Триває другий рік великої російсько-української війни. На початку повномасштабного вторгнення ледь не щодня з’являлися тематичні воєнні арти: постери, малюнки, плакати й інші прояви візуальної рефлексії війни. Залученість глядачів була на безпрецедентному рівні, адже ми годинами не вилазили з новинної стрічки. Водночас арти про війну допомагали влучно і містко доносити меседжі внутрішній та закордонній аудиторії.

На жаль, люди звикають до всього, до війни теж. Рівень адреналіну з плином часу згасає, і навіть здорова психіка може просто не витримати постійний потік жахів, тому з нашими емоціями немов стається «оніміння». Як ілюстратори та дизайнери долають те, що емпатія аудиторії неминуче виснажується? Як надалі ефективно доносити наші меседжі зокрема закордонним глядачам?

Олег Білий, дизайнер

Різниця між дизайнером та художником власне в тому, що художник відображає внутрішній стан, рефлексує, а дизайнер створює візуальну комунікацію про явище. Якщо на початку війни я поєднував ці дві функції, щоб розповісти світові про події в Україні, то тепер мої роботи — це просто відображення моїх переживань та стану.

Хтось досі активно співчуває, хтось виснажився емоційно, але хто дійсно виснажився — це ті, хто в окопах. Точно знаю, що коли стаються тригерні події, на які я зазвичай рефлексую сам — то байдужим не залишається ніхто. І не потрібно навмисне намагатись когось якось зачепити. За цей час в кожного склались свої думки про війну. Декому мої роботи відгукуються, а іншим — ні.

Нато Мікеладзе, ілюстраторка

Я почала створювати ілюстрації на воєнну тему від початку повномасштабного вторгнення. Це було вираженням власних переживань у візуальному форматі. Мої роботи були і є моїм голосом, вони про те, про що я не можу мовчати. Проте я не завжди беруся ілюструвати будь-яку воєнну тему, особливо, якщо вона мене дуже сильно чіпляє. Якщо воно дуже особисте, то це важко. Зараз по собі спостерігаю, що я дійсно трохи втомилася, тому створюю ілюстрації на тему війни рідше.

Увагу аудиторії ще вдається тримати ілюстраціями на буденні теми, такими були роботи про вимкнення світла, чи про Новий рік. Вони, звичайно, не вирвані із контексту і все одно дотичні до воєнних тем. Однак їх можна подати у мемному форматі, трохи посміятися над собою і ситуацією. Такі роботи гарно шеряться, якщо попадають у ціль, бо люди знаходять у них метчі зі своїми власними думками.

Артем Гусєв, дизайнер

Враховуючи те, що суспільство зараз дуже перевантажене, я думаю, що варто малювати менше, але точніше. Щоб роботи були не узагальненими, а конкретними. Крім того, дуже важливо, щоб ілюстрації були максимально в контексті того, що відбувається прямо зараз. Я намагаюся передбачити, як люди сприймуть певну ідею.

Олександр Грехов, ілюстратор

Я, як і більшість людей навколо, як і колеги, трохи зменшив інтенсивність. Більш точково зараз працюю, там де здається, ще можу щось нове сказати. Адже те, що працювало торік, зараз вже майже не працює, як для української, так і для західної аудиторії. Особливо для останньої все складніше доносити постійно думку, що нас продовжують вбивати, нам потрібна допомога, і це не просто «рутина» з ваших новин, а життя людей.

Марія Кінович, ілюстраторка

Насправді я не знаю, що робити з емоційним виснаженням аудиторії. Я малюю чи висловлюю щось про війну не для того, щоб отримувати від цього лайки. Про залученість аудиторії я думаю тоді, коли дописую щось робоче — ось там мені важливо виміряти цю увагу.

Мене зараз більше турбує те, що робити з власною фрустрацією від алгоритмів соцмереж. Весь час є відчуття, що треба себе цензурувати в сторону привабливої «ненапряжної» картинки. Щодо залученості аудиторії, то у художника не так багато важелів впливу: якщо картинка відгукнулась, якщо її не забанили, тоді з цього щось буде. Та чи можна це втримати? Я сумніваюсь.

Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.