4 липня Укрпошта оголосила конкурс на найкраще оформлення поштових скриньок. Вони будуть прикрашати вхід до Головпоштамту столиці і стануть «артоб’єктами», за задумом організаторів. Переможець має за власні кошти оформити скриньки вогнетривкими фарбами та лаком, а виключні права передати Укрпошті.

Деякі ілюстратори та дизайнери обурилися такою пропозицією. Під дописом з оголошенням конкурсу вони запрошують Укрпошту зробити ремонт у власній квартирі і радять оплатити роботу професіоналам. Telegraf.Design спробував розібратися в ситуації, а на її прикладі — з конкурсами загалом: що з ними не так, чи можуть вони бути доречними і за яких умов.

Читайте також: «Клієнти думають, що роблять тобі послугу, коли замовляють ілюстрацію»

Зображення: Андрій Науменко

Найбільше обурення у професійній спільноті спричинила саме пропозиція попрацювати безкоштовно. Це сприйняли як неповагу до роботи професіонала і нерозуміння цінності його праці. До того ж за право «поволонтерити» пропонують спочатку позмагатися: конкурсні роботи оцінюватиме журі за 10-бальною шкалою.

«З точки зору профі будь-яка неоплачувана робота це благодійність, — каже дизайнер та співзасновник «Видавництва» Ілля Стронґовський. — Якщо профі того хоче, він може зробити щось безкоштовно, але чого би він мав стояти в черзі охочих на то? Це ганебна ситуація перебирання харчами, не маючи на то жодних підстав».

До того ж нерозуміння викликає така пропозиція від комерційної організації, яка напевне має достатньо коштів, щоб оплатити час і зусилля професіонала. «Будь-які конкурси від комерційних організацій, результат яких працює на їхній прибуток, — зло. Єдина причина, чому така компанія замість прямого найму висококваліфікованого працівника оголошує конкурс, — вона не хоче платити. Гроші є, а платити не хочеться. Це ганьба», — додає Стронґовський.

Ілюстраторка та співзасновниця професійної спільноти «Ілюстрактор» Ольга Протасова виділяє у цьому контексті три пункти, які, на її думку, має розуміти кожен початківець в індустрії:

1. Створення роботи за брифом і в рамках дедлайну клієнта має бути оплачено. (Не плутати з власними проєктами, які ми робимо зі своєї ініціативи. Це зовсім інше).
2. Використання роботи клієнтом має бути оплачено, причому в залежності від того, наскільки широко використовується робота.
3. Ілюстратор/дизайнер несе повну відповідальність за своє просування. Мало того, «бути відомим» — це насправді частина сервісу, який ми надаємо як професіонали. Бути видимими для замовників — це наша робота. Ніхто не має робити цю роботу за нас і пропозиції посприяти просуванню — скоріш за все, спекуляція.

Останній пункт — це ще одна причина обурення в спільноті. Організатори конкурсу, схоже, намагаються спекулювати на звичайному прагненні визнання чи марнославстві. «Не впусти свій зоряний час», — звертаються вони до професійних ілюстраторів та художників і додають: «Щодня тисячі киян і гостей столиці будуть бачити творіння переможців». Так виглядає нагорода.

«В англомовній творчій спільноті є чудове визначення для таких «конкурсів» — Spec work: робота без гарантій оплати. Для неї характерні обіцянки слави, майбутніх проєктів, те, що називають For exposure», — додає Ольга Протасова.

Крім того, переможець отримає можливість за власні кошти придбати недешеві фарби для оформлення скриньок і передати ексклюзивні права Укрпошті. Ці пункти прописані серед ключових положень і особливо збивають з пантелику. «Мені подобається наївне зухвальство та замаскована грубість, з якими цей конкурс організовано, — коментує дизайнер, співвласник Gutsulyak.Studio Юрко Гуцуляк. — Тобто вже з самого початку чесно декларується, що переможець зазнає найбільшого фінансового програшу і знайде нові проблеми».

Свою вигоду при цьому зазвичай отримує сама компанія. Конкурс — часто маркетинговий інструмент. Інформпривід розтиражують у медіа та соцмережах, що підвищить впізнаваність або додасть позитивних асоціацій з брендом. «Дизайнери мають розуміти, що надання їм «можливості», обіцянки «переглядів» і гіпотетичний гонорар, який маячить у тумані, не більш ніж приманки. Інколи організаторам і замовникам конкурсів справді потрібні роботи (і ідеї) безкоштовно, а інколи важливіше сам конкурс як інфопривід. У будь-якому разі завжди хтось, прямо чи опосередковано, заробить гроші, за рахунок «пожертвуваних» дизайнером робочих годин».

Зрештою такі конкурси погано впливають на ринок і рівень ілюстрації, переконаний співзасновник професійної спільноти «Ілюстрактор» Олександр Ком’яхов: «Вони привчають замовника до думки, що можна отримати «художнє оформлення» майже на шару, силами свого менеджменту, а не професійних ілюстраторів і артдиректорів».

«Розмальовував поштові скриньки ще до «конкурсу» Укрпошти», — реагує на історію Ілля Стронґовський

Чому такі конкурси досі є

«Конкурси, тендери, пітчі прийшли в дизайн та ілюстрацію з реклами, — пояснює Юрко Гуцуляк. — У рекламі це історично та виправдано. На розгляд пропонуються ідеї, бачення, розуміння без фінального втілення. Призом є довгостроковий контракт для великої команди. У дизайні та ілюстрації згадана схема не працює, бо презентувати вимагають завершений продукт одразу, а приз — це лише викуп цього продукту (у кращому разі). Отже, економічний ефект для авторів вкрай сумнівний».

Юрко Гуцуляк виділяє 5 причин, з яких, на його думку, ілюстраторські/дизайнерські конкурси процвітають:

1. Замовники не розуміють комерційну цінність інтелектуальної праці.
2. Бажання обдурити як бізнес-модель.
3. Замовники не можуть оцінити свої потреби у візуальному супроводі, вибрати підрядників та прийняти ризики.
4. Ілюстратори чи дизайнери слабо ототожнюють свою діяльність з економічною і ставляться до професії як до хобі, шукають самоствердження.
5. Агенції неспроможні знайти нових замовників або реалізувати свій творчий потенціал на поточних проєктах.

«У 2008 році наша студія останній раз взяла участь у безкоштовному тендері, — ділиться дизайнер. — Це був великий клієнт і комплексне замовлення. Ми виграли той тендер і успішно здали роботу. Після цього я провів детальні розрахунки затраченого часу на всіх етапах, порахував усі матеріальні витрати та порівняв з отриманим гонораром. Проєкт був збитковим. Чи отримали ми лояльність клієнта і нові замовлення в майбутньому? Ні. Ця історія змінила мене і моє ставлення до тендерів. Ми відпрацювали чітку позицію студії щодо цього питання і тримаємо її. Я вважаю, що поки таке переосмислення не трапилося з кожним гравцем творчого ринку, будуть страждати романтичні оптимісти».

Докладаються до процвітання конкурсів, як згадує Гуцуляк, й самі ілюстратори та дизайнери, які погоджуються на таку роботу. Бажання заявити про себе чи спробувати власні сили у конкурсі особливо властиве початківцям. «У мене є гіпотеза, що на «конкурси» часто йдуть, тому що поки не хочуть брати на себе відповідальність за власне просування і розбиратись, як працює self-promo, — каже Ольга Протасова. — Можна списати це на лінь або брак інформації. По-друге, можливо, ілюстратори і дизайнери відчувають брак ідей, і розглядають «конкурс» просто як «бриф», ще й з дедлайном».

У таких цілях вона рекомендує створювати самоініційовані проєкти для власного портфоліо: «Кожен ілюстратор може (і має, в моєму розумінні) самостійно, не покладаючись на ймовірну допомогу сторонніх людей, створити чудове портфоліо (на щастя, в нашій індустрії власні проєкти мають велику вагу), хорошу репутацію і високу впізнаваність для замовників. Набагато краще сфокусуватись на справжніх конкурсах, куди просять відправляти вже створені роботи».

«Не пригадую випадків, коли виграш на конкурсах, метою яких є чийсь комерційний заробіток (а не відбір найкращого з галузі, скажімо) спричинився до поступу в чиїйсь кар’єрі, — каже Стронґовський. — Натомість знаю масу випадків, коли самоініційовані проєкти давали авторам достатньо розголосу, щоби ті були помічені для комерційного найму. Власне, я сам такий приклад».

Чи можуть конкурси бути доречними

Конкурси, які пропонують створити спеціальну роботу за брифом організаторів, — звичне явище для індустрії. Нещодавно такі оголошували Приватбанк, «Київський метрополітен», видавництво «Основи» зі студією Hooga і, наприклад, британський суспільний мовник BBC. Вони дуже різні, але всі отримали багато критики. Чи кожен конкурс — зло за замовчуванням? А якщо ні, як відрізняти адекватні?

«Якщо ціллю конкурсу є виявлення кращого твору або репрезентація авторів, якщо є приз і всі умови ретельно прописані, то це нормально», — вважає Олександр Ком’яхов.

Як приклад адекватного конкурсу ілюстратор називає Ukrainian Young Book Design Awards від видавництва «Основи» та графічної студії Hooga. Проте, судячи з того, що його організаторів теж критикували, з думкою Олександра Ком’яхова походжуються не всі.

«Багато хто вважав умови нашого конкурсу неадекватними і дивними, — каже креативний директор студії Hooga Дмитро Яринич. — У нас був віковий ценз, ми не приймали реалізованих проєктів тощо. Були претензії до нашого disclaimer — мовляв, недостатньо чітко описано, для чого ми будемо використовувати роботи тощо. Ми утримались від пояснень і виправдань і не жалкуємо — отримали 400+ заявок, вручили нагороди, зробили виставку і подію, усі щасливі».

Загалом Дмитро Яринич каже, що до конкурсів ставиться ліберально: «Комерційна структура хоче і проводить конкурси. Професійна спільнота — як хоче, так і реагує. Не хоче — не бере участі. Відсутність реакції галузі на конкурс — це і є поштовх до пошуку. Можливо, таким чином структури чи компанії хочуть пом’якшити резонанс від своїх дій — мовляв, ми ж пропонували, а ніхто не захотів, ну ми й зробили самі. В умовно вільному світі — якщо їхні рішення неправильні, вони програють конкуренцію і зникнуть або зміняться».

Що ж стосується акції від Метрополітену та Агентів змін, то її, придивившись, і конкурсом не назвеш. Сенс був у тому, аби повідомити таким інтерактивним способом максимальну кількість людей про вихід жетонів з обігу, а не виокремити найкращі дизайнерські роботи.

«Хай хейтять, все одно ціль буде досягнута — навіть так більше людей дізнаються про відміну жетонів, — пояснює задум головний дизайнер і співзасновник команди Агенти змін Олександр Колодько. — І нам ілюстратори також закидали снобське: «А чого ми маємо робити безкоштовно». Але ж сенс не в тому, щоб зробити якусь витончену професійну роботу. Ідеєю було залучити до обговорення якомога більше людей. А залучення відомих ілюстраторів, навіть безкоштовно, перетворило би плакати на «дистилят», був би ще один «Гусь у метро» (нічого проти «Гуся» не маю). Але так менше взаємодії зі спільнотою.

Вважаю, що все було вдалим: більше людей дізнались про скасування жетонів. А хтось дізнався у коментарях, що картку метро можна купити і здати назад. Хтось провів дослідження і продумав, кому і що можна сказати для реклами е-квитка. Хтось ненавидів всіх за відміну жетонів, коментував і теж привертав увагу до теми. Тож інформація розповсюдилась краще. Та і взагалі дуже веселі варіанти були».

Припускаємо, що помилкою було назвати цю акцію конкурсом і звернутись до художників та ілюстраторів. Адже професійність робіт не відігравала ролі.

Некомерційний статус організації і відсутність коштів на оплату праці — зовсім не привід шукати для себе дизайн-проєкт шляхом конкурсу, вважають Ілля Стронґовський та Ольга Протасова. «Якщо організація некомерційна і грошей на найм нема – таке буває занадто часто – то є сенс шукати фірми і виконавців напряму: у формі «хто погодиться», — радить Стронґовський. Швидше за все, кілька професіоналів радо зголосяться поволонтерити для неприбуткової організації заради соціально важливих цілей.

Прийнятний спосіб організувати конкурс на виконання роботи — через відбір за портфоліо, вважає Ольга Протасова: «Хороша механіка конкурсів — це коли організатор просить надіслати йому посилання на портфоліо, вибирає з них ті, що відповідають брифу, і тоді вже звертається безпосередньо до них з проханням про допомогу».

Юрко Гуцуляк пропонує ще критичніше дивитись на практику конкурсів і зважати на їхню економічну (не)доцільність:

«Чи можна виправдати конкурс великим призом чи некомерційною діяльністю? Схеми конкурсів бувають дуже різними і їх важко узагальнити. Усі вони містять комбінацію втрат і здобутків, часто замаскованих. Треба уважно читати умови (якщо є час на таке) і зіставляти зі своїми поточними пріоритетами

Я знаю як українська дизайн-спільнота обурюється творчими конкурсами, тому хочу навести приклад, який дасть інформацію для роздумів.

Є безліч конкурсів соціальних плакатів. На перший погляд — благородна некомерційна діяльність. Але якщо розібрати все на деталі, то це точно такі ж тендери, які експлуатують безкоштовну працю авторів для популяризації організаторів (фондів, виставкових зал, музеїв, творчих об’єднань тощо). Дизайнерам дають завдання спеціально виконати певний обсяг робіт за «винагороду» (електронний диплом, лист поштою) і роботу можуть не прийняти. Часто дизайнери зобов’язані самотужки друкувати свої плакати та витрачатися на кур’єрське доставлення. Чи задумувалися ви, чому в таких конкурсах не беруть участь відомі та успішні західні агенції? Невже вони не хочуть підтримати гострі теми? Тому, що вони чітко розуміють, що такі конкурси не вписуються в їх комерційну діяльність і є звичайними безкоштовними тендерами, які спекулюють на марнославстві.

Конкурси — дуже неоднозначне явище і єдиною розумною реакцією на них є усвідомлена власна позиція, яка сформована згідно з персональними пріоритетами (заробіток, слава, хобі, авантюра тощо)».

Авторка — Ольга Протасова

Як реагувати на спекулятивний конкурс

Конкурси — індивідуальна справа кожного, і водночас міцна спільнота здатна впливати. Вона може конструктивно критикувати, голосно засуджувати, вимагати у компаній відмовитись від конкурсів і попереджати початківців. Мабуть, необхідна для цього умова — єдина чітка позиція щодо критеріїв, за якими можна відрізнити «фейкові» і «справжні» конкурси.

Ольга Протасова наводить приклад британської асоціації ілюстраторів (AOI): «У неї великий авторитет, і якщо відбувається щось подібне, вони одразу реагують: коментують ситуацію у себе в твіттері, нагадують, що ілюстрація — не хобі, а створення та використання зображень має бути оплаченим».

Юрко Гуцуляк розповідає про Спілку графічних дизайнерів RGD, до якої долучився в Канаді: «Щодо безкоштовних тендерів, то RGD чітко декларує, що всі члени спілки зобов’язані ігнорувати такі запити, а також повідомляти про порушників. Хто не входить до спілки, може приймати рішення самостійно. Крім того, в RGD контролюють оголошення безкоштовних тендерів з боку компаній та уряду (проблеми ті ж, що й в Україні) і готують офіційні листи, де пояснюють, чому так робити некоректно і рекомендують змінити умови».

«Дизайнери та ілюстратори мають ділитися досвідом і баченням проблеми, — додає Гуцуляк — Ті, хто ще не мають власного негативного досвіду, так почують про можливі сценарії. Відтак кожен може робити висновки для себе. Якщо спільнота оформлена в юридичну організацію, то вона повинна сформувати й описати принципи участі у тендерах і поширювати їх як рекомендовані або обов’язкові для виконання.

В Україні не раз був учасником формування офіційних і неофіційних домовленостей ігнорувати безкоштовні тендери, але завжди був «зрадник», хто крадькома погоджувався на такі тендери та вважав це конкурентною перевагою (всі відмовилися, значить є більший шанс виграти)».

«Охочі брати участь у цій ганьбі будуть, та й уже є. Спільнота поки не спроможна ефективно достукатися з закликом поважати себе і свої права до всіх. Але це питання часу, — каже Ілля Стронґовський. — Мені дуже подобається, як різко і в унісон виступила професійна ілюстраторська спільнота в ганебній, паскудній і прикрій ситуації з Укрпоштою. «Бізнес не розуміє» — це дуже примітивна відмазка. Усе бізнес розуміє, щойно він перестає щось розуміти — банкрутує».

Олександр Ком’яхов запрошує приєднатися до української спільноти ілюстраторів у фейсбуці «Ілюстрактор»: «Тут завжди можна порадитися щодо конкурсів, авторського права чи умов на ринку. Спільнота ілюстраторів опосередковано впливає на відношення колег до безоплатної праці. Це стає поганим тоном. Ми повинні розуміти, що ціни на ринку і професійне ставлення до нас – це похідні від наших відносин із замовниками».

«Українське ком’юніті чудове і консолідоване і здатне зрушити ситуацію з мертвої точки, — переконана Ольга Протасова. — Це відбувається от прямо зараз».

Раніше Telegraf.Design писав про культуру фідбеку на ринках ігрової графіки США та України.