Статті
Герої українського дизайну 2018: Аґрафка
Засновники творчої майстерні «Аґрафка» Андрій Лесів та Романа Романишин разом з Telegraf.Design підбивають підсумки року
28 грудня, 2018
Олексій Здебський
Редактор в Telegraf.design
Мы любим тексты без ошибок. Если вы все же их обнаружили, выделите фрагмент и нажмите Ctrl+Enter.

В 2018 році «Аґрафка» отримала головну нагороду Bologna Ragazzi Award у галузі дитячої літератури: творча майстерня перемогла у номінації «Non Fiction».

Напередодні Нового року Telegraf.Design поспілкувався з завновниками «Аґрафки» Андрієм Лесів та Романою Романишин про те, яким був 2018-й, про роль нагород, про книжкову ілюстрацію та книжковий ринок в Україні.


Яким був цей рік?

Андрій: Він був для нас водночас і складним і дуже успішним. Ми вперше отримали головну нагороду Bologna Ragazzi Award. Це наша давня мрія. До цього часу ми двічі отримували відзнаки за свої книги в Болоньї, але переможцями стали вперше. 

Яка найбільша подія року?

Романа: Це питання пов’язане із попереднім – те, що одразу дві наші книги перемогли в Болоньї, таке трапляється вкрай рідко. Але також для нас важливо було відкрити нові ринки: американський, британський, а також розвивати далі азійський. Ще однією знаковою подією в кінці року стали дві нагороди в Південній Кореї на бієнале NAMI за наші «дорослі» ілюстрації до Гемінґвея і Олени Гусейнової.

У 2019 році щось будете везти в Італію?

Р: Зараз працюємо над новою авторською книгою. Це буде non-fiction для дітей про подорожі. Головна ідея – рух і мандрівки.

А: Ми на стадії створення концепту і пропрацювання візуальної мови.

Р: Паралельно працюємо над байками Сковороди. Це сучасне прочитання його Харківських байок. Такий собі український варіант Езопа. Ця книга, як ми сподіваємось, буде на Книжковому Арсеналі 2019. Візуальна мова цього видання – сплав античності і бароко.

Хто з українських ілюстраторів ще яскраво себе проявив у 2018 році?

Р: Боїмося когось забути і таким чином образити, тому не будемо називати конкретні імена. Але в цілому за останні 2 роки з’явилось більше експериментів. Всі стають більш розкуті і це нас тішить.

Не з ваших книг, які кращі в цьому році?

А: Назвемо три: Курт Воннеґут «Буфонада» видавництва «Вавилонська бібліотека» з дизайном Володимира та Марії Гавриш, «Кіноревізія Донбасу. 2.0» від Національного центру Олександра Довженка, де дизайн робила Нядя Кельм. А третя – книга «Гра в музей» від ВСЛ з дизайном Антона Селлешія.

Чому інші українські ілюстратори не так часто отримують нагороди на великих фестивалях?

А: Можливо, не всі подаються. Аби виграти лотерею, треба принаймні купити квиток.

Р: Багато залежить і від журі. Смаки учасників і суддів мають співпасти. Останнім часом виходить дуже багато достойних книжок, але кожен конкурс має свої смаки. Це специфічна річ.

А: Для нас участь в конкурсах – професійна необхідність. Ми вже майже десять років беремо участь у міжнародних конкурсах. На це у нас закладена особлива стаття видатків. Ми витрачаємо власні кошти на поштові відправлення, роздруки, а інколи і сама участь платна. Це важливо робити системно. Наша мета – залишатися в контексті. Закритість у своєму середовищі замилює око. Участь також сильно впливає на впізнаваність у професійному середовищі.

Що саме змінили участь і перемоги на міжнародних конкурсах для вас?

А: Значно збільшилась кількість запрошень до співпраці. Наш робочий графік розписаний вже на 2 роки наперед і ми маємо можливість лише злегка його коригувати. Також робота з іноземними виданнями та продаж прав на книжки за кордон. Це почалося з 2014 року – нашої першої нагороди Bologna Ragazzi Award.

Ви раніше говорили, що український книжковий ринок все ще не насичений. Що відбувається зараз?

А: Український книжковий ринок можна порівняти з малою дитиною, якій все цікаво і вона береться за все нове. Це виходить часом сумбурно і безсистемно, але щиро. Це нормальний процес, через який проходили більшість молодих країн і його просто так не перескочити. Ми досить довго жили за завісою, тепер треба щвидко надолужити втрачені час і знання.

Р: Навколо багато сміливих рішень. З’являються цікаві малі видавці, що заповнюють потрібні ніші. Наприклад, Човен, Видавництво, IST Publishing, Вавилонська бібліотека… Розвиваються комікси. Ринок має хороший потенціал.

Чи можна сказати, що Україна переживає книжковий бум?

Р: Абсолютно.

А: Хоча, можливо, самі видавці, які мають статистику продажів, з нами посперечаються.

Вашу першу книгу «Рукавичка» довго не сприймали видавці. Зараз її би так само сприйняли, чи ринок став ще сміливішим за ці 8 років?

А: Для нас показово, що за останні 2 роки «Рукавичка» стає все більш популярною за кордоном. Цього року вона вже видана в Італії, Кореї і Тайвані. Зараз ми інші і напевно би зробили «Рукавичку» іншою, але тим не менш вона залишається актуальною.

Р: Як би вона зараз прозвучала? Можливо, вона не була би настільки поміченою. Але це зрілий проект. Радіємо, що українці призвичаїлися до хороших книжок.

Чи можна сказати, що «Рукавичка» змінила книжковий ринок?

Р: Ми би не казали так пафосно, але певний вплив вона мала. Нам так хочеться вважати.

Раніше ви казали, що «сенси, які ми транслюємо в Україні, не до кінця цікаві іноземцям». Це досі так?

А: Ця цитата стосувалася питання, чому так мало українських книжок видається за кордоном.

Р: Це стосується не тільки візуального оформлення, але і текстів.

А: Які теми актуальні за кордоном і у нас? Наприклад, в Україні дуже потрібні книги на складні теми: війна, смерть, ґендер… У нас таких книг мало, але в світі їх дуже багато. Якщо в Україні створюється така книга, не факт, що вона буде цікавою за кордоном. Ми проектуємо свої книги з намаганнями пошуку актуальності, але і зі збереженням національного колориту. Це дуже тонка межа.

Але книга «Шептицький від А до Я» цілком направлена на Україну…

А: Парадокс, але цю книгу нас постійно просять надіслати в інші країни, а в ОАЕ вона взяла відзнаку на важливому фестивалі дитячої книги в Шарджі, навіть попри те, що це книга про Християнство.

Р: Ми хочемо робити якісні книжки про визначних українських діячів. Нам цікаво їх актуалізовувати. Немає самоцілі, аби кожен наш проект був актуальним для світу. Те, що Україну і світ іноді цікавлять різні теми – це нормально. Є деякі проекти, які можуть бути видані лише в Україні, для українського читача.

Ви стали зватися «Аґрафкою» разом із виходом «Рукавички» у 2010 році, але працювали над книгами і раніше. Що змінилося у той час?

А: Фактично, ми закінчили навчання, перестали бути студентами і думали, що робити далі.

Р: Після випуску у 2009 році ще певний час вагалися. Шукали своє місце. Напевне, кожен переживає такий момент.

А: Все ж вирішили, що хочемо розвивати власну справу. Це своєрідний етап дорослішання.

Ви казали, що вам комфортно працювати вдвох, але як ставитесь до розширення студії в майбутньому?

Р: Дуже позитивно. Але час покаже. Можливо, нам буде не вистачати рук і ми когось залучимо.

Хотіли би мати видавництво «Аґрафка»?

А: Більшість людей, які працюють з книжками, колись доходять до таких думок. Ми залишаємо за собою таке право, але планів поки не маємо. Нам цікавіше працювати з творчою стороною створення книжок, а видавництво потребує багато організаційної роботи.

Р: Зараз ми знайшли видавців, з якими ми живемо «на одній планеті» і розуміємо їх. Тому нам комфортно працювати з ними.

За межами «Аґрафки» Романа займається графікою, а Андрій науковою діяльністю, але ваші соц.мережі повністю «віддані» під творчу майстерню. Де можна подивитись на ваші сольні роботи?

Р: Зараз не так багато часу, аби оновити свій сайт. Найближчим часом займатимусь цим. Відверто, книжки тепер забирають майже весь час.

А: Поза «Аґрафкою» я працюю в академічній спільноті. І роботу можна подивитись онлайн.

Андрій, ти займаєшся дослідженням української ікони. Як це впливає на творчу роботу?

А: Естетично український іконопис нам дуже близький. Це простежується у багатьох наших роботах. І підхід наукової методології також ми застосовуємо в роботі над книжками.

Які емоції викликає зараз ваша перша повністю опрацьована книга «Зів’яле листя» Івана Франка?

А: Дуже цікаві. На той час подібного проекту в Україні не було. Зрозуміло, що зараз ми зробили би щось інакше. Але за неї нам не соромно.

Р: Ця книга продиктувала наш подальший алгоритм роботи: ми ходили по архівах і досліджували тему. Це полювання за інформацією продовжується і зараз.

З Іваном Франком пов’язана ціла низка ваших проектів. У вас з ним особливі стосунки?

Р: Ніколи не знаєш, який автор буде для тебе знаковим. Для нас це Франко і Антонич. Чомусь саме галицькі автори резонують найбільше.

У роботі над книгою про Шептицького ви провели серйозне дослідження, мандрували країною по місцям, де бував митрополит, ходили в архів. Так працюєте над кожною книгою?

Р: Це наш метод. Актуальний проект – байки Сковороди. Зараз вичитуємо тексти латиною, грецькою, староукраїнською, знаходимось у процесі відбору інформації. Ми намагаємося максимально дослідити проект і його епоху, бо це дає сировину для книги. Глядача важко обманути. Всі проколи і неточності одразу видно.

А: Це впливає і на відбір проектів. Ми розуміємо, що не зможемо поверхово пройтися по роботі і забути. Так просто не вдасться. Тому мусимо брати лише ті речі, які з нами резонують.

Робота над якою книгою потребувала найбільшого дослідження?

Р: Книжки про зір та слух. Там наш текст і потрібно було вивірити багато інформації. Ми радилися з офтальмологами, отоларингологами, незрячими, людьми з вадами слуху, вихователями з інтернатів, урбаністами, музикантами…

А: Розуміли, що кожен факт з книги має бути точним і мати наукове підґрунтя.

У книги ви закладаєте певні «фішки» для дорослих, аби їм було цікаво читати разом з дітьми. Де їх шукати?

А: Ті, хто цікавляться вінілом, можуть знайти у книзі «Голосно, тихо, пошепки» алюзію на логотип відомої торгової марки “His Master’s Voice”.

Р: У книзі «Я так бачу» є відомі асиметричні окуляри Андре Курежа і ще багатьох знаних дизайнерів. У книзі про митрополита Шептицького є багато дорослих речей. Один з найскладніших розворотів – спроба візуально пояснити, що таке греко-католицька церква. Тут ми використали мотив з української барокової графіки.

А: Декілька років тому у Львові намагалися зрізати дерева у парку біля собору Святого Юра. Активісти протестували проти цього і ми підтримали цей рух у книжці. Там сам Шептицький підливає дерева біля собору.

Р: А ще багато алюзій з реальних подій на майдані є у книзі «Війна, що змінила Рондо», наприклад, кидання бруківки, чи викочування коліс і шин.

Чи з’являєтесь ви у ваших книжках?

Р: Наші герої завжди схожі на нас.

А: Головна героїня «Я так бачу» – точно Романа.

Р: Від цього досить складно втекти. У книжці ти часто створюєш своє альтер еґо.

Після виходу «Війна, що змінила Рондо» вам почали писати діти. Про що вони пишуть?

А: В основному це були малюнки. Нам спочатку писали українські діти з прифронтових зон. Вони виражали особисті переживання. А коли книжка вийшла у Словаччині, то ми отримали листи від словацьких дітей. Цікаво, але листи були схожі. Вони не мають особистого досвіду війни, але вони це якось відчули. У Франції ми мали зустрічі у школах і там діти бачили цю книгу ще під іншим кутом – з погляду втраченої батьківщини, мігрантів.

Про що говорили українські діти?

Р: Складно сказати, чи це були розмови про книжку, чи про наші спільні переживання.

Скоріше, вибудування мостиків. Коли це все тебе болить, то про інше говорити складно. Схоже на спроби заспокоїти одне одного, запевнити, що все буде добре.

Чого варто уникати в ілюстрації?

А: Нудності. Це найгірше. Книжка має перемагати планшети і телефони. Має бути цікаво.

Р: Важко змагатися з айпедом. Ми багато самі варимося у цифровому візуальному середовищі, тому певні елементи переходять і в наші книжки. Вони легко анімуються. Також ми уникаємо «цукровості», пафосу чи менторства.

А: Не варто повчати. Треба просто цікаво доносити інформацію.

Бувало, що доводилось відкидати ілюстрацію, бо діти її не розуміли?

Р: Дитяча книга – річ, яку треба калібрувати. Звісно були такі випадки. Але потім ці роботи переростають у щось інше.

Чи є певна «дитяча мова» в ілюстрації?

А: Ми вважаємо, що немає. Діти – повноцінні особистості і розмовляти з ними треба на рівні. Діти прекрасно відчувають, коли з ними розмовляють не щиро, коли щось недомовляють. Таку книгу вони відкладуть і більше не візьмуть до рук. Треба просто бути чесним.

Як культурний контекст світу навколо дітей впливає на сприйняття ваших ілюстрацій?

А: «Зірки і макові зернята» у Кореї сприйнялася більше з буддійського погляду – філософії «маленьких кроків». Там побачили, що йти до мети треба поступово. А по «Ріпці» у Кореї проводять цілі майстеркласи про садівництво, як виростити свою ріпку. Для них це практична річ.

Чи хотіли би написати щось для дорослих?

Р: Дуже, але зараз набираємось досвіду. Можливо, це буде арт-детектив.

А: Так, як ми візуали, це не буде лише текст. Маємо ідею поєднати це все з ребусами і візуальними загадками.

На що це може бути схоже?

А: Книга «Дім з листя» Марка З. Данилевського найбільше схожа на те, що ми собі задумали. Там сильна прив’язка візуального оформлення до тексту. Важливо йти по версці тими лабіринтами, якими вона закручується.

Два роки тому ви казали, що «держава не доросла до інвестицій в освіту». Зараз щось змінилось?

А: Ми оптимісти. Завжди хочемо бачити більше позитивних змін, ніж негативної стабільності.

Р: За останні два роки були важливі зміни і у освіті, і у культурі. Цей поступ дуже важливий. Наприклад, держава починає розуміти, що репрезентація України на великих міжнародних майданчиках потрібна – це вже важливий крок. Україні є що показати, але треба це робити якісно і системно.

У цьому році у Франкфурті ви хвалили злагоджену роботу українського національного стенду і команди Українського інституту книги. Як там все пройшло?

А: Стенд просто добре працював і виконував свою функцію. Видавці і агенти мали усі потрібні умови для переговорів, а працівники стенду миттєво реагували на всі потреби. Саме так і має працювати національний стенд.

Р: Це взагалі не порівняти з нашим першим особистим досвідом у Франкфурті 2011 року. Українці набираються досвіду і розуміють, що і як треба робити.

Що входить у вашу бібліотеку?

А: Мабуть, близько 2 тисяч книг. Ми колекціонуємо візуальні книги. Буває, що місяцями не можемо заспокоїтись, поки не вполюємо потрібну нам книгу. Ми трохи маньяки у цьому плані.

Р: На полицях вже закінчується місце, тому ми почали більш вибірково ставитись до книг.

А: Аби купляти нові книжки, треба щось зробити зі старими. Зараз часто даруємо книги, віддаємо у бібліотеки. Відбувається певна ротація. З усіма книгами, з якими ми могли попрощатися, ми вже це зробили.

Ви казали, що мрієте про роботу над Алісою Льюїса Керрола та книгами Джонатана Сафрана Фоєра. Вже знаєте, як вони виглядатимуть?

А: Ні, ще не знаємо. Можливо, візьмемося за роботу над Алісою у глибокій старості, але певні, що колись візьмемось.

Р: Я страшенно мрію оформити «Дракулу» Брема Стокера. Хочеться зробити якийсь нуар.

А: Загалом переосмислення класики – цікаве завдання. Ми отримали велике задоволення від роботи над книгами «Прощавай, зброє» Гемінґвея, та «Коханець леді Чаттерлей» Девіда Г. Лоуренса.

Чи заважає вашим планам з Алісою те, що «Абабагаламага» вже видала в Україні такі книжки?

А: Це абсолютно нормальна річ. Наприклад, у Франції чи Німеччині у книгарнях ви можете знайти один класичний твір у кількох варіантах оформлення. Ви просто вибираєте той, який пасує вам.

Р: Немає монополії на оформлення. Є лише окремі твори, які найкраще читаються у певних варіантах. Для мене це «Маленький принц». Екзюпері забив певний «кілок» в оформленні своєї книги.

А: Але це не означає, що ніхто не може переосмислювати цей твір. Навпаки, це дуже цікаво дізнатися, як інші люди побачать цю роботу. Навіть Екзюпері немає монополії на свої твори зараз. Нам колись буде цікаво подивитись на те, як хтось переоформить, наприклад «Зірки і макові зернята».

Що чекати від вас у 2019?

Активно працюємо над новими книжками. Спочатку будуть байки Сковороди. А до кінця року вийде наша нова авторська книга. Між цим будуть виходити інші проекти.


Раніше Telegraf.Design підбивав підсумки року разом з співзасновником Banda Єгором Петровим.

avatar
Олексій Здебський
Редактор в Telegraf.design
Колонка

У нас є ще дещо для вас

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: