Триває третій тиждень повномасштабного російського вторгнення. Telegraf.Design, як і чимало інших українських медіа, веде боротьбу на інформаційному фронті та прагне правдиво висвітлювати події, що відбуваються навколо нас. Тим часом ворог теж не покладає рук: російська та білоруська пропаганда активно накачує мізки своїх глядачів фейками, ненавистю та намагається посіяти серед українців зневіру.

Деякі наші співгромадяни опинилися в неприємній ситуації, коли їхні знайомі, родичі та близькі люди, які, скажімо, мешкають за кордоном, потрапили під ворожий інформаційний вплив і викривлено сприймають трагічні події в Україні. Це може викликати відчуття розпачу та фрустрації. Адже і справді складно зрозуміти, завдяки чому в 2022 році пропаганда діє настільки ефективно? Спробуємо розкрити деякі візуальні прийоми, до яких вдаються сучасні автократії.

Дегуманізація противника

Однією з головних цілей пропаганди є нещадне та тотальне приниження ворога. Пропаганда прагне дегуманізувати свого противника таким чином, аби у глядача зникли будь-які потенційні прояви емпатії до іншої сторони. Це пояснює, чому путін описує українців як «нацистів, наркоманів і біндерівців» (sic!), звинувачує нас у розробці біологічної зброї та часто озвучує інші схожі нісенітниці. Споживач пропаганди у жодному разі не має сприймати ворога як звичайну людину з іншими, можливо, навіть протилежними поглядами. Ба більше, ворог має бути не просто чужинцем, а чимось огидним, небезпечним, неприродним та навіть потойбічним.

Щоб сильно не заглиблюватися в історію, розглянемо сучасний кейс найвідомішого білоруського пропагандиста Григорія Азарьонка, якому на момент написання цієї статті всього лише 27 років, і попри це він ностальгує за СРСР, обожнює лукашенка та безустанно очорнює «гнилий Захід». Його програма на центральному телебаченні Білорусі відома безпрецедентним рівнем агресії, ненависті, неадекватною кількістю лайки й люті в бік опонентів.

У нещодавньому випуску програми «Тайные пружины политики» Григорій Азарьонок з’явився у військовій формі, він закликав «рознести» Київ та встановити у центрі міста пам’ятник путіну. 

У вступному ролику програми Азарьонка «Паноптикум» обличчя білоруських опозиціонерів викривлені ефектом брижіння. У центрі композиції — особиста ворогиня лукашенка Світлана Тіхановська. Заставка супроводжується моторошною музикою.

На тлі такої чорнухи навіть російська пропаганда виглядає дещо більш приземленою. Завдяки невибагливим візуальним технікам Азарьонок виставляє ворогів лукашенка нелюдями та порівнює їх зі звірами. Критики білоруського режиму пояснюють такий підхід помстою за те, що 2020 року під час масових мітингів опозиціонери жартома порівнювали лукашенка з тарганом.

Азарьонок дійсно дуже полюбляє вподібнювати опонентів до тварин, адже це типовий і доволі простий спосіб дегуманізації. Мішенями пропагандиста стають не тільки білоруські опозиціонери, а й європейські та американські політики.

Ми хотіли б залишити посилання на канал Григорія Азарьонка в YouTube, щоб ви мали нагоду самі ознайомитися з жахом, який коїться на білоруському державному телебаченні. Однак 12.03.2022 доступ до YouTube-каналу пропагандиста був обмежений на території України зокрема завдяки зусиллям автора цієї статті.

А це — телеканал російського міноборони «Звєзда», ведуча тут розповідає про ЗСУ. Вибір фонового зображення зумовлений тим, що українські воїни мають асоціюватися у російського глядача з чимось загрозливим та зловісним.

У будь-якій ситуації порівняй опонента з Гітлером

Reductio ad Hitlerum. Улюблений прийом демагогів, коли їм бракує ґрунтовних аргументів. Основний варіант використання: «Гітлер робив щось (пив воду), тому пити воду — погано». Але навіть такий логічний виверт є надто складним для російської пропаганди, тому вони вдаються до простішого способу — без жодних підстав називають опонента Гітлером.

Дійсно, останнім часом по російському телебаченню дедалі частіше порівнюють президента України з фюрером, стверджуючи, наприклад, що Володимир Зеленський «сховався у польському бункері». Додаткова іронія полягає в тому, що російська пропаганда проводить ці недоречні нацистські аналогії тоді, коли вже вся світова спільнота усвідомила, що саме дії російської федерації нагадують поведінку Німеччини зразка 1939 року. Про схожість свастики та символу російського вторгнення «Z» годі й говорити.

Редакція Telegraf.Design вагалася, чи варто демонструвати дурнуваті колажі на нацистську тематику, які створює російська пропаганда, зважаючи на те, що президент України має єврейське походження, а його пращури постраждали під час Голокосту. Ми вирішили показати лише один кадр з грудневого випуску на телеканалі НТВ, який, утім, наочно демонструє міру неадекватності російських пропагандистів.

Російська пропаганда неабияк збудилася, знайшовши кадр з Володимиром Зеленським, на якому тінь від софітів під його носом дещо нагадує вуса.

На державних телеканалах «Россия 24» та RT теж присутні такі гротескні наративи у дуже великій кількості. Будучи в здоровому глузді доволі складно повірити, що на це витрачаються гроші платників податків. Надмірна фіксація на нацистах і Гітлері пояснюється тим, що в росії панує «культ пабєдобєсія»: пропагандисти зображають перемогу у Другій світовій війні як найвеличніше досягнення російського народу, ігноруючи внесок західних союзників. Разом із тим будь-яка сучасна воєнна авантюра росії ототожнюється з «подвигом дідів», і цьому допомагає естрада, яка оспівує російську армію (і радянську теж) виключно як захисників і героїв.

Кліп Олега Газманова до пісні «Вперёд, россия!», кадри зі збройними силами сучасної рф чергуються кадрами хронік Червоної армії. Ця композиція лунає на провладних заходах за участю найвищого політичного керівництва.

Так виглядає воєнізована національна ідея, що виражається у лозунгах на зразок «Можем повторить!» та «На Берлин!», якими росіяни обожнюють обклеювати свої автомобілі. Візуальне оформлення цих наліпок ви можете знайти в інтернеті, ми не можемо їх тут опублікувати через наявність непристойних графічних елементів.

Мілітаризм, мачизм та мракобєсіє

Російська та білоруська пропаганда, яку узагальнено називають «скрєпною пропагандою», обожнює розганяти мілітаристську тематику, зображуючи своїх лідерів нібито мужніми, войовничими та сильними. Такі ознаки токсичної маскулінності мають сприйматися населенням як символ «потужної влади», яка керує «залізною рукою». Óбрази войовничих тиранів резонують з колективним несвідомим, і пропагандисти охоче заграють з фантазіями людей, ображених на розпад радянської імперії. Такі травми створюють запит на сильного лідера, який потім і задовольняє сама пропагандистська машина.

Отримавши на телеекранах образ потужного і мужнього вождя, люди вже й не замислюються про те, що перед їхніми очима — деспоти та корупціонери, через яких самі вони живуть у злиднях. Виникає ситуація, в якій уявне та бажане переважає над реальністю. Недарма 60% росіян захоплюються персоною Сталіна, і цей показник схвалення в росії тільки зростає.

На цій світлині голова Чечні рамзан кадиров демонструє пропагандисту Соловйову нібито трофейний пістолет українського виробництва.

• Кадиров відомий брутальним образом, який він активно ретранслює у своїх соціальних мережах. У своїй сторінці в Instagram (до блокування) кадиров охоче позував у військових та парадних формах зі зброєю, публікував горезвісні «вибачення» від своїх опонентів та відкрито погрожував їм розправою.

Чимало людей, серед яких і західні журналісти, давно вже помітили дивну пристрасть президента рф позувати перед камерою з голим торсом.

• Аналітики пояснюють ці манери бажанням створити образ так званого альфа-самця, потентного «мужика», який сміливо і рішуче здатен розв’язати будь-які державні проблеми. Нагадаємо, понад половина росіян підтримують дії путіна в Україні.

2020 року силовики жорстоко придушили мирні протести в Білорусі за наказом самопроголошеного президента олександра лукашенка. Під час цих подій лукашенко із задоволенням позував з автоматом у руках, апелюючи до образу «суворого мужика з народу».

• Недолугий піар лукашенка спричинив зворотний ефект — світлини стали вірусними та спричинили хвилю мемів про «аграрного Рембо». Схоже, «бацька» не втямив, що хизуватися незарядженим автоматом перед беззбройним мирним натовпом, маючи за спиною розлючених і безкарних омонівців, — ганебно, а не мужньо.

Наостанок стосовно теми маскулінності зауважимо, що тирани дуже полюбляють виставляти себе «батьком» — і не лише фігуральним «батьком держави» чи «батьком народу». Пропаганда часто показує диктаторів поруч із дітьми, створюючи образ того, хто опікується малечею, є дбайливцем та господарником. До цього прийому тяжіли здебільшого диктатури старого зразку, однак ми бачимо його і в сучасних росії та Білорусі.

У путіна був дивний епізод, коли він поцілував хлопчика в живіт. Після втрати легітимності лукашенко вибілював свій імідж подарунками парубку, який отримав опіки. І звісно, комуністичних лідерів неодмінно зображували як улюбленців дітей.     

Ворог влади — ворог держави

Ще один улюблений прийом пропагандистів — це ототожнення «персони вождя» з усією державою. В авторитарних країнах часто розмивають межі між головою держави, урядом, силовиками, владною партією тощо. Голові держдуми рф В’ячеславу Володіну належить відомий вислів: «Без путіна немає росії». Завдяки цьому логічному виверту пропагандисти мають нагоду стверджувати, що будь-яка критика голови держави, уряду чи силового апарата — це, мовляв, антипатріотичні та зрадницькі наративи.

Такі меседжі можна повсюдно знайти в російській пропаганді, але саме білоруський пропагандист Азарьонок доводить це до абсолюту, відкрито бажаючи смерті опозиціонерам та критикам лукашенка, бо вони ж «вороги країни та народу». Взагалі, пропагандисти охоче використовують мотив смерті, темряви та забуття стосовно своїх опонентів, начхавши на будь-які моральні межі. Адже це також апелює до підсвідомих страхів недолугих глядачів, у яких з плином часу формується напрацьована зв’язка у свідомості: «Критика влади призводить до небезпек, загроз, а конформізм забезпечує стабільне життя та мир».

 На цій світлині — олімпійська спортсменка Олександра Герасименя, яка впала в немилість лукашенка через побоювання повертатися на батьківщину після професійних змагань у Німеччині.

У своїй програмі «Орден Іуди» Азарьонок доволі часто зображує опонентів білоруської влади поруч із шибеницею, натякаючи на реальну загрозу їхньому життю. На хвилиночку — такі ось кадри транслює центральне телебачення країни.

Лінія партії

Термін «лінія партії» з’явився в комуністичні радянські часи та, здавалося б, давно втратив свою актуальність. Адже нинішні автократії часто не мають чіткої ідеології, вони забезпечують псевдопатріотичний запал серед населення завдяки могутній силі телевізора. «Вчорашніх новин не існує». Для того, щоб створити у глядача враження, ніби позиція, яку висловлюють у пропагандистських токшоу, є офіційною, єдиною правильною та всіляко патріотичною, творці такого контенту активно насичують віжуал державною символікою, частіше за все — кольорами російського стягу.

Ввімкнувши телебачення рф, ви побачите, що буквально все оформлено в кольори національного прапору: фонове світло, декорації, графічні плашки і одяг ведучих. Таке засилля триколора в ефірі всіх телеканалів забезпечує потрібний психологічний ефект: глядач відчуває єдність і одностайність, патріотизм, уявну причетність до «тіла держави».

Телеканал «Звєзда» — це дивовижна (в поганому сенсі) суміш комуністичної та російської айдентики.

Пропагандист Дмитро Кісєльов. Тут і далі зверніть увагу суто на палітру кольорів.

Пропагандист Володимир Соловйов

Пропагандистка Ольга Скабєєва

Пропагандистка Маргарита Сімоньян

Оскільки ми вже згадали відомого пропагандиста Кісєльова, варто зауважити й те, як він підбирає фонові зображення для своєї програми. Бачимо вже знайомі нам прийоми: очорнення опонентів, негативні асоціативні зв’язки, мілітаризм, агресія.

Російські пропагандисти обожнюють погрожувати світу ядерною війною. На жаль, такий шантаж працює, через що західний політичний істеблішмент побоюється прямої конфронтації з росією.

Чи існує антидот?

Складно та неприємно спілкуватися з тими, чия свідомість отруєна пропагандою, це знесилює та злить. Ці люди звикли оперувати постмодерністським дискурсом, згідно з яким об’єктивної правди не існує, заклики до критичного мислення спричиняють у них спротив та осуд. Звісно, витрачати свій час на незнайомців може бути беззмістовною справою, але що робити, якщо жертвою пропаганди стала близька для вас людина? Так, можна порвати стосунки, і ми не в праві вас від цього відмовляти. Втім, імовірно настане час, коли вам все ж доведеться знову заговорити зі своїми батьками, дідусем чи бабусею. Спробуємо надати вам кілька порад щодо спілкування з ураженою пропагандою людиною, але не обіцяємо успіх, тим паче швидкий.

М’яке розпрограмування

Грубість, зверхність та емоції не допоможуть вам достукатися до людини. Дайте співрозмовнику можливість виговоритися, навіть якщо у вас кипить від того, що він/вона каже. Більш за все люди полюбляють, коли їх слухають.

Вступаючи в бесіду, не покладайтеся надто на раціональні аргументи. Людину, яка потрапила на гачок пропаганди, зазвичай не цікавлять об’єктивна реальність та сухі факти. Спробуйте знайти глибинну причину того, чому людина вірить у пропагандистські нісенітниці — це може бути образа на суспільство, нереалізовані амбіції, страх невідомого чи навіть проблеми в родині. Як би дивно це не лунало, чимало людей ідеалізують фігуру «сильного лідера» через наявні проблеми у стосунках із власним батьком.

Точка неповернення

Якщо вам вдалося встановити довірливий контакт з людиною, яка піддалася впливу пропаганди, важливо вчасно усвідомити той ключовий момент, коли вона/він починає справді вас слухати. Ця мить є вирішальною, оскільки саме після неї відчиняються двері сприйняття: прагнення до об’єктивної реальності починає перемагати ідеологію.

Схожий процес відновлення відбувається у тих людей, які потрапили в секту. Щойно вони починають піддавати сумніву ідеї, нав’язані їм у деструктивному культі, з’являється можливість надати їм ґрунтовну допомогу. Критичне мислення людини, яка роками слухала пропаганду, сильно уражене, тому якщо навіть ви не можете одразу дійти згоди в чомусь, ви маєте принаймні спробувати посіяти зерна раціонального сумніву.

Дискредитація лідера

Змусити людину поставити під питання ідеї, старанно нав’язувані роками, вкрай складно. Але для цього існують певні механізми, один з яких — дискредитація лідера. Маєте справу з затятим путіністом? Спочатку пункт перший — вислухайте свого співрозмовника. Після чого треба знайти обережний підхід, попервах не чіпаючи безпосередньо фігуру вождя.

Зайдіть з іншого боку, наприклад: «Припустимо, Джо Байден та інші західні лідери дійсно нехороші люди, це можливо, адже у всіх є недоліки. Але як так сталося, що по федеральних російських телеканалах жодного разу не лунає критика президента путіна? Тобі дійсно здається, що він ідеальний і ніколи не припускається помилок? Чи не вважаєш, що це доволі малоймовірно? То може, по цих каналах все-таки брешуть?»

Апелювання до моральних цінностей

Якщо перед вами не зовсім пропаща людина, то є ще один спосіб достукатися до її/його свідомості — це заклик до моральності. Скажімо, якщо ваш співрозмовник вірянин, то можна його запитати таке: «Припустимо, що твій кумир дійсно має певні позитивні риси. Але що може виправдовувати розв’язування війни та вбивства? Хіба це не є гріховним діянням згідно з твоєю релігією? Я певен, що ти розрізняєш добро та зло, тому скажи сам, чи не є злом брехати, провокувати кровопролиття?» Однак і такі речі слід говорити акуратно, аби у співрозмовника не виникло відчуття, що ви намагаєтеся його/її в чомусь переконати.

You have the power

Мабуть, найбільш небезпечна концепція, яку пропаганда вкладає в голови своїх споживачів — це навчена безпорадність. Роками пропагандисти навіюють глядачам ідею того, що одна людина — це лише маленький ґвинтик у великому механізмі держави, людина не може ні на що вплинути, не може нічого вимагати. Саме тому «соловйови» та «кісєльови» настільки обожнюють лякати росіян Майданом та його нібито наслідками. Пропагандисти пророкують, що через «розхитування човна» (себто мітинги, спроби змінити владу) станеться втрата територій і падіння рівня життя, ігноруючи те, що ці речі в Україні були спричинені саме втручанням путіна.

Мета цих залякувань — викорінити в людей бажання мати бодай якісь громадянські права, свободи та привчити люто ненавідити тих, хто має політичну волю та відчуття відповідальності за країну. На жаль, пропаганда настільки вдало прищепила цю навчену безпорадність до населення росії та Білорусі, що навіть їхні так звані ліберали давно опустили руки. Не існує простого рецепта, як переконати цих людей в тому, що вони на щось впливають у власній державі.

1984=2022?

Ненависницька мілітаристська пропаганда — це чума 21 століття, з якою західний світ надто пізно почав боротися, оскільки достатньою мірою не розумів, з чим мав справу. Торік ООН навіть засуджувала закриття проросійських каналів в Україні, стверджуючи, що це загрожує свободі слова. Зараз такі закиди здаються абсолютно абсурдними та відірваними від реальності, тим паче, що Євросоюз уже й сам активно блокує кремлівські медіа, втямивши нарешті загрозу, яку вони в собі містять.

Ми, свідомі українці, давно розуміємо згубність пропагандистських машин, що функціонують в авторитарних країнах, оскільки вони неминуче приносять руйнацію в наші домівки та плюндрують засади вільного та мирного життя. Всьому світові настав час припинити відмахуватися від цієї проблеми як несуттєвої, та почати боротися за кожне серце і кожний розум, які були уражені вірусом ненависті та навченої безпорадності.

Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.