Тюнде Фолленбрук живе в Амстердамі та працює продюсеркою виробничої компанії Studio Pupil і кураторкою фестивалів. Вона належить до правління European Animation Awards та свого часу дописувала в американський журнал про анімацію Cartoon Brew. Тюнде каже, що з угорської її ім’я означає «дівчина з казки» – ідеально для аніматорки. Telegraf.Design поговорив із продюсеркою під час Міжнародного фестивалю актуальної анімації та медіамистецтва Linoleum, де Тюнде була членкинею журі Міжнародного Конкурсу.
– Як ви прийшли до анімації?
Уперше я мала декілька занять із анімації, коли мені було 11, але я кинула цю справу після трьох занять – це вимагало терпіння й посидючості, а в мене не було ні одного, ні іншого. У підлітковому віці я малювала комікси, але тоді в жодному університеті не викладали курс із мальописів.
Так я вирішила дати анімації другий шанс і стати аніматоркою. Проте, мені все ж не вистачило терпіння, тому я стала продюсеркою анімації. Анімація завжди була на першому місці для мене, але я також вивчала психологію та філософію. Зараз всі ці три науки згодилися мені в роботі.
– А якою була ваша перша анімаційна робота чи так і не склалося зробити свою?
На другому курсі я закінчила свою короткометражку, її показували на декількох фестивалях. Вона розповідає про маленьку дівчинку, що намагається грати на скрипці, але виходить у неї жахливо. Згодом вона усвідомлює, що бути жахливою в чомусь – це нормально. Я анімувала фільм, але також грала там на скрипці, фортепіано та озвучувала котів, які співають.
Тому так, я закінчила декілька власних робіт, проте після навчання я вирішила зосередитися на організації. Тепер я допомагаю режисерам розповідати їхні історії, а не мої власні.
Свого часу я дописувала для американського журналу про анімацію Cartoon Brew. І мені завжди здавалося, що в тексту та анімації багато спільного – кожним матеріалом я розповідала історію, робила дослідження, слідкувала за читабельністю. Мені подобається думати та говорити про анімацію, тому я почала писати про неї. Хотілося брати інтерв’ю в людей, якими я захоплювалася, та говорити з ними про анімацію. Проте це вимагало багато часу, тому мені довелося зупинитися, щоби приділити всю увагу продюсуванню. Мені не подобається робити щось на пів сили.
– А чи малюєте досі комікси?
Так, це весело. Я знову почала їх робити, коли ми поїхали з Анастасією (Верлінською, програмною директоркою фестивалю Linoleum – ред.) на фестиваль Anima в Бельгії. Також я багато малювала, коли застрягла в Ірландії з другом із Cartoon Saloon. Усі ці серії я викладаю у своєму інстаграмі.
– Схоже на знімкування, тільки більш особистісне.
Так. У звичайних фільмах видно обличчя людей, а в анімації та малюнках – їхні думки та почуття. Саме це я найбільше люблю в анімації.
– Які сьогоднішні тренди в європейській анімації найцікавіші для вас?
Зараз з’являється дедалі більше анімації для дорослих.
Мені подобається, що зараз з’являється дедалі більше анімації для дорослих, – як дорослій, яка дивиться анімацію. Є так багато цікавих історій, які можна розповісти дорослим. Ми любимо робити анімацію для дітей, але це не єдиний спектр.
– Одна з останніх робіт вашої студії про дівчину, яка знаходить у книгарні кінкі-книжку.
Так, цей короткий метр показували в кінотеатрах перед «Дитиною Бріджит Джонс» – так його побачили пів мільйона людей. Але згодом додалося ще два мільйони людей онлайн. Класно було бачити всі реакції на нього – після перегляду люди пропонували своїм партнерам спробувати щось подібне.
Ми робимо анімацію, тому що ми хочемо змінити певні речі: у суспільстві та в особистостях. Анімація може зробити це, оскільки розповідає історії, що відбуваються у вашій голові.
Думаю, що незалежна анімація сильно вплинула на зміни, – останніми роками багато роликів можна переглянути на ютубі. Тому анімація може досягнути справді широкої аудиторії. Один із фільмів, які я продюсувала, побачили 14 мільйонів. Фільми з багатим контентом, які не могли знайти свого глядача через «надмірну авторськість» тепер можуть залишатися авторськими, проте їх побачать люди.
Я не так зацікавлена в різноманітних техніках анімації, як у тому, що вона доносить до глядачів. Зараз спектр тем надзвичайно широкий, і анімацію робити значно легше – в ній можна побачити будь-який куточок світу. Зокрема, й в Україні зараз величезний сплеск незалежної анімації за останні роки.
– А які найцікавіші імена в європейській анімації зараз?
Мені подобаються роботи ірландської анімаційної студії Cartoon Saloon, вони створюють повнометражні роботи для сімейного перегляду. Люди звикли до піксарівської сімейної анімації, але вона набагато різноманітніша.
Одна з моїх улюблених аніматорок – польська режисерка Рената Гашіоровська.
Один із останніх анімаційних фільмів Ренати Гашіоровської
А також нідерландська аніматорка Аїша Маду.
Один із останніх анімаційних фільмів Аїші Маду
Також я бачу багато крутих українських робіт. Цього року я була в журі фестивалю Linoleum. Я дала спецвідзнаку Стасу Сантімову за роботу «Сурогат» – мене вразила майстерність виконання роботи.
Українська анімація взагалі має свіжий погляд. За останні три-чотири роки я побачила декілька авторів і авторок, у яких є майбутнє.
Ганна Рибак, яка презентувала роботу Elohim – Metamorphine.
Микита Лиськов цього року був у журі, а нещодавно показував «Кохання».
Оксана Курмаз, яка робила анімацію для відео Anna Rayner – Darkest Of Blue
Мені шалено сподобався Linoleum, минулого року я презентувала там Програму чорного голландського гумору. В Європі не так багато фестивалів, які роблять щось не тільки для індустрії, але і для молодшого покоління, а Linoleum залучає молодих волонтерів. Я була так вражена фестивалем, що навіть зробила комікс про нього.
– Чи ви рахували, скільки анімаційних фільмів дивитеся на рік?
Зараз ні, але коли я курувала програму на Амстердамському анімаційному фестивалі KLIK, дивилася понад тисячу анімаційних короткометражок на рік. Щоліта я проводила чотири-п’ять вечорів на тиждень за переглядом анімації. Здебільшого я встигала глянути 30 фільмів за вечір – звісно, якби це був повний метр, я би дивилася один-два за вечір. І знаєте, з цих 30 міг бути тільки один хороший.
– Які переваги та недоліки в роботі аніматора?
Не знаю, як в Україні, але в Нідерландах та в багатьох інших європейських країнах – це нестабільна сфера. Багато людей в анімації працюють на фрілансі; з цим потрібно змиритися. Ця робота не здається фізичною, проте в багатьох людей проблеми з їхніми плечима або затерпають кисті рук.
Також є ментальний бік – непевність у роботі може впливати на психологічний стан людей. Особливо, якщо це керівна або продюсерська посада – важкувато слідкувати за своїм ментальним здоров’ям. Тебе переповнюють амбіції – інакше тобі нічого робити в цій індустрії – але це так багато важкої роботи за малі гроші.
99,9 % людей у анімації – фантастичні.
Із позитивних моментів – 99,9 % людей у анімації – фантастичні. Вони чарівні, зовсім незарозумілі і просто хочуть робити щось класне разом. Також анімація – це мій улюблений медіум, тому мені подобається безупинно думати про неї. Анімацію робити непросто, тому творці, яким удається робити все виробництво: дизайн, сторітелінг тощо – шаленці.
У цій індустрії всім варто пишатися собою.
Нам пощастило мати в Європі фестивальну культуру, тому що це вибудовує спільноту, а це важливо для такої самотньої роботи. Тим паче зараз, коли всі працюють вдома. Фестивалі важливі й у національному контексті, тому що вони спонукають індустрію пишатися собою: з усіма шоу, подіями та публічними виступами. А в цій індустрії всім варто пишатися собою.
– Чи змінить щось COVID-19 для індустрії анімації?
Є два способи дивиться на цю ситуацію. З одного боку, режисери та продюсери кажуть, що анімацію можна створювати, попри кризу, тому її з’являтиметься дедалі більше. З іншого – говорять, що мережа не даватиме грошей, а продакшени не знають, як виживати. Не знаю, що буде з економічного погляду.
Індустрія стала більш особистісною. Я спілкувалася з нетфліксом зі своєї вітальні, а співрозмовник сидів у своєму саду – це більш людяний підхід. Усі не тільки бачать одне одного в «природному середовищі», а й також заглиблюються в психологічну саморефлексію. Люди краще розуміють одне одного.
– Останні 10 років ходять чутки, що покоління Z не може сприймати короткі історії – кліпове мислення й оце все. Чи впливає це на анімацію?
Звісно, навіть мені важко наважитися подивитися двогодинний фільм. Анімація може розповісти історію ефективніше та швидше, оскільки візуальне мистецтво пряміше висловлюється, проте вона також може зберігати хронологію в наративі.
Анімація скрізь.
Подивіться на GIFи, зараз їх постійно скрізь використовують, але такого не було навіть п’ять років тому. Анімація скрізь. От навіть у скайпі: якщо я натисну на кнопку, вона зміниться.
Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.