«Найбільша проблема фестивалю «Простір літер» — впізнати наживо купу людей, яких до того я знала чималий час лише через Facebook», – згадує Олександра Корчевська. Цього року артдиректорка відвідала дизайнерську подію в Луцьку вперше.

За два дні з трьох фестивальних вона встигла потрапити на левову частку лекцій та воркшопів, познайомитись та зустрітись наживо зі спікерами та гостями і занотувати свої враження. Telegraf.Design передає атмосферу фестивалю словами гості та своєї постійної авторки.

Читайте також: Як створювали анімацію для фестивалю Brave! Factory 2019

Я одразу розуміла, що не потрапляю на всі три дні «Простору літер». Останній день так і залишився для мене terra incognita. Тож довелось напружитись, аби винайти для себе DeLorean, наче з фільму «Назад у майбутнє» та встигнути максимум протягом доступного мені часу.

День 1.

Дивлячись програму першого дня фестивалю, він видавався мені сухим за інформацією. Я готувалась слухати складні логічні конструкції і прив’язувати їх до свого бекграунду, який не є цілковито шрифтовим. Я помилилася – все було живим, легким до сприйняття, спікери пасували один до одного і логічна нитка розповіді плавно переходила до іншої теми. У перший день вдалося відвідати практично все – окрім вечірки у «Цитрі», яка, кажуть, мала такий успіх, що навіть не вмістила всіх бажаючих.

Дорога з Рівного, де я живу, до Луцька недовга, але завжди несподівана. Тому на воркшоп до шрифтового дизайнера Едіка Габузяна, який розповідав про програму Fontlab, я потрапила з запізненням. Авдиторія воркшопу переважно вже вміла працювати зі шрифтами на високому рівні, але були й сміливці, які знайомилися із програмою вперше. Не всі витримали до кінця: кілька людей вирішили піти до закінчення воркшопу розчарувавшись, але мали відвагу повернутись і навіть намалювати свої перші літери алфавіту. Перемогти себе у такий момент – це сильно.

Едік Габузян сформував такий собі «цех», у якому кожен працював над своїм шрифтом. Він коментував, підходячи від ноутбука до ноутбука. Воркшоп тривав чотири години, але час минув швидко – навіть за умови, що кожної години з Луцької катедри (яка сусідньою стіною межувала із місцем проведення лекцій та воркшопу) гучно били дзвони. Цієї миті все завмирало від незвичності моменту.

Це міф, що на воркшопи треба ходити підкованим і тільки так: це зайве обмеження. Я взагалі раджу відвідувати воркшопи, навіть коли ви зовсім не в темі – це не просто прокачує рішучість, вміння орієнтуватися у складних обставинах, а й справді допомагає швидко зрозуміти новий матеріал без відмовок і в конкретний час.

На доповіді я потрапила не одразу. Встигла на спіч Саши Биченка «Oріджинал фейк: як полюбити вернакулярну типографію». Він змусив мене полюбити вернакулярний дизайн – той, що виконаний звичайними людьми-недизайнерами, коли ті мають потребу у виготовленні вивісок, афіш чи оголошень. Вони можуть бути будь-де – на дверях, стінах, парканах.

Це і різноманітні вивіски, написані вручну, і просто написи на стінах. Ми надто мало уваги звертаємо на те, що це значна частина урбаністики міста. Сашко з любов’ю розповідав про те, які прийоми він бачить, і порівнював із сучасними постерами студій. Після сотень картинок ми побачили, звідки ноги ростуть у чималої кількості трендів у графічному дизайні. До міста варто приглядатись – воно надихає на нові сучасні елементи в дизайні, нову стилістику, нову подачу.

Типограф Андрій Константинов розповів про шрифти, їх дистрибуцію і ціноутворення. Він відверто здивував цифрами про те, скільки отримує автор від ціни на тому ж Myfonts, який у стандартній ліцензії, наприклад, дає 50 тис. показів у місяць на сайті. Виявляється, лише 50% від ціни йде автору, а решта – дистриб’ютору.

Набагато більш привабливими видались умови від Fontspring — наприклад, стандартна ліцензія передбачає 500 тис. показів у місяць. Тому варто постійно моніторити умови усіх дистриб’юторів. Як важливий висновок спічу: жоден шрифт не варто робити зіркою товару, коли тільки він є елементом, на якому будується користувацький вибір. Не можна використовувати без попереднього повідомлення шрифт у кіно та на телебаченні — але все це загалом відоме більшості дизайнерів, які читають ліцензії до потрібних їм шрифтів.

Історик мистецтва Ігор Дудник розповів про матеріали, які він досліджував у кандидатській роботі. Зацікавило ось що: на думку пана Ігора римсько-католицька церква у XVI столітті засуджувала українську літеру і не давала їй розвиватись (цитую неточно, але за змістом).

Доповідь Ігора базувалася на словах тільки Петра Скарги із твору «Про єдність церкви». Це відомий єзуїт, але не Петром ж Скаргою єдиним можна підкріплювати твердження. Хотілось почути більше джерел. Це як сказати, що про український дизайн можна свідчити лише за творами Юрка Гуцуляка, чи тільки за роботами школи Projector, чи тільки за продуктом Eleks і так далі. Цю тему варто досліджувати ширше, як у принципі і все в дизайні.

Загалом доповідь була дуже цікава – з багатьма стародруками, які вказують на грецьке походження літер. Наприклад, з грецьких наборів брали літери для набору кириличних заголовків (грубо кажучи, вони були написані капсом). Цікавим був аналіз шрифтів у книгах, виданих в Україні в той час. А також і власна класифікація Ігора цих шрифтів від антикв до бязі. Повний текст дослідження, як зазначив автор, можна прочитати на сайті Харківської державної академії дизайну та мистецтв.

Атмосфера на фестивалі протягом першого дня була вкрай затишною через те, що спільнота шрифтовиків в Україні доволі тісно співпрацює. Нові імена виринають не так часто. Чимала кількість людей була із різноманітних інших галузей дизайну. У перервах між лекціями у дворі будинку Косачів люди спілкувалися про свої проєкти, про різні події і неймовірно тепло вітали всіх навколо. Це дуже дружня спільнота.

Із висновків першого дня можна точно виділити два пункти. Перший – сучасні дизайнери недооцінюють історію шрифту, яка сильно впливає на якість результату шрифтових робіт в лого та книгах. Будь-які геометричні вправляння набувають інакшого сенсу, коли нашаровані на розуміння історії і контексту. Другий – стилістика шрифту лежить на поверхні, поруч із нами. Вона захована у деталях, які потрібно досліджувати ширше, виводити себе за свою систему відліку, впускаючи нові аргументи і нові варіанти. І звісно, не забувати про ліцензування та захист прав.

День 2.

Другий день офіційно розпочався з виставки Type Design from Poznań, на яку я не потрапила. Потім з фотографій зрозуміла – дарма. Я ж особисто почала неділю на фестивалі з майстер-класу дизайнера Олексія Чекаля «Каліграфія та домашні наливки або слідами князівського банкету», реєстрація на котрий закрилася майже одразу після анонсу. Збирались ми у ресторані «Корона Вітовта», в який колись за легендою у 1429 році відбувався з’їзд наймогутніших монархів 15 європейських країн. І нас, 15 дизайнерів, шанобливо приймали в гості тепер – це саме те символічне місце для воркшопу з каліграфії.

До цього воркшопу я ніколи не тримала в руках плаский пензель, лише трішки грішила брашпеном. Мабуть, тому мій результат не вражаючий як, наприклад, у варшавських майстринь з каліграфії Барбари Галінськи, чи в Йоанни Закжевської. Разом вони створили обгорток на цілий наливковий цех. “Z powodu serwowanych nalewek za nic nie chciały wychodzić proste litery!” («Через настоянки навіть прості літери не виходять!»), – нарікала Йоанна. Але просто зайдіть подивіться на їхні результати.

Лекція і кейси від Олексія Чекаля – це особлива подія. Геральдичні традиції, імплементація історії у модерновий дизайн – це те, що залишається мало висвітленим для українських дизайнерів. Дивитись кейси Олексія в перервах між каліграфією – там і шикарні обкладинки молитовників, лого і тату, шрифти та лого для замків, розписи монастирів та церков – це те, заради чого варто прийти. Крім того, спостерігати за роботами сусідів – теж навчання.

Після воркшопу Олексія у Луцькому замку розпочався лекційний блок. Почали із позаблокового, але дуже очікуваного виступу Юрка Гуцуляка та його живої та теплої історії про «Солодкий Київ». Для мене Юрко Гуцуляк – це завжди про величезну персональну відповідальність за результат, надзвичайно чисту подачу та вартісну ідею. Усе це я побачила і в «Солодкому Києві». Одразу захотілось везти додому в Рівне ці футболки-торти, перев’язані зеленою стрічкою з розмірами у калоріях.

Олександра Корчевська з Юрком Гуцуляком на фестивалі

Далі я потрапила на лекційний блок конференції Granshan – Анжели Погосової та Бориса Кочана. Це великий конкурс шрифтів, який акцентує увагу на кириличних, грецьких, армянських шрифтах, аби сприяти їхньому розвитку. Особливо приємно було почути від них, що головна мета конкурсу була досягнена і недостачі у шрифтах цих груп немає. Слід дбати про зростання рівня шрифтів, аби зміни були особливо помітні і значні для шрифтової спільноти. Послухавши про історію Granshan, пообіцяла собі більше слідкувати за ними. Особливо прокайфувала від емоційної подачі Бориса Кочана, який зібрав найбільше людей попід сценою з усіх спікерів.

«Простір літер» ще й чудовий тим, що можна поспілкуватись про дизайн з крутими експертами віч-на-віч. Мені вдалось піймати Олексія Чекаля та за кавою поговорити про його специфіку роботи над проєктами. Була змога запитати, як же можна надолужити свою подекуди відчутну прогалину у шрифтовій традиції, культурній імплементації в дизайн та власне просто послухати. Справді, дарма дизайнери недооцінюють палеографію та візити до музеїв декоративно-прикладного мистецтва.

Вдалося приватно побалакати з Ольгою Протасовою і отримати ряд корисних порад по дизайн-менеджменту. Також у неї був свій майстер-клас на «Просторі літер» – реєстрація розійшлась ще швидше, ніж на Олексія Чекаля. З лекційного блоку в перервах між приватними розмовами також вдалось почути доповідь Panos Vassiliou про блискучу добірку основних шрифтів, які можна використати для фешн-індустрії. Його вивірений підхід у класифікації цих шрифтів був майже ювелірним.

«Простір літер» – це чудова змога витягти будь-якого спікера на кілька слів, на продовження його лекції, на запитання і вільне спілкування. Цим не варто гребувати. Взагалі, принцип «підійти, запитати, подякувати» – це, мабуть, запорука розвитку кожного спеціаліста. Варто їхати на фестиваль за теплою дружньою атмосферою, яка панує між всіма, за кожною розмовою, за фідбеком від колег. А також насолодитись старовиною Луцьку і якісними спічами від кожного спікера. Це точно подія, яку не варто пропускати і я просто кусаю лікті, що не була тут минулих років.