интервью
Коміксова культура в Україні та світі: тренди, проблеми, політика
Інтерв’ю з коміксистом Сашою Ком’яховим
13 січня, 2022
Сергій Казарян
Журналіст у Telegraf.Design
Стати автором

Саша Ком’яхов — один із найвідоміших творців коміксів в Україні. Він є автором графічних романів «Чуб», «Тато», а також він створив ілюстрації для книги «Франческа» письменника Доржа Бату. На Майдані Незалежності триває масштабна виставка на основі графічного роману «Тато».

Саша розповів Telegraf.Design, в якому стані зараз перебуває культура коміксів та читання загалом, чи відрізняється комікс від графічного роману, чому комікси про козаків вийшли з моди та пояснив, чи мають мальовані історії бути політизованими.


Олександре, чи дійсно коміксова культура переживає підйом?

Принаймні в Україні, якщо порівнювати з минулими роками, — так. Але цей підйом гальмується через загальну стагнацію культури читання, книжкова галузь по всьому світові переживає не найкращі часи. Книжка перестає бути популярним носієм інформації, тиражі падають. Зараз книжка — це сувенір, подарунок, предмет інтер’єру.

Скажімо вебкомікси останнім часом тримаються приблизно на однаковому рівні популярності, хіба що з’являються нові платформи. Популярними є вебтунз (вид вебкоміксів, що з’явився в Південній Кореї у 2000-х), вони передбачені суто для екранів, художники малюють одразу під скролинг, сторінкової розкрадровки там немає.

Як і у манґах, у корейських мальованих історіях на вебтунз прийнято підписувати рух. Ми звикли до текстового відображення звуків, а в азійських коміксах можна побачити позначки рухів, як-от slide, fall та інші. До речі, були спроби створювати застосунки, в яких до коміксів додається моушн-дизайн, анімація рухів, але ці мутанти не прижилися. Такі спецефекти швидко всім набридли.

«Неповноцінне життя», Юн Т’єхо. 2012 рік

В якому стані перебуває коміксовий ринок в Україні?

Український ринок коміксів існує завдяки закордонним ліцензіям. Видавці шукають цікаві роботи, купують їх, здійснюють переклади українською. Наші автори, як і раніше, малюють на ентузіазмі. Це переважно неприбуткове заняття. Не всі закордонні правовласники, до речі, охоче продають ліцензії на твори. Скажімо, японці не бажають продавати ліцензії манґ у незрозумілий і, можливо, з їхньої точки зору неперспективний ринок.

У певний момент українські видавці зрозуміли, що можна просто написати листа французам чи німцям з проханням викупити якусь історію. Й ось, виявилося, що це цілком можливо, у нас з’явилися ліцензії. Друкуємо чудових авторів, як-от Сержіо Топпі. З цікавих останніх новинок — готується реліз «Мьобіуса». Коміксовий ринок у нас є, але здебільшого це ринок перевидань. Самостійний ринок українських авторів, на жаль, практично відсутній.

Ілюстрація: Сержіо Топпі

А чи стане у нас коміксова справа прибутковою?

Якщо ми говоритимемо про Ігоря Баранька — відомого українського коміксиста, який цілком присвятив себе цій справі — то він заробляє своїми мальованими історіями. Але здебільшого автори поєднують творчість з іншою працею. Авторам-початківцям треба розуміти — в коміксах, як і в літературі, рідко хтось заробляє з першої ж книжки. Щоб вибудувати свою впізнаваність, репутацію, потрібен час.

 

Графічний роман «Орда», Ігор Баранько. 2003 рік

Тобто українська коміксова культура перебуває в зародиші?

Ні, це стара історія. Ще з радянських часів у нас були періодичні видання, які містили в собі коміксові елементи. Попри те, що СРСР пригноблював цей вид мистецтва, він вважався «побочкою» карикатури. Переважно у вигляді карикатури коміксі й існували: мова йде про журнали «Перець», «Барвінок», у них висміювали капіталістів і таке інше. Це були знайомі нам розкадровки з «хмарками».

Протографічні романами, в яких порушувалися дорослі теми, не містили хмаринок, вони обмежувалися підписами до зображень. Такий вид мистецтва, хоч і в дещо примітивному вигляді, існував із початку XX століття. Ним займалися і автори з діаспори, і митці під радянською окупацією.

Коли в Україні з’явилися комікси в їхньому сучасному вигляді?

Мабуть, це 1960-і, бо саме тоді з’явилися історії, а не просто поодинокі зображення з підписами. Згадується «Перченя» з роботами Анатолія Василенко, які були призначені для дітей. Анатолія Василенка я взагалі вважаю титаном української коміксової справи.

Журнал «Перець», Анатолій Василенко

Які ще автори чи видання зіграли важливу роль у популяризації українських коміксів?

У наш час це журнал «К9», «Фензін. Чорним по білому» та різноманітні інтернет-видання. До того ж з’явилися фестивалі коміксової культури. До 2014 року це було заточено під так званий «пострадянський простір», а після початку війни імпорт російських книжок закрився, що дало можливість українським видавцям купувати західні ліцензії. Раніше Росія мала цей ринок цілком як свій, українською не перекладали, бо вважали, що і так усюди зрозуміють. Ситуація сильно змінилася 2017 року, коли набуло чинності «ембарго» на російську літературу. Це дало поштовх українському ринку. Ну і звісно, фестивалі, як-от Comic Con.

Які знакові графічні романи чи комікси змогли переконати дорослих в Україні в тому, що читати книжки з малюнками — це норм?

Упередження досі існують. Однак поступово сприйняття стає серйознішим саме завдяки авторам, як-от Ігор Баранько з «Максим Оса», Олексій Чебикін та Максим Прасолов з роботою «Даогопак». За моїми спостереженнями, дорослі купували ці книжки для дітей, але й самі на них поглядали.

Графічний роман «Даогопак», Максим Прасолов. 2012 рік

2016 року Сергій Захаров видав свою історію перебування в полоні на окупованих територіях Донецької області, яка пролунала у вузьких колах. Після цього можна говорити про дорослі теми в українських графічних романах. Є певна відмінність у порівнянні з тим як західні автори порушують болючі теми, Голокост чи тоталітаризм. Вони часто стилізують свої роботи, а у Захарова це реалістичні скетчеві замальовки.

Сцена імітації розстрілу в полоні бойовиків угрупування «ДНР».
Графічний роман «Діра», Сергій Захаров. 2016 рік

Звісно, серйозні теми порушувалися і раніше, але «Діра» Сергія Захарова — вже автобіографія або графічна журналістика. Цей вид журналістики передбачає, що автор перебуває, скажімо, в гарячій точці, і замальовує те, що бачить. Це як нон-фікшн в ілюстраціях. Ну, і я певною мірою долучився до цього з першим томом своєї роботи «Тато». Тема, м’яко кажучи, не дитяча, я б сказав 12+. Навіть людям, прихильним до Майдану, буває складно це читати.

Графічний роман «Тато», Саша Ком’яхов. 2021 рік

Як боротися з упередженням деяких українців стосовно коміксів?

Слово «комікс» може відштовхнути деяких читачів, а термін «графічний роман» ще остаточно не ввійшов до повсякденного мовного вжитку. Ми намагаємося ці стереотипи зламати, зокрема, моя виставка на Майдані називається «мальована історія», люди коли починають її дивитися, їх затягує. У них не виникає запитань щодо того, чому серйозна тема висвітлюється в такому форматі. Вони розуміють це інтуїтивно, бачать, що робота виконана з певним ставленням, і у більшості проблем зі сприйнаттям нема.

Звісно, є ті, хто побачивши хмаринки з текстом, автоматично починають висловлювати якесь невдоволення. Їм нічим не догодиш у жодному форматі. З кіно в минулому столітті теж була схожа історія, цей вид мистецтва вперто зневажали.

Виставка «Тато» на Майдані Незалежності.
Світлина: Facebook Саша Ком’яхов

До речі, деякі метри кіно, як-от Мартін Скорсезе, погано ставляться до впливу коміксів на кінематограф. Що б ви сказали на такі закиди?

Мені здається, його неправильно зрозуміли. Йому не подобається марвелівська франшизовість, а не комікси загалом. У таких коміксних фільмах втрачається оригінальність та класична драма. Він критикував атракціонне кіно, побудоване на впізнаваних персонажах і спецефектах.

Якщо фільми Marvel — атракціонне кіно, то комікси — це атракціонна література?

Комікси – не література. Це об’єктивне мистецтво, як кіно, у той час як література – суб’єктивне мистецтво. Там читач уявляє собі героїв, емоції і оточення. Комікси Marvel – цілком «атракціонні», так. Але ж є видавництва типу Dark Horse, які створили Хелбоя, і саме з появою таких серйозних творів почали використовувати термін «графічний роман». Бо там не зовсім розвага, а якщо й розвага, то не зовсім комедійна.

Чи мають комікси бути політизованими?

Навіть супергероїка, про яку ми говорили, є політизованою. Значна частина американських коміксів XX століття була пропагандою — Капітан Америка воював з Гітлером, з «червоною загрозою». І зараз політичний посил наявний усюди. Автори виливають те, що в них у голові, це нормально, якщо це не кон’юнктурщина. Творець — зріз суспільства.

Нова ітерація Супермена така: Кларк Кент — бісексуал, який бореться з лісовими пожежами. Це політизація?

Все залежить від якості історії та її драматичного наповнення. Якщо це не кон’юнктура в стилі рімейку «Мисливців за привидами» 2016 року або останнього «Термінатора», то не важливо, гей чи не гей головний герой. Для автора головне — розповісти захопливу історію персонажа, а не переповідати певні політичні установки. Хороший автор дає урок своєму герою, а не читачеві.

Складається враження, що в українських графічних романах домінує тема Майдану та війни з Росією. Про що будуть комікси в наступні роки?

Ця тема не в мейнстрімі. Вона здебільшого цікавить тих, кого безпосередньо торкнулися події 2013-2014 років, або ж тих, хто сильно співчуває. Комікси про Майдан і війну з Росією не мають високого комерційного потенціалу. Можливо, ця тема залунає з новою силою через покоління, важко сказати.

Я малював свій графічний роман «Тато» з розумінням того, що він не буде популярним. Утім, зараз він має нішеву популярність, і я це пов’язую здебільшого з впізнаваністю себе як автора в певних колах. Комікси хоч і в тренді, але високого попиту на них немає. Бо знову ж таки, зараз маємо кризу книжкового ринку. Пачками комікси не купують.

Який ваш улюблений графічний роман?

Мені подобається «Зомбіленіум» Артюра де Пінса, на його основі навіть створили анімаційний фільм.

«Зомбіленіум», 2017 рік. Режисери: Артюр де Пінс, Алексі Дюкор

Поціновую Алессандра Барбуччі з його роботою «Sky Doll», яка була популярна в 2000-х. Частково під її впливом я створив свій комікс «Чуб».

Графічний роман «Чуб», Саша Ком’яхов. 2013 рік

Також зазначу «Блексед» — графічний роман Хуана Каналеса.

Графічний роман «Блексед», Хаун Каналес. 2000 рік

Чи спричиняють комікси кліпове мислення?

Якщо говорити про вебкомікси, то вони цілком заточені під свайпову навігацію, але це не зовсім кліпове мислення. Якщо комікс поганий і уривчастий, то можливо він і стимулюватиме кліпове мислення, але якщо комікс якісний — то однозначно ні.

Спробуємо внести ясність: чи існує взагалі різниця між коміксами та графічними романами?

Це все умовна термінологія, яку ніхто не затверджував. Знавці вважають, що комікси — американський формат, якій характерний пригодницький зміст у форматі періодичного видання, тим часом як графічний роман — окрема цілісна робота.

У різних країнах вигадують свої терміни. От у Японії мальовані історії називають «манґою». Здається, в Польщі усі мальовані історії називають словом «комікс». У Франції — це la bande dessinée, в Італії — fumetti.

Більш-менш прижився такий розподіл: комікси — це супергероїка, комедія, пригоди. Графічний роман — доросла тематика. Мальовані історії пройшли еволюцію жанрів. Коли вони мали суто розважальну функцію, всі їх називали коміксами. Щойно справа дійшла до більш серйозних тем, у наповненні з’явилася драма та філософія, слово «комікс», яке семантично близьке до «комічного», стало спричиняти дисонанс.

Повернімося до України. Які є помітні тренди в українському коміксовому ринку?

Зараз у нас починається так званий «посткозацький тренд». З 2000 по 2010 всі намагалися малювати «про своє», з цим пов’язано те, що з’явилося багато контенту про козаків. Поціновувачі вже тоді трошки плювалися на тематичну одноманітність, і зараз почали виходити нові теми: фентезійні, науково-фантастичні.

Щоб говорити про якісь справжні коміксові тренди в Україні, треба слідкувати за актуальними авторами. Серед них: Олександр Корєшков, Олексій Бондаренко, Олексій Чебикін, Ігор Баранько. До речі, Чебикін і Баранько зараз працюють над Махабхаратою, трошки вони відійшли від українських тем. А Бондаренка намагаємось вмовити завершити його епічний твір, але Олексій цього не хоче, мабуть через те, що його твір оповідає про козаків, а тема трохи «застаріла». (Сміється).

Катерина Кошелєва малює чудові онлайнові комікси у книжковому форматі. Дарця Зіронька малює про козака, але він у неї перебуває у фантастичному світі. Не знаю, яким будуть тренди в найближчому майбутньому, це може бути щось соціальне.

Наслідування західних трендів на цьому етапі розвитку є неминучим?

Так, адже власної школи практично немає. На жаль, є тенденція на погіршення якості промальовки графіки. Люди, не довчившись, пірнають у це діло. Коли тобі треба зробити багато розкадровок — без школи, без належної підготовки складно все це втілити. Тож у пошуках натхнення всі дивляться на наявні приклади, наприклад, на Заході, знаходять там собі кумирів. Це природно.

А хто ваш кумир?

Мої кумири часто змінюються. Донедавна сильно захоплювався французьким автором Ральфом Меєром. Він зробив вестерн «Трунар».

Графічний роман «Трунар», Ральф Меєр. 2015 рік

Які теми вас найбільше цікавлять?

Захоплююся історією, особливо після 2014 року. Проте мене цікавить не лише сучасна історія, а й Визвольні змагання, середньовіччя. Хочу зобразити Київ періода революції 1917-1921 років. І це має відгук у глядачів, не дарма є купа пабліків, де люди діляться світлинами старого Києва.

Комікси здатні зіграти роль у суспільно-політичному житті України?

Я сподіваюсь на це. Це не такий популярний медіум, щоб впливати так потужно. Я зробив усе, що міг — разом з Музеєм Революції Гідності влаштував виставку у центрі Києва. (Сміється). Поки що поодинокі відгуки отримую.

Над якими проєктами ви зараз працюєте?

Над другою частиною «Тата». У першому томі історія на тлі Майдану, у другому — буде на тлі війни. Є освітні проєкти, зокрема, курс по мальованим історіям у Projector. Хочу створити історію в сетінгу по Стародавній Русі та епік по Визвольним змаганням. Прагну візулізувати те, чого бракує нашим підручникам історії. В них часто грандіозні події описуються в стриманій, нудній манері. Людям потрібно бачити зображення.

Чи сформується найближчим часом автономна українська коміксова культура?

Все ж переважно робота йтиметься з західними ліцензіями. Якщо видавництво хоче замовити оригінальний твір українського автора, то зазвичай, воно звертається до автора-початківця з економічних міркувань. Але якість цих робіт часто є неконкурентною, нема чим пишатися. Щось вагоме і цікаве виходить у тих авторів, які на ентузіазмі можуть пару років вечорами малювати свій твір, незважаючи на відсутність прибутку.

Що ви порадите художнику коміксів, який розпочинає кар’єру?

Треба дуже багато малювати. Намалюй свого героя сто разів у різних позах. Не очікуй, що успіх настане одразу. І реалізовуй ті теми, які справді тебе торкають.


Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.

avatar
Сергій Казарян
Журналіст у Telegraf.Design
Колонка

У нас є ще дещо для вас