Критика. Відчуваєте, як це слово вже своїм звучанням готове розтрощити роботу та демонізувати дизайнерську душу? Вадим Грін, старший продуктовий дизайнер, певен: всі, хто працюють в IT-сфері, знайомі з цим відчуттям.

Але найболючішою ця тема є саме для дизайнерів. Існує навіть неофіційна домовленість вживати словосполучення «зворотній зв’язок» (feedback) замість слова «критика» (criticism). Розбираємось у тому, яка критика є конструктивною та на яких принципах вона базується.

Проте, як би ми не назвали цей процес, він є найважливішим для розвитку кар’єри. Навіть більше, критика – це рушійна сила руху всього нашого соціуму, його прогресу.

«Прогрес неможливий без змін, і той, хто не здатен змінити власне мислення, не здатен змінити нічого», – Джордж Бернард Шоу.

Я згадую часи, коли я лишень починав свою кар’єру дизайнера. Критика здавалася найгіршою принадою своєї професії. Я працював годинами над дизайном, але врешті міг почути таке: «Непогано, чувак! Але…», або «Кльово! Тільки треба спробувати інакше, тому що…», і після всіх цих «але» і «тому що» йшла купа пунктів, які вказували на мої помилки. Для початківців це найважче – не здаватися і тримати себе вмотивованим.

Після пари років роботи я зрозумів, що цей потік критики ніколи не скінчиться. Бо я ставав усе досвідченішим, а результати моєї роботи все кращими, але кількість критики лише зростала! Тому що зворотній зв’язок – це суттєва і невід’ємна частина процесу розробки.

Разом з тим я дізнався, що критика може бути спрямована не тільки на мої помилки, але й на відстоювання іншого бачення, намагання адаптувати задачі під власні естетичні канони.

– Мені не подобається. Занадто багато зеленого.

Будь-якому дизайнеру траплялися такого роду коментарі, чи не так?

Майстерність надавати конструктивну критику – це навичка, якою можна оволодіти в процесі опанування професії. Ніхто не має її за замовчуванням. Трапляється, що людина працює вже багато років і є майстром у своїй справі, але не вміє аргументувати свої думки та пропозиції, й завжди вдається до суб’єктивізму.

Тому в якийсь момент виникає питання: як зрозуміти, де конструктивна критика і, можливо, мої помилки, а де — суб’єктивна думка іншого?

Не персоналізована

– Шеф, є хвилинка? Можу зайти? – спитав Іван, заглянувши до кімнати свого керівника.

– Заходь, але давай швидше, я вже запізнююсь на інший мітинг, а час – це гроші!

Коліна Івана затремтіли. Холодна крапля поту побігла скронею. Він одразу ж зрозумів, що і час не той, і настрій не той. Але подумавши, що треба бути просто хоробрішим, продовжив.

– Хочу показати вам дещо. Відправив вам тільки-но на email.

– Що це? – запитав бос і перевів очі на мого друга після пари секунд, присвячених вивченню його роботи. – Ти ж явно можеш краще. Таке ми клієнтові точно показувати не будемо.

– Але чому!? Всі ці варіанти повністю відповідають вимогам клієнта. Я лише спробував…

– Ні, Іване, в мене немає часу на пусті балачки. Не шукай виправдань, шукай можливості! Іди й спробуй ще, тим паче, що в тебе є ще два дні. Навіщо нам дарма витрачати час на обговорення цих жахливих іконок, дивних шрифтів, невдалої палітри, якщо ти можеш значно краще. Просто зроби заново, тільки красивіше.

Звичайно, подібне ми зараз частіше спостерігаємо у фільмах про життя рекламістів, з лідером-тираном, у якійсь закордонній агенції, загубленій десь у 60-х або 70-х. Сьогодні подібна непрофесійність майже неможлива.

Але часто критику ми уявляємо саме як цей діалог Івана з шефом. І тому боїмося її.

Конструктивна критика орієнтована на нашу роботу, а не на нас.

У формулі конструктивної критики немає «ти». Є лише результати, до котрих ми йдемо як команда. Але в нас виробився умовний рефлекс – ми сприймаємо критику як щось негативне. І тому починаємо подібні розмови з оборонної позиції.

Навіть якщо ми знаємо, що ніхто не буде намагатися нас зачепити, все одно спочатку, ніби сидимо в окопі. Виглядаємо з нього. Проводимо розвідку. Ми боїмося отримати такий зворотній зв’язок, який переведе дискусію в емоційну сварку про цілі, бачення, різні погляди, і тоді наша власна робота просто буде знівельована.

Ми провели дослідження, зробили купу непростих виборів, годинами працювали над проектом, і тому не хочемо нічого втратити. Ми свято віримо, що тепер знаємо все краще. Тож стати у захисну позицію вбачається нам очевидною реакцією.

Але це погана стратегія. Особливо з оглядом на те, з чого я почав: ми потребуємо критики для прогресу та руху вперед.

Отже, перший крок, який вкрай необхідно зробити – зруйнувати ілюзію того, що лише ми знаємо, як зробити найкраще. Чим довше ми працюємо над проектом, тим більше туман огортає наші очі і тим більше розмивається наше бачення.

Якщо ж критика стає персоналізованою і приходять коментарі на кшталт: «Що це ти зробив? Це виглядає дуже погано», – можна сміливо цей непотріб ігнорувати. Важливо пам’ятати: конструктивна критика ніколи не судить людину. Вона побудована на питаннях щодо її роботи.

Проблемно-орієнтована

– А давайте подивимося, як Google/Facebook/AirBnB вирішують це?

Фраза, котру я чую чи не кожен день. Звичайно, аналіз злетів та падінь таких великих компаній, які витрачають мільйони на дослідження і розробку, важливий і корисний. Але часто за цією фразою насправді стоїть така думка: «А давайте подивимося, як Google/Facebook/AirBnB вирішують це і зробимо так само!».

І це нонсенс. Компанія X має інший контекст, інших користувачів і в 99% випадків – іншу проблему для вирішення.

Коли ми не розуміємо специфіки проблеми, тоді й наша аудиторія не може нам надати конструктивну критику. Тому якщо почати презентацію своєї роботи одразу з демонстрації рішення, а не з озвучення проблеми, то нівелюється будь-яка можливість конструктиву. Залишається лише місце для суб’єктивних припущень та пропозицій.

Конструктивна критика починається з конкретизації проблеми.

Тому перш за все потрібно надати бачення проблеми. І для того, щоб отримати якісні відповіді на те, чи вирішує її наша робота, є сенс наприкінці власної презентації змінити питання «Що ви думаєте про це?» на «Як, на вашу думку, чи вирішує цей дизайн зазначену проблему?».

Тільки після цього можна буде спускатися на рівні нижче:

• Чи можна вирішити її інакше?
• Чи буде альтернативне рішення дієвішим?
• Що можна покращити в рамках запропонованого рішення?

Беземоційна

Спокійне ставлення до критики дозволяє нам тверезо подивитися на проект, на наші рішення, отримати новий, свіжий погляд. Це надзвичайно важливо, бо ніхто не здатен оцінити власну роботу об’єктивно. І варто бути готовим до того, що наша робота не задовольнить кожного. Це, насправді, єдиний дієвий спосіб подивитися на проблему іншими очима і вдосконалити те, що ми вже зробили.

Конструктивна критика є неупередженою.

Емоції – це показники нашого сприйняття ситуації. Вони можуть слугувати своєрідним компасом. Немає шансу отримати конструктивну критику серед атмосфери стресу, у заповненому страхом і тривогою офісі перед дедлайном, що стрімко наближається.

Святкування чергової перемоги так само є поганим часом для отримання критики. Колеги не тільки не здатні сконцентруватися на результатах вашої роботи, але й просто не зможуть знайти конструктиву в силу надмірно позитивного настрою.

На жаль, випадки, коли всі працюють у стресових умовах, — не рідкість, а скоріше правило. Тому якщо зворотній зв’язок потрібен якомога швидше (щоб, наприклад, зрозуміти, чи ми на правильному шляху), варто зберігати спокій і завчасно продумувати питання. Конкретика допоможе запобігти негативному розвитку подій.

Врешті-решт, навіть якщо все пішло не за планом і презентація перетворилася на битву, ввічливість та позитивні хвилі завжди можуть повернути всіх на потрібний лад. Чемність кожного учасника – запорука відсутності неприємного післясмаку критики.

Точна

Давайте знов пригадаємо той діалог між Іваном та його шефом. Після слів останнього єдине, що залишається робити Іванові, це образитися, піти в бар того ж вечора, напитися і думати про те, який же його шеф йолоп.

Бо Іванові потрібно знати: що саме не так з кольорами та іконками? Що саме він зробив погано? Чи може він просто не дуже подобається своєму шефові?

Відгуки на кшталт «жахливі іконки» та «невдала палітра» лише вганяють нас у сум і жодним чином не мотивують робити нас будь-що краще.

Конструктивна критика завжди базується на фактах.

Давайте перепишемо той діалог і перетворимо його в приклад конструктивної критики.

– Шефе, у вас є хвилинка? Можу зайти? – питає Іван, заглядаючи до кімнати свого керівника.

— Гаразд, але я поспішаю на мітинг, що там у тебе?

– Я щойно завершив макети для клієнта А і відправив вам на e-mail. Задача зробити велике слово “CREATE” на білому тлі прямо посередині сторінки. Повинна також бути кнопка «Хочу!» під написом, що викличе форму email-підписки. Ця промо-сторінка — для того, щоб зібрати якомога більше потенційних користувачів.

– Зрозуміло, – відповів керівник і почав уважно переглядати макети Івана. – Це виглядає чудово, Іван! Я думаю, це співпадає з їхніми очікуваннями. Я маю лише пару питань. Ти використовуєш тут червоний колір для кнопки. Чому саме червоний в даному разі?

– Це основний фірмовий колір клієнта А, – відповідає Іван, – і я хотів якось його показати.

– Розумію. Але наскільки я знайомий з UX-практиками, та згідно з усіма проектами, що ми робили до цього, то саме для кнопок синій та зелений кольори завжди найкращий вибір. Можливо, червоний можна використати якось інакше?

– Добре, пошукаю альтернативні рішення. Можливо, сам великий напис може бути червоного кольору.

– І ще питання щодо цього великого напису. Тобі не здається, що він задавлює собою кнопку та просто губить її? Якщо б ти не звернув на неї мою увагу, я б її просто не помітив.

– Це слушно! Кнопка — найважливіший елемент. Я спробую попрацювати над балансом.

– Чудово! Дякую, що показав це. Здається, ти на правильному шляху!

– Дякую, шефе!

Так виглядає і відчувається конструктивна критика.

Надає план дій

Останній, але не менш важливий принцип, що логічно завершує всю методологію. Будь-яка критика повинна закінчуватися чітким списком задач. По закінченню критики ми маємо вертатися на робоче місце з чітким розумінням того, що треба робити далі. І цей список повинен жити не в голові, а в таск-менеджері. Принаймні, він має бути записаним.

Кожний обговорений пункт має резюмуватися і перетворюватися на задачу з баченням певного результату. Такі задачі можуть виникати не тільки у того, хто презентує свій результат, але й у інших учасників проекту. Наприклад, подібною задачею може бути додаткове дослідження для контент-стратега або додаткова зустріч менеджера з клієнтом.

Гарною практикою тут є використання різноманітних додатків, які не тільки допоможуть зафіксувати задачі, а одразу адресувати їх окремому спеціалісту.

Конструктивна критика завершується списком точних завдань.

Кожен повинен розуміти, що треба робити і чого очікувати з наступними ітераціями. Сесія має бути закінчена тоді, коли все записано і ніхто не має більше питань.

Дотримання цього принципу вкрай важливе, щоб перетворити конструктив сесії критики на реальні дії і, зрештою, результати.

Оригінал статті – goo.gl

Раніше Telegraf.Design розповідав, як зробити редизайн додатку, аби тебе не розкритикували користувачі.