Статті
UX Team Lead міжнародної компанії в 27: досвід української дизайнерки
Історія Ліни Кононенко – UX Team Lead у Wix і DeviantArt
27 червень, 2019
Лілія Шпотенко
Журналіст у Telegraf.Design
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви їх знайшли, виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.

Ліні Кононенко у червні 2019 виповнилося 27 років, сім з яких вона займається дизайном. За цей час дівчина встигла взяти участь у редизайні соцмережі з 50 мільйонами користувачів і пройти шлях від початківця до позицій UX Team Lead у міжнародній компанії Wix і DeviantArt. Telegraf.Design розпитав, як їй це вдалося.

Читайте також: «Я трудоголік — моя робота триває не з 9-ої до 6-ої, а постійно»

Цікавитися дизайном Ліна Кононенко почала ще у 2009-му, на першому курсі Київського політехнічного інституту. Там вона вивчала економічну кібернетику і мала б бути системною чи бізнес-аналітикинею або девелоперкою банківських систем. Проте під час навчання Ліна багато програмувала. Вона помітила, що найбільше часу приділяє інтерфейсній частині своїх рішень і захотіла більше дізнатися про цю сферу.

«Тоді в Україні було лише поняття веб-дизайнер. Більш ніяких розділень на окремі спеціалізації, все тільки починало приходити із Заходу, — пригадує Ліна. — Водночас було море англомовної інформації, і я в ньому — одна. Не мала знайомих дизайнерів, які б могли допомогти скоординувати розвиток на початковому етапі. Прочитала величезний пласт інформації, частина якої виявилась непотрібною. Якось мій хороший друг, iOS-розробник, дізнався у своїх колег, що мені читати і написав перелік. У цей час сильно захопилася UI/UX-дизайном і намагалася розібратися, чи настільки мені цікаво, щоб змінити туди свій вектор розвитку».

Водночас Ліна розуміла: не пробачить собі, якщо не спробує сили за спеціальністю. «Відчувала це своїм обов’язком: а раптом, це моє, а я так і не дізнаюся», — пояснює. Тож на перших курсах пішла працювати на великий український телеканал — аналітикинею телеметрії. Там на основі великої кількості даних моделювала, як буде вести себе глядач у різних ситуаціях. Тоді вона одночасно працювала фултайм, вчилася на очному відділенні і розбиралася в дизайні.

«Це було, звісно, божевілля. Відбувалося все так: зранку йшла на роботу, потім на 15 хвилин забігала в університет вирішити якісь справи, поверталася на канал і працювала 8 годин, далі додому, годину лежала на дивані і сідала ще на 6-7 годин за комп. Спала 3-4 години. Так тривало близько пів року».

У цей час до Ліни почали звертатися із невеликими замовленнями. Наприклад, друзі запропонували продумати UX-дизайн для їхнього стартапу.

«Я дуже остерігалася, казала, що не відчуваю у собі стільки сили, щоб зробити класні рішення. Вони все одно переконали спробувати. Проєкт мене захопив і вийшло круто. Коли завершили, зрозуміла, що час звільнятися з роботи на телеканалі», — каже Ліна і додає: «Коли ти студент, є два патерни поведінки: або вчишся до 6-го курсу, а потім шукаєш себе, або відразу шукаєш себе. Я обрала другий. Не просто сиділа і думала: ким би мені бути, а на практиці валідувала різні гіпотези. Це відбувалося доволі органічно: пробувала, що подобається. Унаслідок зрозуміла, що мені дизайн приносить найбільше задоволення та драйву. Не можна сидіти на двох стільцях, треба робити щось одне і добре».

Ліна пішла з телеканалу і зосередилась на дизайн-проєктах, в яких працювала як контрактерка. Спочатку разом з командою створювала фітнес-додаток, потім — працювала над системою документообігу для Київстару і Верховної Ради України.

«Коли зрозуміла, у що вв’язалася, вирішила: треба боятися, коли вже не вийшло, а спочатку варто спробувати, — згадує зараз дизайнерка. — Крім того, саме ці проєкти мали акцент не тільки на UX, а ще й на доволі серйозну бізнес-логіку. Беручи до уваги досвід в аналітиці, мені це доволі легко давалось. Система працює досі».

Якоїсь миті Ліна відчула, що їй бракує команди, і ціленаправлено пішла працювати в міжнародну компанію Luxoft. Там трапилася ситуація, яку вважає наріжним моментом у кар’єрі.

«Я мала бути UI-дизайнеркою на проєкті для однієї крупної нафтогазової компанії. Зі мною був UX-архітектор, який визначає весь вектор розвитку. Та його звільнили, а окрім мене альтернатив не було. Усі довкола підтримували і казали: «Якщо не вийде — не страшно». А я ж не можу, щоб у мене не вийшло. Я дуже відповідальна людина: всю себе покладу, аби тільки вдалося».

Проєкт тривав 7-8 місяців, протягом яких життя Ліни перетворилося винятково на роботу. Саме технічне завдання мало близько двох з половиною тисяч сторінок. У критичні ситуації вона спала лише кожну другу ніч.

«Часу боятися не мала. Однак навантаження було таким сильним, що сказала собі: якщо з цим не справлюсь, то з дизайну варто йти, — ділиться Ліна. — Врешті приєднався ще один колега, і разом ми досягли дуже крутих результатів. Цей досвід загартував і додав впевненості у власних силах. Це було нервово, втомливо, але всі мої професійні стрибки пов’язані з великою кількістю часу, витраченого на це. Якщо тобі треба у щось інвестувати час, то так і роблю, воно дасть свої результати потім».

Після цього успіху найскладніші проєкти у Luxoft віддавали Ліні. Це дозволило їй швидко зростати в професійному сенсі і попрацювати з великими замовниками: DHL, Ford, Deutsche Bank. Згодом вона очолила дизайн-команду у межах своїх проєктів і стала UX Team Lead всього фінансового підрозділу в дизайн-юніті.

«Моє найперше відрядження було в Женеву, чекали побачити бородатого серйозного чоловіка. І тут заходжу я: з виглядом років на 18 від сили. Зіштовхнулася з упередженням стосовно віку, але все це нівелюється, коли в тобі бачать професіоналку. У перших відрядженнях дуже нервувала: як воно все піде? Потім зрозуміла, що мене покликали, бо я спеціалістка і маю донести свою цінність, — розповідає Ліна. — Завжди себе позиціонувала як членкиню команди. У мене був посил: я з вами заодно, якщо будемо командою, прийдемо до класного результату. Тому ми здружувались і між нами виникали більш партнерські відносини, ніж типу «замовник-дизайнер». З Deutsche Bank стали фактично одним стартапом. Після звільнення однаково підтримую зв’язок. Робота дизайнера — це не лише хард, а й софт скіли».

Через три роки у компанії Ліна відчула, що сягнула стелі і вийшла на плато. Це був знак, що варто рухатися далі. Захотілося займатися крутим продуктом.

«Після великих проєктів тобі не хочеться робити щось на два екрани, шукаєш складних викликів, серйозної логіки та великого простору для дій. Тому, коли на горизонті з’явився Wix, вони мене полонили. Відразу сподобалася атмосфера фану в компанії. По взаємодії між співробітниками здавалося, що це якийсь портал у Каліфорнію».

«Одному своєму другу з Ізраїлю сказала: «Слухай, я ніби в Google проходжу співбесіду». Відповів: «Вважай, що так і є. Wix тут вважається ізраїльським Google».

Співбесіда в Wix складалася з 7-ми етапів і лише на останньому дизайнерка дізналася, що компанія купила DeviantArt. Ліна знала платформу ще з середини 2000-их як першу соціальну мережу: школяркою вона публікувала тут свої фотоколажі. «Зараз не можу повірити, що маю можливість, живучи в Києві, працювати над платформою з такою історією і 50-ма мільйонами користувачів по всьому світу», — ділиться.

Ліна прийшла в Wix на початку 2018-го як продуктова дизайнерка. Дуже швидко вона стала UX Team Lead дизайнерського відділу компанії, а місяць тому — UX Lead у DeviantArt. «Team Lead — це такий самий член команди. Просто він має спеціально виділений час та навички, щоб допомагати цій команді рухатися вперед», — каже скромно. Вона з любов’ю розповідає про DeviantArt і захопливо — про його редизайн.

«Коли ми показали маленькому відсотку користувачів нову версію, мали просто шквал обурення, — пригадує. — Нас до цього готували: коли повністю міняється портал вперше за 19 років, звісно, так буде. Написали пост про редизайн, а під ним отримали 7 тисяч негативних коментарів. Від написаного було аж страшно. Після аналізу зрозуміли, що ці 7 тисяч коментів залишили всього 400 людей, а з них лише 91 людина реально мала доступ до нової версії. Треба бути дуже емоційно стійким, щоб логічно це зрозуміти».

Wix — ізраїльська компанія з офісами, крім України, у Тель-Авіві та Лос-Анджелесі. Тому співробітникам доводиться часто літати у відрядження. Наприклад, у Тель-Авіві за останній рік Ліна була шість разів, а в Лос-Анджелесі — три.

«Американці, ізраїльтяни та українці дуже різні за менталітетом, але їх об’єднує mindset компанії. Наприклад, ізраїльтяни дуже шумні і веселі — двоє їх роблять шуму, як десять. Ми — інші, проте любимо цю їхню особливість і вчимось один від одного. В ізраїльтян, наприклад, — підприємницького духу а-ля «немає нічого страшного, пірнаємо з головою у проєкт, там розберемось». Вони ж від нас вчаться структурованості і порядку. Так відбувається обмін цінностями».

Не забути про відпочинок

Окрім двох позицій у Wix, Ліна займається власним сайд-проєктом, про який ще не готова розповідати, а також бере участь в організації Ukrainian IT Awards. Визнає, що це багато для однієї людини, але запевняє, що час на відпочинок знаходить.

«Я позитивно ставлюся до інвестування екстра часу у роботу в певні моменти. Але якось дуже сильно втратила work/life-баланс і перетворила життя винятково на work. Працювала по 12-16 годин на день. Це така штука, яку спочатку не помічаєш, і раптом маєш побічні ефекти на здоров’ї і ситуації в сім’ї. Врешті пережила це, зробила висновки і по-іншому влаштувала життя. Зараз для мене дуже важливо слідкувати за балансом».

Щоб зберігати гармонію, Ліна, зокрема, поміняла свій режим дня. Раніше була переконаною «совою» з робочим прайм-таймом о першій ночі, тепер лягає до 12-ої, а відповідно — раніше прокидається. Щоб звикнути, знадобилося кілька місяців, але зараз задоволена.

Ще один крок до якіснішого стилю життя для дизайнерки — подорожі. Вона літає за кордон до 20-ти разів на рік. Наприклад, у червні в Києві була всього тиждень: збіглися два відрядження і кілька днів відпустки.

«Подорожі найкраще мене розслабляють. Під час роботи бракує часу на спілкування, можу тижнями зникати. А в подорожах видихаю, знайомлюся з новими людьми, читаю. Раніше брала з собою ноутбук, тепер так не роблю. Цей час присвячую собі. При цьому дуже люблю повертатися в Київ».

Частина з цих 20-ти подорожей — це відрядження в Тель-Авів та Лос-Анджелес. Це часом збиває з пантелику підписників її сторінки в інстаграмі: складається враження, що в Києві дівчина не буває.

«Річ у тім, що в соцмережах роблю пости лише тоді, коли я десь у подорожах, бо тут — часу немає, — розповідає дизайнерка. — Зараз я веду свій інстаграм і дуже трепетно до нього ставлюся. Для мене це художня історія. Раніше дуже захоплювалася фотографією і фотоколажами. Маю доволі багато камер і діджитал, і плівкових, але не встигаю цим займатися повноцінно, тож мобільна фотографія стала моїм хобі зараз. Друзі жартують: «Якось все у тебе дуже педантично там». Це якраз творча оболонка, в якій я існую».

«Нам є куди рости»

На запитання про виїзд для постійної роботи за кордон Ліна не приховує, що такі думки мала: «Навіть якось дійшла до останнього етапу співбесіди, літала для цього в Амстердам. Але тоді з особистих причин не захотіла нічого міняти і круто вийшло: в іншому випадку зараз не працювала б у DeviantArt. Насправді, ще треба постаратися пошукати продукт, який я б так само любила, як DeviantArt. Їх на пальцях однієї руки можна порахувати: Airbnb, Salesforce (американська компанія, яка розробляє однойменну CRM-системи — Telegraf.Design) та Instagram.

Серед переваг сфери в Україні дизайнерка виділяє ком’юніті: «Ринок великий, а спільнота — щільна. Багато між собою знайомі, завжди знаєш, до кого можна звернутися із запитанням. Projector зіграв у цьому найважливішу роль. КАМА теж класні, але трохи про інше: діджитал, агентства, рекламу».

Водночас спільнота тільки розвивається і є сфери, над якими ще варто працювати:

«Якщо порівнювати нашу дизайнерську тусовку з ком’юніті в інших країнах — там легше з нетворкінгом. Колись була на конференції в Берліні з лекцією, і мене вразило, наскільки там просто люди заводять розмову. У нас теж спілкуються, але якщо знайомі або дуже цікава тема. А там просто за чашкою кави можуть завести розмову і виражають щиру зацікавленість тим, що ти робиш.

Мій колега нещодавно був на UX London і розповідав, що за рівнем організації, наприклад, Крупа значно вище за UX London, хоч це одна з головних конференцій у сфері. Водночас за рівнем взаємодії у ком’юніті — нам є куди рости. При цьому ми не в тупиковому стані. Все ще розвивається».

Щастя — знайти своє

На запитання, чи не хотіла стати графічною дизайнеркою, Ліна відповідає без вагань: «Стати нею мені б не дозволила технічна освіта, технічний mindset і любов до даних. Творчість для мене важлива, але при цьому як дизайнерка — я з аналітичним началом».

Після прохання розповісти про найбільший професійний успіх дизайнерка задумується, а потім відповідає не про конкретні проєкти, а про процеси:

«Маю можливість міняти свою роботу так, як мені хочеться. Коли тільки починала, не боялася казати, в якому напрямку цікаво працювати, та ініціювати процес. Ніколи не закисаю, одну частину роботи трансформую в іншу і так рухаюсь. Вважаю, що сам дизайнер має бути драйвером цих змін. Ніхто до тебе не прийде запитати: «А що тобі ще хотілося б робити?».

«Щодо проєктів, великою кількістю з них можна сміливо пишатись, однак це завжди результат командної праці. Вважаю їх спільним успіхом багатьох людей. Крім того, дуже щаслива, що мені не так багато років, але я вже знайшла своє. Це велика удача».

«Пишаюсь тим, як змінилася особистісно. Стала більш спокійною та виваженою. Наприклад, ми займаємось розробкою функціоналу пів року, але пріоритети міняються і піврічна робота іде в стіл. Раніше у мене це викликало б сильні емоції, а зараз розумію: ок, так потрібно бізнесу, а до цього проєкту ми ще повернемось, за цим прослідкую».

Ще однією професійною гордістю Ліна називає минулорічну перемогу в Ukrainian IT Award у категорії «Дизайн»: «Мене туди порекомендував HR, запитав: «Не хочеш?». Погодилася, але відреагувала спокійно. Коли ж зрозуміла, які достойні люди були номіновані і який процес відбувався, стало дуже приємно знати, що мене таким чином виділили, і мій шлях комусь цікавий».

Фото — Наталія Азаркіна.


Раніше Telegraf.Design публікував конспект лекції Ліни Кононенко: як проводити international research.

avatar
Лілія Шпотенко
Журналіст у Telegraf.Design
Колонка

У нас є ще дещо для вас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: