Олександр Шевченко — засновник агенції просторового розвитку Zvidsy, яка розробляє рішення у галузі урбаністики та архітектури. Zvidsy працювала над концепціями міського благоустрою для Мелітополя та Мелітопольського району, Харкова, Києва, однак презентації деяких рішень скасували через початок повномасштабної війни.
У березні Олександр ініціював проєкт ReStart Ukraine. Мета — створити план системної відбудови України, який буде взаємоузгодженим між місцевими органами влади. Партнерами проєкту виступили ПРООН, фундації Bosch, BMW, а також європейські дослідницькі університети із Великої Британії та Швейцарії. Telegraf.Design поспілкувався з Олександром про стратегічне бачення великої прийдешньої відбудови.
Як ви почали розробляти концепцію відбудови України?
На початку великої війни ми відчули виклик. До того ж в агенції Zvidsy зупинилися всі проєкти. Остаточне усвідомлення настало вже на другий тиждень, коли побачили, що ті руйнування, яких зазнають українські міста, не вдасться виправити косметичним ремонтом. Знадобиться глобальна і системна робота, і для цього слід створити основоположні принципи відновлення.
Десь з цієї точки починається відлік проєкту ReStart Ukraine. До нього долучилися учасники команди Zvidsy та колеги з інших організацій, як-от Академія наук України, Агенти Змін, Львівська Політехніка, PEN. Сформувалася міждисциплінарна команда з 15 людей — від урбаністів та архітекторів до соціологів та екологів. Нас об’єднало розуміння, що відбудова України має відбуватися не секторально, це повинен бути інтегрований процес, у якого є фінальна візія.
Ми стали прагматично над цим розмірковувати — скільки піде часу на втілення цього бачення, скільки воно коштуватиме, якими будуть правові рамки та організаційні виклики?
Яких принципів ви закликаєте дотримуватися при відновленні зруйнованих міст?
По-перше, відбудова має базуватися на потребах людей. Демографія України ще до війни була в кепському стані: рівень народжуваності сильно поступався рівню смертності. Крім того, лише за 2020 рік з України виїхало 900 тисяч людей — тобто ми і без активних бойових дій втрачали багато населення. Зараз ми зіткнулися з таким масштабом демографічної кризи, який природним чином мав би настати років через 10.
Треба заохотити людей повертатися в Україну, щоб стабілізувати ситуацію, яка склалася. Це буде реально здійснити лише в тому разі, якщо відбудова базуватиметься на людиноорієнтованих засадах — коли урбан-дизайн враховує потреби вразливих груп, створюються рекреаційна, культурна і спортивна інфраструктура, у місті підтримується екологічний баланс, наявна система укриттів і стратегічних резервів.
По-друге, Україні треба буде перебувати в режимі стартапу. Інколи в словах «Україна як стартап» знаходять негативну конотацію, наче це нехтування історичним чи культурним складником, надмірне фокусування на економічному зростанні. Але реальність така, що грошей на відбудову в будь-якому разі потрібно буде багато. Не варто покладатися на те, що будуть тільки донорські кошти, нам доведеться знаходити інвестиції, як від міжнародних організацій, так і урядів країн.
Джерелами фінансування будуть також власні кошти, допомога від місцевого бізнесу, а також закордонні гранти, для отримання яких потрібно створити прозору судову і правоохоронну базу. Ми повинні розмірковано скористатися стартовим капіталом, аби він працював на довгостроковий результат. Треба уникнути ситуації, коли набудували абищо і не знаємо, як дати цьому раду.
Читайте також: Що не так з тимчасовим модульним житлом?
На які світові кейси ми маємо звернути увагу?
Ми аналізували відбудови, які проходили після воєн та природних катастроф. Розглянули кейс ізраїльсько-палестинської війни: як проходить життя під постійною загрозою обстрілів. Вивчили також відбудову Німеччини після Другої світової. Наприклад, Дрезден, який відбудували ідентично до довоєнного стану, а потім дивувалися, чому в місто не повертається життя.
Взяли до уваги також вибух у Бейруті, внаслідок якого була миттєво пошкоджена велика кількість будівель. Аналізували Сирію, Ірак, Афганістан і кейси відновлення територій після землетрусів, вибухів, цунамі. Звісно, існують історичні, культурні та політичні особливості, які унеможливлюють бездумний копіпаст.
Наслідки смертельного вибуху в Бейруті. Світлина: Reuters
На прикладі балканських країн ми можемо бачити, як робити не треба. Албанія нашпигована покинутими бункерами, і ми ставимо собі запитання, чи варто повторювати цей досвід? Можливо, є інший спосіб забезпечити людей укриттям, яке буде рівномірно розосереджене у містах? Наприклад, в Ізраїлі існує модель «ядра жорсткості» — це такий укріплений стрижень всередині будівлі. Людина, зайшовши вглиб будь-якого поверху, потрапляє фактично в укриття.
Я не вірю в відбудову за областями, коли, наприклад, Німеччина відповідає за Харківську область, а Данія — за Миколаївську.
Адже кожна область — це колосальний обсяг роботи, і жодна країна не буде готова покрити ці витрати повністю. Так само як і збагнути всі культурно-історичні контексти, і відповідно до них запропонувати вдумливе і комплексне рішення.
Вважаю, співпраця має бути встановлена на рівні муніципалітетів. Область тримає перед очима загальну картину відновлення, як диригент, а муніципалітети утворюють консорціуми із відновлення, до яких обов’язково залучені локальні спеціалісти.
Чи треба зберегти довоєнний вигляд пошкоджених українських міст?
Оновити зовнішній вигляд міст не означає, що обов’язково будуть якісь разючі зміни. Людина, живучи 20 років в певному місті, вибудовує тривалий досвід взаємодії з цим середовищем, і важливо зберегти цю психологічну прив’язку. Повоєнна урбаністика має містити терапевтичний компонент і нагадувати людям про пережитий досвід і мирного, і воєнного часу. Вочевидь, як раніше уже не буде, проте не можна радикально все переробляти принаймні з простої поваги до містян та пам’яті того, що сталося.
Чим зараз займається ReStart Ukraine?
Ми — громадська організація, тому маємо певну свободу та гнучкість.
Світлина: вебсайт Zvidsy
Протягом перших місяців ми намагалися зрозуміти, в чому буде наша найбільша користь. Ми усвідомили, що після завершення війни настане ризик хаотичної відбудови, і захотіли цьому завадити. Звісно, треба насамперед повернути до роботи критичні об’єкти, як-от мости, ТЕЦ, водогони і насосні станції. Повноцінну відбудову в умовах війни почати важко, хоча б з економічної точки зору.
На місцях будуть відбудовуватися хто як знає і хто як вміє. Хоч міністерства можуть запропонувати своє концептуальне бачення, у нас втілена реформа децентралізації, тому в регіонів буде достатньо повноважень, щоб ухвалювати рішення на свій лад.
На нашу думку, треба дати людям вектор, у межах якого вони зможуть обирати свій шлях, у певних випадках із кількох варіантів. Задля цього ми зробили три допоміжні продукти.
- Інструкція для громад та міст. Це чеклист з переліком того, що варто зробити в контексті відбудови. Він складається із 9 ключових розділів-кластерів: від збору даних до партисипації та фінансування;
- Платформа даних, яка буде містити важливу інформацію про місто з урахуванням географічних, демографічних, економічних та інших особливостей;
- Пілотний проєкт, завдяки якому наші рішення не будуть виглядати абстрактними. Ми пропонуємо пройти логіку відновлення на прикладі Чернігова. Це місто в собі містить чимало типологій, що зустрічаються в інших містах (історична частина, різна забудова, зелений каркас міста, близькість до кордону із країною-агресоркою), тому такий приклад буде зрозумілим для більших і менших міст.
Які речі ви вже протестували та проаналізували, готуючи пілотний проєкт відбудови Чернігова?
Ми опрацьовуємо такі концепти:
- планування багатоповерхового і малоповерхового житла та розселення людей, які втратили домівки чи вони були пошкоджені;
- громадський транспорт — зокрема, покращення потребує тролейбусна мережа, веломережа, потенційно водний транспорт;
- місця пам’яті — наприклад, відома чернігівська бібліотека Короленка має бути відновлена в первинному вигляді;
- зелені та водні об’єкти;
- точки автономного доступу до води і електрики в теперішніх скрутних умовах;
- ризик-профіль міста, який містить актуальну і деталізовану інформацію про інші можливі ризики в місті та способи реагування на них.
Світлина: Facebook-сторінка ReStart Ukraine
Чи співпрацюєте ви з владними установами?
Від початку війни ми прагнули встановити контакт з профільними міністерствами. Розказали, в чому полягає суть нашої робити та пояснили, чим можемо бути корисними. Нам відповіли, що готові посприяти, але, на жаль, донині не виходять на зв’язок. Можливо, ці люди не розуміють важливості такого проєкту, або просто представники влади зараз дуже зайняті, і ми охоче в це віримо.
Ми вибрали шлях автономної роботи, як у стартапу. Нафандрейзили гроші з міжнародних партнерів, сіли працювати над прототипом. В середині вересня ми будемо презентувати проєкт внутрішньому колу партнерів, а в жовтні здійснюватимемо ширшу комунікацію. Також ведемо попередні перемовини на рівні локальних адміністрацій міст і громад, але, чесно кажучи, деінде починається політична боротьба, і це заважає нашій роботі.
Хто є зараз вашими фінансовими партнерами?
Ми співпрацюємо з United Nations Development Programme Ukraine (ПРООН), німецькими фундаціями Porsche і BMW, університетами в Британії та Швейцарії, що здійснюють науково-дослідну діяльність, та іншими організаціями, зокрема урбаністичними, як-от ECTP — європейська мережа містопланувальників, Dark Matter Labs (NL), StudioWeave (UK), Metasitu, Vitamin Architects (Romania), GaulyVolgmannBuro (GER).
Як в Україні майбутнього забезпечити сталу якість урбаністичних рішень?
Щоб якісні урбаністичні рішення стали системними, Україні слід підготувати необхідну кількість кадрів — як локальних, так і залучених із закордону та об’єднати їх в офіційну структуру з кваліфікованими сторонніми експертами. Діяльність цього об’єднання мусить бути узгоджена на рівні міністерств. Водночас кожне місто, яке потребує відновлення, може отримати тандем регіонального архітектора та спеціаліста ззовні. Зараз в Україні не кожна громада взагалі має свого архітектора, і цю проблему потрібно якось вирішувати.
Економічне зростання більше не може бути єдиним рушієм для всіх стратегічних рішень. Ми маємо не лише відбудовувати міста, а й активно готуватися до наступних ризиків.
Коли ж мова іде про великі національні проєкти — то насамперед вони потребують прозорого фінансування та зваженої пріоритезації. Парки і дороги по всій країні можна побудувати за 5 років, і вау-ефект швидко скінчиться, після чого потрібно буде ухвалювати складні рішення. Тому шлях до розвитку пролягає тільки через сміливі рішення і готовність їх реалізовувати.