Статті
Як створити книжку про Чорнобиль: студія Сері/граф, дизайнерки «Реактори не вибухають»
29 жовтня, 2020
Мар’яна Хемій
Експертка УКФ у секторі «Література і видавнича справа», менеджерка культурних проєктів

Книжка «Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи» видавничо-освітнього проекту «Портал» цьогоріч виборола кілька престижних нагород, зокрема здобула перемогу за «Найкращий книжковий дизайн – 2020» у номінації «Дитяча книга». Її автори – Катерина Міхаліцина і Станіслав Дворницький, дизайн та верстку створила студія Сері/граф.

Поспілкувалися з Женею Полосіною та Анною Іваненко, засновницями студії Сері/граф та дизайнерками книжки, про роботу над оформленням, що тривала пів року, як змінилися концепція та деякі елементи; про інтерпретацію часу, персонажів книжки та символи, зашиті в зображення.

Сері/граф: історія заснування

Женя: Ми давно знайомі – вчилися разом спочатку в КПІ на спеціальності «Книжкова графіка», а потім два роки в Британській вищій школі дизайну в Москві. Там ми захопилися ситодруком.

Якось ми пішли в «IZONE», побачили на дверях напис «шовкографія». Зайшли, а там нічого не було – порожня кімната. Ми запитали – а де ж майстерня. Нам сказали, що майстерня буде, але ще немає майстра, нема кому нею курувати і просувати її. Тому ми вирішили, що це маємо бути ми.

Так створили там майстерню шовкодруку й назвали її «Сері/граф». По-перше, у багатьох мовах «серіграфія» – це і є шовкографія, а по-друге, був момент, коли шовкографію й серіграфію відокремлювали: серіграфія – друк як художня техніка, а в утилітарних цілях – шовкодрук.

Зараз маємо окрему майстерню, де працюємо разом над різними проєктами – займаємося не тільки ситодруком, а і книжками, медіа, брендингом тощо.

Як змінювалася ідея оформлення книжки «Реактори не вибухають»

Женя: Починали ми з іншої концепції – думали, що використаємо 3D-графіку, напоказ комп’ютерну, та потім від цього відмовилися. Єдине, що ми розуміли спочатку – будуть чорно-білі колажі, щоби було достатньо цитат із реальності, справжні будинки, локації та артефакти.

Для колажів використано багато фотоматеріалів. Усі будинки або присутні там реально, або могли би бути присутні, бо є типовою забудовою того часу. Насправді це було складно, бо з Чорнобиля не так багато фото – багато матеріалів із Прип’яті, а Чорнобиль знімали мало. Тому ми багато часу приділили дослідженням, деякі матеріали надало видавництво, щось нам надіслали історики, щось шукали самі.

У книжку ввійшла четверта чи п’ята ітерація вибуху. Планували робити розгортку, де читач бачить спочатку один, а потім розкриває й бачить набагато більший – другий вибух, оскільки під час аварії їх сталося два: перший запустив другий.

Техніка

Женя: Ми робили колажі, сканували їх, а потім дороблювали у фотошопі цифрові елементи. Тобто весь колір – це фотошоп, а чорно-біле – ручне.

Анна: Женя часто використовує гуаш або олійну пастель. Усі штучки, які потрібно було намалювати олівцем, ми теж малювали окремо, потім сканували, дороблювали, додавали в макет. Усе, що виглядає, ніби намальоване вручну, таким і є. А потім разом доколажено у фотошопі.

Женя: У нас є кумедний коментар, який ми отримували вже кілька разів: люди бояться, що забруднили книжку. Насправді це задумана текстура – це умовна радіація. І люди відчувають, що вона брудна, хоч наче й небрудна. І це прикольно, бо радіація – теж бруд, і він непомітний. Нам подобається, що люди не певні, чи має так бути чи ні.

Зміни обсягу

Анна: Спочатку ТЗ звучало як «вісім-дев’ять великих картинок для розділів і ще якась кількість технічних». У процесі роботи значно змінилася кількість візуальних матеріалів – із умовних 20 до 70.

Женя: Це було наше рішення, бо ми також верстали і треба було стежити, щоби книжка була рясно проілюстрована. А те, що ми проговорили на початку, не відповідало цьому критерію – текстів було набагато більше, ніж уявлялося. Тому і з’явилися додаткові зображення, зокрема більше технічних ілюстрацій.

Узагалі, коли працюєш над книжкою пів року, може багато всього змінитися. Ми встигли попрацювати з двома артдиректорами видавництва: спочатку Олею Дегтярьовою, потім – Олегом Грищенком. Хороший артдиректор проєкту – взагалі запорука успіху.

Мапи

Женя: Аня робила мапи самостійно, а разом ми їх допрацьовували. Мапи від початку планувалися більш докладними. Та врешті-решт вирішили залишити небагато елементів, щоби вони були зрозумілішими. Мені взагалі мапи подобаються найбільше.

Анна: Було важко, оскільки я не картографка й не роблю креслення, я все-таки переосмислюю, роблю художню роботу на основі мапи. Але водночас мені потрібно бути достатньо достовірною, щоби не збрехати про важливу інформацію, масштаб чи дистанцію.

Візуальна взаємодія з текстом

Женя: Нам подобається текст: він достатньо чутливий до теми й одночасно в ньому немає жорсткого нагнітання трагедії чи пошуку конкретних ворогів. Він доволі обережний, не категоричний, і нам це подобається, водночас, він інформативний і емоційний. Доволі легкий, і читач не думає, що це заважка тема чи непідйомний текст.

У книжці є умовно два типи розповіді: частини тексту з історією – на сірому фоні, технічні розвороти – з жовтою рамкою. Ми по-різному з ними працювали у верстці та в підході до ілюстрації.

Slider image
Slider image

Кожен розділ починається з великого розгорту ілюстрації, що продовжується на сторінці з назвою розділу.

Анна: Ми розділили між собою відповідальність, тому що в роботі вдвох треба розуміти, хто чим займається, інакше виникатимуть суперечки. Тому тут можна чітко прослідкувати, що всі колажі та «брудні» речі робила Женя, а вся суха графіка та технічні сторінки робила я.

Женя: Я технічні сторінки теж трохи малювала. Але серед нас двох Аня була артдиректоркою та кураторкою.

Останній розділ книжки присвячений міфам і має два складники: про міфологію умовних поросят із двома хвостами та про різні версії причини катастрофи. Спочатку ми зробили акцент на яскравих істотах-мутантах. Але важливою є частина про документи, адже досі не все публічно відомо про аварію, не всі архіви відкриті. Тому картинка змінилася.

Про символи та персонажів

Анна: Дитячі книжки часто розповідаються через головних персонажів, і вони мають бути привабливими для дітей, їхні емоції мають добре зчитуватися. Але ми обрали трохи інший підхід і вирішили, що персонажі будуть або далекі, або доволі сухо намальовані – без сильної стилізації. Бо і в тексті немає героїв – є історична трагедія з величезною кількістю залучених осіб.

Женя: Але в книжці багато маленьких фігурок людей, які ходять сторінками. У вступі йдеться про те, що жителям повідомили, що вони їдуть на кілька днів, і вони нічого не брали – ані тварин, ані речей. Це люди, які раптово опинилися без домівки, і це такий ліричний прийом – вони ходять загублені сторінками й нікуди не приходять, бо їм нікуди йти.

Ми знаємо, що виникли запитання до картинки з розділу «Хто винен?». Там використані реальні фотоматеріали зі судів, відмальовані й затерті. Декілька людей відсиділи строки в тюрмі, але насправді немає одного відповідального за трагедію. Тому що відповідальність розділена між кількома чинниками й багатьма людьми. Тому тут такі змазані й розмиті факти й архіви.

Присутність у декількох часах одночасно

Женя: У нас не було багатьох «історичних» правок, бо на всіх ілюстраціях – кілька часів одночасно, на першій це особливо помітно. Розповідь нелінійна. Наприклад, розділ про «Мирний атом у кожен дім» одночасно про те, як будували реактор і про те, як будували саркофаг-арку. Нам треба було знайти спосіб показати кілька часів одночасно. Так з’явилися фрейми зі фрагментами інших проміжків часу. Тут ми надихнулися Річардом Макгвайром і його книжкою «Тут» (Here).

На цій картинці, наприклад, і момент будівництва, і шматок наслідків катастрофи:

Ревізія ілюстрацій

Нам були важливі технічні коментарі, упродовж усієї роботи над ілюстраціями відбувалася їхня технічна ревізія. Один з авторів книжки Станіслав Дворницький – фізик – консультував нас у цих питаннях. Також усі «технічні» ілюстрації звіряв один із ліквідаторів аварії на ЧАЕС Олексій Бреус.

Анна: Я хвилювалася за техніку, що брала участь у ліквідації. Переживала, що, малюючи її, набрешу про якусь конструкцію або щось неправильно зображу, а прискіпливі 13-річні техніки скажуть: «А, тут не може бути цього гвинтика».

У нас була повністю намальована інша ілюстрація-схема реактора – фронтальне зображення реактора в розрізі, створене на основі креслень. Авторка Катерина Міхаліцина провела опитування серед своїх знайомих – і ніхто з фокус-групи його не зрозумів. Тому його замінили на схематичне розміщення енергоблоків.

Вік читача

Женя: Підліток – це майже доросла людина, 11+ – вік, коли вона починає протиставляти себе дорослим, відділяти свій досвід від досвіду родителів, може зрозуміти, що мама чи батько в якійсь ситуації неправі.

Анна: Ми працювали з підлітками раніше – певний час викладали анімацію й художні техніки.

Женя: В оформленні книжки не надто орієнтувалися на дітей, одразу робили книжку для дорослішої аудиторії, але водночас таку, що буде привабливою й достатньо яскравою і для підлітків, і для дорослих.

Ми думаємо, що класні підліткові продукти часто не намагаються розмовляти саме з підлітками. Це переважно продукт,  призначений на широку аудиторію. Коли дорослі активно намагаються потрапити в ЦА підлітків: писати підліткові діалоги, малювати картинки для підлітків – це може виглядати, ніби дідусь зі спінером.

avatar
Мар’яна Хемій
Експертка УКФ у секторі «Література і видавнича справа», менеджерка культурних проєктів
Колонка

У нас є ще дещо для вас