Минув рік повномасштабної загарбницької війни, яку росія розв’язала проти України. Війни, на початку якої Захід «давав» нам усього кілька днів чи тижнів. Однак бліцкриг ворога провалився насамперед завдяки мужності українських воїнів: зокрема, людей абсолютно різних професій, які торік прийняли рішення податися в Збройні Сили. Ми в Telegraf.Design дуже зраділи тому, що деякі наші захисники згодилися публічно поділитися здобутим на війні досвідом.
Герої нашого матеріалу рік тому були креативниками: створювали дизайн та ілюстрації, працювали над діджитальними проєктами, виходили на кава-брейки у сучасних просторих офісах. Однак вторгнення окупанта усе змінило — спонукало взяти до руки зброю та боронити Україну у формі з піксельним візерунком. 24 лютого 2023 пропонуємо вам послухати історії цих людей.
Богдан Шпак, ілюстратор
На початку повномасштабної війни творчий процес зупинився. Чесно кажучи, було не до того, адже відбувалася дуже активна фаза бойових дій. Та згодом, після звільнення Київської області, стало трохи легше. Я став записувати історії, які зі мною траплялися. Речі, які в цивільному житті не зустрінеш.
Маю маленьку мрію — після дембеля (а ще краще, після перемоги) зробити власне ілюстроване видання з історіями зі служби. З формою до кінця не визначився, можливо, це буде комікбук. Та наразі біля мене ще немає ані графічних дизайнерів, ані ілюстраторів, які могли б допомогти втілити такий проєкт.
Армія — це про порядок, але творчий підхід не заважає, бо коли в тебе файний командир (у нас він відкритий до пропозицій), то можна запропонувати нестандартне рішення, яке може стати в пригоді. В армії прийнято так: коли щось запропонував, то маєш довести справу до кінця, і ти за це відповідаєш.
Творчих людей на службі зустрів небагато — хіба що оператора і двох письменників. Обмінялися контактами. Багато моїх колег пішли у волонтерство або виїхали за кордон. Вони донатять, допомагають армії, і я їм за це дуже вдячний — мені теж допомагали, організовували збори. Скажімо так, ще одного дизайнера в армії я не зустрів по сьогоднішній день.
Книги і фільми надто романтизують війну. В реальності ж вона часто зводиться до базових речей — виконати завдання, вижити, не змерзнути, мати змогу повернутися додому. Армія навчає тому, що поки задача не виконана, ніхто нікуди не розходиться. Мені здається, цей підхід був би дуже релевантним у деяких проєктах у цивільному житті.
Тут усі дуже відверті одне з одним, ти довіряєш побратиму своє життя, він довіряє тобі своє. Такого більше ніде немає. Ми виконуємо важливу справу, і іншої роботи я б зараз не обрав. Адже це найкорисніше, що я можу зараз робити. Всім страшно, але хто, якщо не ми?
Женя Малюкевич, копірайтер
Рішення вступити до Збройних Сил було для мене єдиною можливою реакцією на події 24 лютого. Я долучився до лав Територіальної оборони, щоб захистити рідний Київ, а згодом був мобілізований. До цього я не служив в армії, не проходив курси бойової підготовки, тому все довелось вивчати одразу на практиці майже без теорії. Відмотавши час на рік назад, я б все одно вчинив би так само.
По-перше, я ненавиджу затори (а в лютому дорога від Києва до умовного Львова займала більше доби). По-друге, я ненавиджу окупантів.
Нічого особливо нового про себе я не дізнався, будучи в армії. Здогадувався, що я адекватна, раціональна, трохи лінива людина з критичним мисленням. В армії все підтвердилося. За рік служби я неймовірно прокачав anger management. Демотивуючими факторами в армії є те, що ти не можеш просто так звільнитися (як можна на роботі). Ну і те, що інколи маєш підпорядковуватися не дуже доцільним дорученням людини, яка старша тебе за званням. Тому вміння стримувати свої дії, емоції і слова, й інколи сублімувати їх у щось корисне — це топова навичка.
Не хочеться, щоб це звучало пафосно, але саме армія багато чому навчилася у цивільних. Тайм-менеджмент, основи комунікації, оптимізації процесів. Звісно, армія — це гордість нації, та їй не завадило б інтегрувати у свої процеси бізнес-рішення та технології, що показують свою ефективність вже багато десятиліть.
Є надія, що навички стрільби з автомата, налаштування артилерійської бусолі та копання окопів мені більше ніколи не знадобляться ані в звичайному житті, ані в професійній діяльності. Проте вміння керувати дроном і топографія — цікаві скіли. Керувати дроном — це насамперед красиво. По-друге, коли з ППД утік наш пес, то ми не бігали всім підрозділом по лісах і болотах, а шукали його завдяки дрону. Топографія ж збігається з моїм пристрасним ставленням до мап. Тому на курсах топографії я отримував не лише знання, а й естетичну насолоду.
Сергій Тодосан, геймдизайнер
В армії я дізнався про себе те, що не так уже й добре вмію знаходити спільну мову з іншими людьми, як це собі уявляв. Мабуть, пояснити можна тим, що у цивільному житті я перебуваю в певній соціальній бульбашці. З моїм звичним оточенням я здебільшого міг залагодити всі проблеми чи критичні ситуації, знайти точки дотику. В армії ж маєш справу зі збірною солянкою всіх з усіма: різний вік, погляди, місце в суспільстві і все таке. Інколи буває справді складно порозумітися, але я працюю над тим.
Крім того, я зрозумів, що я параноїк. На «виходах» я боюся ледь не всього. Не подаю виду, але боюся.
В армії є місце творчому мисленню, але все залежить від сфери твоєї діяльності. Ти можеш по-різному проявляти свою творчу натуру. Мені все ж більше допоміг організаційний, менеджерський досвід — особливо коли йдеш старшим у групу. Менеджерські навички з цивільного життя тут справді дуже потрібні. Також стає в пригоді критичне мислення, коли хочеш втілити якийсь нетиповий задум. Втім, я тут просто людина-реалізатор, ті скіли, мабуть, більше застосовують люди, вищі за рангом.
Моя компанія розробляє чимало ігор військової тематики, а я працюю над іграми історичного характеру, зокрема це бренд Assassin’s Creed. Повернувшись, якщо пройду на ліцензію Tom Clancy’s, я міг би застосувати свої військові навички, щоб додати в іграх трохи реалізму чи якось інакше подивитися на процес. В індустрії існують послуги військових консультантів, і я думаю, що війна в Україні якраз дуже відрізняється від того, що свого часу пройшли, скажімо, американські військові.
Володимир IIONN, музикант і 3D-artist
Я був далекий від військової справи, не служив в армії. Це — новий етап у моєму житті, який невідомо скільки триватиме.
Війна не припинила мій творчий процес, хоча тут і немає інструментів для креативу — натомість я веду блог. Пробую щось творити в телефоні і виставляю в інстаграмі. Воно, мабуть, кривеньке і недороблене, зате моє. Я не хотів би втратити вогонь творчості незалежно від обставин, в яких перебуваю. Коли я створюю щось, мене це заспокоює.
Були думки продовжити експериментувати з Midjourney, телефон дозволяє. Та зазвичай я досить сильно модифікую результати роботи штучного інтелекту, тому вирішив поки цим не займатися (але розглядаю як варіант). Коли в тебе дуже великі обмеження по інструментах, ШІ — це непоганий вихід. Насправді, творчій людині, яка не може не творити, буде достатньо олівця і папірця.
В армії все по іншому, інші відносини між людьми. Тут є свої особливості. Цікаво, наскільки побратими та інші військові турбуються одне про одного, коли, наприклад, хтось захворів. Це братерство дуже незвичне для мене, і воно надає сил. Навіть коли ти падаєш духом, тебе може «витягнути» людина поруч, яка теж прийшла захищати Батьківщину.
Я внутрішньо спостерігаю за собою, за різними емоціями. Людина може адаптуватися до всього, але страх нікуди не дівається. Тільки ідіот нічого не боїться. По поверненню до цивільного життя точно матиму інше ставлення до лісу, природи. Більше не сприйматиму це як романтику і відпочинок, натомість міцною асоціацією стали тяжкі тренування.
Коли закінчиться війна, я хочу бути здатним зберегти попереднього себе, який любить мистецтво в собі і себе в мистецтві. Не буду пов’язувати своє життя з чимось військовим, проте зараз такі обставини.