Побороти два страхи одним проєктом: розповісти особисту історію у новому для себе медіумі. Це творча сміливість, яка надихає.

Ольга Ткаченко, графічна та бренд дизайнерка, нещодавно створила свою першу відеороботу. Не маючи попереднього досвіду створення відеоісторій, вона все придумала та втілила власними зусиллями (звісно ж, з допомогою друзів).

Трек і відео присвячені темі депресії та її станам, що візуально розкривається через метафоричні образи та сюжети польського плаката. Фільмування відбувалося минулого року у кінці серпня, та через повномасштабну війну робота над проєктом зупинялася.

Оля розповіла про процес роботи над своїм дебютним відео, що з дизайнерського досвіду їй стало в пригоді та загалом про важливість особистих проєктів в житті людей з творчими професіями.

Рік тому, коли робився проєкт, я й гадки не мала, що ми всі опинимося в епіцентрі повномасштабної війни, й роботу буде випущено у геть в іншому контексті, у буквальному сенсі під запуски ракет; і що натхнення візуальною культурою дружньої нам Польщі набуде нових значень.

Візуальна мова

У цьому відео найтемніший період життя зображено крізь призму світлого. Через метафоричних персонажів я хотіла передати стани та відчуття, котрі переживає людина під час депресії та виходу з неї. Натхненням для більшості візуальних образів стали сюжети польського театрального та кіно- плакату 1980-1990 х років. Я їх досліджувала вже раніше, і використовувала у своїх попередніх візуальних практиках. Ці сюжети допомогли надати стилістичної цілісності всій ідеї.

Сублімація особистих переживань

На початку минулого року в мене з’явилося непереборне бажання відрефлексувати та сублімувати особисті переживання у творчу роботу — у трек та кліп. Хотіла відпустити та трансформувати свій досвід проходження через депресію в іншу форму, виплеснути його назовні, а також у такий спосіб подякувати людям, що підтримували мене та допомагали пройти крізь біль.

Коли є здатність трансформувати складні емоції у творчість — це діє немов знеболювальне. Далеко не завжди, на жаль, виходить знеболювати у моменті, проте назагал — це неймовірно дієво для мене.

Відео: вибір формату проєкту

Важкі стани клінічної депресії спіткали мене неодноразово. Відеоформат я обрала, аби посилити музичну композицію. Її я написала давніше, перебуваючи «по іншу сторону»: коли намагалася допомогти та підтримати близьку мені людину та пропускаючи складні емоції крізь себе. Якось прослуховуючи старі демозаписи та випадково натрапивши на цю композицію, я зрозуміла, що ті слова були неймовірно актуальними для мене самої, як лист з минулого від важливої мені людини, котрий зігрів та підтримав мене, а в уяві випірнули абстрактні образи.

Команда та процес

Створення відео відбувалося не так динамічно, як би хотілося. Процес ішов лише за наявністю часу та ресурсу, адже я працювала на фултайм-роботі. Тож майже всі свої відпустки та вихідні з весни та до початку осені 2021 я витрачала на проєкт. Після знімання матеріал лежав ще цілий рік, зокрема вже й через війну в Україні.

Це перший у моєму житті кліп. І його від початку до кінця виконано власними силами та з величезною допомогою моїх друзів. Додаткова цінність проєкту в тому, що під час роботи над ним мені вдалося зібрати моїх творчих друзів з чотирьох міст України, у яких мала нагоду жити: Кривий Ріг, Львів, Харків, Київ. Я безмежно вдячна кожному та кожній, хто брав участь у цьому дійстві, і, безперечно нашим ЗСУ, завдяки яким маємо можливість продовжувати творити.

Команда, яку Ольга залучила до проєкту

Головним моїм партнером та підтримкою у цій авантюрі виступив друг Кирило Свєташов, котрий був режисером-оператором, і головним консультантом з більшості кінематографічних та технічних питань. Музичне продюсування та аранжування — робота Ярослава Татарченка, творчість якого мені вже довгий час імпонує і резонує. Коли Ярослав надіслав мені перші чорнові демки, в мене потекли сльози. Цього року ми разом записали невеликий колаборативний альбом, де є пісні українською.

У проєкті я спробувала себе в ролі режисерки, артдиректорки, менеджерки та продюсерки, і в ролі художниці по костюмах, акторки та монтажерки. Так, це було непросто, але я мала чітке внутрішнє відчуття, що просто не маю права не втілити задуманого, хоч би яким не був кінцевий результат. Я старалася викладатися на максимум можливого у той момент та за наявних обставин.

Можливо подекуди відео може сприйматися аматорським, бо в ньому не брало участі професійних акторів, декотрі образи досить прямолінійні, а також не було великих бюджетів. Але з впевненістю можу сказати, що цей проєкт є справжнім, щирим, наповненим, та дуже важливим для мене.

Аніматик відеопроєкту

Приміряти всі ролі відеопродакшену було неймовірно цікаво, особливо поза монітором та умовною «зоною комфорту». Проте найбільш енергозатратно для мене виявилося продюсування. Адже в проєкт залучилося досить багато людей, яких потрібно було зібрати в один час на одному майданчику. Також потрібно було продумати всю логістику з перевезенням реквізиту та переміщенням людей між містами та у Києві.

В процесі роботи виникало багато задач та перепон, наприклад:

• знайти велике біле приміщення, яке підійшло для зйомок. Та ще й у місті, в котрому не проживаю. Я обдзвонила купу галерей. В більшості оренда приміщення виявлялася або захмарно дорогою, або неможливою. Та врешті нам це вдалося.
• зробити власними руками камінь. Без найменшого розуміння, як то робиться взагалі. Історія переглядів на ютюбі була заповнена запитами “садовий штучний камінь у домашніх умовах”. Окремим викликом було транспортування вже готового каменю.
• в останню ніч шукати/ купувати матеріали для декорацій, бо по ходу справи завжди виникають непередбачувані моменти.

Але більшість із тих викликів вдалося подолати. На цьому проєкті я дуже класно прокачала організаційні якості, а також дізналася про серйозний процес знімання зсередини. Відеопроєкт — це дуже трудомісткий та довгий процес підготовки задля того, щоб потім у дні на знімальному майданчику працювати максимально організовано. Тож робота має бути розписана справді похвилинно.

5 musthave процесів для вдалої підготовки знімання

1. Це може прозвучати трохи комічно, але в першу чергу зробіть спільний чат, аби всі були «on the same page», познайомилися між собою та розуміли хто за що відповідає.
   Ну і щоб знати, куди по завершенню скидати всі фотки:)
   Зокрема у телеграмі дуже виручала функція запису коротких відеоповідомлень: чи локацію показати, чи реквізит, чи продемонструвати хореографію.
   
2. Тримайте всі корисні матеріали в одному місці та робіть багато таблиць. Я зокрема створювала теку на гугл-драйві, яку розшарювала з усіма учасниками. Там був аніматік відео, презентація з усіма образами та інформацією по них, а також відео з хореографією (що їх відзняла хореографка Христина Скорубська).
   Також за можливості варто складати таблиці. У мене були ексельки з планом реалізації проєкту, з процесом створення костюмів, таблиці з кошторисом, таблиці з календарно-постановочним планом (так зв. КПП).
   Це все допоможе не розгубитися, бути організованим, а також легко ділитися спільною інформацією та вносити зміни.
3. Щиро зацікавлюйте людей у спільному створенні проєкту. Для мене було надважливо, щоб моїм друзям було цікаво брати участь і вони могли творчо проявитися.
4. Чітко розподіліть ролі на знімальному майданчику. Має бути мінімальна кількість людей, які не залучені у знімальний процес (адже кожна хвилина оренди — то гроші). Оскільки мій проєкт був досить бюджетним, то всі актори мали ще одну додаткову роль (чи то хореографів, чи то монтажників, чи то відповідали за мейкап).
5. Якщо ви вже затіяли власну рефлексивну трудомістку авантюру, важливо до останнього вірити у проєкт. Так, інколи у безсонні ночі я думала «йой, нащо я то затіяла», а потім нагадувала собі, що я живу аби творити, і буду робити все можливе на максимум.

Як допоміг досвід дизайнерки

Мені насправді дуже допомагав досвід ведення дизайн-проєктів: стали у пригоді і досвід прописування концептів, і ведення ділового листування, пітчингу та презентації. І звісно досвід скетчінгу, групових брейнстормінгів та загального бачення кінцевої композиції. У проєкті я переважно користувалася звичними для мене дизайн-інструментами: Adobe Photoshop, After Effects, багато чого робила у Figma та FigJam, зробила багато excel-таблиць.

Ну і, звісно ж, дизайнерські знання про польський плакат допомогли сформувати виразну образну складову. Кожен образ символізує відповідну емоцію чи відчуття, такі як закритість, біль, важкість, деструктивні думки.

Спершу я промальовувала кожен образ у різних планах (деталь, крупний план, дальній план). Потім ми з моїми подругами-художницями Ясею та Анею брейнстормили, з яких матеріалів можна гіпотетично зробити костюми для передачі того чи іншого образу. У процесі було зрозуміло, що варто звертатися до професійної кравчині. Тут в мене вже був чудовий контакт — мама моєї подруги Лілія Гузьо, котра радо підтримала ініціативу, і давала поради щодо тканин та виконання елементів, бо вже мала досвід зі сценічним та експериментальним одягом. Потім було створено доскіпливі таблички з усіма образами, з переліком матеріалів для створення костюмів, статусом виконання тощо.

Переважну більшість костюмів пошила пані Ліля, а далі всіма декоративними елементами, реквізитом, бутафорією займалися ми з дівчатами протягом одного тижня відпустки. Майстерню ми влаштували прямо в мене вдома. Так, це було трохи шалено: всюди були матеріали, розкиданий пінопласт, штучні птахи, гнізда, нитки, проте було весело, творчо та душевно.

Чому важливо робити особисті творчі проєкти

Скільки себе пам’ятаю, завжди мала якийсь side проєкт поза основною роботою/ комерційними замовленнями. Я графічна та бренд дизайнерка, і у моїй роботі в першу чергу потрібно вирішувати клієнтські завдання. У вільний час хочеться перемкнутися на щось виключно своє, куди можна вкласти частину своєї особистості та власні емоції.  (звісно, коли на це є славнозвісний «ресурс»).

Взагалі мені здається, що для дизайнера немає зайвих творчих досвідів. Все рано чи пізно може стати у пригоді як світоглядний фактор чи тригер нових ідей.

Тим, хто вперше задумується про те, щоб оформити свої емоції в особистий проєкт, я б радила менше думати:). Адже такі проєкти робляться в першу чергу для себе, а вже потім приймається рішення, чи показувати це іншим. Проте ця «магію» потребує вивільнення певного часу. Тому напевно одна з порад — мати хоча б пару годин на тиждень у своєму розкладі на творчість та рефлексію.

Менш за все я б хотіла перетворювати реліз свого першого музичного відео на публічну психотерапію чи емоційний ексгібіціонізм, але, можливо, ця робота зможе надати хоча б маленьку підтримку людям, котрі теж переживали/ переживають стан клінічної депресії (нажаль, контекст, у якому ми зараз знаходяться всі українці зараз, безумовно і непередбачувано впливає на стан нашого психічного здоров’я).

Але дуже тішить, що в останні роки ми маємо тенденцію говорити про складне, про наболіле, те що раніше нас вчили ховати якомога глибше «у своїх шафах», все менше боїмося транслювати свою вразливість публічно, підтримуємо одне одного, краще розуміємо та приймаємо з усіма недоліками та зраненнями.

Спасибі ЗСУ за те, що я маю можливість продовжувати займатися та ділитися своєю творчістю.

Credits:

Режисер, оператор: Кирило Свєташов.
First Ad, продюсер: Кирило Нечмоня.
Актори: Євгенія Іванова, Роман Пилипенко, Ярослава Репешко, Анна Черкас, Кирило Жоров, Христина Скорубська, Ольга Ткаченко.
Cтиль та грим: Юлія Тиховод та Марія Потопа
Хореографія: Христина Скорубська
Світло: Олександр Міщенко
Key Grip: Тимофій Пак
Монтаж: Кирило Нечмоня, Ольга Ткаченко