Діти – це челендж, але також вони стають генераторами натхнення, круто розвивають навички в UX і вчать планувати свій час краще за бізнес-тренерів. Все це ми виявили, поспілкувавшись із дизайнерами-батьками. Своїми дуже різними й однаково цікавими досвідами батьківства поділилися ілюстраторка Ольга Протасова, креативна директорка Ольга Шевченко і CDO Денис Суділковський.
Читайте також: «Я трудоголік — моя робота триває не з 9-ої до 6-ої, а постійно»
Ольга Протасова, фріланс-ілюстраторка
Техніка, в якій я працюю, – пластилінова скульптура + фотографія – заточена під те, щоб паралельно слідкувати за дітьми. Така схема потребує набагато менше концентрації, ніж робота за комп’ютером. Коли діти були дуже маленькі, мені хотілось продовжувати займатись ілюстрацією, але й проводити час з ними водночас.
Мені здається, що я взагалі більше мама, ніж дизайнерка – моя робота дуже зав’язана на батьківстві.
У процесі роботи. Фото: Ольга Протасова
Скетчі я можу робити на дитячих майданчиках, у тому числі – паличками на піску. Ліплю, слідкуючи, що роблять діти. Обробляю фотографії будь-де, де можна сісти: наприклад, чекаючи дітей, поки у них заняття в гуртках.
Після народження другої дитини взяла свій перший робочий проєкт, коли їй було 3 місяці. Пішла на зустріч із замовником з дитиною в слінгу, і там же мені надали «кімнату для годування». Коли молодшій було близько 6-ти місяців, пам’ятаю, ліпила щось прямо в офісі у клієнта. А якось Behance Portfolio Review, який ми тоді організовували, припадало на час, коли дитині був місяць – довелось взяти її з собою і тусити з колегами зі сплячою малечею на руках.
Зараз мої діти «молодшого шкільного віку» і в мене є робочий час, поки вони в школі. Але однаково він чітко лімітований. Вважаю, що це добре: неможливо засиджуватись до ранку за роботою, коли потрібно точно встати о 7:00. Це змушує правильно організовувати свій час.
Ольга Шевченко, креативна директорка у Vintage Web Production
Я мама двох і обидва досвіди батьківства для мене були зовсім різними. Під час першої вагітності прямо відчувала, як маленька істота, яка жила всередині мене, розвивалася і впливала на мою роботу. Я була гіперактивною: виступала, дуже багато працювала. На 8-му місяці вагітності мала 14 активних проєктів як дизайнерка й артдиректорка.
На 9-му місяці все ще закривала проєкти, а під час переймів відповідала на робочі листи. І саме в кінці 9-го місяця завершила сайт, за який згодом отримала свій перший Site of the day на Awwwards.
Звичайно, робота і материнство – це челендж. Особливо, якщо треба попрацювати, наприклад, з дому. У моєму випадку, з двома дітьми, це просто нереально зробити. Навіть написати одного короткого листа на 5 хвилин роботи – неможливо, бо хтось обов’язково підбіжить і відволіче: «Мамо, я хочу їсти. А включи мені мультики. А пограйся зі мною».
Ольга Шевченко з чоловіком Євгеном Кудрявченком і двома дітьми
Але з появою старшого сина перші пів року я працювала з дому. Тоді навчилася дуже добре менеджити свій час і за 2-4 години роботи встигала зробити завдання, на яке раніше йшло два дні.
З дітьми розумієш, що в тебе обмежений час і працювати треба оперативно й чітко, без розкачування сісти і миттєво видавати результат. Звичайно, деякі завдання, які раніше могли зайняти 3 дні, розтягувалися на кілька тижнів. Хоч ти концентровано сідав за роботу, але то дитина не заснула, то погано себе почуваєш.
Через пів року вийшла на роботу, в мене з’явилася няня і я почала працювати повноцінно по 8-10 годин на добу. У цей період материнство відійшло на другий план. Треба було ставити проєкти, набирати команду дизайнерів. Тоді пішли перші нагороди, мала амбіції і було трохи не до дітей.
З появою другого сина все пройшло по-іншому. Особливого бажання виходити на роботу не маю досі. Зараз я офіційно в декреті. Крім того, під час другої вагітності запустила свій авторський проєкт 2 Hours Design Battle і почала працювати віддалено. Няня займається меншою дитиною, а старший син уже ходить в підготовчу школу. Так вдається працювати з дому або з коворкінгу. В офісі зараз майже не з’являюсь, а всі задачі вирішую через листування. Ба більше, в мене тепер інший статус і робота зводиться до постановки завдань для інших дизайнерів.
Діти дуже сильно допомогли мені переглянути своє планування часу. До їхньої появи абсолютно не вміла цього робити.
З точки зору дизайну, діти – це постійні генератори натхнення. Мій старший дружить з кольорами, вміє їх змішувати і постійно малює абстрактні картини. Якось намалював круг та паличку і пояснив, що це машинка, яка їде на пляж через красиве море. Такі речі заставляють твою уяву працювати краще.
Зараз старшому Тимофію 4 з половиною роки, молодшому Мирославу – 1 рік
Молодший завдяки своїй безпосередності й активному пізнанню світу змушує більше розвиватися з погляду UX. Якщо щось незручно, непродумано або зроблено неякісно, він цю річ розбере, переробить або зламає. Це сильно допомагає розвивати мислення у напрямку зручності, безпеки і того, наскільки легко та просто можна взаємодіяти з речами.
Від самого народження діти користуються телефоном з допомогою голосових команд. Те, що для нас було не зовсім звично, для них – уже мастхев і єдиний спосіб взаємодії з ґаджетами. Це змушує серйозно задуматися про технології, інновації і наше майбутнє. За голосовим інтерфейсом наше майбутнє: все частіше ми бачимо фільми, де голосові команди – основа лайфстайлу.
Майже кожен вечір і вихідні проводжу з дітьми, хоч з вересня через різні освітні програми це вже не буде вдаватися. Зранку, перші дві з половиною години, теж маємо сімейну ранкову програму. Наш ранок з появою другої дитини починається о 6-ій, а старшого до 9-ої треба вести до школи. Поки всі прокинуться, пообнімаються, поснідають, вдягнуться і пограються – час для сім’ї.
Я годувала обох до року, після цього зупинила грудне вигодовування. Першого таскали практично на всі зустрічі, лекції, де виступала. Другий – більш активний, не може сидіти на місці, постійно повзає, тому з ним такі речі не проходять. Але обох беремо на вечірні заходи: дні народження друзів, вечірки, концерти.
На робочі зустрічі дітей не беру – присвячую їх лише справам. Намагаюся вирішити всі питання у дуже короткі терміни: від пів до півтори години. Часу стало мало і на зустрічах тепер у мене немає довгих розкачок – відразу переходимо до справи.
Як усе встигати:
- Чітке планування. У мене є обов’язковий ритуал: у понеділок зранку вкладаю молодшого сина на денний сон і планую весь тиждень. Прописую кожен день з таймінгом і всіма завданнями. Майже щоразу на 85-100% виконую цей план. Основне завдання – спланувати все правильно і розуміти особливості зустрічі. Коли плануєш зустріч на годину, треба закладати ще дві години на дорогу і форс-мажори, тобто твоя зустріч – 3 години. Щоб не було ілюзій.
- Месенджер телеграм. Це інструмент, який зараз використовую найчастіше. Там дуже зручно спілкуватися, записувати аудіоповідомлення. Якщо ти носиш дитину на руках або треба поїхати за кермом, щоб забрати старшого, то просто включаєш диктофон, все записуєш і висилаєш потім партнеру або дизайнеру. Голосові повідомлення дуже спрощують життя і дозволяють бути більш мобільним, швидким та ефективним.
- Сортування пошти. Маю близько 20-ти різних папок для своїх проєктів. Це допомагає швидко реагувати. Коли отримую листа, перекидаю його в папку проєкту, якого він стосується. Так розумію, наскільки оперативно маю відповісти: чи може лист сьогодні почекати, чи треба відповісти супершвидко. Таке сортування по тегах, папках, структурованість і порядок у твоєму інформаційному полі дозволяє швидше справлятися з потоками інформації.
Денис Суділковський, Chief design officer у ЛУН
Треба розуміти, що дитина народжується з дуже обмеженим переліком базових установок. Усі вони направлені на те, щоб сприймати сигнали зовнішнього світу і будувати якісь висновки, причинно-наслідкові зв’язки. Це розуміння реально рятує: не робиш дурниць, які б могли сформувати у дитини небажані звички.
Денис Суділковський із 4-місячною донькою Соломією
Поясню, що маю на увазі. Коли дитина починає плакати, еволюційно ми запрограмовані прибігти і врятувати її. Вона плаче, бо щось іде не так, дитина не може повідомити про це інакше. Коли ж ми прибігаємо, сама наша поява викликає радість, бо так все запрограмовано. Цим в її голові ми зв’язуємо таке: починай плакати, щоб з’явилася мама чи тато, а сильно плачеш, прибіжать двоє – взагалі клас.
Чи це той зв’язок, котрий ми хочемо побудувати? Напевно, ні. Коректніше було б побудувати таку структуру: у мене щось не так, прийдуть батьки – вирішать проблему, а не будуть розважати.
Діти чудово вміють зчитувати емоції. Вони не знають, як це називається, але розуміють, коли ти втомлений, знервований, а коли прийшов порозважати її. Правильна реакція на плач – це цікавість. Дитина каже: «У мене щось не так». Ти маєш не розважати її атракціоном з драконами і динозаврами, а допомогти. Ефективна реакція: «Це ок, я тебе почув, чим я можу тобі допомогти». Вона зараз не може цього сказати, але прийде той момент і в тебе вже буде правильна основа, на яку можна нашаровувати складніші зв’язки. В іншому випадку це буде формування звички «я хочу побачити когось з батьків, мені треба тільки заплакати», а потім це перетвориться: «щось мені нудно – поплачу і мене розважатимуть».
Це той самий UX: в дитини немає жодного досвіду, а ми будемо його формувати-нашаровувати. Вона отримує сигнали із зовнішнього світу і намагається їх в голові зв’язати з наслідками.
Моя мала за останні два місяці плакала 2-3 рази. За відгуками інших батьків, це супер результати.
З дитиною вдається проводити часу менше, ніж хотілося б. Більше – у вихідні. У будні часом починаємо ранок з читання цікавої книжки. Раніше я читав Соломійці дитячі книжки, але вони доволі примітивні. Особливо коли вкотре відкриваєш одну й ту ж. Тепер сам розповідаю історії на основі тих картинок, які є в книзі. Вигадую сюжети по ходу гортання сторінок. Так одна й та сама книжка може змінювати сюжет від пошуку викрадача риби, до історій про волонтерів, що пасуть акул в калюжах.
Фото з архіву Дениса Суділковського
З появою дитини я ще раз переконався, що ти можеш впливати на інших, лише змінюючи умови, в яких вони перебувають. Неможливо змусити людину примусово робити те, що тобі потрібно, але можна змінити навколишні умови і цим підштовхнути її до потрібної дії. З якоюсь імовірністю.
Раніше Telegraf.Design публікував колонку співзасновника Spiilka Володимира Смирнова про те, чому залишився працювати в Україні.