Майже в будь-який воєнний час культурні події в тилу тривають, бо попри свою очевидну другорядність, саме культура продовжує стверджувати силу життя та нерідко допомагає цивільним відчути дотичність до спільної боротьби. В історії минулого століття є чимало прикладів того, як культура існувала невіддільно від воєн, і водночас мистецтво переосмислювало поточні сенси: шукало наново гуманізм або ставало частиною протистояння.
Саме це відбулося в Україні, коли під час повномасштабної війни з росією культурні заходи швидко адаптувалися до нових реалій та змогли поєднати розважальний складник з благодійним, збираючи зокрема допомогу для Сил оборони. Культурне життя в Україні витримало тиск обставин та доповнилося зборами донатів, прямою допомогою військовим або гуманітарною допомогою постраждалим від війни.
Контекст великої війни
Хоча благодійні збори є важливим складником культурного життя в сучасній Україні (можливо, найважливішим), культура сама по собі теж помітно трансформується під впливом масштабного збройного протистояння. Тоді як донати допомагають виправдати з моральної точки зору проведення розважальних і культурних заходів, тематика цих заходів нерідко звертається до війни й спроб її осмислення.
Найпопулярніші галереї та сучасні музеї проводять численні експозиції на тему повномасштабної війни, культурні простори проводять лекції для ветеранів, театри ставлять вистави про невинних жертв російської агресії тощо. Серед найбільш прогресивних культурних спейсів Києва, що стали на військові рейки: Мистецький арсенал, артплатформа Izolyatsia, Pinchuk Art Centre. Культурна площина проходить власне випробування на міцність, і по завершенню бойових дій у суспільстві неодмінно стається зародження нових сенсів, після чого культура змінюється назавжди.
Виставка «Форми присутності» у Мистецькому арсеналі, 2023 рік
Такий процес ми бачили після найбільш кривавого конфлікту в історії людства, який забрав понад 50 мільйонів життів — Другої світової війни. Наш сучасний постмодерновий цайтґайст (дух часу) якраз є продуктом повоєнного відновлення світу та відродження Європейської цивілізації. Саме завдяки карколомним змінам у суспільній свідомості, які сталися внаслідок катастрофічних руйнацій Другої світової війни, стали можливими, скажімо, Сексуальна революція у Франції чи рух «гіппі» у Сполучених Штатах.
Команда музичних джемів FUSION
Питання культури, безумовно, відходить зараз на другий план, і поняття «культурний фронт» завжди було радше жартівливим порівнянням, яке не можна сприймати серйозно. Проте культура зараз потрібна і музикантам, і слухачам, і Україні загалом. Усередині країни творчість лікує, надихає, об’єднує; за межами країни допомагає перемагати в інформаційній боротьбі, привертає увагу. Кожен має допомагати чим може, і всі роблять, що вміють найкраще: музиканти – музику, а ми – надаємо можливості.
FUSION прагне залишатися платформою, де молоді музиканти знайомляться, кооперують, створюють гурти та сольні проєкти. Але це все, звичайно, за однієї умови: доречні лише ті культурні заходи, які донатять на перемогу України, і ми самі донатимо з кожного заходу. Вся команда розуміє, що наша діяльність і життя загалом триває тільки завдяки Силам оборони, волонтерам та іншим причетним до нашої безпеки людям, і ми безмежно за це вдячні.
WWII
Звісно, під німецькою та радянською окупацією культурне життя громад перебувало під пильним контролем окупантів. Войовнича пропаганда і контрпропаганда проникали в усі прошарки культури та мистецтва. Утім, навіть такі обставини не заважали підпіллю — зокрема Франція прославилася своєму тихому спротиву, голосом якого став генерал у вигнанні Шарль де Ґоль. Водночас в окупованому Парижі й надалі вирувало культурне життя, а в тодішньому публічному просторі домінувала нацистська пропаганда. Про цей шматок історії знято чимало відомих фільмів.
Кадр із фільму «Безславні виродки» режисера Квентіна Тарантіно, в якому обігрується альтернативна історія.
Єврейка Шошанна спалює кінотеатр, в якому відбувається пропагандистський галапоказ нацистського кіна
За жахів окупації, масових вбивств та Голокосту культура ставала способом закарбувати в суспільній пам’яті злочини проти людяності, та спробувати усвідомити масштаби скоєного зла. Як-от у випадку фотографа Фріц Гаінзе, чиї світлини проливають світло на масові вбивства українських євреїв. Попри це, європейський культурний дискурс намагалися привласнити нацисти, оскільки мистецтво було для них головним медіумом для пропаганди. Вони надавали привілейований статус тим митцям, які підтримували їхні ідеї.
Ще 1937 року міністр пропаганди нацистської Німеччини Йозеф Ґеббельс проголосив будь-які прояви нонконформізму та культурного авангарду «дегенеративним мистецтвом», яке згодом підпало під пряму заборону. Та насамперед нацисти організували виставки так званого дегенеративного мистецтва, аби наочно продемонструвати громадянам Німеччини, які саме твори керівна партія вважає ідеологічно неприйнятними. Здебільшого під ударом опинилось авангардне мистецтво та джаз.
Виставка «дегенеративної музики», 1938 рік
Світлина: Picture-alliance/DPA
Вільна культура часів Другої світової теж вражає — що вже казати, коли мальовничі мурали на тему дружби з комуністами були реальністю у Великій Британії, а Джордж Орвелл працював пропагандистом служби БіБіСі. На руїнах нацистського режиму в Європі сформується новий культурний пласт, що проголосить нетерпимість до зла у найбільш огидних його формах. Ця модель світосприйняття проявила себе навіть у неочевидних галузях, як-от дизайн та архітектура.
Картина Guernica авторства Пабло Пікассо зображує жахи бомбардування Країни Басків під час громадянської війни в Іспанії, 1937 рік
Світлина: Національний музей Центр мистецтв імені королеви Софії
Отже, головний результат надлому суспільної свідомості, що стався 80 років тому — це навчене несприйняття будь-яких проявів фашизму, нацизму на нульова толерантність до нетерпимості. Нова культурна парадигма, зведена на засадах гуманізму, головною своєю цінністю проголосила людське життя. Результатом цієї нової норми стали десятиліття злагоди, розвитку та відносного миру в Європі. Аж доки цей гуманістичний консенсус не порушила росія, розпочавши нову найкривавішу війну на європейському континенті.
Роль української культури
Коли тривала битва за Київ, український гімн лунав у Метрополітен-опері, що є одним із провідних центрів музичної культури, а українська народна пісня відкривала одну з найпопулярніших вечірніх програм у США — Saturday Night Live. Водночас президент Володимир Зеленський звертався до світових аудиторій через онлайн-виступи на Венеційському бієнале та Каннському кінофестивалі. Те, що зараз моветоном називати «культурним фронтом», було тоді принаймні жвавим інформаційним полем, на якому відбувалося протистояння двох сторін війни. По той бік для України перебував не лише кровожерливий режим путіна, були й наративи від «хороших росіян», яких досі охоче приймають на Заході.
Культурна солідарність цивілізованого світу як ніколи важлива, бо вона трансформується в абсолютно реальну підтримку, якої ми так відчайдушно потребуємо. Політики західного світу співчуватимуть нам доти, доки пам’ятатимуть про нашу боротьбу, а пам’ятатимуть вони доти, доки ми нагадуємо їхнім громадянам про Україну всіма доступними засобами — зокрема інструментами культурного тиску. Водночас важливо уникати політизації питання підтримки України, що має морально імперативний характер. Якщо солідарність з Україною зведеться просто до поточного політичного тренду, найближчим час нам доведеться знову боротися за визнання своєї правди.
Команда благодійних ярмарок «Кураж»
Місія української культури, на нашу думку, зараз доволі комплексна — це зокрема про додавання українськості на тих місцях, де ще не так давно були сліди культури ворога. Також це культивація наявного культурного спадку, розвиток нового завдяки підтримці молодих людей і їхніх проєктів. Це виставки, можливість малим підприємцям і творцям представляти свої дизайни, роботи, товари. Це про музику, про нові думки та погляди, цінності. Ми щасливі, що маємо нагоду давати майданчик та аудиторію для цієї місії.
Розвиток культури, звісно, допомагає нам протистояти ворогу і максимально відокремлюватись від нього, адже російська культура століттями була вагомим інструментом імперіалізму. Нині ми затверджуємо українськість, самовідчуття і самоусвідомлення людей. Це, звісно, і про терапію також, адже культурні продукти допомагають нам перезарядитись, перепочити, надихнутись, набратись сил, щоб врешті вистояти й перемогти.
Кенселінг росіян
Одне з найважливіших завдань для українських публічних діячів — змусити цивілізований світ вилучити росію зі світового культурного дискурсу, деколонізувати спадщину українських митців, виокремити російське від українського попри всі намагання ворога стерти цю межу. На жаль, далеко не всі на Заході поділяють такі підходи, багато хто досі вважає росію носієм «великої культури». Такими висловлювання нещодавно зганьбив себе зокрема Папа Римський Франциск.
Читайте також: Українські митці вимагають своє місце в історії
Знадобиться ще чимало часу та зусиль, аби переконати світову спільноту, що російська культура є носієм абсолютного зла. Не лише зла до українців (адже зневага до всього українського давно вкорінилась у російську свідомість), а й ненависть до розвиненої цивілізації, прав людини, будь-якої свободи самовираження. Сучасними символами російської культури мають бути не Пушкін із Достоєвським — натомість полум’я, яке охопило Іванківський історико-краєзнавчий музей у Київській області, знищивши роботи Марії Приймаченко, чи розбомблений драмтеатр у Маріуполі з величезним викладеним написом «ДЕТИ».
Війна проти культури
Однією з цілей російського вторгнення вочевидь є знищення української культури. Наші ж митці почали використовувати культурний дискурс, аби донести до світової спільноти не лише емоції, а й болючу правду про війну в Україні. Картини, плакати, фільми та вистави стали каналом комунікації, через який наш біль чутно навіть у віддалених куточках світу. Хоч докричатися до світу не завжди легко, але українські митці не покладають рук, про що ми писали у друкованому Телеграфі про креатив у часи війні.
У такий спосіб українці намагаються врятувати пам’ятники від вибухової хвилі ракетних ударів
ЮНЕСКО запустила спеціальну кампанію, мета якої — навчити українських фотожурналістів висвітлювати культурне життя, що триває попри війну. Від травня цього року ЮНЕСКО тренує 65 українських журналістів, аби вони навчилися показувати культуру в контексті війни та документувати руйнування, яких зазнає культурна спадщина України. Наразі організація фіксує пошкодження понад 250 пам’яток та об’єктів культурної спадщини.
Зруйнований росіянами Центральний будинок культури в Ірпені
Світлина: ITVUA
Тоді як ворог прагне знищити наш культурний простір, він досягає зворотного ефекту, адже українська культура витримує удари й ще дужче стверджується у світі. Агресивні зазіхання росії лиш вкотре стимулюють зацікавленість іноземців в нашій країні, адже спроби росіян сплюндрувати українську культуру доводять, що вона таки становить для них небезпеку, адже по суті своїй є категорично вільною.