Lois van Baarle, більше відома як Loish — нідерландська концепт-художниця, дизайнерка персонажів та аніматорка. Лоіc подорожує по всьому світу і проводить воркшопи, 27 липня і у Києві, має вражаючу кількість підписників у соцмережах, видає книги та встигає працювати над клієнтськими і особистими проектами.
Ми обрали найцікавіші моменти з її інтерв’ю, щоб дізнатися, як поєднати усі ці проекти і залишатися собою.
Читайте також: Як оживають герої анімації.
Усі зображення: loish.net
Яку найголовнішу річ ти зрозуміла за свою кар’єру художниці?
Потрібно вміти встановлювати чіткі кордони.
Коли моя кар’єра почала розвиватися, я інтенсивно працювала над великими проектами. Була настільки сфокусована на роботі і на нереалістичних дедлайнах, які встановив клієнт, що травмувала руку (запалення сухожилля) і не могла малювати два місяці. Це дало мені змогу зрозуміти, що потрібно чітко встановлювати власні кордони як художник та фрілансер.
Відтоді управляю своїм часом по-іншому і намагаюся бути у злагоді з власними потребами. Коли помічаю за собою паніку або ж те, що занадто себе примушую щось робити, бо перейняла стрес від клієнта, кажу собі розслабитися і зробити крок назад. Приймаю те, що я можу виконати лише такий об’єм роботи за день, і не більше того. Часом це важко, але дуже необхідно.
Чому ти обрала концепт-арт та дизайн персонажів?
Ніколи не мала чіткого розуміння, чого саме хочу. Так як усі постійно говорять, що «художники не можуть заробити на життя», головною ціллю було хоча б спробувати заробляти на творчості. Тому не очікувала нічого особливого, просто хотіла побачити, що може трапитися, не ставила ніяких цілей. І зі своєю освітою аніматора просто почала розповідати друзям і знайомим, чим займаюся, публікувати свої роботи онлайн, виконувати різні замовлення на фрілансі.
Спочатку невеликі компанії, потім більші почали замовляти у мене дизайн персонажів. Це не я так захотіла, але тепер найкраще спеціалізуюся саме на цьому. Думаю, мої клієнти бачили потенціал та і мені це подобалося. Це можна помітити і в моїх роботах — я справді виконувала все із задоволенням.
Як виглядає креативний процес, коли ти працюєш із клієнтом?
Зазвичай починаю з дуже простих скетчів, щоб побачити реакцію клієнта. Дехто більше звертає увагу на загальний вигляд персонажа, дехто на деталі чи стилізацію. Коли я починаю отримувати фідбек, вже маю розуміння, як клієнт думає, які у нього пріоритети, і адаптуюсь під його потреби. Спочатку роблю лише дуже загальні ескізи, аж поки не матиму чіткої ідеї, в якому напрямку працювати. Мій робочий процес багато в чому пов’язаний з тим, щоб дізнатися більше про клієнта і залишатися гнучкою в рішеннях.
Що вважаєш необхідним у портфоліо фрілансера?
Важливо не лише показувати завершені роботи, над якими ви довго працювали, але також грубі скетчі, швидкі ескізи, навчальні малюнки та все інше, що розкриває пошуки і перші кроки вашої креативної роботи.
Зазвичай клієнти мають дедлайни «на вчора» або маленький бюджет, тому цінують художників за ефективність та продуктивне використання часу. Що б ви могли зробити, якби у вас було лише півгодини чи година? Це дуже важливо знати клієнту.
Про що твої воркшопи?
За минулий рік я провела більше сотні воркшопів по всьому світу і всі вони стосуються робочого процесу.
Часто діджитал-художники «застрягають» — особливо на розробці дрібних ліній та деталей. Є щось таке, що не дозволяє рухатися далі, деколи навіть викликає відчай і страждання. Тож вони шукають відповіді на ці питання, але знаходять лише, як правило, знання про техніку і слова про те, що потрібно працювати більше і важче. Мій воркшоп якраз про інше — як усе спростити, працювати інтуїтивно і швидко.
Проводжу воркшопи для невеликої кількості людей, тому що кожному учаснику даю багато завдань і багато фідбеку. Ні над ким не стою і не кажу, що робити — це не мій підхід. Мені подобається саме спілкування, обговорення наших процесів роботи, підходів.
Багато психології — з кожним учасником розмовляємо про те, де і чому «стопориться» процес, чи грає тут роль самооцінка, який попередній досвід і як він вплинув на сприйняття їхньої творчості. Так багато дізнаюся після своїх воркшопів, що це стало моєю пристрастю — вивчати, як працює людський мозок під час малювання.
Чому «вихід із зони комфорту» — не вихід?
Часто зустрічається думка про те, що потрібно себе весь час примушувати, «пушити», виходити з зони комфорту. Чомусь ніхто не намагається дати змогу своїй креативності рухатися природно, у власному ритмі. За цим стоїть багато психології — чому люди думають, що потрібно себе підганяти, почуватися некомфортно, і чому це все приводить лише до спаду креативності і бажання щось робити?
Думаю, що набагато краще інвестувати у свій власний шлях, процес роботи, який підходить саме тобі, ніж у те, щоб порівнювати себе з іншими та постійно ганятися за ідеалом, бажанням стати «кращим», копіювати процеси інших, навіть якщо тобі вони не підходять.
Яка твоя найголовніша порада у цьому випадку?
Я б радила художникам намагатися працювати швидко і залишати всі деталі на потім, тому що зазвичай якраз на деталях і стається цей затик. Головна порада для творчих людей — ставити на перше місце турботу про себе. Робити паузи і при цьому не почуватися винним. Лише коли почуваєшся добре і в гармонії з собою — тоді можна починати ставити собі виклики і челенджі. Перед тим, як застрибувати у креативний процес — впевніться, що ви на першому місці. І завжди собі про це нагадуйте.
Якщо цього не робити — ви будете постійно підкріплювати такі твердження: «мої роботи недостатньо гарні» чи «у мене дуже повільний прогрес». Але навіть якщо роботи гарні, ми ж все одно почуваємося погано щодо своєї творчості. Навіть коли у нас правильний підхід до роботи, все одно будуть дні, коли результат не влаштовує.
Якщо ж ти занадто себе підганяєш, занадто стараєшся, важко працюєш, тоді ти будеш екстра незадоволений, коли щось не вийде. Думаю, краще так: «Я працюю у своєму темпі, почуваюся ок щодо своєї роботи, не дуже задоволений сьогоднішнім днем, але завтра можливо буде краще». Це збалансований здоровий підхід.
Коли працюю над клієнтськими проектами або проводжу воркшопи, обов’язково роблю перерви, щоб відновити сили. Деколи ми всі відчуваємо себе стомленими через тиск у роботі, чи через зустрічі з новими людьми. Важливо давати собі час на відновлення.
Як ти стала такою популярною в інстаграмі?
Це довга історія. Усе почалося ще 15 років тому. Я активно виставляла свої роботи на deviantart і вже там мала декілька підписників. Потім, десь із 2007-2008, коли почали з’являтися нові медіа, такі як Twitter, Tumblr, Instagram, Facebook, я намагалася перевести своїх фоловерів на ці нові платформи. Думаю, я маю так багато підписників зараз, тому що це була довгострокова інвестиція — активність у соцмедіа, побудова імені там. Людям подобається спостерігати за моїм ростом — це те, що спрацювало для мене.
Публікуйте багато, регулярно, намагайтеся справді взаємодіяти. Багато хто скаржиться на алгоритм — важко бути поміченим. Але алгоритм якраз показує ті акаунти, у яких високий рівень чесної взаємодії з людьми, де спілкуються, діляться, розмовляють із підписниками та з тими, на кого підписані. Це дуже важливо.
Як багато часу ти проводиш в Instagram та Facebook?
Більшість із того, що я роблю — це клієнтські проекти. І більша частина мого прибутку також від клієнтських проектів. Тому що для мене важливо заробляти творчістю. Воркшопи і активність у соцмедіа — це більше як спроби побачити, що вийде, а клієнтські проекти — це база, на чому побудоване моє життя як художниці. Тому це найвищий пріоритет.
Воркшопи стараюся проводити частіше. Зустрічала на них так багато людей, талановитіших за мене, технічно кращих художників, але які так само мають труднощі в інших аспектах робочого процесу. І я так багато дізнаюся про те, як думає художник, що йому потрібно, чого хоче досягнути. Воркшопи менше вигідні фінансово, але набагато більше емоційно.
І кожного дня я в соцмедіа, це також робота. Навіть коли я працюю над проектами клієнтів, виділяю годину у день, щоб керувати моїми сторінками на фейсбуці та в інстаграмі, планувати публікації, спілкуватися із підписниками. Тому що усі можливості та клієнти, яких я маю зараз — прийшли із соцмереж.
Деколи це все займає набагато більше часу, ніж хотілося б, але в будь-якому випадку мій головний пріоритет — робота із клієнтами. Тому що це найбільш стійка база.
Як стати помітним у соцмережах?
Популярні у соцмережах художники чи ілюстратори — не про одну ідеальну картинку. Вони показують всю роботу: чернетки, ескізи, фінальні роботи. Так люди бачать повну картину всього, що відбувається, вивчають особистість художника, бачать його розвиток з часом. За цим цікаво спостерігати.
Маю інстаграм-акаунт давно, але активно почала його розвивати з 2014. Публікую дуже багато своїх робіт. Деколи навіть більше заради кількості, а не якості. Викладаю все, що малюю. Так люди бачать прогрес. Багато хто фолловить мене, тому що їм подобається спостерігати за моєю еволюцією і рости зі мною.
Як думаєш, чи можливо зараз бути художником чи ілюстратором без активності у соцмедіа?
Так, я знаю багатьох художників, які працюють у компаніях, у них чудова репутація, гарні роботи, прекрасне портфоліо. Вони знаходять клієнтів більш традиційним шляхом — через «сарафанне радіо» або через друзів та знайомих. Тому для тих, хто має конкретну ціль у кар’єрі, хоче досягнути високого рівня як художник, наприклад, у гейм-індустрії — їм важливо працювати в компанії і розвиватися там.
Соцмедіа — це зовсім не необхідність, але це дуже добре працює для таких людей, як я — тих, хто відкритий новим і зовсім різним проектам.
Які твої улюблені особисті проекти?
Один із моїх найулюбленіших проектів — анімаційна короткометражка Trichrome, яку я почала як дипломну роботу у Вищій школі мистецтв Утрехта. Подобалося працювати над нею, тому що це сюрреалістична історія з трохи дистопічним сюжетом — мої улюблені жанри. Зазвичай мої цифрові малюнки особливо не мають за собою ніяких історій, тому я обожнюю челенджі, коли доводиться вигадувати історію повністю. Було справді весело працювати над нею.
Матеріал взятий із інтерв’ю: ArtStation, Art Side of Life, CG Speak
Раніше Telegraf.Design писав про тренди в анімації на 2019 рік.