Вебтара — це людина-суперкомп’ютер у тілі тварини. Вона щосекундно поглинає терабайти інформації, не має рота і любить готувати борщ. Її створили арткураторка Аліса Якубович та дизайнерка Сніжана Чернецька для онлайн-виставки на запрошення нью-йоркської онлайн-галереї De:formal. Telegraf.Design поспілкувався з авторками про те, як вони задумували Вебтару, створювали і що вона означає.
Читайте також: Ugly-дизайн та естетика візуального трешу: що робить Сніжана Чернецька
Аліса Якубович, арткураторка:
Як почався проєкт
Галерея De:formal запросила мене як куратора дослідити тему розвитку людської психології під час ізоляції. Ця онлайн платформа існує тільки онлайн з 2016 року і спеціалізується саме на діджитал-мистецтві.
Мені давно хотілося запустити двигун співпраці Україна-США. Я сама з Києва, зараз живу в Лос-Анджелесі і подумала, чому б не підтягувати українських художників у міжнародні проєкти. Так я звернулася до Сніжани. Все почалося з «follow» в інстаграмі. Далі я поділилася ідеєю — Сніжана погодилася.
Ми почали шукати тему для спільної роботи. Серед безлічі варіантів — популяція бджіл, розлучення у Китаї та інших — зупинилися на ідеї людини майбутнього — transhuman. Під час карантину я занурилася у самоосвіту. Почала вчити мову жестів, наприклад. І наче зі сторони слідкувати за прогресом. Тож стало цікаво пофантазувати, якою буде людина, коли досягне IQ 700, наприклад. Сніжана додала: «А що як у людей буде шкіра тварин?».
Ми вирішили поєднали ці дві ідеї і почали розробку профайлу Вебтари.
Про що проєкт
Вебтара — це частково людина, тварина і суперкомп’ютер. Трансформація відбулась під час двох років ізоляції і споживання нереальної кількості інформації. Вебтара досліджувала вебвузли і якось забула підтвердити, що вона не робот («confirm you are not robot»).
Ім’я Вебтара походить від кентаврів — у давньогрецькій міфології — дикі смертні істоти з головою і торсом людини та тілом коня. Вебтара — web+taur — система доступу до пов’язаних між собою документів + ταύρος — тавр (бик).
Кентаври з’явились як плід уяви у non-riding культурі, коли люди вперше зіткнулися з вершниками північних кочових племен (скіфів, таврів) та ідентифікували їх як богів — напівлюдей-напівконей. Це нагадує сучасність. Зараз, в епоху метамодернізму, художників, що створюють паралельні реальності в Unity або Unreal Engine, часто сприймають за надлюдей. Все через те, що не можуть пояснити, як вони це роблять.
Найважливіші два питання, які ми досліджуємо: в кого ми перетворюємося і чи готові ми до таких змін. Вебтара дуже розумна і не припиняє вчитися, але через це вона самотня, живе ізольовано і навіть не має з ким обговорити свої ідеї. Тож навіщо вона в це перетворювалася? Питання в тому, чи дійсно ми хочемо бути настільки технологічними, прогресивними і чи готові до цього, адже знання ізолює.
Наш проєкт продовжує тему постгуманізму, актуальну ще з 2000-их. Вже тоді людство почало замислюватися про те, що буде після людини: що залишиться позаду, а що піде з нами в майбутнє. Про це ми й намагаємося пофантазувати.
Як створювався проєкт
Вебтара, як і будь-який проєкт спекулятивного дизайну, може виглядати абсурдно на перший погляд, але насправді ця фантазія логічна і продумана до найдрібніших деталей. Проєкт поєднує відео-арт, саунд-дизайн і текстовий матеріал.
Ми вирішили, що Вебтара буде висловлювати свої емоції через музичні композиції. Насправді це стандартна історія вже сьогодні — люди частіше скидають одне одному треки, ніж кажуть, як себе почувають. Голос Вебтарі дав саунд-дизайнер з Лос-Анджелеса Філіп Мейєр. Для кожного з 20-ти відео він написав авторські треки. Він колекціонує звуки вулиці, досліджує, як звучить швидке місто. У треках намішано багато культур.
Крім того, я захотіла дати Вебтарі власну думку. Усім цікаво почитати, про що думає людина майбутнього, як мислить, які має хоббі, чому вирішила стати комп’ютеризованою. Для цього добре підходила форма інтерв’ю. Усі онлайн-виставки зараз однакові: це артоб’єкти на вебсайті. Форма інтерв’ю робить проєкт оригінальнішим.
Спочатку я сама накидала запитань, а потім зрозуміла, що мені потрібна людина, яка б могла подивитися на це безумство збоку. Я запросила свого друга-письменника Phillip Soulliere, з яким ми разом створили кінцевий текст інтерв’ю.
Аліса інтерв’ює Вебтару через платформу awr-bit – такий собі Zoom майбутнього. Ми хотіли не просто створити робота, а живу персону. Тому гумор – маст. Наприклад, Вебтара любить готувати борщ. Борщ – це мій особистий біль, бо готувати його завжди дуже довго. Вперше це зайняло в мене 5 годин. Тоді подумала: якби я була людиною майбутнього, готувала б борщ за 0,25 сек. З цього і з’явилося хобі нашої людини-гібрида.
Паралельно Сніжана створювала візуальний образ Вебтари. З моменту нашого першого зідзвону до реалізації пройшло 30 днів. Це дуже швидко. Ми ніби на ракеті летіли, бо були захоплені ідеєю, хотіли встигнути до завершення карантину, поки вся увага людей прикута до онлайну.
З цікавих візуальних елементів – образ Аліси. Вона має мітки на щоках, які означають, що вона людина. Подібні позначки ставлять дітям одного з племен Кенії – Масаї. Сюди ми заклали, що в майбутньому такі мітки дозволять розрізняти, де людина, а де постг’юман.
Ми також заклали функцію Control+F: Вебтара може прокручувати свої дії хоча б на 5 кроків вперед, щоб подивитися, яким буде майбутнє. А потім відкрутити назад і змінити його.
Сніжана Чернецька, дизайнерка:
Завершений образ Вебтари можна побачити на першій сторінці сайту. У неї шкіра тварини, сонячні окуляри і надута бульбашка замість рота. Окуляри — тому що Вебтара багато часу провела в ізоляції і стала дуже чутливою до світла. А бульбашка — бо вона не споживає їжу, а тільки інформацію, тому не має рота.
Зараз у Вебтари низ коня, але ми думаємо, що вона буде змінювати свою форму. На першій сторінці також є відео з рентгеном її тіла. Тут можна побачити, що вона повністю створена з інформації.
Навколо Вебтари є аура — її енергія. Я хотіла, щоб енергія була не всередині, а зовні, тому що вона може відокремлювати її і контролювати нею.
Усі відео на сторінці мають повільний темп для контрасту зі швидкістю, з якою Вебтара споживає інформацію: вона здійснює сотні мільйонів пошукових запитів у Google щосекунди. Так само весь віжуал я створювала на тлі природи — для контрасту з тим, що під час карантинної ізоляції більшість часу ми проводимо у квартирах.
Сам дизайн я створила за півтора тижня і використала для проєкту три програми: Cinema4D, Fotoshop і AdobeAftereffect.
Як далі розвиватиметься проєкт?
Аліса Якубович: Проєкт увійшов до колекції SP Amm — французького музею, присвяченого діджитал-арту. Там зберігається багато робіт художників, які займаються діджитал-артом з 90-их.
Зараз ми продовжуємо досліджувати Вебтару. Оскільки вона щосекунди поглинає інформацію, то й змінюється дуже швидко. Виходить, що вона в постійному прогресі. Ми це розуміємо і плануємо давати проєкту інші життя: наприклад, новий образ, свіже інтерв’ю чи навіть формат б’ютіблогу.
Команда проєкту:
Idea/Concept: Alice Yakubovych + Snizhana Chernetska
Curator/Cultural Producer: Alice Yakubovych
Visual Artist: Snizhana Chernetska
Writer: Phillip Soulliere
Sound Design: Philip Meyer
Web Design: Wednesday C. Kim
Host: De:formal
Усі зображення: скріншоти проєкту Webtaura.
Раніше Telegraf.Design розповідав про те, як команда Ffface працює з AR: «Зараз доповнена реальність — це спосіб для самовираження».