8-9 червня в Києві пройшов четвертий Принт Фест — щорічний фестиваль ручного принту. Telegraf.Design відвідав другий день заходу і ділиться враженнями та яскравими фото.

Читайте також: Мистецтво ручного друку: як змінюється фестиваль Принт Фест

Роботи Олега Фоміна з Кам’янця-Подільського

«Називайте свою ціну і забирайте будь-яку роботу, що подобається», — каже високий чоловік у спортивній куртці і бейсболці. Він кріпить свої малюнки на стіні приглушено-червоної будівлі в промзоні на Нижньоюрківській, 31. Тут цьогоріч проходить фестиваль ручного друку Принт Фест.

Кріплення підводить чоловіка і вітер здмухує його роботи — невеликі картонки з приклеїними вирізками із журналу і домальованими від руки лініями, що разом складаються у людські фігури. Чоловіка звуть Олег Фомін. Він приїхав на фестиваль із Кам’янця-Подільського вперше. Каже, що працює у форматі «вуличної інтервенції», тож вирішив виставлятися на подвір’ї фесту.

«У своїх колажах намагаюся передати людські характери. Працюю в цій техніці два з половиною роки і стараюся з цього жити, — розповідає Фомін, не відводячи очей з картинок. — Не завжди з готовністю віддаю свої роботи. Лише, якщо у людини ціновий крок збігається з моїм уявленням. В іншому разі вона економить гроші, а я залишаю роботу собі. Готовий віддати за двозначні, тризначні суми. Сама гра в ринок — частина мого перформансу. Думаю, це важливо, бо виражає ставлення до робіт».

Відвідувачі Принт Фесту

На першому поверсі фестивалю — зона зінів. Тут можна придбати самвидав, книги, газети та журнали, самостійно тиражовані різними способами. За одним зі стендів пропонують придбати незалежну газету про мистецтво «ВОНО» і свій мерч — шкарпетки із вишитою назвою видання.

До вільного від цифрового друку другого поверху ведуть вузькі дерев’яні сходи. Тут відвідувачів зустрічає стенд відкритої творчої майстерні «Ательє 36» і з десяток принтів із зображенням Тараса Шевченка. На них поет постає в образах хіпстера, батяра, Дон Кіхота та індуса.

Учасники відкритої творчої майстерні «Ательє 36»

«Тут такі образи Шевченка як психопортрети авторів, — пояснює задум проекту учасниця майстерні Іванна Стратійчук. — Даємо відвідувачам можливість самовиразитися, доповнюючи портрет поета своїми думками та алюзіями. У кожного виходить свій Шевченко».

Стенд майстерні «Ательє 36»

Проект назвали «Живий Шевченко». Його розпочали торік у жовтні. Усіх охочих запрошують долучатися — власною ідеєю доповнити відтиск металевої пластини з вирізьбленим портретом поета.

«Готову форму знайшли на Петрівці, автор невідомий. Скоріш за все вона виготовлена фабричним способом. У радянські часи такі речі розповсюджувалися в стратегічних місцях, щоб кожен міг собі зробити портрет Шевченка у потрібній кількості. Форма незвичайна, вкрита золотим лаком», — розповідає Стратійчук.

Тарас Шевченко у прочитанні відвідувачів Принт Фесту

Щоб відбити зображення з пластини на листі паперу, використовують машинку для викручування білизни, якій близько півстоліття. Вона слугує прокатним верстатом замість офортного станка.

«Учора ми виставляли роботи сучасних українських митців, які можна було придбати. Сьогодні вирішили більше звернутися до мистецтва, — додає майстриня. — Врешті фестиваль — не ярмарок. Він не лише про торгівлю, а й про мистецтво».

Учасники принт-маркету

Окрім «Ательє 36», на другому поверсі Принт Фесту по периметру розташувались ще 22 стенди. Організатори кажуть, що цьогоріч довелося відбирати учасників серед понад 60-ти заявок. Це утричі більше, ніж у перший рік проведення фестивалю. Окрім українців, свої принти привезли митці з Франції, Польщі та Чехії.

Чеська ілюстраторка Нікола Лоґосова розповідає про свої роботи під час воркшопу

Ілюстраторка Нікола Лоґосова приїхала з Праги завдяки фінансовій підтримці Чеського центру в Києві. Вона готується провести воркшоп для двох десятків охочих. Витягає заготовлені з картону абстрактні форми і пропонує учасникам зробити з них відтиски на офортному станку. Далі принтмейкери мають знайти на вулиці елемент, що нагадував б їм цей відтиск і від руки домалювати деталі, створивши повноцінне зображення.

Форми з картону після відтиску та офортний станок

«Сенс цього воркшопу в тому, що люди можуть побачити звичні речі по-іншому, — розповідає Нікола, коли її учні розходяться виконувати завдання. — Я часто роблю книги про свої поїздки в різні країни — щось на зразок подорожнього ілюстрованого щоденника. Стараюся показати місце, як сама його побачила. Вже зробила книги з Нью-Йорка, Токіо, закінчую — з Тель-Авіва. Хотіла б намалювати книгу і з Києва. Мене вражають тут звичні речі, тому що вони виглядають по-іншому — наприклад, панельні будинки. Архітектура тут інша, багато балконів і зелених місць».

Ілюстраторка Наталя Левицька виконує завдання Ніколи

Нікола запалює цигарку і підходить до учасниці воркшопу, ілюстраторки Наталі Левицької. У її малюнку вгадує каштан, що росте поруч на подвір’ї.

Illustration Professium

«Це дерево особливе, — пояснює Наталя. — У Києві є спеціальна служба, яка обрізає гілки дерев і залишає лише стовбур. Відтиск форми нагадав мені саме таке обрубане дерево».

Робота Наталі Левицької

Окрім воркшопу, Нікола привезла на Принт Фест кілька своїх робіт для виставки. Вони висять на першому поверсі, при вході до будівлі. На роботи звертає увагу гостя з Нью-Йорка, партнерка студії Pentagram Наташа Джен, і хоче придбати їх.

Наташа Джен розглядає роботи учасників принт-маркету

Наташа приїхала до Києва напередодні, щоб виступити на фестивалі Formacia, а наступного дня захотіла побачити Київ. Нікола не планувала продавати власні роботи і спочатку губиться, але зрештою називає свою ціну. Наташа погоджується, а згодом каже співрозмовникам: «Ви такі собі бізнесмени, зовсім не вмієте продавати. Знаєте ж, що я з Нью-Йорка, назвали б у 5 разів вищу ціну».

Дизайнерка Олена Орап біля свого стенду з роботами проекту «Серія»

Панельні будинки, які вразили Ніколу Лоґосову, надихнули й київських дизайнерок Дарину Подольцеву та Олену Орап. Вони присвятили типовим будинкам радянських часів цілий проект, який назвали «Серія»: зобразили їх на постерах, листівках і порцелянових тарілках.

«Ми зробили їх серійним шовкотрафаретним друком на дві фарби.

На тарілки зображення нанесли технікою деколь. У фарбі — 8% справжнього золота», — каже Дарина Подольцева.

За кілька метрів від «Серії» за своїм стендом відсторонено від загального руху фестивалю читає книгу 65-річний Володимир Іванов-Ахметов. Він викладає офорт і літографію у видавничо-поліграфічному інституті при КПІ. У його принтах вгадується Андріївський узвіз із різних ракурсів, роботи вирізняються високою деталізованістю.

Викладач видавничо-поліграфічного інституту при КПІ Володимир Іванов-Ахметов

«Тут на фестивалі майже половина — мої учні, — каже і пробує перелічити, але збивається. — Щороку беру участь у фестивалі. Дивлюсь, що молоді роблять. Майстерню маю на Андріївському узвозі, тому його постійно і малюю. Поруч продаю роботи — на Володимирській. У середньому віддаю за 500 гривень. Сиджу там з 1986 року, вже 34 роки виходить».

Водні фарби та інструменти для нанесення принту

В іншому кінці приміщення скупчилось більше десятка людей. Вони заворожено спостерігають за рухами Євгена Меркуша із Відкритої майстерні шовкодруку, який саме наносить принт на чорну однотонну футболку. Її поклав під трафарет, а поверх ракелем розподіляє фарбу. Готово — клієнтка отримує футболку з написом “You never know”. Залишилось просушити зображення феном, тут допомагає колега і дівчина Євгена — Марія Пілецька.

Відвідувачі пробують самостійно зробити принт на футболці

«У нас разом із Женею є проект «Принтостан», якому вже років 5, — розповідає Марія. — У межах проекту зробили маленьку капсульну колекцію одягу. Все почалося з того, що я відібрала свої старі речі, і ми пішли в майстерню наносити принти, не думаючи про те, що далі. Це була зима, ми тоді трохи зависли, не знали, що робити далі. Проект став такою собі арттерапією. Просто почали друкувати: інколи виходило смішно, дивно, часом — класно. Друзі навколо відразу почали казати: «Давайте бренд», але ми не хотіли працювати в масштабному форматі, цього так багато навколо. Треба робити те, що нам вдається. Купуємо одяг на секондах і даємо йому друге життя».

Відвідувачі Принт Фесту

Коло, в якому розташувались стенди принт-маркету, повертає мене до «витоків» — стенду з Шевченками. Тут додалось ще кілька Тарасів — з бантами, схожий на Вєрку Сердючку, а в процесі створення — поет-космонавт.

Іванна Стратійчук

«Я — принтмейкер-ексгібіціоніст. Не люблю працювати, коли ніхто не дивиться», — жартує Іванна Стратійчук, а згодом розповідає: «Я народилася в сім’ї художниці-графіка, дитинство провела в графічних майстернях. Намагалася не займатися принтами, а чим завгодно натомість. Потім зрозуміла, що від себе не втечеш і те, в чому ти виріс, становить для тебе якийсь осередок щастя. Моя картинка щасливого дитинства нерозривно пов’язана з верстатом, художнім життям, запахом розчинника та фарбами.

На фестиваль прийшла, щоб знайти однодумців, познайомитися з людьми, які займаються подібними речами. Це певний обмін. Саме в такому моменті синергії народжуються дійсно потужні і непередбачувані речі».

Фото: Наталія Азаркіна.