На початку повномасштабної війни чимало українців пережили фазу гіперпродуктивності — ми щодня відчували гостру потребу робити внесок у перемогу. Той, хто з певних причин не йшов до війська, прагнув бути максимально ефективним у праці. Панував консенсус: кожен перебуває на своєму місці.
У цій спільній боротьбі взяли участь і креативники, тому ми бачили безліч артів на підтримку України: постери, картини, дизайн-ініціативи тощо. Зараз ми дещо звикли до війни, і рівень адреналіну в суспільстві помітно знизився. Але й досі можна побачити в соцмережах мотиваційні історії, в яких люди знаходять розраду від стресу у завзятій роботі.
Натомість значно менше уваги та симпатії отримують ті, кого війна лишила без сил. Ці українці можуть соромитися того, що, мовляв, не так палко працюють на спільну перемогу. Крім того, вони не хочуть виглядати вразливими.
Telegraf.Design дізнавався, як війна росії проти України змінила ставлення до продуктивності зокрема всередині креативної спільноти. Оскільки часто під «високою продуктивністю» мають на увазі понаднормову роботу, що заохочується, ми розглянемо це культурне явище окремо.
І взагалі, чому суспільство штовхає нас до перепрацювань, які можуть мати згубні наслідки для ментального здоров’я? Як відрізнити здорову продуктивність від нав’язливої поведінки? Глибша проблема полягає в тому, що в наше життя закралася «культура перепрацювання», в англомовному світі відома як hustle culture.
«Козацький драйв» по-американськи
Культура перепрацювання з’явилася в США, де споконвіку шанується протестантська чеснота працелюбності. Селфмейд-ідеологія стверджує: якщо працюєш досить сумлінно, то маєш нагоду вибратися з будь-яких злиднів і сягнути американської мрії. Такий народний дух був дуже корисним після криз — Великої депресії та Другої світової війни — та сприяв швидкому економічному відновленню країни.
В українському професійному середовищі є чимало культурних особливостей, подібних до американських. Адже обидві країні мають економіки, орієнтовані насамперед на зростання, а не піклування про комфорт окремої людини. В українському бізнесі так само цінують надвисоку ініціативність, амбітність, повну відданість своїй праці.
Надя Перевізник
Комунікаційниця, психологиня
Те, що ми були трудоголіками на початку війни — абсолютно нормальна реакція на, м’яко кажучи, форс-мажорну ситуацію. Гадаю, що первинний план рашистів про «три дні» провалився зокрема завдяки тому, що всі ми одночасно включилися — безхатьки збирали пляшки для коктейлів Молотова, а бізнесмени купували байрактари.
Трудоголізм має місце бути в певні періоди життя, але перманентний трудоголізм — це форма залежності, яка не зазнає критики з боку суспільства, а навпаки — схвалюється. Донедавна просто не існувало розуміння того, що запрацювавшись, ви спалюєте свої запобіжники.
У розвинених країнах (окрім хіба що скандинавських) трудоголізм здавна вважався рисою успішної людини. Тепер же у США, Швейцарії та інших країнах Заходу набувають популярності клініки релаксотерапії, в яких спеціалісти за великі гроші вчать багатіїв відпочивати.
Українське overdelivery
Для креативного бізнесу України приголомшлива працьовитість є «брендом» на експорт і водночас необхідною для виживання річчю. Часто іноземні замовники звертаються до нас, коли хочуть зробити щось дешевше, швидше, але не менш якісно, ніж в умовній Німеччині.
Наталя Гусєва
Операційна директорка у Fedoriv Agency
Overdelivery дійсно важливе, бо наша креативна індустрія стикнулася сьогодні з тим, що в країні немає ані проєктів, ані клієнтів. Постала потреба виходити на нові ринки, а це — дуже серйозний виклик, який потребує понаднормових зусиль. Водночас ми не можемо гарувати безупину, бо просто спалимо своїх талановитих спеціалістів.
Тут стає у пригоді якісна система операційних процесів всередині команди. Принаймні, у вас не має бути мільйона чатиків у телеграмі. Дуже важливо, щоб існували єдині правила взаємин, яких дотримуються всі. Зрештою, витративши трошки більше зусиль на якісне планування, ви заощадите час на безпосереднє виконання своїх задач.
Оскільки ми навчилися продавати своє overdelivery за кордон, високі темпи праці, вибагливість до результату стали для багатьох українських креативників системним явищем. Хоча такі конкурентні переваги безумовно покращують імідж на міжнародній бізнес-арені і сприяють економічному зростанню України, ментальний стан людей, які змушують себе зануритися в роботу на всі 200%, зачасто виноситься за дужки.
Олександр Алимов
Бізнес лід у студії Twid
Робота стала для багатьох рятівним місцем, в якому можна хоч якось відволіктися від новин про війну. Хтось занурився в працю сильніше за інших, і це нормально. Українці загалом відомі своєю працьовитістю, саме тому європейські замовники і звертаються до нас, коли хочуть зробити щось вчасно і якісно.
Ми дійсно мусимо докладати додаткових зусиль, щоб вийти на міжнародний ринок і чомусь навчитися. Цей розвиток зрештою потрібен для нашого же реноме — аби до українців зверталися як до крутих професіоналів, а не тих, хто зробить мільйон проєктів «з сьогодні на сьогодні».
Системні перепрацювання є шкідливим явищем на довгій дистанції, бо моральний стан людини, її професійна спроможність залежать від того, наскільки добре вона відпочила. Так, коли настає криза, підприємець докладе всіх зусиль, аби пройти через неї. Але навіть у таких умовах доцільно буде впорядкувати свій режим: працювати лише певну кількість годин на добу, не пропускати вихідні. Креатив — це про свіжі ідеї, а не про кількість витрачених годин. Щоб ідеї з’являлися легко і швидко, мозок має бути достатньо розвантаженим.
Токсична працьовитість
У минулому столітті керівники американських заводів змушували працівників до виснажливої праці методами заохочень і покарань. Менеджери дбайливо обладнали заводи читальнями та встановили автомати з безплатною кока-колою, аби працівникам було приємніше проводити за роботою понад 10 годин на день. Водночас їм всіляко забороняли об’єднуватися у профспілки, вигадували нові способи стеження за робочим процесом.
Нині примус відбувається більш витончено: сучасні офіси креативних компаній і поготів стали схожими на хіпстерські кофішопи. Ніхто не змушує гарувати через силу, натомість працівників схиляють до самоексплуатації. Ми самі докоряємо собі, коли працюємо недостатньо завзято. Мотивує не страх покарання, а жага до самореалізації і вдосконалення.
Олександр Алимов
Бізнес лід у студії Twid
Якщо говорити про розвиток кар’єри — тут головне мати налаштованість на результат, і вона не обов’язково виражається в перепрацюваннях. Та коли ти молодий спеціаліст і працюєш у посиленому режимі, то звісно, можеш заробити собі певні бонуси і швидше здобути досвід.
Сьогодні я не бачу, щоб була тенденція змушувати людей до перепрацювань. Навпаки, ми розуміємо, що всім важко, тому намагаємося моніторити моральний стан команди, заохочуємо більшу, ніж зазвичай, відвертість у робочому спілкуванні.
Симптомом нового культурного середовища, в якому ти покликаний бути власним суворим босом, є величезна кількість книг про самовдосконалення, головна мета яких — допомогти людині вичавити максимальну користь із кожної хвилини свого неспання. Справжній бум літератури саморозвитку стався на початку нульових. В Україні, як і в світі, на ці часи припав період економічного зростання.
Оксана Молочко
Human Resources Lead у Projector Institute
В перші місяці повномасштабної війни темп роботи сильно знизився через стрес, але згодом він нормалізувався. Ми в Projector Institute вже працюємо в довоєнному режимі. Думаю, що хоч війна внесла корективи в бік людиноцентричності у роботі компаній, але сильного зменшення вимог по продуктивності вже нема, як і запиту на це, насправді. Багато хто хоче працювати, донатити і йти разом до перемоги.
Михайло Самоваров
CEO в League Design Agency
Людям з тривожним станом під час війни притаманний перехід до поведінки «аутсайдера»: вони не виходять із дому, уникають складнощів і суперечок, адже весь їхній внутрішній ресурс витрачається на подолання постійного страху. Звісно, робота теж іде у них погано. Не кажу вже про тих, чиї близькі перебувають у небезпеці — змушувати когось до праці в такому стані просто негуманно.
Дуже ефективно показала себе стратегія «убезпечення середовища». Ми допомагали членам команди викрити джерело невизначеності, стресу та знешкодити його. Пропонували на кілька тижнів відійти від роботи та сконцентруватися на житті: переїхати на захід України, облаштувати собі комфортний осередок. Як тільки знімалися ключові ризики — зникав і страх.
У нас одна мета на всіх — перемога, задля якої ми багато в чому собі відмовляємо. Замість того, щоб сходити на масаж, ми кидаємо гроші на дрони. Та коли ми надто суворо обмежуємо себе в фізичних насолодах, наш ресурс чахне. Ба більше, нині нас усюди наздоганяють трагедії — похорони, руйнування, сльози. Хоч ми шукаємо розраду, займаючись тим, що «продуктивно» і «правильно», сенси все одно перенасичують.
Наші душі, як старанні ручки, що тяжко працюють на морозі, — подразнюються, починають кровити. Зараз ми не просимо команду навчатись, а заохочуємо проводити час разом з близькими, слухати музику, сміятись. Нашим «ручкам на морозі» потрібен хороший «зволожувальний крем», інакше через декілька місяців зими, блекаутів і смутку наступить злам — і вже нікому буде «працювати на перемогу». Я дуже прошу кожного потурбуватися про себе, зробіть це заради всіх нас.
Звісно, вдосконалюватися і збільшувати свій достаток — це природні, корисні прагнення. Продуктивність стає токсичною тоді, коли перетворюється на нав’язливу самоціль, відчужує від близького оточення, викликає відчуття провини за дозвілля. Проблема загострюється сильніше, коли людина схильна вимірювати всю свою діяльність у метриках — перетворює досягнення на сухі графіки і цифри, які щодня потребують прогресу.
Засилля посібників з «токсичної продуктивності» спричинило за два десятиліття зворотний процес. У 2010-х популярність перехопили «гайди з пофігізму» та дзен-філософи, які радили нікуди не квапитись і просто бути задоволеним собою. Внаслідок пандемії covid-19 люди в усіх куточках світу ще сильніше відчули бажання сповільнитися, оговтатися і подбати про свій ментальний стан. Ознакою цього стали нові зумерські рухи на зразок «тихого звільнення».
Коли несеться надто швидко
Quiet quitting — це такий тренд, коли людина мовчки перестає виконувати будь-яку понаднормову працю, не відповідає в позаробочі години і не займається завданнями поза своїми прямими обов’язками. Такий працівник не турбується, що його чи її звільнять, адже морально вже «звільнився».
Можна подумати, що йдеться про звичайнісіньке виконання своєї праці в межах угоди — в чому дивина? Насправді те, що «тихе звільнення» стало трендом соцмереж 2022 року, багато про що свідчить. Це дзеркальна відповідь культурі нескінченної гонитви за успіхом від імені сучасної молоді. Це про те, щоб ігнорувати повідомлення начальника після 18:00, а не копирсатися в робочій пошті о 2:32 в суботу задля «дочасного перевиконання плану».
Надя Перевізник
Комунікаційниця та психологиня
Людина, схильна до трудоголізму, часто страждає також від перфекціонізму і завищених стандартів, чим шкодить собі і навколишнім. Ви, напевно, вже чули про японський феномен «смерті на роботі» — каросі. Насправді трудоголізм — це така ж проблема, як ігроманія, алкоголізм, нав’язливі компульсії, розлади харчової поведінки тощо.
Першими дзвіночками того, що вам потрібно зцілення, є емоційне вигорання, відсутність сил та спустошення. Потім ви помічаєте стривожену реакція вашого оточення, яке про вас турбується. Не станете ж ви сердитися на товариша, який каже: «Здається, ти забагато куриш». Корисний фідбек можна отримати і щодо свого трудоголізму.
Війна та нова культура праці
Повномасштабна війна, ймовірно, назавжди змінила наше професійне життя. Говорячи про феномен культури перепрацювання недостатньо буде згадати березневий спалах гіперпродуктивності та феномен самоексплуатації, що існує вже давно. Багатьом українцям лячно втратити роботу, і це також підштовхує випробовувати ліміти своєї працьовитості.
Олег Білий
Художник та дизайнер
Активність креативників залежить від новин-тригерів — лишень гляньте, скільки творчості надихнув відвойований Херсон. Загалом, в українців дуже високий ресурс, бо кожен день — це виживання, а вигорання стало розкішшю. Втім за спадом активності видно певне звикання до того, що коїться. Бурхливий креатив відбувається же тоді, коли стається надзвичайна ситуація, до якої немає звичайного рішення. Зараз же більшість головних тем висвітлені в усіх можливих формах.
Перескакування між творчою рефлексією та поточними комерційними проєктами, як на мене, робить нас ще сильнішими професіоналами. Однак це не означає, що не треба відпочивати та перезавантажуватись. Завжди можна почитати цікаву книжку чи навчитися чомусь новому. Варто утримувати цей ментальний баланс, щоб продовжувати творити і надалі боротися з ворогом у діджиталі.
Є доволі поширена думка, що креативна та інтелектуальна праця по-особливому впливає на людський організм. Ментальне перевантаження, на відміну від фізичного, ймовірніше призведе до безсоння, тривожних розладів чи вигорання. Та й неможливо тривалий час підтримувати шалену інтенсивність творчої роботи, не втрачаючи при такому темпі якість креативу.
Читайте також: Професійне вигорання у творчій роботі. Як попередити та як з нього вийти
Наталя Гусєва
Операційна директорка у Fedoriv Agency
Ставлення до роботи в умовах воєнного часу дуже різниться від людини до людини. У Fedoriv є команди, які з власної ініціативи працюють по ночах, бо вдень немає світла — їх це драйвить, і я поки не бачу ознак вигорання. Водночас є креативники і стратеги, які припиняють роботу на кілька днів, коли стає надто важко. Керівник має бачитися з працівниками one-to-one, щоб розуміти їхній морально-психологічний стан.
В будь-якому разі бізнес має виживати — не можна допустити, щоб уся команда припинила працювати. Так, слід робити перерви, але треба вчасно зібратися «докупи» та виконувати свої обов’язки. Ба більше, зараз є багато викликів щодо трансформації продуктів, моделей бізнесу тощо. Перепрацювання неодмінно траплятимуться в умовах, коли ми переорієнтовуємося на закордонні ринки, бо в Україні зараз складно знайти ресурси та клієнтів.
На мою думку, перепрацювання в мирний час є ознакою поганого тайм-менеджменту або неякісного проджект-менеджменту. Хоча звісно, у креативників воно влаштовано трохи інакше. Творчі люди можуть ходити колами цілий день, потім о дванадцятій ночі схопити класну ідею і з пристрастю працювати над нею до самого ранку. Я не вважаю це перепрацюванням в прямому сенсі, то лише специфіка креативних індустрій.
Читайте також: Креативна праця в умовах воєнного часу. Як повернути мотивацію та хист
Шалена працьовитість і адреналіновий кураж мають свою вибухову кульмінацію, після якої неодмінно настає перепочинок і фаза врівноваження. Сповільнюватися потрібно навіть попри війну, щоб у черговій кризовій ситуації зуміти миттєво повернутися у режим maximum performance. Працювати самовіддано на перемогу — це велика чеснота, та граючи вдовгу, ми маємо бути поміркованими, берегти свої сили та без зайвого сорому визнавати ментальне виснаження, яке може трапитися з кожним.
Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.