Олександр Мальцев — CG-та моушн-дизайнер. Він вірить у те, що майстерність необхідно вдосконалювати постійно, освоювати нові інструменти і працювати лише над тим, що тобі подобається. А пропозиції співпраці прийдуть як наслідок.

Олександр Мальцев, CG- та моушн-дизайнер

Олександр показав Telegraf.Design 5 своїх особистих робіт та розповів про те, як працює з комерційними проєктами.

Dope. Один із перших особистих проєктів, якими Олександр поділився в соцмережах.

«Це був експеримент створений за один вечір. Той рідкісний момент, коли один випадковий рух призводить до передбачуваного результату. Я дивився якийсь урок, додав дещо від себе, і раптом побачив, що це «саме воно». Це складно пояснити, але так буває — у цю мить не було жодних сумнівів, жодних спроб щось змінити. Я натиснув на кнопку рендер і пішов спати. Вранці прокинувся, виклав це все в Instagram, і стався такий вибух, від якого до цього часу розлітаються уламки — комерційні замовлення, різноманітні звернення і питання, як це було зроблено».

Олександру, буває, надсилають його ж Dope як референс, коли звертаються із пропозиціями щодо комерційних проєктів. Інколи навіть не знають, що це він його автор.

Ексклюзивні права на проєкт Dope купила велика японська компанія. Два роки Олександр не може продавати ліцензію на її використання нікому іншому.

Свій шлях у великий світ дизайну Олександр розпочав із місцевого телебачення у Маріуполі, де він народився і виріс. До телебачення він працював у телеательє — лагодив там техніку. Це дозволило йому отримати роботу старшого відеоінженера на телеканалі — «на очах у здивованої публіки» він виконав тестове завдання — відремонтував монітор, який ніхто не міг відремонтувати.

На телебаченні в Олександра з’явився доступ до монтажної кімнати. Він побачив першу версію Adobe Premiere, яка тоді здавалася чимось захмарним, і почув слово After Effects.

«Я відразу зрозумів, що паяти я більше не хочу! Я хочу робити щось подібне. І все — тепер, коли всі йшли додому, я залишався ночами. Інтернет тоді тільки-тільки розвивався, усе працювало через дроти, не було жодних відеоуроків. Коли у мене щось виходило, мені здавалося, що я зробив подвиг, рівносильний відкриттю наночастинок».

Змусити себе щось робити — неможливо. Якщо подобається, якщо виходить, то ти продовжуєш цим займатися і вдосконалюватися, незважаючи на випробування.

Далі було гучне звільнення і перехід у «прості дизайнери», потім інший телеканал, де він отримав доступ до ще більшої кількості технічних можливостей, і врешті Олександр Мальцев опинився у Києві. Тут він створив власну компанію, «з офісом у центрі міста і навіть цікавими проєктами». Та стався обвал гривні, ряд управлінських помилок, і як наслідок, в Олександра Мальцева почалась ера фрілансу. На щастя він мав фінансовий запас, який дозволив йому «не бігти і не погоджуватись на будь-які умови», а приділити час навчанню чомусь новому.

Олександр каже, що його життя поділилось на «до» та «після» того, як він став фрілансером.

Я ніде ніколи не вчився за гроші, не ходив на жодні курси, в школи, академії. Всьому, що зараз вмію та роблю, я навчився в інтернеті, або вже осмислив самостійно. Не розумію, куди люди терміново біжать вчитися. Це як тренажерний зал — ти платиш за мотиватор із батогом, який буде тебе постійно підганяти.

Важливо не зупинятись на тому, що ти уже вмієш.

Раніше Олександр працював з 3D лише у програмі Maya. Але коли почала розвиватися Cinema4d, він почав поступово її вивчати, хоча й не мав конкретної для цього мети:

«Це був абсолютно чужий мені софт, з відмінною від усього, з чим я працював раніше, філософією. Це був переломний етап. Багато хто сказав би собі: навіщо себе ламати, вчитися, ти ж і так вмієш, і досить непогано. З такими думками багато людей зупиняються — я знаю, про що говорю. Але у мене раптом почало виходити, з’явилося розуміння, як це все працює. І я почав вивчати нові інструменти, які в Maya були відсутні в принципі. В їх кількості можна було потонути».

Олександр каже, що все частіше і частіше «пропадав», вивчаючи Cinema4d, а згодом у нього почали виходити проєкти, за які було вже не соромно. Їх він викладав у Instagram.

«Я не подавав нікуди свої роботи, не розсилав резюме, нікого не напружував, не кричав «вільна каса», дайте мені роботу. Зараз усі все бачать. Розсилати резюме — не найкращий спосіб звернути на себе увагу».

Point of power. Особистий проєкт

Після закриття власної компанії Олександр дав собі слово, що не буде більше працювати з українськими замовниками. Він націлився на європейський, американський ринки — колись у майбутньому, після того, як ще чомусь навчиться та вдосконалить майстерність. Але так сталось, що американські клієнти самі на нього вийшли.

«Мені в Behance написала студія We are Royale із Лос-Анджелесу — запропонували попрацювати віддалено у проєкті. Я знав про них, бачив їх reel. На той час для мене це був, як мені здавалось, дуже серйозний виклик. Я вів графік спілкування, думав над тим, як відповісти, як правильно написати та оформити листа. Це звичайно важливо, але не настільки, щоб цим так сильно перейматись».

Олександра залучили у проєкт для Under Armor — потрібно було масштабно візуалізувати потоки енергії (йшлось про характеристики тканини для зими із суперсильним утриманням тепла). Референсом знову ж таки був Dope. І Олександр каже, що найважливіше, що він виніс із цієї співпраці було усвідомлення того, що комфортна робота без зайвого тиску існує:

«Мені вперше стало комфортно. Там і справді так прийнято. Головний на проєкті — дизайнер. Від мене, мого настрою, самопочуття залежить фінальний результат. Звичайно, я дотримувався субординації, бо мав досвід управління людьми і знав, як би я хотів, аби зі мной поводились. Але в нашій співпраці не було жодного тиску».

Після цієї співпраці до Олександра один за одним почали приходити запити на комерційні проєкти.

«Від багатьох проєктів я відмовляюсь — беру в роботу тільки те, що мені подобається. Спочатку це здається дуже складним. Ти думаєш, що втратиш багато замовлень, грошей і можливостей. Але насправді можеш втратити більше, коли витрачаєш сили на роботу над тим, що тобі не подобається».

«Краще деякий час нічого комерційного не робити, прокачати скіли, викласти пару красивих картинок та розслабитись».

8 of diamonds

Олександр взяв участь у творчому, некомерційному проєкті, в якому ілюстратори зображали гральні карти. Потім організатори, Playing Arts, вирішили зробити ще й їхню анімаційну версію. Олександр увійшов у проєкт на його початку і мав можливість обрати собі карту. Він обрав вісімку бубнової масті, бо вже приблизно знав, як її можна зобразити й анімувати.

«Цей проєкт я зробив за два дні: сів і встав — так мене затягнуло. Коли прислав замовникам результат, вони не зрозуміли, як я так швидко це встиг зробити. Це був один із тих моментів, коли проєкт тобі дуже цікавий, і ніщо не може завадити його робити».

Відеот’юторіал

Пробувати нові інструменти

«Нові інструменти з’являються буквально щодня. Один із прикладів — плагін tyFlow, який з’явився у 3D max. Взагалі 3D max — далекий софт для тих, хто працює з моушн-дизайном. Вважається, що це майданчик для моделерів, текстурщиків, архітекторів, і робити там щось анімаційне з великою кількістю логічно пов’язаних між собою об’єктів незручно. Це справді так і є. Але цей плагін змушує переглянути цей стереотип, бо він робить те, на що не здатні популярні програми для моушн-графіки. Він змушує ламати, рвати та кришити величезну кількість частинок. За рахунок цього можна будувати нові світи. Тому я виділив місяць свого життя, аби осягнути, як там все працює».

Не можна робити щось красиво та органічно, поки ти не знаєш правил. Потрібно спочатку вивчити ці правила та технічний інструментарій. Жоден художник не зможе створювати щось красиве, поки не навчиться користуватись хоча б олівцем. Так само і тут. Люди хочуть отримати все й одразу, подивившись декілька уроків в інтернеті.

«Я прожив рік, вивчаючи нові інструменти. Не ставив собі термінів і не страждав — коли ж це все закінчиться. Робіть те, що вам подобається, викладайте в мережу, і рано чи пізно вас помітять. Це насправді так і працює. У всіх просто свій час. Хтось більш тямущий, прокачаніший технічно чи творчо, хтось менш — і в нього все відбувається повільніше. Потрібно цей час «очікування» приділяти вдосконаленню своєї майстерності.

За цей час просто стане зрозуміло подобається тобі на це витрачати своє життя чи ні. Якщо ні, якщо ти страждаєш від процесу, то кидай і займайся чимось іншим. Не завжди потрібно битись головою об стіну тільки через те, що у когось виходить, а ти хочеш уміти робити так само».

Mighty

Олександр каже, що не любить робити щось одне довго. І Mighty теж створив за одну ніч. Він тоді купив ліцензію на OctaneRender, і йому захотілось зробити «щось одночасно і складне, і красиве», адже цей рендер гарно обробляє світло й тіні.

Ідея тоді прийшла в процесі, а головним задумом композиції було досягти високої деталізації та реалізувати цікаву схему світла.

«Буває ти 10 годин щось робиш, а те, що треба, не виходить. У тебе залишається остання крапля терпіння — після неї ти все кинеш. Я був якраз у такому стані, але раптом щось закрутив «не туди», натиснув кнопку — і все стало на свої місця, максимально круто».

«Я не люблю спотворені форми. У моїх роботах цього взагалі немає. Не критикую, і не маю нічого проти тих, хто слідує цьому тренду — застосовувати хайпові глічеві трюки, коли все викривляється, ламається і т.д.
Стараюсь знаходити нові підходи, нові трюки (в тому числі і подачі контенту та нових форм), залишаючись у правилах композиції та кольору. Не епатувати якимись анатомічними потворствами, непропрорційними темами. Може, це й погано чи виглядає передбачувано, занадто правильно чи вилизано, але мені подобається такий підхід».

Мені просто це подобається. Я роблю те, що характеризує мене, і можливо через це все і виглядає органічно.

«Пошуку кольору та світла я приділяю найбільше уваги. Для мене найголовніше — це колір. Усі картинки кольорові. Можливо, це навіть якийсь діагноз. А, можливо, це через те, що я стараюсь мислити позитивно і приділяти головну увагу творчості. Навряд чи робив би щось красиве, якби 90% свого часу займався комерційними проєктами десь у офісі, де б мені доводилось змушувати себе працювати. Це скоріш підсвідома демонстрація мого оточення та внутрішнього світу. Так виходить».

Hot Space

«Я абсолютно не впевнений, що буду займатись цим усе своє життя. Це хобі. А хобі завжди може з’явитися нове. По суті, я не працюю жодного дня. Навіть коли я займаюсь комерційними проєктами. Уже три роки у мене відчуття, ніби живу у піонерському таборі, тікаю на тиху годину, гуляти на вулицю вдень, поки всі в офісі.

Поки що мені це подобається, мене це влаштовує, і у мене виходить, але може настати час, коли це зміниться. І тут потрібно розуміти — якщо щось не виходить після етапу чи довгого періоду, коли все було гаразд — не варто розчаровуватись. Потрібно змінити щось чи знайти щось нове».