Статті
«Я трудоголік — моя робота триває не з 9-ої до 6-ої, а постійно»
Інтерв’ю з UX-дизайнером і директором з продукту rabota.ua Яром Бірзулом
12 червень, 2019
Лілія Шпотенко
Журналіст у Telegraf.Design
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви їх знайшли, виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.

З дизайнером і директором з продукту rabota.ua Ярославом Бірзулом зустрічаємося для інтерв’ю акурат після чергового київського дощу. Тому він приходить у мокрій сорочці, зате — вчасно. А вже за кілька хвилин пояснює, що надає організованості великого значення.

Для Telegraf.Design Яр Бірзул розповів, що його драйвить і змушує щоранку їхати на роботу, чому воював з дружиною, а студенти — з ним, про що шкодує, а що вважає найбільшим професійним успіхом (спойлер: ніщо).

Читайте також: Піти з аутсорс-гіганта та відкрити дизайн-агенцію: досвід The Gradient

У своїх інтерв’ю і дописах у Фейсбук ти часто говориш, що впорядковуєш хаос. Звідки саме таке означення власної ролі?

У моєму розумінні це моя місія, саме та цінність, яку можу привнести у світ. Люди мають негативні і позитивні сторони. Я цілком усвідомлений про велику кількість своїх негативних сторін: для когось можу здаватися в’їдливим чи прискіпливим. Мене цікавлять деталі і не влаштовує, коли чогось не розумію, тому стараюсь все організувати навколо себе. Впорядкування чогось — це позитивна сторона мого життя: розкласти все страшне і незрозуміле по поличках, а потім з того скласти щось нове.

Тому й зайнявся проектуванням складних продуктів. Фактично там треба розплутати клубочок думок та вимог і перетворити це на існуючий класний продукт, який задовольнить багато людей. Тобто почав використовувати своє, можливо, нездорове бажання все впорядковувати на користь собі та іншим.

Це завжди було з тобою чи свідомо вчився?

Це завжди зі мною, так виховали. Сказав би, що це у мене від мами. Вона теж любить порядок. Навчився в дитинстві від неї.

Можеш себе назвати перфекціоністом?

Це взагалі не те слово, яке б використав. Казав би, що в мене обсесивно-компульсивний синдром. Мені не подобається, коли щось відбувається з незрозумілих причин, коли речі не на своїх місцях або загалом щось неохайно.

Нам з дружиною було непросто жити разом перші пару років. Я звик до ідеального порядку вдома, а вона — ні. Спочатку було епічно, з війнами. Тепер звикли, притерлися: вона прокачалася в організованості, а я трошки відпустив ситуацію. Зараз вдома все в порядку, хоч не ідеально.

З дружиною Аліною Бірзул. Фото з особистого архіву.

Що входить у твої обов’язки на теперішній роботі?

Я директор з продукту і в мої обов’язки входить побудувати підрозділ: себто зібрати правильну команду, організувати процеси, структуру, систему мотивації команди (наприклад, персональні плани розвитку для людей), задати правильну місію, візію і стратегію. У кінцевому рахунку це про те, навіщо ми прокидаємося зранку і йдемо працювати, які маємо плани на рік-квартал та як досягаємо визначних результатів.

Вважаю, що керівник має підбирати людей у команду. До мене доходять вже ті, хто отримав галочку від рекрутера, технічного спеціаліста і безпосереднього менеджера. Виступаю останньою інстанцією й запевнююся, що людина підходить нам по цінностях та духу. Спочатку цей процес виглядав взагалі не так, був хаос, а зараз є певна послідовність етапів. Це якраз ті штуки, які природним чином привношу.

Також в моїх обов’язках — безпосередньо створення продукту. Rabota.ua як продукт класно еволюціонував з часом, але оскільки існує довго (компанія була заснована в 2000-му році), з ним інколи непросто: він складний, великий і хаотично розвивався. Мені треба зробити так, щоб через певний час наші користувачі отримали продукт нового рівня — цінний, ефективний, технологічно якісний та зручний в щоденному користуванні.

На якому ви зараз етапі?

На етапі початку реалізації планів. Їх величезна кількість, однак ми не можемо запертися в кімнаті на два роки, й не виходити з неї. У будь-якому випадку будемо їсти слона по шматочках.

Ти пишеш у Фейсбуці, що будуєш «продуктову організацію світового класу». Що це означає?

Щодо команди це означає, що у нас мають працювати найкращі люди, а ми створюємо для них умови та забезпечуємо їхній бурхливий розвиток. З точки зору напрямку роботи — всі мають знати, куди рухаємося, якими кроками і де ця конкретна точка, в якій маємо опинитися. Щодо продукту — він має бути на декілька голів кращим, ніж у конкурентів. З точки зору результатів це означає, що ми перемагаємо на ринку. Ринок роботи в Україні дуже висококонкурентний: є два великих гравці, які ідуть ніздря в ніздрю, і купа інших поменше.

Також не забуваємо про процеси — якщо зібрати купу кльових людей, задати імпульс в правильному напрямку, то з часом все буде. Однак завжди хочеться більше бізнес-результатів за менше часу.

Це і є відповіддю на запитання «Що тебе змушує прокидатися зранку»?

Так, це мене драйвить і спонукає щоранку їхати в офіс. Загалом не дуже люблю працювати в офісі, але чомусь їду. І зазвичай з посмішкою. Хоча брешу, часто їду в думках, а дружина питає, чого такий замислений. Але так, мене драйвлять виклики, і тут я їх знайшов.

Як ти потрапив у сферу дизайну?

Почав працювати у графічному дизайні ще у 2004-му році, у Запоріжжі. Тоді був у 10-му класі. Закинув школу і майже там не з’являвся. Було нудно, не відчував цінності від того, що отримував у класі. Натомість від роботи графічним дизайнером цінність відчував.

Швидко зрозумів, що графічний дизайн класно створювати (і мені досі подобається), але продавати і заробляти на ньому — складно, бо все дуже суб’єктивно. Швиденько перейшов в інтерактивні формати і зрозумів, що тут теж все суб’єктивно.

У 2007-му повністю сконцентрувався на тому, що мені дуже зайшло. Зараз це називається User Experience, а тоді — Usability. І ніхто не знав, що це означає. Мені було цікаво. Фактично це ергономіка, перенесена на цифрові продукти.

Разом з другом організував свій перший бізнес — робили сайтики на замовлення. Компанію назвали Paralab — паралельна лабораторія чи паранормальна. Жуть. Назва дивна, за повну її версію трохи соромно.

Потім друг поїхав до Британії, а я залишився сам і створив іншу компанію — UXDepot. Вдалося зібрати непоганих дизайнерів. Ми проектували великі продукти, переважно на російський ринок. Концентрувалися на роботі зі CRM-ками, ERP-шками, маркетплейсами й соціальними мережами. За це звичайні дизайнери не бралися, бо не знали як підступитися й лякалися, а нам було по кайфу розібратися та зробити зручно.

Потім ми розійшлися з частиною команди, і цей момент для мене був складний. Набрав нових людей, а потім з дружиною на півроку переїхали до Таїланду, працювали з острова Самуї. Компанія продовжила роботу, віддалено підтримував справу.

Півроку життя в Таїланді — офігенський експірієнс, радикально інший досвід. До того із Запоріжжя виїжджав нечасто. Коли повернувся, зрозумів, що треба швидко рухатися далі, тому ми переїхали до Києва. Це був 2013-ий.

Перебралися також співробітники, ми продовжили роботу, але змінили назву. Тепер компанія називалася «Майстерня Ярослава Бірзула». При цьому під капотом нічого не змінилося: ті самі люди, ті ж процеси, та ж якість. Зміна назви не випадкова. Нам одразу декілька клієнтів сказали, мовляв, у сфері так прийнято: коли компанія називається ім’ям засновника, люди більше впевнені в якості. Але цю гіпотезу ми так й не змогли перевірити.

Справи йшли добре, поки не почалася Революція. А ми ж працюємо з російськими клієнтами. Під час Майдану вони нас підтримували, казали: «Молодці, добре все робите». А через 2 місяці — після Криму і всього іншого — ті ж самі люди вже говорять, що приїдуть і будуть вішати нас на стовпах, як собак. Очевидно, що працювати далі з такими людьми нереально, та ми й не хотіли — неприємно.

Вирішили перепрофілюватися на західний ринок. Це легко сказати і складно зробити. Рухалися в цьому напрямку, але потрібно було щось їсти. Почали брати українських клієнтів, хоча раніше їх цуралися. З ними було складно взаємодіяти під час роботи: дуже вимогливі, мало платили. Аж раптом виявилося, що все не так погано — серед наших клієнтів з’явилося кілька класних українських компаній.

Оскільки запланували експансію на Захід, переїхали до Львова. Почавши працювати із західними клієнтами, зрозуміли, що назва взагалі не допомагає — «Майстерня Ярослава Бірзула» (Birzool Workshop) їм було складно вимовити. Перейменувалися на Faino Interactive. Тут була співзвучність зі словом fine — зайшло.

Паралельно з цим вкладав у свої стартапи: зробив соціальну мережу для дизайнерів InspireMe і таск-менеджер для невеличких команд StarTask. Продукти вийшли прикольними і якісними, однак не злетіли з тих чи інших причин. Коли це усвідомив, вже витратив 80% своїх запасів. Вирішив, що далі стрьомно вкладати. Зараз думаю, що варто було продовжити: ми стояли на порозі чогось класного.

Шкодуєш?

Дуже. Потрібно було більше зусиль і доробити деякі речі, нас просто подолав страх. Мали 3 тисячі користувачів, але гроші ще побоялися брати, а варто було — так зрозуміли б, що це комусь потрібно. Це міг бути бізнес на рівні Trello. Ми позиціонувались так само — як продукт для маленьких команд, і були першими. Тим не менше життя триває, нічого трагічного не сталося.

Тож, 2015. Ми у Львові та працюємо із західними клієнтами. Паралельно заснували компанію «Мудрий Тест», яка займалася валідацією бізнесових гіпотез. Тоді здавалося, що на цьому можна побудувати бізнес. Ніфіга. Українські клієнти за це не платили, з російськими ми працювати не хотіли, а з західними було б складно реалізувати таку штуку. Може, зараз це б пішло, бо тепер в країні багато кльових продуктових компаній, тоді — ні.

Тож 11 років я працював над своїм студійним бізнесом. Але все це було проектною роботою на замовлення, клієнти постійно мінялися. Ти робиш свою частину і все — не знаєш, чи будуть це впроваджувати взагалі, які результати дало, щоб навчитися і зробити наступного разу краще. Однієї миті це сильно набридло. Дуже хотів зануритися в один продукт й бачити результати своєї роботи, контролювати впровадження, вчитися.

У 2015-му зустрів старого знайомого, Девіда Брауна — генерального директора TemplateMonster. Він пожалівся, що їм у компанію потрібна людина, відповідальна за весь сайт магазину шаблонів. Подумав: why not, я можу бути такою людиною. Згодом перейшов до TM на роль директора з досліджень і розробок, а зі мною — частина команди. Нашою задачею стало драйвити конверсію. Тоді ж переїхав до Києва.

Протягом року ми валідували купу гіпотез, поставили півсотні експериментів. Однак могли зробити більше: гальмували не дуже ефективні процеси реалізації задач з боку розробників та складне легасі. Продукт розвивався хаотично та довгі 15 років.

Ми постійно старалися допомогти покращити процеси, що робило наших колег-розробників не дуже щасливими 🙂

Через рік таких «бодань» мене попрохали взяти на себе ще й відділ розробки з 60 інженерів: «Організуй все як слід». До того у своїх компаніях керував командою не більше 10-15 людей, а тут 60. Був ступор.

Як вдалося?

Багато хардкору, розмов, сопель та неприйняття — звичайні кров, піт й сльози реформаторської роботи в компанії.

Через 3 роки роботи в Template Monster ти вирішив піти. Що це був за етап у кар’єрі?

Момент, коли все горить й треба діяти швидко, — драйвить. Все навколо змінюється і ти бачиш цей неймовірний прогрес. Але коли все налаштував і займаєшся обережним тюнінгом, то виконуєш дрібну роботу: там підфарбував, там підлатав. Більше не було потреби щось радикально перебудовувати. Для мене це не дуже цікаво. Розумів, що можу принести більшу цінність в іншій команді.

Декілька тижнів поспіль приходив на роботу і не знав, чим себе зайняти. Все працювало як швейцарський годинник: спускав абстрактні ідеї, а на виході отримував продукт. Так не було раніше, це означає, що ми зробили свою роботу достатньо добре. У серпні 2018 вийшов з Template Monster.

Думав виїхати працювати за кордон?

Були варіанти, компанії пропонували. Я не розумію, для чого це робити. Ти будеш завжди там чужим, не на своєму місці. По грошах у сфері IT буде so-so: після виплати податків матимеш стільки ж, як і тут. Виходить, що за ті самі кошти там отримуватимеш Х рівень життя, а тут — 2Х. Так, вулички тут не такі охайні, але будеш їсти значно якіснішу їжу, спати у кращих готелях і мати ліпший відпочинок.

Є і нематеріальна частина, чому я не бачу сенсу виїжджати: нафіга мені витрачати свої людські ресурси там, якщо ці зусилля тут доречніші і потрібніші.

Бачиш тут зміни?

За 5 років тут змінилося дохіріща всього. У людей просто дуже коротка пам’ять. Я записую, а коли вертаюся до своїх записів 5-річної давнини, у мене волосся дибки стає. З 2012 року веду щоденник, який заповнюю майже щодня. Там ключові події і мої переживання. Часом вертаюсь до записів 2012 року у Таїланді, потім — 2013-го, коли вперше до Києва приїхав, потім — 2014-го, після Революції. А тоді дивлюсь на те, що зараз, і думаю: «Ви що гоните, це зовсім різні країни».

Як оцінюєш зміни у сфері дизайну?

Великий прогрес. От Krupa проходить рік за роком, я там бачу все більше молодих людей, які мають можливість зайти на зрілий ринок. Тут вже є UI/UX, всі розуміють, що це таке і нафіга витрачати на це час і гроші. Коли ми починали, навколо був дикий степ.

Як поєднуються в тобі ці дві ролі: дизайнерська і менеджерська?

Для мене це дуже органічно. Менеджер — це про вирішення проблем, і дизайнер — про вирішення проблем. Хороший дизайнер сконцентрований на досягненні бізнес-результатів, а не на гарному макетику. Менеджер так само: ми можемо взагалі макет не малювати, але проблему вирішимо і заробимо на цьому грошей. Три з шести продуктових менеджерів у нашій компанії мають дизайнерський бекграунд. Вважаю, що найкращі продуктові менеджери виходять із найкращих продуктових дизайнерів й тестувальників.

Хочеться часом повернутися до дизайну?

Так, я постійно це роблю для себе, тому що на роботі не маю часу. Це в стіл, не беру фрілансів, бо це безглуздо. Так, хочеться, щоб воно жило, але не можеться, на жаль. Я трудоголік і моя робота триває не з 9-ти до 6-ти, а постійно. Не можу відпустити роботу навіть поза офісом. Фактично в голові працюю постійно: і на відпочинку, і вдома з дружиною (що не дуже її тішить, очевидно).

Що вважаєш своїм найбільшим професійним успіхом?

Думаю, він ще не відбувся. Мені здається, ніколи не буду задоволений. Не думаю, що колись зможу сформулювати свій найбільший успіх. Це не мені вирішувати, і моя думка тут не має жодного значення. Головне, що думають ті, для кого ти це робиш.

А невдачею? За щось соромно?

Свого часу був такий проект «Ценз». Разом з кількома дизайнерами інтерфейсів ми оцінювали макети і продукти, які нам присилали на огляд з точки зору usability. Проект проіснував дуже яскраво і недовго. Це був треш: публічна критика від людей, яких теж було за що критикувати. Хоч роботи надсилали добровільно, все одно негатив сприймався у штики. Ми критикували зверхньо. За цю зверхність зараз соромно. Чому я взагалі вважав себе достатньо професійним, щоб когось критикувати?

Зараз даєш критику, якщо тебе просять?

Стараюсь — ні.

Якщо Telegraf.Design надішле тобі додаток на експертизу, відмовишся?

Я можу сказати свої враження як користувач, але не буду давати професійної оцінки.

Під час другого випуску курсу UX Architecture. Фото: Projector

Ти викладав у школі Projector. Розкажи про цей досвід. Чи був він для тебе викликом?

Це виклик і мені це подобається. Люблю складності. Фактично UX Architecture — це курс про системний аналіз, який запакував простими словами для дизайнерів.

Півроку тому був другий випуск курсу. У вересні хотіли запустити річний Professium, але поставили його на паузу. Коли переходив у rabota.ua, весь час і зусилля пішли на те, щоб в’їхати. Тож восени і навесні проведемо ще два коротких курси, а Professium — у 2020-му.

Викладання — дуже цікавий досвід. Він не завжди приємний. Інколи люди не приймають те, що їм даєш. Проходить час, поки вони звикають. У мене курс дуже хардкорний: домашки складні і великі, здати треба до 23:59, пізніше не приймаю. Все по-армійськи. Хто приймає правила гри, мають круті результати по завершенні і дуже вдячні. Часто не витримують, дехто каже: «Ти такий-сякий». Бувало і так пару разів.

Чому ти обираєш такий спосіб викладання? Вважаєш його найбільш ефективним?

Так, він дуже ефективний. Цілитися треба високо, щоб потрапити в ціль. Коли береш лук, то направляєш його вгору, а не прямо в мішень. Ставлячи високі вимоги, домагаюсь того, що люди швидко прогресують. Й вони це відчувають.

Студенти другого випуску курсу UX Architecture представляють свої роботи. Фото: Projector


Раніше Яр Бірзул ділився з Telegraf.Design своїми корисними копалинами.

avatar
Лілія Шпотенко
Журналіст у Telegraf.Design
Колонка

У нас є ще дещо для вас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: