Кілька місяців тому я вирішила створити навігацію для міста Вишгород, що за 18 км від Києва. Ні, я не крута і завзята дизайнерка, просто треба було закінчити курс Visual Communication Professium у Projector пристойним курсовим проєктом.
Вишгород обрала не випадково. Сюди переїхала 4 роки тому і зрозуміла, що це моє місто: зелене, тихе і безпечне. Куратор Саша Трегуб всіляко підтримав задум проєкту. Правда, після порад знайти десяток волонтерів та залучити медіа подумала, що він жартує: «Е-е… волонтери? Я ж буду робити таблички на будинку».
Читайте також: Як створити свій перший шрифт
Вишгород. Зображення: фейсбук-група Життя міста Вишгород
Після неоднозначних порад пішла купувати книги з урбаністики, щоб глибше пірнути в тему. Виявилося, у Києві таких немає. Варіант з Amazon не підходив: підтискав час і кусалися ціни.
Після невдалих пошуків доля (читай — куратор) звела з дизайнером «Агентів змін» Сашком Колодьком. Він провів мені повноцінну півторагодинну лекцію і поділився своїми матеріалами. Була б менш совісною, здерла б його презентацію і підписала б своїм ім’ям. Але мама вчила бути чесною і робити добро, тому я вирішила піти довгим і туманним шляхом експериментів та спроб.
Дослідження
Усіма фібрами душі хотіла уникнути цього етапу, але він виявився фундаментом усієї роботи. Почати вирішила з маленьких кроків. Створила анкету в Google Docs і розіслала своє опитування у місцеві Facebook-групи.
В анкеті запитувала про пам’ятки і символ міста, чи користуються навігацією і її зручність. Я не корінна жителька, тому хотілося зрозуміти спосіб мислення містян. Пізніше відповіді допомогли виявити, де і що варто поміняти/полагодити/поставити.
Таблиця результатів опитування
Несподівано для мене в опитуванні взяло участь понад 300 осіб. Це дуже надихнуло, тож вирішила створити ще одну анкету, врахувавши помилки попередньої. Зрозуміла, що людям не лінь витратити час на мої запитання, тож цього разу формулювала їх точніше і дала можливість відповідати розгорнуто, а не обирати з готових варіантів.
Але й цього мені було мало. Настав час вирушати в поля. Взяла блокнот, ручку, зарядила телефон і пішла брати інтерв’ю у жителів міста.
Загалом, якщо відразу дати зрозуміти, що ти не просиш грошей і не говориш про релігію, люди цілком дружелюбно й охоче відповідають на запитання. Я шукала «адміністраторів простору» — так хлопці з «Агентів Змін» називають людей, які володіють інформацією про конкретну локацію. Потрібні були респонденти, яких часто запитують дорогу і повз яких щодня проходить максимальна кількість людей. У моєму випадку — це продавці та консультанти всіх центральних МАФів і магазинів. Я провела десяток інтерв’ю і зрозуміла, що це найцінніші матеріали мого проєкту.
Люди спочатку думали, що я волонтер, і розказували про проблеми міста, відходячи від головної теми. Розповідали про туристів, які часто запитують дорогу і не знають про тутешні церкви. Ділилися своїми спостереженнями і побоюваннями, що Вишгород перетворюється в мегаполіс: з’являються нові будинки, вулиці, розвивається інфраструктура. Розмірковували про те, що молодіжні ініціативи потрібні місту як повітря.
Підсумок: у Вишгороді дві проблеми, які я можу вирішити за допомогою навігації:
- Жителі і гості не знають про пам’ятки міста.
- Поточні адресні таблички на будинках недостатньо інформативні і морально застаріли.
Інфопланування
Далі потрібно було переварити і структурувати всю отриману інформацію.
Проєкт навігації я планувала впровадити на центральній вулиці міста — проспекті Мазепи протяжністю 750 метрів. Багато місяців тому думала, що подужаю якщо не все, то половину міста. Але час, як завжди, підтискав, і з кожним тижнем я відкидала по одній вулиці, а в підсумку залишилася з одним проспектом.
Після обробки всіх інтерв’ю та анкет відтворила сценарії користування містом для туриста і місцевого жителя.
Сценарій місцевого жителя
Два шляхи користувачів дуже відрізнялися один від одного. Місцевому жителю для орієнтування в просторі зовсім не потрібні покажчики та знаки. З іншого боку, місто активно розбудовується і багато хто відповів, що користується вказівниками, коли йде в новому для себе напрямку.
Сценарій туриста
Туристам тим часом вкрай необхідна навігація у Вишгороді. У місті є на що подивитися, а більшість знає тільки про Київське море і кінцеву зупинку до Києва.
Дизайн
Нарешті настав час дизайну. Була переконана, що на цьому етапі проблем не виникне, але помилялася.
Питання сипалися з усіх боків: який шрифт вибрати, який колір, що додати, а що спростити? Певний час я експериментувала, а потім зрозуміла, що всі відповіді є в моєму дослідженні.
Який шрифт? Люди скаржилися на нечитабельність табличок, тож я вибрала гуглівський Open Sans. Він має відкриті форми, прямі штрихи і нейтральний, але дружній, характер.
Який колір? Важливе завдання — контрастність. Я взяла синій колір, бо за дослідженнями він ментально викликає у людини сигнал про інформацію.
Що додати? Під час опитувань виявила, що люди часто не знають, в який бік вулиці їм рухатися. Тому додала стрілки із зазначенням нумерації найближчих будинків.
Прототипи таблиць
Коли маєш усі пруфи на руках, відчуваєш себе володарем дизайну. Тому що без дослідження — це були б просто красиві таблички, а зараз це усвідомлена й обґрунтована історія.
Що з цього вийшло?
Як і задумувала, створила таблички для головного проспекту Мазепи. Вони здавалися вдалими і красивими, але куратор порадив перевірити дизайн на інших вулицях. Коли взялася за найдовшу назву — Володимира Мономаха, виявилося, що поточний дизайн жахливий і зовсім не підходить. Спочатку думала, що просто зменшу кегль і залишу оригінальний розмір таблички, але це виглядало погано. Врешті зрозуміла, що вказівники можуть міняти свій розмір на користь читабельності і заданої сітки. Довелося сісти і все переробити (вкотре). Завдяки цьому таблички зараз виглядають так гармонійно.
Мокапи вказівників
А щоб вирішити проблему незнання пам’яток, задумала зробити міський пілон з туристичною картою і поставити його в центрі міста. Карту оформила в контрастних кольорах для зручності читання.
Реалізація
На цьому історія логічно закінчилася б, але вона має продовження. Під час роботи над проєктом, мені на очі потрапила листівка про те, що до 1 серпня можна подати будь-який проєкт на міський бюджет і отримати фінансування. На вулиці було 25 липня і я зрозуміла, що дуже навіть встигаю!
У міській раді отримала тристорінковий документ. Крім загальної інформації, потрібно було зібрати 15 підписів містян, які підтримують ідею. Завдяки сусідці цей процес зайняв кілька днів, і ось я подала проєкт. Наступного ранку прокинулася і подумала: що ж я наробила, це все серйозно. Але скоро відпустило: хай буде, що буде.
Після кількох тижнів тиші в місцевій газеті знайшла своє прізвище у списку 17-ти щасливчиків, чиї проєкти взяли на розгляд.
Ця історія ще матиме продовження. Мене похитує від щастя до вселенського страху: «Що буду з цим усім робити?». Але одне знаю точно: рада, що вплуталася в цю авантюру і поборола себе.
P.S. До речі, зібрати волонтерів мені не вдалося. Намагалася залучити активістів міста, але безуспішно. Зараз розумію, що потрібно бути гучнішою і переконливішою. Волонтери дуже допомогли б і прискорили роботу.