Бредлі Джей Мунковіц, більш відомий як GMUNK, – легендарний дизайнер і режисер. Він працює з темою наукової фантастики в психоделічних палітрах, винаходячи власні техніки зйомки та роботи зі світлом. Telegraf.Design запитав у Бредлі про стиль роботи, локдаун та майбутні проєкти. Розмова відбулася в рамках конференції Whatabout: Future of Brands про цифрові технології в дизайні, візуальній культурі та комунікації брендів.
Натхнення
У мене добре виходить дивиться на все, що роблять люди в мистецьких блогах, пінтересті, фільмах, моушн-дизайні, анімації, новій та старій класиці. Я багато споживаю, і це спонукає до багатьох ідей, натхнення та енергії. Техніки я піддивлююся у своїх співавторів та друзів або поєдную різні сфери та медіуми.
Зараз я живу в каліфорнійському Берклі, що близько до Сан-Франциско. Тут неймовірні тумани. Особливо вони надзвичайні в літній час, тому я знімаю багато гірського туману в інфрачервоному таймлапсі. Мені захотілося спробувати відтворити це в 3D, але з регулюванням світла – у цифрі можна все регулювати, а світло мене справді надихає.
Мене надихають люди, які роблять щось круте. Я не заздрю чужим якісним роботам, мене вони мотивують, підтримують заряд енергії та підгодовують мій запал.
Процес роботи
У комерційних проєктах усе зазвичай починається з пітчингу. А пітчинг – це тиждень прописування, пошуку референсів, розв’язування проблем та дослідження. Для комерційної роботи це триває три-чотири дні. Два-три дні ти просто думаєш, як інтерпретувати бриф.
Якщо пітчинг успішний, переходжу до виробництва – формую свою команду та сторіборд для референсів, проєктую дизайн, створюю музику та анімацію. Зараз легко шукати референси через додатки: ютуб, інстаграм, пінтерест, кіно, музика, природа тощо. Позичити в багатьох дисциплін і віднайти в цьому місиві свій голос – таким завжди був мій підхід. Мені подобається робити модерновий омаж на класичні ідеї.
Коли я працюю зі власним проєктом, часові рамки розмиваються.
Освіта
Я люблю розповідати про свій початок у пізні 1990-ті. Тоді я ходив у маленький державний університет на півночі Каліфорнії. Це була чи не найжахливіша школа дизайну у світі. Ця школа мене більше готувала до життя, ніж до індустрії. Там уся техніка була аналоговою. Я знімав на 16-міліметрову плівку, монтував руками – це фантастичний процес, у який ти занурюєшся з головою на години.
Працювати в Adobe After Effects, Adobe Flash Player та Adobe Photoshop я вчився сам. Годинами сидів і читав Peachpit. І коли я навчився всьому, задумався, що саме хочу робити. Я орієнтувався на Кріса Канінгема, обожнював його стиль – його моторошну, дивну естетику.. Як кіношника, окрім Кріса Канінгема, мене надихали Стівен Спілберг, Мішель Гондрі, Джонатан Ґлейзер, ранній Спайк Джонз. Серед дизайнерів я слідкував за The Designers Republic, у яких яскравий британський стиль із купою деталей, та The Attik – у них також моторошний стиль і вони круто працюють із шарами у фотошопі.
The Designers Republic, The Attik та Кріс Канінгем сформували три напрями моєї роботи після коледжу. Наприкінці 1990-х та на початку 2000-х усі робили флешсайти, і я зі своїм баченням втрапив у тогочасну естетику. Мене взяли працювати з одними з найкращих європейських дизайнерів – й от там я вже справді вчився. Тому я раджу молодим дизайнерам знайти те, що проведе їх у світ дизайну.
Мій старший брат був барабанником, тож я ріс із перкусією, грав на клавішних – мав повністю музичне оточення. Тому музика та ритм завжди були надзвичайно важливими для мене. Це однаково, що пройти терапію, щоби зрозуміти свій внутрішній голос. Вивчати себе та розуміти, навіщо ти тут – важливо.
Потрібно знайти особисте захоплення, окрім комерційного інтересу. Адже останнє служить клієнтам, а перше – служить тобі. Важливо визначитися з усіма своїми якостями, з якими ти хочеш грати, і тоді починати це робити. Почати можна з малих шматків роботи. Краще почати з малого й закінчити, ніж почати величезний проєкт і закинути його.
Улюблені проєкти
Найбільше мені подобаються проєкти, які чомусь вчать. Робота з голограмами для «Трон: Спадок» була вже десять років тому – але це досвід, який мене навчив чи не найбільше. Я мав бекграунд моушн-дизайну, і тут мене на рік затягнуло у цифрові візуальні ефекти. Керівник візуальних ефектів фільму так довбив нас, але навчив цьому специфічному креативу та тонкощам його виробництва в кіно. Режисер Джозеф Косинські щодня знищував кожен кадр фільму впродовж року. Це був неймовірний досвід, щоби навчитися чомусь.
BOX Robotic Projection Mapping – також один із моїх улюблених проєктів. Я ввійшов у проєкт як моушн-дизайнер та ігровий режисер. Але тут мій мозок перевернувся, оскільки тепер потрібно було проєктувати не для екрана, а для простору. Потрібно було продумати хореографію рухів у експериментальному просторі. Я підпорядковувався архітекторам, робототехнікам та кінематографістам. У цьому проєкті я також провів рік і знайшов там декілька найближчих друзів. Кінематографіст Джозеф Пікард узяв мене під своє крило, і ми співпрацювали у безлічі проєктів. Відтоді я радо працюю з роботами, тому що це цікавий медіум.
У 2017 році ми створили об’ємну світлову інсталяцію Telestron, вона також стала одним із найкрутіших проєктів. Ми робили її з VT Pro Design – виробничою дизайн-студією в Лос-Анджелесі. Творчий директор Майкл Фулман – мій близький друг, він має просто фантастичний досвід, і ми працювали разом. Для проєкту з великою ідеєю найскладніше – зіштовхнутися з реальністю, де є потреба фінансових ресурсів.
Факапи
Якось я робив велику зйомку для ютубу. Ми гралися з роботами та контролем рухів, і в нас були неправильні виміри на попередньому перегляді… Й от ми на майданчику, час – гроші; там мій випусковий продюсер із виробничої компанії, клієнти ютубу, агенція – всі. І наша моушн-контрол камера зіштовхується з одним із роботів, що тримає екран. Це було так голосно та жорстко! І коштувало нам чотири-п’ять годин ремонту.
А поки все ремонтували, ми накурилися. Агенція ділила простір із компанією з продажу канабісу, тож ми просто взяли трави – і захмарно накурилися! Це додало нам сил у роботі, тож ми не так сильно перебрали з часом.
Якщо чесно, у кожному проєкті трапляються помилки. Важливо помічати ці помилки та бути чесним із собою: як стати кращим та не потрапити на ті самі граблі. Я відчуваю, що стаю кращим із кожним проєктом, оскільки намагаюся бути чесним із собою та жорстко змушую себе вчитися.
Проєкти, від яких відмовляюся
Я постійно відмовляюся від запропонованих проєктів. Мені не подобається витрачати час даремно, і я не особливо женуся за грошима. Звісно, у мене є дружина й будинок, але я не маю потреби щомісяця заробляти n-доларів – у мене немає власної студії.
Якби мені давали пенні щоразу, коли мені хтось каже, що я маю започаткувати студію, я би жив у мангетеннському пентгаузі. Але саме тому я не хочу власну студію – я не хочу погоджуватися на роботу, тільки щоби платити людям зарплату. На виробництві я співпрацюю зі студіями, цього достатньо.
Мені також важливо, з якими людьми, я працюватиму. Я відмовляюся від проєкту, якщо він не здається мені правильним. Я завжди відмовляюся від роботи з фастфудом – я веган понад 20 років. Для мене автомобілі – менше зло, ніж фастфуд і солодкі напої. Однак, років п’ять тому я співпрацював із компанією Red Bull, оскільки це була неймовірна можливість, купа грошей, а ще та кампанія підтримувала мистецтво. Проте я все одно вважаю Red Bull поганим напоєм, мені ближчі матча або кава.
Останні роботи
Зараз я закінчую інсталяцію торгового центру в Шанхаї – Theatre X. Гігантський чотирирівневий вертикальний LED-екран, на якому ми розробили 22-хвилинний віжуал – це проєкт для GitHub. Такий проєкт – ніби взяли голограми з «Трон: Спадок» та «Світу забуття» і втілили їх у реальному просторі.
Мені неймовірно подобаються LED-інсталяції та робота з архітектурою. Один із нещодавніх проєктів робили для DoorDash. Це наче образотворче мистецтво, що перенесли на будівлі в торговельних центрах. Світ екстер’єрного та інтер’єрного мистецтва супер крутий та універсальний. Що старшим я стаю, то більше мене приваблює мистецтво – це чиста форма виявлення себе. Моя дружина цікавиться образотворчим мистецтвом, тож це велике відкриття для мене останні сім років. Що більше я його вивчаю, то більше розумію, наскільки воно концептуальне та цікаве. Я хочу занурюватися в цей свій щонайглибше.
Також я взяв декілька замовлень від Sony, працював над проєктами для 20 ювілею OFFF у Барселоні. Я знімав їх у березні цього року, готуючи до травня, але тепер у мене є ще рік на глибокий постпродакшн, оскільки конференцію перенесли через Covid-19. Я вірю, що продукт стане кращим через відтермінування проєктів на рік.
Ми зробили зйомку в пришвидшеному темпі. Я сподівався, що зйомки відбудуться в січні, а насправді ми завершили зйомки в березні – напередодні, коли весь штат Каліфорнія пішов на карантин. Це було шаленством.
Зараз я роблю артпроєкт для Hewlett-Packard. Для цього я вивчав симулятор, що працює в реальному часі EmberGen – він симулює все на графічному процесорі. З нього я експортував VDB-файли в Maya та візуалізував у Redshift. Навчився робити стробоскоп, як у моїй світловій інсталяції. Тепер я можу працювати в 3D і програмувати сітчасте світло. Тож, знімаю туман і дим у слоумоушн на високій швидкості – у 3D зі стробоскопом. Це реально весело! Я справді намагаюся довести до ідеалу техніку перед тим, як її публікувати.
Водночас я роблю різні фотосети та оновлення для вебсайтів – і цей список можна продовжувати. Якщо немає постійної роботи, в мене завжди є якісь клієнтські замовлення.
Тренди майбутнього
Телевізійна реклама змінюється, реклама в соцмережах – також. Мені подобається, що бренди відповідальніші в соцмережах. Люди постійно закликають до бренди свідомої комунікації у твітері та інстаграмі – це призводить до чесної та прозорої комунікації брендів. Тому зараз бренди мають бути продуманими та оголеними перед споживачами – постійно. Мені здається це здоровим трендом, оскільки олюднює бренди.
Через пандемію ми всі звикаємо бачити одне одного в наших домівках. Ми всі трохи хаотичні через усю цьогорічну онлайн-комунікацію. Бренди так само трохи обеззброєні зараз – набагато більше щирості та справжності.
Багато людей знову починають знімати на плівку – щоби досягти структури та оживити зображення. Якщо щось має фізичну форму, воно знаходить своє місце у світі. У синтетичних та цифрових об’єктах немає душі, її необхідно додавати через музику й відчуття.
Я ніколи не був людиною, яка тотально відповідає трендам у власній естетиці. Вони не резонують зі мною. Навколо так багато речей, що бути в тренді всього неможливо. Проте я підглядаю у Vogue, дивлюся багато музичних відео та слідкую за дизайном – тож я в курсі основних течій, проте не вбираю все, що в них є.
Коли я починаю роботу з новим проєктом, я ігнорую тренди. Якщо це клієнтське замовлення, моя ціль – розв’язати завдання замовника. А якщо це особистий проєкт, я працюю над втіленням ідеї або досліджую певну техніку.
У грудні відбудеться онлайн-конференція, присвячена моушн-дизайну WhatAbout:Experiments in Motion, де спікери розкажуть про свій досвід створення робіт і взаємодію з клієнтами.
Telegraf.Design працює за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.