Локомотив
Курс на Захід: плани українського креативу виходити за кордон
Інтерв’ю з Володимиром Смирновим, Spiilka Design Büro
21 квітня, 2022

Війна відбирає, руйнує і нищить. І не лише фізичне життя, а все, що наповнювало його, робило цінним, цікавим, комфортним, важливим. Поки військові борються за фізичне життя, тил бореться за його наповнення: бізнес, економіку, підприємництво, за створення та збереження робочих місць.

Telegraf.Design поговорив з представниками українського креативного ринку про їхні плани на майбутнє, про можливості, які вони вбачають для себе на Заході, та як збираються ці можливості освоювати.

Першим ми поспілкувалися з Володимиром Смирновим, співзасновником та дизайн-директором Spiilka Design Büro. Дізналися про найперші кроки агенції у цілеспрямованому пошуку клієнтів на Заході, про виклики на цьому шляху, а також про власний цифровий продукт, який команда почала розробляти.

Наразі Spiilka працює з різних куточків на заході України та Європи. Більша частина команди перебуває в Івано-Франківську, одна спіільчанка виїхала до Словаччини, а Володимир Смирнов виходив на зв’язок зі Львова. 

— Як себе почуває Spiilka та спіільники під час війни?

Спочатку було важко. Перші тижні два було важко зібратися. Але іншого вибору не залишається. Зараз треба працювати, здається, ще дужче, ніж працювали до цього.

Ми пройшли кілька стадій. Спершу все було направлено на порятунок сім’ї, виїзд у безпечне місце. Коли це вже зробив, тоді вже починаєш допомагати.

Сайт minusrus.com — спільний проєкт Spiilka Design Büro та Brights. На сайті щодня підраховується кількісні втрати російської армії у війні з Україною, і в живій силі, і в техніці.

Спершу почали робити волонтерські проєкти. Допомагали з одним проєктом Міністерству цифрової трансформації. Також вони зараз працюють над тим, щоб наші електронні документи приймалися у Польщі, Словаччині та інших країнах Європи. І ми розробляли дизайн цих електронних документів. Ще разом із Brights розробили сайт minusrus.com.

А далі вже приходить усвідомлення: або потрібно займатися волонтерською волонтерською діяльністю, або треба ставати й підіймати бізнес. Три тижні ми пропустили, не працювали. А далі вирішили, що треба економіку підіймати.

— Чи з’явилися у вас нові комерційні проєкти за час війни?

Кілька проєктів у нас залишилися ще з довоєнного життя — діджитальні продукти, над якими ми працювали. Водночас ми почали переорієнтовуватися на Захід. Змогли поки що отримати один проєкт з клієнтом із США. Це невеличкий дизайн-проєкт про створення айдентики для логістичної компанії.

Є ще кілька запитів від потенційних клієнтів. Здебільшого вони поки приходять до нас на вхідних, як і раніше. Бо ми ще не відбудували собі цю воронку продажів.

Загалом є два типи агенцій. Перші працюють на внутрішньому ринку, і до них всі клієнти приходять за рекомендаціями. «Хай малий малому скаже…» — і нові клієнти з’являються. Це були ми. Другий тип клієнтів працює із холодними продажами, і так знаходить клієнтів, в тому числі й на Заході. Цього ми робити не вміли. І нам зараз потрібно стати агенцією другого типу, що ми й намагаємося зробити.

— Але ж у вас були в портфелі іноземні проєкти…

Вони з’являлися і з’являються за сарафанним радіо. Хтось приходить із української діаспори, або хтось десь побачив наші роботи і якось вдалося законектитися. Свідомо ми на них не працювали й тому відсоток іноземних проєктів у портфелі був відносно невеликий. 20% від усіх проєктів — це мало, щоб забезпечити життя бюро.

— Як ви бачите налагодження системи продажів на Захід?

Жодної магії. Тут все просто і складно одночасно. Є кілька зрозумілих кроків. Перше, що ми зробили — написали всім з діаспори, кого ми знаємо, з проханням нас порекомендувати. Можливо, є проєкти, в яких  ми станемо в пригоді. Друге — почали шукати партнерів серед тих, хто вже працює на західний ринок. Наприклад, в когось є розробка, але немає дизайн-компетенцій, чи вона не така сильна, як у нас. І третє — почали використовувати платформи Upwork і Clutch.

Якщо до війни я думав про камерне бюро, то зараз навпаки, думаю, що потрібно ставати більшими. Щоб давати більше робочих місць. Саме тому, я впевнений, що точно потрібно виходити на Захід.

— Минулого разу*, коли ми з тобою говорили про плани співпраці із Заходом та можливість відкриття там «філіалу» Спіілки, ти казав, що для успіху цього наміру потрібно або самому жити десь у Європі чи США, або мати там надійного партнера з тим самим баченням, що й в тебе. Що думаєш зараз?
*(це інтерв’ю можна прочитати в першому номері журналу Телеграф)

Я своєї думки не змінив. Якщо ми хочемо працювати так, як ми працювали раніше, — коли до нас приходять за репутацію, коли ми робимо проєкти звичного для нас масштабу, працюємо з великими брендами, то для цього нам потрібно бути там.

Але зараз нам потрібно перелаштуватися. Потрібно змінити підхід: стати агенцію того типу, яка активно працює над продажами. І звісно, це будуть не такі клієнти, які були раніше. Ну окей, що робити. Зараз жалітися на щось, ми не маємо жодного права.

— Які виклики на цьому шляху тобі здаються найбільшими?
Сприйняття себе в новому середовищі, чи можливо, мовний бар’єр?

Мовний бар’єр, звісно, трошки є. Хоча у Настічки й Аніши дуже хороша англійська, і жодного бар’єра немає. Та й я володію мовою на достатньому рівні, щоб донести свою думку. Тобто це піде з практикою.

Я радше зважаю тут на психологічні перепони. Потрібно налаштувати себе на те, що тепер доведеться себе продавати. В Україні нас продавали наші роботи, ми маємо великий досвід, ми давно на ринку. А там я маю вкластися в elevator pitch: коли заходиш у ліфт і маєш 3 хвилини, щоб себе продати. І це є найбільшим викликом.

— Як думаєш, чим українські креативники можуть бути цікавіші для західних клієнтів, ніж їхні місцеві?

Тут у мене немає рожевих окулярів. Є всюди сильні дизайнери, і в нас і в них. Але в нас може бути сильніша внутрішня мотивація. Якщо до війни я думав про камерне бюро, то зараз навпаки, думаю, що потрібно ставати більшими. Щоб давати більше робочих місць, щоб підіймати економіку. Саме тому, я впевнений, що точно потрібно виходити на Захід. І можливо ось ця внутрішня мотивація дасть нам виграш перед іншими дизайнерами чи креативниками. А так, нічого нас не відрізняє, крім того, що українці раз за разом проходять крізь кризові події.

Ми хочемо скористатися тим, що відбувається canceling всього російського.

— Зараз можна говорити, що світом шириться мода на Україну. Хоч це відбувається, на жаль, через болісні трагічні події. Але як думаєш, чи може ця увага до України допомогти нашим агенціям та креативникам?

Можливо. Але я не хочу на цьому спекулювати.

Напевно якась мода на Україну є, і хтось із клієнтів, мабуть, може до нас звертатися саме через це. Але бізнес є бізнес, багато хто запитує, чи не знаходимося ми в гарячій точці, роздумує, наскільки можна бути впевненими, що ми дотримаємося дедлайнів та зобов’язань. Тобто з одного боку, це привертає до тебе увагу, а з другого — доводиться клієнтів заспокоювати. Особливо, коли сидиш на відеоконференції, а в тебе на фоні звучить сигнал повітряної тривоги. І ти починаєш заспокоювати: «та все добре, у нас тут таке часто, не звертайте увагу, ми вже як в Ізраїлі». Це не дуже сприяє довірі клієнтів.

Водночас ми хочемо скористатися тим, що відбувається canceling всього російського. Наразі думаємо над запуском свого продукту. Це не те щоб ми припинили працювати як дизайн-бюро, ні. Але ми хочемо спробувати себе. Зараз, коли ми відмовляємося від багатьох російських продуктів, нам здається, що з’являється певна ніша, в якій ми можемо про себе заявити. І ми хочемо скористатися цією можливістю. Не знаю, що з цього вийде, але не спробуєш — не дізнаєшся.

Цей продукт, який ви хочете розробляти, орієнтований на глобальний ринок?

Так, на глобальний.

Поки ми вирішили віднестися до нього як до проєкту клієнта. Тобто спочатку ми проведемо діскавері, складемо концепцію. І коли будемо готові, розкажемо про нього. Продукт буде пов’язаний з дизайном. Керуючись принципом «чухай, де чухається», цей продукт, в першу чергу, для нас самих.

Краще не заспокоювати себе, що все повернеться швидко. Краще готуватися до того, що буде складно, шукати нові ринки.

— Ідея розробляти власний продукт виникла ще до війни?

Ми над цим розмірковували, але це були такі, обережні думки. «А ось круто було б, якби…» А з початком війни, коли ми відмовилися від певних продуктів, зрозуміли, що вже час нам щось з цими думками робити.

— Як думаєш, чи довго наш внутрішній креативний ринок буде простоювати та оговтуватися від втрат, які зараз відбуваються?

Думаю, ми довго будемо оговтуватися. Все залежить від того як швидко, на яких умовах, і коли ми переможемо. Але падіння, яке нам пророкують, 45% ВВП — це дуже потужний удар. Мені хотілося б, щоб цього не було, але за прогнозами, ми 10 років будемо повертатися на довоєнний рівень.

Звісно, такої кризи як зараз, ніколи ніхто з нас не проходив. Але я вже переживав кілька криз і можу сказати, що завжди на початку здається, що буде повна дупа. Що дизайн нікому не буде потрібен. Хоча з точки, в якій ми зараз перебуваємо, прогнозувати щось неможливо. Та й краще не заспокоювати себе, що все повернеться швидко. Краще готуватися до того, що буде складно, шукати нові ринки. Бо це допоможе економіці та країні.

Думаю, що буде складно, і що повернемося на довоєнний рівень нескоро. Але якось буде. У нас зараз навіть більша мотивація. Хочемо лишатися в країні, хочемо відбудовувати. Зараз наша задача — вижити в короткостроковій перспективі, а в довгостроковій перспективі ми точно переможемо. І точно станемо сильніші та крутіші.

 


Підтримайте Telegraf.Design на Patreon

У нас є ще дещо для вас