Статті
Зайва прискіпливість породжує недоліки
Уривок з книги засновника Behance
11 лютого, 2020

Telegraf.Design публікує уривок з книги «Плутанина посередині. Від стартапу – до успіху, як не схибити посеред шляху». Її автор — засновник Behance, головний директор з продуктів Adobe та виконавчий віце-президент Creative Cloud Скотт Белскі понад 10 років пропрацював у сфері технологій, дизайну та стартапів. В уривку на прикладі Behance, Apple та Snapchat він розповідає про “максимізаторів” та “задовільників” і пояснює, коли надмірна креативність може зашкодити продукту.

Читайте також: Історія короля коміксів Джека Кірбі. Уривок з книги «Сила коміксів»

Бійтеся творчості, що віддаляє від зрозумілого

На початку становлення Behance і нашого задуму створити мережу митців ми самі стали трохи занадто креативними. На базовому рівні ми розробили власну термінологію для понять, які мали бути простими. Наприклад, ми використовували слово realms («царини») замість буквальнішого «креативні сфери» для класифікації робіт користувачів. Наша творча термінологія вирізнила нас серед інших онлайн-спільнот, але водночас зробила поняття менш очевидними. Та ми вчилися на власних помилках і скоро затямили, що нові продукти й так важко освоювати, тож не варто ускладнювати все новою термінологією.

Спокуса додати «родзинку» є завжди. Але що більше користувачам доводиться «вгадувати», то менш ефективним є таке рішення — хіба що в якомусь конкретному випадку прості варіанти менш продуктивні, аніж складніші.

Найкращі продукти з часом стають ефективнішими, а не креативнішими.

Ми інстинктивно хочемо відрізнятися від інших, ламаючи рамки галузі. Але найкращий спосіб отримати свою частку наявного ринку — це пропонувати знайомі речі. Найрозповсюдженіші продукти та послуги приваблюють нових клієнтів знайомими рисами — а не намагаються всіх перевчити. Я згадую розмову зі своїм другом, підприємцем Меттом Ван Горном про це. Горн винайшов June, сучасну «розумну плиту», яка автоматично розпізнає їжу й добирає ідеальний режим приготування. Спочатку його команда промислових дизайнерів запропонувала чудернацький на вигляд пристрій, який був схожий на що завгодно, але не на плиту. Але згодом вони зрозуміли, що коли June має стати альтернативою для звичайної плити, то вона має бути на вигляд як плита. Вони вже вийшли за межі традиційної, знайомої дії — приготування їжі — тож не варто було ускладнювати все ще більше, переконуючи людей, що НЛО пасує до їхньої кухні. Набагато легше зсувати норми, коли бодай щось здається знайомим.

Шаблони у фізичному світі — це потужне явище, і найкращі продукти цим користуються. Ранній дизайн мобільних пристроїв Apple був сумнозвісно «скевоморфним», тобто він дуже нагадував свої традиційні аналоги. Багато професійних дизайнерів сміялися зі спроб Apple зробити цифровий планшет схожим зовні на звичайний — зі шкіряною обкладинкою і всім рештою. Але в такий спосіб Apple скорочував період звикання до нового продукту для користувачів. Раптом виявилося, що цифровий записник на вашому столі не так уже й відрізняється від звичайного. Ця чудова технологія, так само як і решта сучасних вирішень старих проблем, працює на м’язовій пам’яті. Використовуйте вже наявні шаблони де тільки можна, і вся еволюція людства працюватиме на вас.

Єдиний випадок, коли ви мусите впроваджувати нові моделі поведінки чи термінологію, — коли вони додають унікальних і важливих рис вашому продукту. Наприклад, Snapchat став першою соціальною мережею, що вмикала камеру, коли ви натискали на іконку застосунку, — тим часом як його конкуренти, Instagram i Facebook, відкривали стрічку новин. Така поведінка здавалася користувачам неприродною, але вона привчила їх до геть нового соціального досвіду. Snapchat позиціонувався радше як камера, ніж як застосунок, і запуск продукту в режимі камери був потужним посланням користувачам. Саме це допомогло вирізнити Snapchat серед інших соціальних застосунків — так само, як і контент, створюваний за його допомогою.

Не будьте креативними просто заради креативності, без кінцевої мети. Популярні терміни та дії стали популярними з певних причин. Переймайте прості шаблони, що довели свою успішність, і навчайте своїх клієнтів нового лише тоді, коли нова поведінка абсолютно необхідна, аби вирізнити ваш продукт серед інших. Якщо ваш продукт здається знайомим — ним буде легко користуватися.

Зайва прискіпливість породжує недоліки

Постійно переглядаючи свою роботу, щоб її покращити, ви бачите дедалі більше елементів, які треба змінити. Якщо ви забагато прискіпуєтеся, то скоро досягнете межі, яку я називаю «горизонтом цілісності». Там ваша прискіпливість втрачає перспективу, і ви починаєте бачити лише деталі — без загального контексту й не оцінюючи ціле.

Коли прискіпливість переходить горизонт цілісності, рішення стають емоційними та деструктивними.

Змушуйте себе зупинятися, коли відчуваєте, що вами керують емоції, а не причина. Ви можете бути емоційними, коли творите, але коли аналізуєте — маєте відсторонитися від своїх витворів. Якщо ви дивитиметеся на продукт, абзац тексту чи картину занадто довго, щось та почне здаватися хибним. Постійна невпевненість проявлятиметься у беззмістовних суперечках, і скоро ви перестанете розуміти, що насправді важливо. Ви вже не чутимете своєї інтуїції. Ви запрасуєте всі зморщечки, що роблять ваш витвір особливим, якщо так триватиме й далі. Прискіпливість має бути обмежена, інакше все, що ви робите, буде розкритиковано і «виправлено» до невпізнаваності.

Численні дослідження показали, що надмірна прискіпливість виснажує нашу робочу пам’ять, якої ми потребуємо для виконання завдань, де треба думати. Психологи Сян Бейлок та Томас Карр у журналі Journal of Experimental Psychology описують це так: «Якщо здатність робочої пам’яті утримувати увагу зосередженою на завданні порушено, ефективність може знизитися». Їхнє дослідження показує, що тривога і тиск, які ми відчуваємо, коли надто прискіпуємося, помітно шкодять робочій пам’яті.

Дослідники зі Свартморського коледжу порівняли психологічні стани «максимізаторів» (maximizers) та «задовільників» (satisficers). У своїх дослідженнях вони спиралися на визначення терміна «задовільник», що його економіст Герберт Саймон уперше використав у 1956 році. Цим словом він описав стиль ухвалення рішень, коли людина «віддає перевагу адекватному рішенню, а не оптимальному». Задовільники ухвалюють рішення, як тільки бачать, що результат відповідає їхнім критеріям, а максимізатори прагнуть знайти найкраще з можливих рішень — і прискіпуються до кожної опції, яку знаходять, навіть, якщо вона досить непогана. У свартморських дослідженнях, як підсумувала журналістка Беккі Кейн у Todoist, максимізатори показали набагато нижчий рівень задоволеності життям, щастя, оптимізму та самооцінки, і набагато більше шкодували та сумували, ніж задовільники. А ще максимізатори частіше долучалися до соціальних змагань та конкурентного мислення. Вони демонстрували набагато більше жалю й менше радості, коли ухвалювали рішення, і їхній настрій дуже погіршувався, коли вони виявлялися менш успішними, ніж їхні колеги.

Занадто прискіпуються зазвичай саме максимізатори. Хоча таке тяжіння до перфекціонізму часом веде до ідеальних результатів, дослідження показують, що воно здатне й паралізувати здатність до аналізу. За горизонтом цілісності прискіпливість уже працює проти вас. Ваші перспективи розпорошуються на базові складові, і ви вже не бачите єдиної системи. Через вашу надмірну увагу до деталей дрібні й неважливі речі відволікають вас від мети. Ви починаєте критикувати і змінювати частини, не думаючи про ціле. Якщо ви просто не можете зупинитися й приречені вічно шукати шляхів покращення, навчіться бодай прискіпуватися до цілого, а не до частин. Коли структура працює, шукайте шляхи поліпшити її відповідно до вашої місії, а не переймайтеся без кінця тим, як допасовуються її складові між собою.

Жорсткий дедлайн і довжелезний список завдань можуть допомогти вам припинити розглядати все з лупою — і почати рухатися. Замість того, щоб шукати додаткові варіанти, нагадайте собі, що ви досягнете прогресу лише коли рішення буде ухвалено, і що ви завжди можете повернутися та щось скорегувати. Не дозволяйте медитації на піщинки затягти вас, рухайтеся далі.

Ефективний дизайн — невидимий

Багато лідерів індустрії дизайну — кожен своїм шляхом, як і належить дизайнерам, — із роками доходять такого висновку: «Найкращий дизайн — це той, якого ви не помічаєте». Власне, ту саму ідею озвучено у відомій фразі Дітера Рамса, автора канонічних «10 принципів гарного дизайну»: «Гарний дизайн — це якомога менше дизайну».

На етапі зростання Behance у мене була можливість спостерігати за безліччю різних дизайнерів із усього світу та працювати з ними. Я почав розуміти, що найефективніші дизайнери завжди вирішують конкретну проблему й роблять це радше прибираючи щось, аніж додаючи. Найкращий дизайн лишається непомітним, тому що насамперед зникає те, чого й бути не мало би. Коли продукт стає простішим у використанні, елементи дизайну — інтерфейс, кольорова схема, шрифти — просто не впадають у око. Такі дизайнерські рішення можуть не отримати нагороду й навіть не запам’ятатися особливо, але вони роблять продукт доступнішим для більшості.

Придбати книгу можна на сайті ArtHuss.


Раніше Telegraf.Design публікував уривок з книги «Композиція. Тотальний контроль» про ритм у типографії.

У нас є ще дещо для вас