Pantone оголосив колір року, Depositphotos — візуальні тренди, а ми вже готуємо добірку тенденцій від провідних українських дизайнерів і студій. Але спершу, щоб не загубитися у круговерті роздріблених трендів на наступний рік, пропонуємо сповільнитися і глибше подумати про майбутнє дизайну загалом.
Віктор Шкурба розповідає про майбутнє з генеративним дизайном у фокусі, де 80% – це робота машин. Павло Білащук – про інтерфейси «мозок-машина» і що останнє спроєктують дизайнери інтерфейсів перед тим, як професія зникне. А Юрко Гуцуляк дає оцінку теперішньому і закликає окреслювати задачі й наповнювати професію змістом, а не лише прогнозувати.
Віктор Шкурба, засновник і креативний директор ISD Group
Майбутнє за генеративним дизайном, у якому відсотків вісімдесят – це робота машин і лише двадцять – креатив дизайнера.
Дизайнер стане диригентом, який спрямовує систему. При тому керувати він зможе голосом. «Давай додамо трішки злості». Бах – і от тобі рвані діагональні циліндри по всьому периметру простору.
Головний фокус усієї індустрії дизайну зараз спрямований на дослідження можливостей застосування штучного інтелекту (точніше машинного навчання) у дизайні. Adobe Sensei поки що допомагає підбирати ідеальні фото за вашими малюнками і вміло інтегрувати 3D-сцену з будь-яким бекграундом. Уже завтра він навчиться із каракуль дитини отримувати фотореалістичні зображення, як живої / неживої природи, так і зображення людей. Післязавтра стане передбачати анімацію. А потім навчиться розуміти ваш голос.
Усі перераховані вміння допоможуть комп’ютеру навчитися робити хороший дизайн у найближчі 10 років. А от крутий дизайн він зможе створювати лише тоді, коли навчиться емпатії.
Думаю, у нас є років 20, перш ніж професія дизайнера зникне у тому вигляді, в якому ми її знаємо сьогодні. Але це буде вже зовсім інший світ епохи технологічної сингулярності 🙂
Павло Білащук, Senior Human-Computer Interaction Designer
Я не можу передбачити майбутнє, але так само не можу не помітити світло в кінці тунелю, що пов’язане з інтерфейсами «мозок-машина». Я кажу «світло в кінці тунелю», тому що ми зараз у тунелі, адже більшість інтерфейсів сьогодні нічим істотно не відрізняються від найперших своїх варіантів.
Щоб виконати завдання за допомогою інтерфейсу, користувач повинен зробити цілу серію дрібних і не дуже взаємодій з комп’ютером. Більш того, ці взаємодії лежать відразу у трьох площинах: сприйняття, когнітивній і моторній. Іншими словами, коли вам надсилають повідомлення, ви сприймаєте його візуально, на слух або тактильно, здійснюєте когнітивні операції, обдумуючи свої подальші дії, а також (і це найслабше місце) робите моторні операції: берете телефон у руки, вводите текст, натискаєте тощо.
Якщо процес сприйняття і обмірковування відбувається відносно швидко, то як тільки задіюється область моторики, тут ми просідаємо за багатьма параметрами, зокрема за часом і зусиллям. Усе це, звісно, позначається на кількості інформації, яку ми здатні обробити, і якості цього процесу загалом. Швидкість виведення катастрофічно низька, бо люди друкують пальцями, часто навіть лише двома, швидкість введення при цьому у рази вища через зір або слух.
Інтерфейси «мозок-машина» зможуть допомогти вирішити цю проблему.
Уявіть, що вам потрібно лише подумати про повідомлення, яке хочете надіслати другові, щоб власне його відправити. Уявіть, що ви зможете отримати карту місцевості, зробивши мисленнєвий запит. Це явно прискорить процес.
Роботи в цьому напрямку вже йдуть і ті ж Neuralink непогано просуваються. Такі інтерфейси будуть породжувати і нові проблеми, пов’язані зі спамом і рекламою, але ми навчимося з цим боротися.
Прообраз широкосмугового інтерфейсу «мозок-машина» кілька місяців тому представили у Neuralink. Коротко розповім, як це пропонують реалізувати в компанії Маска. Далі – інформація з їхньої презентації. Нейрони в нашому мозку з’єднуються у велику мережу за допомогою синапсів, у цих точках з’єднання нейрони передають один одному інформацію, використовуючи хімічні сигнали – нейромедіатори. Вони звільняються із закінчень аксонів під впливом імпульсу, який називають потенціалом дії. Коли клітина отримує достатньо нейромедіаторів одного типу, запускається ланцюгова реакція, яка призводить до виникнення потенціалу дії. Він створює струм, який можна виявити, якщо поруч (приблизно 60 мікрон) встановити електрод. Це дозволить записати інформацію, яку надає нейрон. Більш того, за допомогою електродів, встановлених поряд з нейроном, можна не тільки записувати інформацію, але й стимулювати саму клітку. Тобто це двостороння комунікація.
У формулюванні «мозок-машина» під машиною ми розуміємо представника зовнішнього світу, другий мозок, софт або автомобіль. Потрібно лише отримати інформацію із зовнішнього світу й імпортувати в мозок через органи чуття, а потім вивести інтерпретацію будь-яким зручним способом назад у зовнішній світ.
Так само, я б сказав, не варто очікувати шоломів або інших зовнішніх девайсів, йдеться про вживляння чипа/чипів у мозок.
Я не думаю, що такі інтерфейси з’являться прямо завтра, але в наступні 10 років нам варто очікувати великого стрибка у цьому напрямку. Можливо, це буде останнє, що дизайнери інтерфейсів проєктуватимуть перед тим, як професія зникне.
Юрко Гуцуляк, артдиректор та дизайнер Gutsulyak.Studio
Останні 10 років у графічному дизайні можна описати як хаос, що наростає. Зростає темп обміну інформацією і падає рівень її переосмислення. Усі нові інструменти мають на меті автоматизацію частини процесів і пришвидшення роботи. Стилі та тренди настільки швидко змінюються, що дизайнери не встигають формувати ідеологію чи принаймні осмислені маніфести.
Питання «Навіщо?» ставиться все рідше і замінюється на «Як?».
Щось на зразок школи Bauhaus зараз просто не може з`явитися, бо вже неможливо приділяти увагу одній темі кілька років поспіль.
Немає часу збирати однодумців, готових присвятити життя одній ідеї. Та і ніхто не візьме на себе ризик віддатися одній ідеї. Ризик є неприпустимим, бо успішними мають стати всі й ніхто не може програти.
Нас оточує нескінченна кількість ідей, але від нас вимагають створювати нові й нові. Оскільки прослідкувати всі ідеї неможливо, то поняття новизни зникає і ми потрапляємо у петлю повторів. Новизна визначається лише невіглаством. Зверніть увагу на численні звіти з трендів у мережі — вони повторюють одне й те ж з року в рік, показують ті самі зображення, лише замінюють слова. Коли не встигаєш зробити візуальну частину, можна принаймні вигадувати «новий» зміст слів. Або комбінувати слова хаотично, щоб приховати відсутність змісту.
Як результат, домінантним стилем стала постіронія — все те, що ми називаємо ugly design чи trash design.
Іронія є захисною реакцією у психології людини. Точно так само іронічний дизайн є захисною реакцією на відсутність ідеології, на відсутність осмислення роботи дизайнера у перспективі, на страх перед відповідальністю.
Багато дизайнерів відзначають зниження поваги до професії та зменшення ейфорії навколо «творців». Усе частіше актуалізується питання гідної оплати роботи дизайнера.
Дизайн перетворюється на абсурдне декорування, коли форма не лише переважає, а й повністю замінює зміст. Постіронія позбавляє дизайн функціональності та перетягує його в бік чистого мистецтва. Усе більше творів сучасного дизайну задумуються лише як зображення в Instagram. Це навіть не ghost design, а планові мертвонароджені. Оптимістично такі твори можна порівняти з ескізами і сказати, що ескізи — це тренування перед чимось значущим. Але насправді на значуще немає часу. Ескіз — це сучасний «шедевр».
Усе вищезгадане визначатиме розвиток дизайну наступні 10 років. Темп зростатиме, зростатиме і розгубленість, а також бажання вивільнитися від незрозумілого навантаження. Цьому допоможе автоматизація, потужніше обладнання та, можливо, штучний інтелект. Основний тренд майбутнього — гнучкість і здатність швидко пристосовуватися. Зростатиме кількість фрілансерів та стокових дизайнерів, а також невеликих короткострокових агенцій. Такі способи участі у дизайн-процесі дозволяють швидко реагувати на кон’юнктуру ринку і зберігати емоційну та інтелектуальну відстороненість від складних та відповідальних проєктів.
Зростатиме соціальний тиск на дизайнерів, який уже зараз є непомірно великим. Пропагується думка, і насамперед самими дизайнерами, що саме ми повинні розв’язувати світові проблеми екології, бідності, рівних можливостей, прав людини, корупції тощо. Ми, дизайнери, так довго вчилися вірити у свої сили, що зрештою навчилися імітувати розв’язання всіх згаданих питань. Шкода, що люди за межами нашої спільноти нічого не чули про наші здобутки.
Прогнозувати наступні 10 років означає не контролювати й не створювати майбутнє, а лише намагатися вгадати його для більш комфортного пристосування. Важливішим є окреслення задач, які наповнять професію змістом і зроблять графічний дизайн справді впливовим.
Читайте також: «А чи не фігнею займаються всі дизайнери?» – Юрко Гуцуляк про перфекціонізм, страх і дизайн майбутнього