«Два роки тому на мені надто багато всього трималось: і креативна, і бізнес-частина. Це велике навантаження, якщо ти маєш як СЕО влаштовувати усі процеси. Постійно був в операційці, — каже партнер та креативний директор студії Twid Олексій Твіста. Він заснував студію у 2013-му, а 2 роки тому до проєкту приєднався Олександр Алимов як партнер та операційний директор. — Це один з переломних моментів студії. Саша був нашим замовником, я ділився з ним своїми болями, і ми вирішили об’єднати сили. Після цього протягом року виросли удвічі — і в обороті, і в розмірі команди».

Telegraf.Design побував у Twid до того, як практикувати соціальну дистанцію стало глобальним трендом. Ми поговорили про сміливі рішення, іноземних замовників і проєкти, за які Twid ніколи не візьметься.

Менеджер з бізнес-девелопменту Олександр Алимов та креативний директор Олексій Твіста

— Я починав Twid без стартового капіталу, — каже Олексій Твіста.  — Просто знайшов дизайнера, бекенд- і фронтенд-розробника. Спочатку ми мали багато дрібних проєктів, де поєднувались веб і базова айдентика. Перші роки два, коли у нас працювало 8 людей, я був і проджект-менеджером, й артдиректором усіх проєктів.

Потім з’явився проджект, згодом — два. Ставало все більше дизайнерів. Ми експериментували з форматами — книги, моушн-дизайн, зйомки. Завжди прагнули до комплексних проєктів. Все більше з’являлася потреба працювати з анімованим зображенням. Мінявся й ринок, який до цього підштовхував.

Замовлень було завжди надто багато. Часом паралельно вів 40 проєктів. При цьому вони не крупні, чимало робіт для друзів, тож фінансово незначні. За весь цей час мали кілька сотень замовлень, а гучних серед них не так і багато. Коли з Сашею стали партнерами, рухались до того, щоб зменшити кількість паралельних проєктів хоча б до 15-ти, але більш комплексних.

— Коли я прийшов, побачив, що всередині не вівся добре облік, мало займалися своїм брендом, були не зовсім логічні процеси, — каже Олександр Алимов. — Це властиво для багатьох креативних компаній, де не дуже добре розбираються у фінансах, розкрутці, прагматичних речах. Якщо візьмемо приклади успішних брендів, побачимо, що усі проходили етап, коли потрібно було зібратися, зайнятися своїми продажами, фінансами, плануванням і бюджетуванням. Речами, нібито не властивими креативній сфері.

Ми почали працювати на внутрішніми процесами, з’явилися більші проєкти і це допомогло вирости у два рази. В якийсь момент у нас було близько 25-ти людей. Зараз призупинили ріст і в нас працює 13 людей.

Чому зменшили кількість працівників?

О. А.: 70% наших замовників —  українські компанії, 30% — закордонні. Все ж таки здебільшого працюємо на українському ринку. Він невеликий, реально потужних брендів, які можуть собі дозволити великі бюджети на рекламні кампанії, небагато. Попит достатньо обмежений, тому ми вважаємо, що треба розвиватися в якості, коли можеш точно сказати, що робиш крутий продукт для крутих клієнтів.

Ми вже вийшли на той рівень, коли співпрацюємо з достатньо великими компаніями. І при зростанні попиту будемо збільшувати кількість людей. Але не думаю, що більше 20-25 працівників у нас колись буде. Не маємо цілі зробити величезну компанію із сотнею людей. Це перетвориться у конвеєр, на мій погляд. Ми як власники хочемо бути залучені в процеси, так будемо точно впевнені в крутому результаті. Коли компанія вже має 100 людей, ти розвиваєш бренд, в якому тебе, може, й немає.

Артдиректорка Яся Богданова

Як зараз виглядає команда Twid?

О. А.: Я займаюсь бізнес-девелопментом, Олексій — креативний директор. У нас 2 проджект-менеджера, артдиректор, 2 дизайнера, один UX-дизайнер, фронтенд-розробник, бекенд-розробник, копірайтер і фінансист.

Зараз активно розвиваємося в рекламі, тому зі співробітниками, які не працювали в цьому напрямі, довелося розійтися. Крім того, з топовими спеціалістами працюємо віддалено і по-проєктно. У нас вдався цей експеримент, і ми його продовжуємо.

О. Т.: Багато класних фахівців не хочуть бути прив’язаними до конретної студії. Фактично за минулий місяць 30 людей працювало над нашими проєктами, багато з них віддалено.

Зараз одночасно маємо 15 замовлень на різних стадіях, з них активні — близько 8-ми. Це нормальна кількість для теперішньої пропорції команди. Це доволі умовно, бо є різні комплектації проєктів.

Здається, що ви робите акцент на рекламу зараз, це так?

О. А.: Брендинг і реклама — це два наші фокуси, від яких ми не відмовляємось. На них є великий запит, і їм добре разом.

Ми копалися в собі на тему, чому цим займаємось і зрозуміли таке: круто, коли бренди, з якими працюємо, досягають помітних результатів, у тому числі завдяки нашій роботі. Коли робиш винятково айдентику, то докладаєшся до зовсім маленької частинки успіху. А коли створюєш стратегію, позиціонування, глибоко копаєш бренд, тестуєш продукт, даєш рекомендації навіть для сервісної частини, робиш айдентику, веб, а потім ще комунікації, то береш на себе значно більше відповідальності.

Це з одного боку складно, а з іншого — ти від цього отримуєш більше кайфу, тому що можеш сказати, що бренд вистрілив завдяки нашій спільній роботі. Результат твоїх дій краще видно. Тому комунікації тут для того, щоб наша айдентика була правильно реалізована і компанія отримала від цього максимальний профіт. Запустити новий бренд — це не зробити логотип, це зробити його успішним на своєму ринку.

О. Т.: Ми створюємо різні продукти, але їх об’єднує те, що вони всі вони допомагають бренду комунікувати себе.

Чому не збільшуєте частку міжнародних проєктів?

О. А.: Залучати міжнародних клієнтів непросто. Розуміємо, що є Skype, Hangouts, комунікації можна налаштувати, але все одно без живого контакту складно. Аби працювати з закордонними клієнтами, думаю, все одно потрібно організовувати офлайн-зустрічі: їздити до них або запрошувати до себе.

Зараз ми, наприклад, робимо проєкт для однієї швейцарської компанії, але домовилися про співпрацю лише тоді, коли її представник особисто приїхав до нас у Київ. Ми познайомилися особисто, він побачив, що ми існуємо, поспілкувалися, після цього значно легше вести комунікації. Тому цього все-таки бракує.

Американські та європейські компанії бачать у нас все-таки дешевше рішення. Вони очікують хорошої якості, але за меншу ціну. Це перший тригер, коли іноземна компанія шукає студію в Україні. Другий тригер — коли вони до цього вже взаємодіяли з українськими компаніями. Наприклад, мають українських підрядників, співробітників або родичів, тобто якісь контакти є. Тоді вони розуміють, що все ок і розглядають цей варіант.

Щоб приваблювати іноземних клієнтів, потрібно їздити на цільові конференції, де ти можеш знайти з ними зв’язок, брати участь в міжнародних конкурсах і мати хороший сейл-офіс.

Для нас основа — це робити продукти світового рівня. Щоб не було різниці, що це зробили круті хлопці з Америки, а це — з України.

Проєкт Twid для українського стартапу ADAM, який розробив технологію 3D-друку людських кісток та органів

Зараз відчуваєте таку різницю?

О. А.: Ми не відчуваємо такого розподілу, але все-таки важливо працювати з міжнародними брендами. Нехай це буде не Nike, але бренди, які працюють на глобальному ринку. Наприклад, в США усі наші кейси для локальних компаній — красиві картинки. Вони не знають жодного бренду і навіть не розуміють, чи такі взагалі існують. Тому так важливо нарощувати портфоліо іменами впізнаваних у всьому світі брендів. Ми не хочемо працювати лише з крупними компаніями, це можуть бути стартапи, але впізнавані.

Що вирізняє Twid серед інших креативних студій?

О. А.: Два роки тому серед іншого ми почали займатися своїм брендом. До цього були як чоботарі без чобіт. Тоді у нашому позиціонуванні і з’явилося слово brave. Воно дуже відображає нашу діяльність.

О. Т.: Раніше таких слів було надто багато і це розфокусовувало. Попереднє наше позиціонування — always new — пов’язане з постійним експериментом. По суті це завжди було нашою рушійною силою. Воно не зникло, але ми тепер ці сенси краще транслюємо.

Ми сфокусовані на сміливі рішення. Любимо експериментувати з форматами, різними напрямами. Наші проєкти за останні два роки включають багато відео у колажному стилі, у той час, як раніше з таким не працювали.

Проєкт Twid для Сушія

О. А.: Сміливість у рішеннях, яку ми пропонуємо, несе велику цінність клієнтові. Наш креатив має лякати маркетинг-директора, з яким працюємо, бо в іншому випадку залишиться непоміченим, як у всіх.

Водночас такими ж сміливими мають бути і наші клієнти. Бо коли просто переконаєш несміливого замовника, в кінці може виявитися, що він не буде готовим до твого рішення.

О. Т.: Це ще залежить від продукту. Якщо говорити про рекламу, то тут раз випустив — і вона зайшла або ні. Тобі легше прийняти, якщо вона занадто смілива для тебе, тому що це тимчасово і ризик мінімальний. Якщо ж ідеться про айдентику, то треба, щоб клієнт був готовий і міг її асоціювати з ДНК свого бренду. Бо йому з цим жити.

За рахунок етапів, на які ділимо створення айдентики, ми послідовно відсікаємо моменти, коли можемо помилитися, промахнутися. Перевіряємо, чи думаємо однаково з клієнтами. До цього прийшли шляхом досвіду.

Чи дозволяєте собі відмовитися від роботи з якимись замовниками?

О.Т.: Так, якщо тематика неблизька. Наприклад, не хочеться працювати з проєктами, які несуть негатив для суспільства.

О.А: Ми ніколи не працювали з політикою, фармкомпаніями. Але з алкоголем працюємо.

Де проходить для вас ця межа?

О. А.: Це все суб’єктивно насправді. Наприклад, у нас був один проєкт, пов’язаний з гемблінгом. Тема суперечлива. Загалом не вітаємо цей напрям, але досвід такий був. Не факт, що будемо його повторювати.

Вектор такий — хочеться, щоб проєкти, які ми робимо, приносили відчутну користь для суспільства.

З чим, наприклад, хотіли б попрацювати?

О. Т.: Нам було б цікаво зробити якийсь великий соціальний проєкт. Нещодавно місто Полтава захотіло звернулося до нас по сайт. Ми порадили почати з брендингу. Там цікава історія: Лєбєдєв у 2016-му зробив їм айдентику, але її не використовують. Можливо, з політичних мотивів. Натомість застосовують якусь доволі суперечливу. Поки що запитання відкрите.

О. А.: Ми живемо в Києві, тут народились і мені, наприклад, не дуже подобається теперішня айдентика Києва. Ми підтримуємо альтернативну, але я спілкувався з нашими представниками КМДА, і вони думають, що це надто нішева історія, яка не може стати офіційним брендом міста. Може, це упередження, я не прибічник такої думки, але боюсь, що такі упередження не дозволять цьому бренду стати офіційним. У будь-якому випадку, було б класно створити йдентику для Києва.

Загалом ми довго думали, чого хочемо від цього всього. І зрозуміли, що круто робити проєкти, які міняють світ. Коли ти створюєш айдентику для маленького бренду у Шевченківському районі Києва, то міняєш життя десятка людей, що теж добре. Але коли співпрацюєш з помітним брендом, все-таки можеш вплинути на багатьох.

Фото: Наталія Азаркіна