки: вони спрямовують погляд глядача на монету із ціною кіловат/години. Завдяки цьому прийому інфографіка сприймається доволі легко.

До того ж тут присутня анімація комуністичного логотипу. Макаров незвично інтерпретує серп і молот: анімацію розпочинає кругове обертання шестерні, далі інструменти рухаються та утворюють поле, крізь яке прорізається панорама Дніпровської електростанції та профіль Леніна.

Замість висновків

Український моушен народився аванградним, експериментальним, конструктивістським у стінах мультиплікаційного кабінету ВУФКУ. Тогочасні художники-аніматори були настільки прогресивними, що віднайшли протонапрямки моушен-дизайну ще століття тому.

Ба більше, деякі анімаційні прийоми для геометричної анімації, інфографіки, кінетичної типографіки не змінилися понині, зокрема контурна анімація елементів, рух об’єктів за складними геометричними траєкторіями, динамічний морфінг, гіпнотичні монотонні обертання, посимвольна анімація слів, затухання, дрижання та багато чого ще.

Український моушен-дизайн не просто існує, він має довгу та насичену історію. У ньому містилося багато типових рішень та існувала тяглість до традиційних варіантів, але й були експериментальні роботи. Усі вони потребують подальшого вивчення.

Цей матеріал створений у межах курсу Історії українського дизайну в Projector Online Institute. Кураторка: Олександра Корчевська-Цехош.

Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.