Київ. Золотоверхий, бароковий, модерністичний, інноваційний, бетонний, цегляний і навіть дерев’яний. Київ Меленського і Київ Городецького. Зруйнований та відбудований. Забутий та віднайдений. Наш Київ святкує свій День. Ми любимо це місто за строкату історію, яка дивиться на нас з висоти лаврської дзвінниці і ховається в прибуткових будинках Подолу. Ми хочемо знати цю історію і зберегти її. Отож до Дня Києва розповідаємо про 11 історичних будівель столиці та показуємо, як вони змінилися. А водночас ділимося ініціативами та проєктами, присвяченими збереженню архітектурного спадку нашого міста.
Києве, з твоїм Днем!
Храми
1. Благовіщенська церква → Ліцей №21
вул. Саксаганського, 62–64
Спадок архітектора Володимира Ніколаєва — тема для окремої цікавої розмови. Національна філармонія України, лікарня «Охматдит», Трапезна церква в Печерській лаврі — всього декілька подарунків Ніколаєва Києву. Серед них була й Благовіщенська церква, зведена у 1887 році на Жандармській вулиці (нині Саксаганського) коштом міського голови Івана Толлі. Храм мав план у вигляді грецького хреста та 5 сферичних бань: одна велика по центру та 4 менші по кутах. Нетиньковані фасади прикрашалися цегляними орнаментами. Краса, але, на жаль, церкву знесли у 1934 році. Сьогодні на її місці працює Ліцей №21.
2. Микільський собор → Київський палац дітей та юнацтва
вул. Івана Мазепи, 13
У 1696 році коштом Івана Мазепи за проєктом архітектора Осипа Старцева зводять Микільський собор — один із найбільших у Києві. Храм вирішують у барокових формах, за планом — хрестовокупольний, тринавний, шестистовпний. Західний фасад фланкують дві вежі-пілони з грушоподібними банями. Історія собору виявиться драматичною, але водночас дуже захопливою. У 1732 році він стає ядром Микільського монастиря, який називають Великим Миколою на відміну від Малого (Пустино-Микільського Слупського монастиря). У 1831 монастир скасовують, а собор іменують Військово-Микільським, де під час війни складають військові присяги. У 1918 році його пошкоджують обстрілом більшовики, а в 1919 Василь Липківський вперше відправляє тут літургію українською мовою. У 1936 році пам’ятку руйнують. Сьогодні на цьому місці розташовується двір палацу дітей та юнацтва. Будівля Авраама Мілецького доби модернізму, окрасою якої є мозаїки Ади Рибачук та Володимира Мельниченка.
Громадські та житлові будівлі XIX — початку XX століть
3. Київський водогін → знесений, територія порожня
Набережне шосе, 8
У 1872 році біля колони Магдебурзького права звели комплекс міського водогону — важлива подія на ті часи. У 1896–97 роках за пропозицією інженера Георгія Шлейфера водогін розширили, що виходило з необхідності забезпечення міста чистою питною водою. Тоді її добували з артезіанських свердловин на березі Дніпра. Для цього звели спеціальний машинний корпус, який перекачував артезіанську воду до підземного басейну з фільтрами (розташовувався біля Володимирської гірки, а назву мав «Палестина»). Одноповерховий корпус водокачки був цікавим зразком промислової споруди кінця ХІХ століття і цінним об’єктом комунального господарства. Та на початку ХХІ століття водогін був у занедбаному стані, і 7 січня 2010 року разом з іншими об’єктами комплексу його знесли. На цьому місці передбачалося будівництво двох готелів, однак територія і досі порожня.
4. Цирк Петра Крутікова → кінотеатр «Україна»
вул. Архітектора Городецького, 5
Під час нацистської окупації Києва у вересні 1941 року будівля цирку Крутікова була висаджена в повітря диверсійними загонами НКВС, як і низка інших споруд центральної частини міста. А порожню земельну ділянку забудували широкоформатним кінотеатром «Україна». Та місце розташування майбутнього кінотеатра стало відомим серед киян задовго до його відкриття. У 1903 році в Києві на вулиці Миколаївській (нині Архітектора Городецького) відчиняє двері перший міський кінний цирк в стилі модерн, який називають цирком Крутікова або Гіппо-паласом. На його сцені виступають найвідоміші на той час циркові трупи, але найбільш визначною подією стає зібрання хліборобного конгресу в 1918 році, на якому його представники обирають своїм гетьманом Павла Скоропадського. На превеликий жаль, в 1941 році від будівлі майже нічого не лишається, а в 1945-му її розбирають до фундаменту. Проте згодом у цього місця розпочинається друге й не менш захопливе життя — починає працювати кінотеатр. І так, слова «Хто проти тиранії — встаньте!» лунають саме тут.
5. Триповерховий будинок на Верхньому Валу → новобудова в історичному стилі
вул. Верхній Вал, 14
Триповерховий будинок на Верхньому Валу, 14 з’явився внаслідок добудови у 1898 році двох поверхів домовласником над існуючим одноповерховим будинком, що існував на цьому місці з середини ХІХ ст. У 1901–16 роках тут містилися різні крамниці і, що цікаво, сінематограф «Аврора». Фасад будинку був вирішений з елементами стилів неоґотики і необароко та відігравав важливу роль у забудові Житньоторзької площі. Зруйновано у травні 1987 р. Нині на цьому місці стоїть новобудова в історичному стилі.
Будівлі доби модернізму
6. Київський автобусний парк №7 → збережений, не працює, потребує реставрації
вул. Бориспільська, 15
Автопарк із вантовим даховим покриттям на Дарниці в Києві звели у 1973 році. «Футуристична споруда» має дископодібну, як гігантський НЛО, форму. Проте у працівників автопарку були інші асоціації. Її там прозвали «цирком» або «барабаном». На підприємстві працювало близько 1400 осіб. У депо щодня обслуговувалося 400 автобусів, які здійснювали міські, міжміські і міжнародні маршрути. Розвал СРСР і тривала економічна криза сприяли занепаду автопарку. У 1990-х роках стало неможливим здійснення міжнародних рейсів. 2005-го скасували обслуговування міських маршрутів. «Київпастранс» використовував депо для збереження непридатного до експлуатації громадського транспорту. Поступово будівля занепадала, й постало питання про її знесення з наступним продажем ділянки під забудову. Але незгодна з таким рішенням громадськість закликала міську владу зберегти унікальну споруду. Сьогодні це зразок індустріальної архітектури. За визначенням американського медіа CNN, автопарк — «найразючіший приклад радянського модернізму», «прихована реліквія» попередньої доби.
7. Критий ринок «Залізничний» → збережений, не працює, потребує реставрації
вул. Кудряшова, 1
Оригінальна архітектура «круглих ринків» Алли Аніщенко, однієї з небагатьох українських модерністок, була збережена саме в цьому «Залізничному» ринку. Наприкінці 80-х він став магазином «Океан», у 90-х був «Київською універсальною біржею», а з 00-х — переоблаштований під супермаркет «Велика Кишеня». Через незручне розташування потік покупців із боку центрального вокзалу зник — і в 2021 році було прийнято рішення закрити супермаркет. Проте експериментальний критий ринок і досі становить архітектурну цінність, як частина модерністської забудови Солом’янки, а також як рідкісний приклад застосування вантової конструктивної схеми даху.
8. Будівля навчально-методичного павільйону «Квіти України» → збережена, частково зруйнована забудовником, потребує реставрації
вул. Січових Стрільців, 49
Автор проєкту квіткового магазину-оранжереї «Квіти України» — народний архітектор України Микола Левчук. Проєкт, який переміг на конкурсі 1979 року, оголошеному серед архітекторів «Київпроєкту», після його реалізації здобув премію Спілки архітекторів України як «будівля року» (1986). Від часу введення в експлуатацію (1985) до 2000-х років у споруді, крім найбільшого в Києві магазину квітів, містилися оранжерея, виставкова зала, дослідна база, кімнати для культурно-освітньої роботи, адміністративні й складські приміщення. Останні 20 років будівля втратила свою автентичну функцію, в тому числі атріум перестав функціонувати та існувати як такий. Оранжерея, виставкова зала, дослідна база, кімнати для культурно-освітньої роботи були закриті. Верхні вітражі були перекриті андуліном, що спотворило ідею оранжереї. Сама будівля була продана комунальним підприємством «Квіти України» і згодом декілька разів перепродавалася. У 2000-х роках у ній розташовувався супермаркет. Наприкінці червня 2021 року новий власник зрізав 30-річний виноград, який заплітав чільний фасад будинку та почав демонтувати інтер’єр, у тому числі оригінальні люстри й вітражі, вкриті андуліном. Це викликало хвилю протестів в міських активістів, й відтоді подальша доля «Квітів України» лишається під питанням.
9. Кінотеатр «Жовтень» → збережений, реконструйований
вул. Костянтинівська, 26
Історія кінотеатру розпочалася 1931 року, коли в архітектурі був популярний конструктивізм із лаконічністю, монолітністю і вікнами-ілюмінаторами. Будівлю зведено за спецпроєктом архітектора Валер’яна Рикова, який подарував Києву десятки знакових будівель. Це був перший столичний заклад культури, який мав назву «Дев’яте Держкіно». 29 січня 1931 р. в кінотеатрі відбувся перший показ. Прем’єрним фільмом став «Гегемон» Миколи Шпиківського виробництва Київської кінофабрики. За час свого існування «Жовтень» жодного разу не змінював свого призначення. У роки німецької окупації будівля його теж зберегла, тільки назва змінилася на «Глорію». А в 1943 році, після встановлення у Києві радянської влади, кінотеатр отримав свою нинішню назву. Російська «Октябрь» так і не прижилася. У жовтні 2014-го кінотеатр було підпалено. Внаслідок пожежі та пошкодження водою під час її ліквідації будівля зазнала значних руйнувань. Замовників підпалу так і не знайшли. Однак кінотеатр знову вижив — його відновили й надали йому статус пам’ятки архітектури. У своїй новітній історії, що веде відлік від 2000 року кінотеатр зайняв особливу нішу в кінематографічному просторі — він став «кінодомом», куди глядачі приходять за найкращими зразками світового та національного кіно, різноманітними фестивальними програмами, передпрем’єрними показами. Тут проходять творчі зустрічі та ретроспективи фільмів.
10. Стіна Пам’яті → замурована радянською владою у 1982 році, частково відновлюється з 2021 року
вул. Байкова, 16
У другій половині 1960-х у Києві запланували створити крематорій. Одразу ідея викликала спротив в архітектурній спільноті, адже незадовго до цього почали відкрито говорити про спалення тіл у Бабиному Яру. І все ж ідею вирішили реалізувати. Авторами проєкту стали архітектор Авраам Мілецький та художники-монументалісти Ада Рибачук і Володимир Мельниченко. У процесі планування комплексу автори не могли дійти згоди. Мілецький пропонував будівлю, яка мала б суто функціональне призначення, а його колеги прагнули створити «терапевтичне середовище»: колумбарій, Стіну Пам’яті та Зали прощання, вигляд яких не викликав би асоціацій з процесом кремації. Таке вирішення архітектури крематорію з’явилося в авторів під час вивчення українських поховальних традицій. Зрештою ця ідея перемогла. Коли побудували більшу частину запланованого, залишалася тільки стіна. Її будівництво тривало понад 10 років. Однак 1982 року скульптурну композицію вирішили ліквідувати через невідповідність радянській ідеології. Впродовж трьох весняних місяців, за допомогою близько тисячі кубічних метрів бетону, стіну закрили. За визначенням дослідників, Стіна Пам’яті — наймасштабніший твір українського монументального мистецтва. З 2021 року завдяки роботі фонду АРВМ її потроху відновлюють, однак більша частина і досі лишається під бетоном.
Найстаріший дерев’яний будинок Києва
11. Будинок міщанської родини → ресторан-салон «Канапа»
Андріївський узвіз, 19
Пам’ятка архітектури місцевого значення — один з останніх старовинних дерев’яних будинків Києва і точно єдиний такий на Андріївському узвозі. Двоповерховий, побудований на високому фундаменті, з просторим балконом на головному фасаді, трохи казковий на вигляд. На його верхівці дата 1989, що може збити з пантелику. Насправді це рік реконструкції, а не будівництва. Будинок стоїть тут ще з кінця ХІХ століття. Колись він належав міщанській родині. А зараз тут працює ресторан-салон української кухні «Канапа».
Київ змінюється, і ми разом з ним
У цих зміних важливо не впустити момент, коли краса навколо може опинитися під загрозою. Ще в 2020 році з’явився проєкт «Мапа Реновацій»: київські архітектори, реставратори, урбаністи та дизайнери об’єднали свої зусилля, щоб створити сайт, який став джерелом інформації про забуті та занедбані будівлі Києва. На сторінці проєкту можна знайти докладну історію кожної споруди, архівні документи та фотографії, які розкажуть про ці будівлі більше, ніж будь-які довгі тексти.
Крім того, можна дізнатися про тип власності, особливості стилю та імена талановитих архітекторів, які стояли за цими створеннями. Основна мета «Мапи реновації» — зберегти та відновити архітектурну спадщину столиці.
Проєкт допомагає усвідомити цінність цих старовинних споруд, спонукаючи нас піклуватися та охороняти їх для майбутніх поколінь.
Також, якщо б ви хотіли глибокого знайомства з модерністською спадщиною Києва – рекомендуємо до перегляду курс «Київський модернізм» з Семеном Широчиним та Євгенією Моляр. Всі кошти з продажу йдуть на відновлення Києва.
Створений до війни, щоб розповісти про складну та прекрасну модерністську архітектуру Києва, тепер він сприятиме відновленню столиці.
Фото сучасного Києва зробила Наталя Азаркіна.
Істричні зображення Києва взяті на сайті «Мапи реновації».