Мільйони наших співгромадян вимушені покинути понівечені українські міста та починати нове життя деінде. Чимало з тих, кому вдалося врятуватися від російських снарядів, пробують облаштуватися у тимчасовому житлі для переселенців. Зараз модульні містечка зводять у багатьох відносно безпечних регіонах України — як на Львівщині, Київщині, так і на Дніпропетровщині та навіть Запоріжжі.

Чи можуть підходи урбан-дизайну розв’язати проблеми, які виникають у вимушених переселенців? Що потрібно зробити, аби забезпечити українцям комфорт та гідні умови проживання в тимчасовому житлі? Telegraf.Design спробував знайти відповіді на ці запитання, і допомогли нам знавці урбаністичної науки.

Гіркий досвід

2014 року наша країна вперше зіткнулася з потребами внутрішньо переміщених осіб. Людям, які евакуювалися зі сходу України, довелося спочатку жити в надскладних умовах: вони заселяли покинуті хати, складські приміщення, території колишніх заводів та навіть околиці Чорнобильської зони відчуження.

Світлина: BBC Ukraine

Ось такий ангар у Києві став прихистком для двох сотень переселенців з Донбасу. За інформацією Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, у цьому місці бракувало простих предметів побуту: матраців, чистої постільної білизни, засобів гігієни, одягу. Через відсутність опалення перебувати там взимку було б неможливо. Про особистий простір чи комфортний побут годі було й говорити. Дехто не витримував такі умови та повертався додому в небезпечні регіони Луганщини та Донеччини.

Модульні міста стали з’являтися Україною на початку 2015 року завдяки фінансуванню від уряду Німеччини. Перший проєкт реалізували в Харкові: містечко містило 100 житлових модулів, три гуртожитки, пральні й адміністративний блок. Наступні поселення компактного проживання з’явилися на Запоріжжі та на Дніпропетровщині. Місцева влада обіцяла переселенцям, що невдовзі побудує гуртожитки на місці модульного житла, але чекати довелося роками.

Модульне містечко в Харкові. Світлина: Суспільне

Невдовзі модульні (або транзитні) міста в Україні стали прихистком для тисячі людей. Вартість проживання в такому будинку становила понад 300 грн на місяць. Заселяли туди передусім багатодітні родини та людей з інвалідністю. Житло було обладнане меблями, інтернетом, санвузлами, також був дитячий куток. Проте багатьом мешканцям доводилося ділити з сусідами кухню та вбиральню.

Світлина: сайт омбудсмена України

Модульне містечко Харкова торік визнали непридатним для життя. Світлина: Суспільне

Валерія Лазаренко

Аналітикиня Cedos, дослідниця Ляйбніц-Інституту просторових соціальних досліджень

Модульні будиночки – це швидкий варіант забезпечити тимчасовим житлом відносно велику кількість людей. Якщо говорити про тих, кому ніде жити, бо їх місто зрівняли з землею, то модульний будинок є кращим варіантом, ніж життя у наметі чи на підлозі шкільного спортзалу протягом трьох місяців. Технологія транзитного житла вже відпрацьована у світі для допомоги тим, хто втратив домівку внаслідок стихійного лиха.

Але є й інший бік: скільки триватиме ця «тимчасовість»? Модульні будиночки розраховані зазвичай лише на кілька місяців проживання, натомість відновлення зруйнованого житла чи будівництво нового потребує багато часу. Внаслідок цього «тимчасовість» може затягнутися. Так сталося з модульними містечками у Харкові та Павлограді — деякі сім’ї жили у непристосованих для тривалого перебування приміщеннях по чотири і п’ять років. Тому варто заздалегідь забезпечити принаймні базові умови комфорту – розділені простори для батьків і дітей, місця для ігор, соціальних взаємодій та спільного дозвілля.

Альтернативний варіант – це переобладнання наявного житла на потреби переселенців. Це можуть бути, наприклад, гуртожитки, які не працюють. Таким чином відкривається можливість інвестувати кошти саме в забезпечення комфортних умов проживання, а не будівництво чогось геть нового. Таких позитивних прикладів є вже чимало. Гуртожитки зазвичай краще інтегровані у міський простір, довкола них уже є інфраструктура, вони не відокремлені від решти міста «колючим дротом».

Балансувати між доцільністю та естетикою

Понад 10 млн українців покинули свої домівки, а понад 800 тисяч — зовсім втратили житло. Допомагати переселенцям взялися не лише наші міжнародні партнери, а й українські урбаністи, різноманітні ініціативні та волонтерські групи. Для потреб переселенців були переоблаштовані готелі, пансіонати та хостели.

В соцмережах можна натрапити на дискусії навколо доцільності будівництва модульного житла. Хтось вважає, що створення транзитних містечок є вимушеним, але правильним заходом, інші ж стверджують, що людина завжди почуватиметься некомфортно в таких умовах. Дехто навіть зневажливо називає модульні будинки «голубниками», «будками» та «коробками». Нерідко й самі переселенці нарікають на труднощі, з якими доводиться стикатися у тимчасовому житлі.

Однак вимушений характер такого житла не означає, що воно обов’язково буде позбавлене естетики, гідності та звичного побутового комфорту. Наприклад, ось так виглядає житло для сирійських біженців у німецькому місті Вінненден; леґоподібна забудова створює відчуття вільного простору:

Світлини: Zooey Braun

Архітектором цього модульного містечка є Вернер Зобек. Особливість його проєкту полягає у використанні екоматеріалів, зокрема деревини, яка має енергозберігальні властивості. За задумом, ці споруди можна буде потім переробити у щось інше без шкоди для довкілля, а в теперішньому вигляді це універсальне соціальне житло.

Побудова людиноорієнтованого тимчасового прихистку — непросте завдання, адже результат роботи має стати для мешканців справжньою оселею. Архітектори теж по-різному ставляться до концепції модульних містечок: хтось, як Вернер Зобек, вважає, що її можна реалізувати правильно, інші ж стверджують, що ідея є провальною у стратегічному вимірі.

Один із провідних забудовників Ірландії Майкл О’Флінн розкритикував плани свого уряду прихистити дві тисячі українців у модульних містечках. Він стверджує, що доцільніше концентруватися на рішеннях, які забезпечать людей постійним житлом: «Якщо ми збираємося витратити велику кількість грошей платників податків, давайте будувати високоякісне житло для всіх, хто цього потребує. Ми не маємо розміщувати людей в низькопробних модульних будинках за високими цінами впродовж місяців, якщо не років. Це погано як для біженців, так і для платників податків».

О’Флінн запропонував від себе pro bono проєкт, який мав на меті переобладнання старих лікарень у житло для українських біженців. Проте влада Ірландії все ж взялася за зведення 500 модульних будівель. Представники уряду відмовилися від допомоги приватного будівельного сектору та запевнили, що модульне житло в Ірландії не буде «сирим та холодним».

Зауваження О’Флінна змушують замислитися про якість ухвалених рішень у довгостроковій перспективі. Якщо навіть у економічно розвиненій країні Європейського Союзу виникла дискусія щодо фінансування будівництва тимчасового житла, то нам і поготів слід з’ясувати: як доцільніше розпорядитися грошима, щоби мати найбільшу користь для переселенців.

Українські кейси

За теперішніх умов наша держава має терміново забезпечити сотні тисяч людей прихистком, тому принаймні якусь кількість модульних містечок доведеться побудувати. Ті проєкти, які існують зараз в Україні, є дуже різними за ступенем амбітності. Розглянемо деякі з них.

Київщина

Ще на початку квітня США передали Україні 18 будинків для тимчасового поселення 120 людей. Спочатку ці модульні домівки прибули до Закарпаття, а потім їх перенаправили до Гостомеля, Ірпеня та Бучі. По суті, це контейнери, які є найпростішим різновидом модульного житла. Їх легко транспортувати, а монтаж можна здійснити за лічені хвилини. Побут людини у такій конструкції буде обмежений.

Світлина: сайт Закарпатської обласної військової адміністрації

Буча

Український архітектор Слава Балбек запустив пілотне будівництво доступного модульного житла — проєкт отримав назву RE: Ukraine. Передбачається активне використання екологічних матеріалів, і що цікаво, житло буде двоповерховим, що є радше рідкістю в контексті модульного будівництва.

Перші такі будинки з’являться в Бучі через 3-4 місяці, і вже впродовж року там має проживати 15 родин. За словами Балбека, у розробці цього проєкту він керується гаслом «гідність за будь-яких умов». Схоже, ініціатива здобула певне схвалення від Офісу Президента, тому в разі успіху пілотної забудови проєкт може масштабуватися на інші регіони України.

«Це моя позиція, моя архітектурна місія — доводити важливість комфорту тимчасового проживання», — каже Балбек і зауважує, що погано ставиться до заселення людей у контейнери. Крім цього, архітектор стверджує, що доцільно зводити модульне житло безпосередньо біля зруйнованих міст, бо люди хочуть бути поряд зі своїми домівками.

Світлини: Balbek Büro

У межах іншої ініціативи в Бучі вже змонтували просте індивідуальне модульне житло для кількох мешканців міста, які залишилися без оселі внаслідок російської окупації. Так виглядає процес установки:

Світлина: сайт Бучанської міської ради

Ірпінь

«Залізне містечко» в Ірпені заснувала Укрзалізниця — з 15 червня люди, які втратили житло під час війни, зможуть поселитися в переобладнаних для проживання вагонах поїздів. Містечко розмістили на території парку, аби тимчасові переселенці мали змогу користуватися альтанками, мангалами, тенісним столом та іншими елементами благоустрою.

Світлини: Укрзалізниця

Львівщина

На Львівщині функціонує декілька модульних містечок. Найбільш амбітне з них будується завдяки волонтерській ініціативі LeoStates, яка збирає кошти на зведення тимчасового житла на ділянках у Жовкві та Миколаєві (Львівська область). Вже побудовано кілька десятків будинків, в яких оселилися переважно переселенці з Донбасу. Містечко з розрахунком на 500-1000 осіб розробляють за проєктом ООН.

Світлина: Leo States

Наразі ті переселенці, що опинилися у Львівській області, мають змогу влаштуватися й у житлових контейнерах, які встановили ще в перші місяці війни. Таке модульне містечко з’явилося 20 квітня в одному з центральних районів Львова. Виглядає воно дещо гнітюче: високий паркан і «часткові» побутові зручності навряд чи сприятимуть тривалому перебуванню в таких умовах. Журналістка «Української правди» описала свої враження від побаченого терміном «сегрегація».

Світлина: Українська правда

Запоріжжя

На Запоріжжі побудують 40 модульних будинків. Наразі переселенці проживають у комунальних квартирах, які громада області планувала використати для інших потреби. Орієнтовний дедлайн спорудження модульного житла у селі Зеленопілля на Запоріжжі — серпень-вересень цього року. Підтримку в реалізації проєкту здійснює програма європейської співпраці U-Lead.

Стратегічне бачення

Очевидно, що при терміновому будівництві модульного житла перевага віддається швидкості та кількості. Коли інші країни безкоштовно передають нам житлові контейнери, ми не можемо відмовитися від такої допомоги. Водночас окремі представники українського архітектурного руху вже розробляють власні концепції того, як може виглядати більш якісне та людиноорієнтоване транзитне житло.

Світлини: KYB Architects

Своє амбітне бачення презентувало творче об’єднання KYB Architects. У кожній оселі вони планують розмістити повний набор зручностей: санвузол, душ, простір для відпочинку тощо. Команда KYB Architects вважає, що після того, як зникне потреба в модульних будинках, ці споруди можна буде переобладнати в офісні приміщення чи креативні простори. Проєкт дуже оптимістичний, проте є сумніви, чи знайдуться кошти на реалізацію задуму саме в такому привабливому вигляді.

Цікавою є також концепція тимчасового житла під назвою «Паляниця Дім». Ідея — створити сферичні екологічні оселі, які будуть розташовані на ділянках із красивими краєвидами переважно на заході України. Це має прискорити реабілітацію людей, постраждалих від війни, та в теорії позбавить від необхідності подальшого демонтажу цих споруд.

Світлини: Паляниця Дім

Валерія Лазаренко

Аналітикиня Cedos, дослідниця Ляйбніц-Інституту просторових соціальних досліджень

Житло – це право, а не привілей. Люди, які втратили домівку, потребують не просто даху над головою, а й можливостей працювати, давати освіту своїм дітям, спілкуватися з іншими та бути частиною великої спільноти. Вибираючи місце для розміщення модульного містечка, місцевій владі було б добре оцінити, наскільки зручно буде майбутнім мешканцям добиратися до місць роботи, водити дітей до дитячих садочків чи шкіл. Було б непогано мати заклади початкової освіти на території модульних містечок. Це суттєво зекономить час людей та дасть дорослим мешканцям більше можливостей для роботи.

Великим ризиком будівництва відокремленого модульного житла для переселенців є ґеттоїзація. Коли люди ізольовані фізичними парканами, є небезпека, що їх усунуть з міської спільноти. Це призведе до відчуття пригніченості, замикання на власних проблемах та протиставлення себе іншим. Важливо, аби і діти-переселенці почували себе активними членами спільноти.

Наступний важливий аспект – це облаштування публічних просторів. Необхідно мати місця, де люди зможуть проводити дозвілля, збиратися сім’ями та групами, зокрема для спільного приготування їжі, перегляду фільмів, занять фізичною активністю. Такі простори теж мають бути диверсифікованими, щоби підлітки могли соціалізуватись окремо від дорослих, а дівчата – окремо від хлопців. Більше просторів, більше варіантів взаємодії і дозвілля — все це допоможе зберегти низький рівень соціального напруження.

Благоустрій

Жваві та приємні публічні простори неможливо переоцінити, адже вони сприяють утворенню здорового середовища, всередині якого люди матимуть змогу гармонійно взаємодіяти одне з одним. І навпаки — непродумані публічні простори або повна їх відсутність призведуть до відчуття тривоги та недовіри, що атомізує спільноту переселенців.

Юрій Грановський

UX-дизайнер, співзасновник у «Агенти змін»

Публічний простір обов’язково має бути — це запорука включення переселенців у повсякдення міста. Для них це також соціальний ліфт — спосіб, так би мовити, «пустити коріння». Нові зв’язки дають людині нові можливості. Важливо, щоби публічний простір у модульних поселеннях не був автономним, тому що це законсервує людей в одному районі. Також це недоцільно з економічної точки зору.

Проєктуючи публічний простір, треба зважати на інтеграцію цього простору у тканину міста. Якщо, скажімо, в решті району немає спортивних майданчиків, але є дитячі садочки, треба збудувати в модульному містечку саме спортивний майданчик. Тоді в новий район будуть заходити містяни, і самі переселенці будуть вимушені періодично покидати свої помешкання по справах. Це соціальна і просторова інтеграція.

Ба більше, на мою думку, всі предмети, які можна розташувати на подвір’ї, а не всередині оселі, мають бути винесені назовні. Це має економічний сенс, адже таким чином на якусь одну річ, скажімо, шведську стінку, може бути одразу кілька користувачів, зокрема, з сусідніх районів.

Європейський підхід

Вимушені переселенці з України, які опинилися в ЄС, насправді нечасто опиняються в модульних поселеннях. Місцева влада воліє селити біженців у колишніх адміністративних приміщеннях, каплицях, деякі родини навіть потрапили до середньовічного замку в Ірландії.

Світлина: Reuters

Річ у тім, що місцеві органи влади усвідомлюють ризики, які виникають при утворенні ізольованих спільнот. Той, хто мешкає у переобладнаному міському приміщенні, перебуває у постійному контакті з місцевими жителями. Така людина більш охоче вивчає звичаї та мову, словом, має більше мотивації швидко адаптуватися до нового середовища.

В Україні теж є такі кейси, зокрема, у Львові для вимушених переселенців функціонує безкоштовний простір Urban Camp; в Івано-Франківську колишній гуртожиток став частиною волонтерського проєкту КО-ХАТИ; на Закарпатті в будівлі колишнього готелю відкрили Хуст-Хостел, обставити його зсередини допомогла команда «Перемеблі».

Наразі ми не можемо собі дозволити вибрати лише один найпривабливіший варіант забезпечення переселенців житлом. Доведеться виокремлювати найкращі практики з обох підходів — і переобладнувати наявні приміщення, і створювати за потреби модульні містечка.

Юрій Грановський

UX-дизайнер, співзасновник у «Агенти змін»

Завжди треба зважати на обмеження в бюджеті, бо щодешевше житло — то більше людей вдасться поселити. Однак це зовсім не означає, що буде низька якість матеріалів. Є хитріші підходи, наприклад, обставляти оселі мультифункціональними речами. Замість умовного стелажа з Епіцентру можна придбати стелаж, який змінює своє призначення — перетворюється на робочий стіл або гардероб. Функцій на кожну витрачену гривню стає більше, завдяки чому можна використати дорожчі матеріали. Такі «хитрі» рішення ми розробляємо разом з командою «Перемеблі».

Чилійський архітектор Алехандро Аравена придумав цікаву ідею — давати людям лише половину необхідного. Ідея виникла під час розробки соціального житла з обмеженим бюджетом. Команда архітекторів довго міркувала, як створити райони, які не спіткає швидкий занепад через ґеттоїзацію. Зрештою, знайшли неординарне рішення — облаштовувати будинки наполовину. Мовляв, люди згодом самі обладнають оселю своїм власним устаткуванням і за власним смаком, завдяки чому відчуватимуть сильніший зв’язок зі своєю домівкою. Це дало Аравені можливість послуговуватися більш якісними матеріалами, ніж ті, які зазвичай використовують для побудови соціального житла.

Крім того, Аравена вважав, що до роботи над такими будинками потрібно залучати найкращих архітекторів, і держава помиляється, коли винаймає дешевих спеціалістів, заощаджуючи на контрактах. Більш професійний архітектор розробить рішення, які можна буде впевнено масштабувати на всю країну, інакше є ризик мультиплікувати помилку, яка виникла через брак кваліфікації.

Є ще така штука, яка називається «синдром біженця». Його відчувають ті, хто втрачає своє коріння. Коли сто сімей заселяють в однакові модульні будинки, скажімо, десь у Львові, це створить атмосферу «общаги» чи «тюрми». Людина не сприймає житло як справді своє, тим паче, якщо вона отримала готове помешкання без урахування індивідуальних потреб. Тут слід застосувати процесне рішення — давати переселенцям нагоду активно формувати власний побут, залучати їх у процес конструювання своїх помешкань.

Pros and cons

Як і будь-який концепт, модульне житло має свої переваги та недоліки.

Плюси:

• висока швидкість спорудження;
• відносна дешевизна;
• можливість прихистити відносно велику кількість людей;
• доступність для тих, хто не має власної оселі;
• відпрацьованість технології завдяки її широкому застосуванню у світі.

Мінуси:

• необхідність створення нової інфраструктури, зокрема опалення та каналізації;
• «тимчасовість», яка може тривати роками;
• тісний житловий простір;
• потреба у додаткових витратах на демонтаж;
• ізольованість мешканців модулів від решти соціуму.

Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.