Статті
Ніл Хасевич — дизайнер-повстанець, спадщину якого знищувала росія
14 вересня, 2022
Сергій Казарян
Журналіст у Telegraf.Design

«Людина, яка створила імідж УПА» — приблизно таким закріпилося уявлення про Ніла Хасевича серед тих наших сучасників, які цікавляться історією українського дизайну. Проте Хасевич заслуговує більшої впізнаваності в маскультурі, адже художник пройшов шлях справжнього українського супергероя, а посмертну пам’ять про нього придушив радянський режим.

Попри інвалідність і матеріальну скруту Ніл Хасевич чимдуж боровся за успіх незалежної України силою своєї творчості, відмовившись від богемного життя на Заході. Роботи Хасевича можна з зацікавленням споглядати й зараз, коли в новому тисячолітті ми знову воюємо за свою Соборність і Незалежність, а художники та дизайнери створюють візуальні матеріали на підтримку України.

Світлина: архів Ігоря Марчука

Всупереч

Дорогою до Рівного тринадцятирічний Ніл та його мама потрапили під потяг — мати загинула, а підлітку відтяло ліву ногу. Однак юний Хасевич не зневірився. Він самостійно спиляв із дерева протез, і лише через шість років французька компанія, яка володіла тією залізницею, виплатила Нілові компенсацію. Те, як він вчинив з цими грошима, характеризуватиме Хасевича в подальшому житті. Він витратив кошти на навчання у Варшавській академії мистецтв, в яку вступив 1930 року.

У Варшаві Ніл був дуже бідним студентом — ходив із саморобним протезом і дерев’яною палицею, в пошарпаному одязі, а у його студентській справі містяться чисельні прохання відтермінувати оплату навчання. Втім учився він дуже сумлінно — викладачами в академії були найкращі польські художники того часу. Ніл Хасевич став брати участь у житті місцевої творчої спільноти та навіть заснував разом з іншими українцями Варшави мистецьке об’єднання «Спокій», яке підтримувало емігрантів з Наддніпрянщини, Галичини і Волині.

Живопис з каталогів гуртка «Спокій», 1930-1934

Швидке визнання

В академії Ніл пробував себе у різних напрямках: малярство, ткацтво, педагогіка. Згодом він остаточно знайшов своє покликання у графіці, яку вивчав на уроках Владислава Скочиляса — одного із засновників польської графічної школи. Вже на другий рік навчання Хасевич став лауреатом престижної ватиканської премії, ще через рік — здобув диплом Варшавської академії за портрет гетьмана Мазепи. До речі, у студентські роки Хачевич познайомився зі Степаном Бандерою.

Здебільшого митець працював з книжковою та документальною графікою та створював гравюри на дереві. Ніл Хасевич став активно листуватися з європейськими митцями, а 1933 року його роботи презентували на виставках у Празі, Берліні, Чикаго та інших значних культурних центрах західного світу. Він отримував замовлення зі Сполучених Штатів, куди йому навіть запропонували переїхати.

Малюнок є правдою абсолютною, а мову правди треба вчити скрізь і завжди.

Альбом «Екслібрис» — Ніл Хасевич, 1935-1939

Проте здобувши блискучу освіту Ніл Хасевич відмовився від насиченого мистецького життя на Заході, яке передбачало б польське громадянство, і повернувся на Рівненщину. Вдома Хасевич вступив до ОУН та став розвивати культурний осередок: заснував дитячий хор, займався народним побутом і одягом. Він збирав кошти на відкриття дитячої художньої школи, але цього часу почалася Друга світова війна.

Становлення українського месника

Попервах художник сподівався, що прихід гітлерівців якось допоможе звільнитися від радянського ярма, але згодом збагнув, яким злом була також нацистська Німеччина, і тому пішов у підпілля. Хасевич працював у референтурі ОУН та опікувався поширенням високоякісної пропаганди територією Волині.

Бофони, Ніл Хасевич, 1943-1949
Зображення: avr.org.ua

Достеменно не встановлено, де саме працював художник і чим ще займався у рядах українського повстання. Відомо, що у нього була цікава звичка вирізати на дереві портрети діячів підпілля, закарбовуючи вирази облич. Цей період Хасевича взагалі є доволі таємничим, чого художник вочевидь прагнув, бо активно користувався численними кодовими іменами, як-от «Старий», «Рибалка», «Бей-Зота», «333-й».

Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива.

Схоже, що для своєї праці Хасевич мав лише примітивний друкарський апарат у одній з холодних криївок Волині. Попри це він створив так багато візуальних матеріалів для УПА, що власне і сформував той візуальний образ повстанської армії, який ми бачимо на тодішніх листівках, плакатах, грошах і нагородах. Крім того, Хасевич навчав молодих художників, які тільки починали опановувати підпільну графіку.

Бофони, Ніл Хасевич
Зображення: photo-lviv.in.ua

Кожна держава опікується й підтримує графіку та використовує праці митців-графіків і застосовує їх у всіх ділянках державного й громадського життя та старається — у меншій, або більшій мірі — створити сприятливі умови для розвитку й поширення цієї найживішої галузі мистецтва.

Виходячи зі скрутних умов праці, Хасевич вдавався до винахідливих рішень щодо браку матеріалів. Як-от: пропонував використовувати для виготовлення медалей метал із гільз артилерійських набоїв або переробляти більшовицькі ордени, які були легкоплавкими. Хасевич мав велику шану у визвольному русі і здобув нагороду «Срібний Хрест Заслуги» та медаль «За боротьбу в особливо важких умовах».

Печатка президії Української головної визвольної ради, автор Ніл Хасевич

З 1944 Хасевич почав створювати альбом «Графіка в бункрах УПА». Після війни митець продовжив підпільну діяльність і мав великий успіх: пропаганда Хасевича була новаторською для тих часів, бо закликала до індивідуалізму, а не групового мислення.

Обкладинка альбому «Графіка в бункрах УПА» — Філадельфія, 1952 рік

Таке визнання коштувало художнику спокою, адже 1951 року роботи Хасевича з серії «Волинь в боротьбі» потрапили до делегатів Генеральної Асамблеї ООН, що сильно дошкулило радянській владі.

Крім того, його малюнки стали джерелом альтернативної інформації для закордону, і 1951 року у Філадельфії відкрилася виставка публікацій ОУН, УПА і творів Хасевича.

Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються.

Альбом «Графіка в бункрах УПА»
Зображення: volart.com.ua

Особистий ворог режиму

Після такого розголосу «совєти» вирішили будь-що схопити загадкового «ХН». Для розшуку повстанського митця СРСР створив спеціальну міжобласну оперативну групу під керівництвом капітана держбезпеки у Рівненській області. Зрештою, схованку Хасевича знайшли внаслідок викриття іншої криївки, в якій були документи про виготовлення паперу та інших матеріалів, необхідних для роботи художника. Містилося там також і розташування бункера Хасевича.

Роботи Ніла Хасевича в повоєнні роки

Смерть і тимчасове забуття

Радянські силовики штурмували викриту криївку Ніла Хасевича, і художник, якому було 47 років, встиг спалити важливі документи та застрелився. Те саме зробили й інші повстанці, що перебували в цьому бункері. Енкаведисти виставили тіла загиблих на публічний огляд у селищі Клевань — цей моторошний ритуал мав на меті залякування місцевого населення. Могили митця та його побратимів досі не знайдені.

Ім’я Хасевича стало забороненим на десятиліття. Наприклад, лише за згадку «одноногого художника» радянська влада вилучила роман Бориса Харчука «Волинь» з усіх бібліотек, а сам письменник був вимушений перебратися до Латвії. Пам’ять про Хасевича стала поступово відроджуватися лише після розпаду СРСР.

Читайте також: Українські митці 20 століття, яких росія намагалася знищити

До наших днів збереглася лише частина робіт видатного повстанського художника, втім варте згадки, що минулого тижня у закинутому будинку на Рівненщині несподівано виявили оригінали деяких його робіт. Власне, у Рівному проходять щорічні заходи з вшанування пам’яті Ніла Хасевича, і у Рівненській області існує обласна премія в галузі образотворчого мистецтва імені Ніла Хасевича.

Унікальна спадщина

Роботами Хасевича цікавляться дослідники партизанських рухів у Європі. Вони наголошують, що Хасевич не тільки був головним художником УПА, а й взагалі першим, хто засобами візуального мистецтва закликав до державної самостійності України.

Так склалося, що за життя Хасевича повстанська армія не розголошувала його особу з міркувань безпеки, а посмертну пам’ять про художника намагалася стерти вже влада радянська. Відчайдух, який попри всі власні негаразди бореться проти світового зла — це надто небезпечний образ для тоталітарного режиму. Відновити славу Ніла Хасевича було б цінним внеском з боку нашої дизайнерської спільноти.

Радимо ознайомитися: Життя і творчість Ніла Хасевича, літопис УПА


Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.

avatar
Сергій Казарян
Журналіст у Telegraf.Design
Колонка

У нас є ще дещо для вас