У рубриці #вгостяхуказки ми ходимо в офіси крутих українських компаній і розповідаємо, в якій атмосфері працюють дизайнери. Цього разу напросилися до київської студії принту «Сері/граф».

Читайте також: #вгостяхуказки: офіс Fedoriv

Посеред промзони за 15 хвилин від метро Тараса Шевченка виділяються дві яскраво- червоні подушки і килимок. Ними дбайливо застелена саморобна лавка з дерев’яних палетів. За сірими металевими дверима поруч чутно гавкіт. Привідкривши їх, бачимо напівпідвальне, але світле приміщення, трьох резиденток і собаку.

«Це — Моніка. Вона з нами майже два місяці. Взяли її з притулку, тому трохи боїться: тільки адаптується до світу цього жорстокого», — зустрічають співзасновниці студії «Сері/граф» Євгенія Полосіна та Анна Іваненко.

Собака Моніка весь робочий час господарів проводить з ними у студії

Ілюстраторки і графічні дизайнерки Женя та Аня заснували «Сері/граф» у листопаді 2015-го. Спочатку робили майстерню в IZONE, а протягом останніх трьох років — у промисловій зоні на Подолі.

Однокімнатне приміщення має близько 50 м² і 4,5 м у висоту. Тут художниці обладнали власну шовкотрафаретну майстерню для створення принтів, а крім того, виконують усі замовлення з ілюстрації та графічного дизайну. Разом із «Сері/граф» у просторі працюють ще дві резидентки: Анастасія Самойленко виготовляє вироби зі шкіри для свого бренду Tomber, а Анна Фастєєва створює блокноти для власного бренду Zakrtka.

«Тут класно, — каже Женя. — Нам дуже подобається, що маємо свій вихід і не підконтрольні ніяким вахтеркам. Те, що тут промзона, а не житловий фонд, — принципово для майстерні, оскільки шовкодрук — це і волого, і гучно. Район теж був важливий. Шукали саме Поділ, бо й живемо недалеко і викладаємо у «Проджекторі» на Воздвиженській».

Приміщення знайшли на OLX. Його орендують у Науково-дослідницького інституту швейної промисловості. До «Сері/граф» тут працювала студія постпродакшену і всі стіни були затягнуті срібною фольгою, щоб на них не потрапляла волога. Тому перед переїздом зробили ремонт: стіни пофарбували у білий, а підлогу переклали сірою плиткою.

У центрі студії стоїть обладнання для ситодруку — трафаретного способу ручного друку. Поруч на стіні висять ракелі, а під столом зберігаються екрани — алюмінієві рами, на які натягнуте нейлонне сито. Більше ста років тому замість нейлону використовували натуральний шовк, тому такий спосіб друку досі називають шовкотрафаретом і шовкографією. Зараз застосовують синтетичний матеріал, бо він значно практичніший, пояснюють майстрині.

Для друку дівчата використовують лише водні фарби — їх можна змивати у трубопровід, на відміну від інших, які обов’язково утилізувати окремо. Оскільки в Україні мало хто займається шовкотрафаретом по паперу, спеціальні фарби у нас не продають. Їх купують в інших країнах або використовують ті, що призначені для текстилю. Останнього варіанту художниці уникають, оскільки такі фарби мають гіршу якість.

Процес закріплення зображення через «запікання» на лампах

«Працюємо із ситодруком періодами. Можемо протягом тижня щодня друкувати, а часом місяць не підходимо. Оскільки це для нас не основний спосіб заробітку, то маємо іноді працювати, — розповідає Женя. — Раніше в нас був формат відкритої майстерні, але у зв’язку з низкою обставин це трохи змінилося. Іноді робимо воркшопи для своїх студентів, проводимо принт-вечірки, запрошуємо попрацювати друзів, але наразі майстерня більш закритого плану».

Книга «Малевич. Автобіографічні записки 1918-1933» і суперобкладинка до неї, виготовлена у техніці ситодруку

Ситодрук засновниці студії називають сайд-проектом, тим часом основний їхній спосіб заробітку — дизайн та ілюстрація. Проте кілька разів вдалося задіяти ручний принт і для видавничих проектів. Суперобкладинку для книги «Малевич. Автобіографічні записки 1918-1933» виготовили саме у техніці ситодруку. Проект вийшов обмеженим тиражем у 50 екземплярів. Один з них яскравою жовтою плямою виділяється на стіні студії серед інших принтів.

«Тут висять рендомні принти, частково виконані у техніці сухої голки, частково — шовкотрафаретним друком, є й кілька у змішаних техніках. Багато з них в одному екземплярі, тому дорогі нам, — розповідає Аня. — Червоно-зелена — це моя робота. Вона з’явилася, тому що я привезла з Америки червону фарбу, яка мені сильно подобалась. Хотіла створити роботу про протистояння кольору, так з’явилися контрастні зелена та червона плашки».

Посередині — робота Анни Іваненко

Усі чотири робочі столи, як і більшість меблів, змайструвала одна із резиденток Настя Самойленко з фанери та соснової дошки. Вона ж пошила чохли для м’якої частини саморобного дивана. Раніше на ньому полюбляла перепочити Женя, тепер диван зайняла собака Мона.

Робоче місце Євгенії Полосіної

Стіна перед робочим місцем Жені завішана яскравими листівками авторства друзів і відомих ілюстраторів. Наприклад, бельгійського художника Брехта Еванса та української ілюстраторки Анни Сарвіри. Серед листівок — полароїдне фото Жені з випускниками її освітнього курсу. У рамці на робочому столі — листівка з іронічним написом «Исскуство — это когда красиво».

«Це реверанс нашому університету і викладачам, які вважають, що мистецтво — це коли гарно, а художник має малювати, щоб було схоже, інакше він не художник», — пояснює Женя.

Книжковий стелаж заставлений графічними романами, ілюстрованими книгами та унікальними візуальними виданнями. Тут гортаємо комікс Річарда Макгваєра, малотиражні незалежні зіни, привезені з Берліна, та передрук газети 1956-го року з Каїру.

Видання з колекції «Сері/граф»

Поруч з книжковим стелажем — багато шкіри та інструментів для роботи з нею. Тут своє робоче місце облаштувала Анастасія Самойленко. По праву руку від неї працює Анна Фастєєва, весь її стелаж заставлений готовими до продажу блокнотами.

Анна Фастєєва за своїм робочим столом

Між входом до приміщення та ванною кімнатою розмістили імпровізовану кухню на палетах. Тут лише найнеобхідніше: чайник, кавоварка, мікрохвильовка, кілька чашок і бокали для вина. Поруч з кухнею — вазон, який мешканці назвали Сімоною.

«Нам час від часу дарують квіти у вазонах, тож було багато спроб завести рослину, але забуваємо за ними доглядати. Сімона — єдина, хто вижив», — зізнаються дівчата.

Над входом до ванної кімнати прикріпили фото Віктора Павліка — подарунок друга, архітектора Олександра Манукьянса. Він допомагав з майстернею і приніс сюди кілька артефактів, зокрема, власноруч зроблені настільні лампи із дорожніх конусів. А от вінтажні крісла — вклад ілюстраторки Варвари Перекрест. Вона співорендує приміщення та працює в майстерні з ручним друком.

Приміщення обрамлює і перетинає новорічна гірлянда, яку господині не знімають і в теплі пори року. З гірляндою переплітаються мотузки, до яких кріплять принти під час сушки.

Резидентки добираються до студії на велосипедах. Їх паркують на сходах приміщення, але найближчим часом сподіваються встановити велопарковку на вулиці. Вона особливо необхідна, коли у студії приймають гостей.

«Іноді ми влаштовуємо тут легендарні вечірки, широковідомі у вузьких колах. Їх називаємо «Лавка». Першу вирішили організувати, коли встановили лавочку з палет при вході до студії. Звідси і назва, — пояснюють. — Зазвичай такі івенти для своїх, але минулого року влаштували відкриту вечірку, під час якої збирали гроші на «Принтфест». Хто завгодно міг прийти, спробувати подрукувати і донатити гроші або ні. Тоді прийняли біля сотні гостей».

Чіткого графіку роботи у «Сері/граф» немає. Ілюстраторки можуть прийти сюди й після обіду, а іноді працюють в офіційні вихідні. Єдині рамки — зовнішні фактори, як-от чіткий робочий тиждень замовників.

«Це, напевне, мінус, але й свобода певна, — ділиться Аня. — Для мене студія як другий дім. Тут нелімітований час перебування і горизонтальна комунікація. Я просто змінюю свою квартиру на студію вранці, бо тут працюється краще, а потім навпаки. При цьому ніколи не відчуваю, що іду на роботу».

Анна Іваненко гортає видання з колекції студії, а Євгенія Полосіна гладить собаку Моніку

Тим часом Моніка уже звикла до уваги від Telegraf.Design і дозволяє себе погладити, мабуть, на прощання. А нам пора повертатися у свої дедлайни. Дякуємо за каву і сподіваємось ще потрапити у творчу атмосферу студії «Сері/граф», наприклад, на майстер-клас із ситодруку.

Лавка, на честь якої назвали серію вечірок, та вхідні двері студії

Фотограф — Наталія Азаркіна.

Раніше ми розповідали про те, яким буде цьогорічний «Принтфест 4/100».