Статті
«Опанувати-складність». Уривок з книги Дона Нормана
Зменшення складності через функції примусу
1 квітня, 2019
Стася Міндліна
Редактор в Telegraf.design
Ми любимо тексти без помилок. Якщо ви їх знайшли, виділіть фрагмент і натисніть Ctrl + Enter.

«Життя складне — констатує Дональд Норман, — і з цим треба змиритися, але не варто його ще більше ускладнювати. Складність — це реальність нашого життя, тому ми повинні навчитися давати собі з нею раду».

Видавництво ArtHuss у партнерстві з Projector видає українською книгу «Опанувати складність» Дона Нормана, який 6 квітня виступає на Krupa в Києві. Telegraf.Design публікує уривок з розділу «Зменшення складності через функції примусу».

Читайте також: Уривок з книги «Основи. Графічний дизайн 01: Підхід і мова».

Усі зображення: ArtHuss

Погляньмо на звичайнісінький тримач туалетного паперу. Навіть у найпростіших речах може бути прихована складність. Тримач для одного рулону паперу, хай як усі до нього звикли, на мою думку, незручний. Що робити, коли закінчується рулон? Якщо ми користуємося спільним туалетом удома або в громадських місцях, наявність паперу не завжди легко проконтролювати. Роблячи ремонт у своєму будинку, ми зокрема вирішили встановити подвійний тримач для паперу, щоб кожного разу, коли закінчується один рулон, новий уже був під рукою. Тож придбали подвійний тримач.

Але невдовзі ми зрозуміли, що це не вирішило проблему. Папір у обох рулонах закінчувався одночасно. Звісно, так його вистачало на вдвічі довший час, але  зрештою ми приходили до тієї самої незручної ситуації, коли туалетного паперу немає під рукою. Ми виявили, що перехід на систему з двома рулонами вимагав від нас складнішої поведінки: нам знадобилося  правило вибору. У комп’ютерних науках систематичне застосування якогось правила в поведінці називають алгоритмом.

Ми трохи поспостерігали за власною поведінкою, а тоді почали обговорювати проблему в дедалі ширшому колі зацікавлених друзів. І зрозуміли, що люди використовують три різні алгоритми для вибору з двох доступних рулонів: більший рулон, менший рулон, і випадковий вибір.

Алгоритм «Більший»: завжди користуйся папером із більшого рулону.

Алгоритм «Менший»: завжди користуйся папером із меншого рулону.

Алгоритм «Випадковий вибір»: не замислюйся — користуйся папером із будь-якого рулону.

Традиційний тримач туалетного паперу. Що ви робите, коли папір закінчується?

Подвійний тримач туалетного паперу. Яким рулоном ви користуватиметеся — більшим чи меншим?

Спочатку ми припустили, що алгоритм «Випадковий вибір» — найбільш природний. Але це поганий вибір. Якби ми вирішували, яким рулоном користуватися, цілком довільно, то обирали б кожен із рулонів приблизно однаково часто, тож і папір у обох рулонах закінчувався б майже одночасно. Ні, алгоритм «Випадковий вибір» нас не влаштовує. Користуватися туалетним папером треба з розумом.

Найбільш природний алгоритм, як ми невдовзі довідалися, — це користуватися папером із більшого рулону. Але ж треба подумати про наслідки. Припустімо, що є два рулони, А і Б, із яких А більший. За алгоритмом «Більший» спочатку використовується папір із рулону А (більшого з двох) — доти, доки він не стане помітно меншим за рулон Б. Тоді вже папір береться з рулону Б, поки той не стає меншим за рулон А, і так далі. Інакше кажучи, кількість паперу в рулонах зменшується приблизно однаково швидко, тобто коли закінчиться папір у рулоні А, невдовзі ми використаємо й рулон Б, знову опиняючись перед проблемою двох порожніх рулонів. У комп’ютерних науках алгоритм «Більший» назвали б алгоритмом «рівномірного використання». Це також не те, чого ми прагнемо у ситуації з туалетним папером.

А як поводяться інші люди? Я виніс це питання на широке обговорення, запитуючи у своїх слухачів, яким із двох рулонів вони би скористалися. Більшим чи меншим? Більшість незмінно відповідали, що обрали би більший.

Правильний вибір — це алгоритм «Менший», тобто завжди брати папір із меншого рулону. Цей рулон стає дедалі меншим, аж поки на ньому геть не закінчиться папір. Тоді настає черга наступного рулону, який на цей момент іще повний.

krupa

Отакої. Ми ніколи не усвідомлювали, що над правильним вибором рулону туалетного паперу теж варто замислитися. У цій ситуації проблема полягає в тому, що природна схильність людей обирати більший рулон нівелює задум розробників.

Подвійний тримач туалетного паперу  — чудовий приклад, як бездоганна простота пристрою радше шкодить, ніж допомагає. Коли різниця в розмірах рулонів стає помітною, це підштовхує людей до абсолютно хибної поведінки. У дизайні таке буває, що принцип чудово працює в одній ситуації, але виявляється цілковито непридатним у іншій. Тут ми бачимо приклад того, як у, здавалося б, найпростішому пристрої проявляється прихована складність.

Відповідний дизайн може вирішити цю проблему. Замість пропонувати подвійні тримачі, у яких обидва рулони однаково доступні, слід зробити тримач із перешкодою: другий рулон має ставати доступним лише тоді, коли закінчиться папір на першому. У своїй книжці «Дизайн повсякденних речей» я називаю це «функцією примусу». І справді, у продажу є чимало тримачів туалетного паперу, у яких впроваджено такий «примус». Досить часто дизайнерські знахідки вирішують одну проблему за рахунок інших, а це веде до пошуку нових рішень у майбутньому.

У деяких тримачах після того, як на нижньому рулоні закінчиться папір, треба виштовхнути порожню основу, щоб отримати доступ до верхнього рулону. Однак верхній рулон (якщо він там є) сховано в непрозорому металевому контейнері. Користувач не знає, чи є в контейнері запасний рулон, і простого способу визначити це також немає. Може, виробники таких тримачів сподівалися, що прибиральники щодня перевірятимуть контейнери в усіх туалетах, які обслуговують, аби там завжди був запасний рулон? То це навряд. Тож таке дизайнерське рішення своєю чергою породило цілий арсенал альтернативних рішень. У деяких контейнерах роблять прозорі бокові стінки, щоб можна було бачити запасний рулон, навіть якщо він іще не доступний. У інших запасний рулон видно, але доступ до нього заблоковано рулоном, який використовується.

Ці тримачі туалетного паперу ілюструють, по-перше, необхідність комунікації (ми даємо користувачеві можливість побачити, чи є в тримачі запасний рулон), і по-друге — силу дизайну, яка зводить усе розмаїття поведінки користувача до правильної (завжди беріть із меншого рулону, поки папір у ньому не закінчиться). Це функція примусу: завдяки відповідному дизайну правильна поведінка стає єдино можливою. Тримачі також доводять, що навіть найпростіший дизайн може мати соціальні наслідки. І навіть тримачі туалетного паперу перетворюються на соціальні об’єкти.

Поведінка людей буває оманливо складною, і ще більшою мірою це стосується соціальної поведінки. Ми повинні розробляти дизайн речей відповідно до реальної поведінки людей, а не тієї поведінки, якої від них сподіваємося. Люди добре дають собі раду з пристроями, якими користуються, коли ці пристрої для них зрозумілі й коли вони обережно спонукають користувача до правильної поведінки, використовуючи символи, функції примусу та зворотний зв’язок.

Описане вирішення проблеми з туалетним папером — приклад використання відповідної функції примусу, обмеження, яке в природний спосіб спонукає користувача до правильної поведінки. Однією з переваг добре продуманого «примусу» є те, що правильна поведінка мінімізує потребу у вирішенні проблем або в ухваленні рішень: користувача лагідно підводять до правильної поведінки.

Складність — це реальність нашого життя, тому ми повинні навчитися давати собі з нею раду. Іноді пристрої, якими нам доводиться користуватися, занадто складні. Іноді самі пристрої прості, але обставини роблять їх складними. Нам потрібна поведінка, що допоможе управляти складністю нашого життя.


Раніше Telegraf.Design публікував список книг, які рекомендують UX, продуктові дизайнери, що виступають на Krupa.

avatar
Стася Міндліна
Редактор в Telegraf.design
Колонка

У нас є ще дещо для вас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: