Архітектор та фотограф Олександр Бурлака працює у сфері експозиційного дизайну протягом десяти років. За цей час він оформив більше 30-ти виставок для Мистецького Арсеналу, Пінчук Арт Центру, НаМу та інших інституцій. Серед його останніх проєктів — «Олександр Богомазов: творча лабораторія». На його прикладі Олександр розповідає про специфіку експозиційного дизайну, необхідні для професії навички та український ринок (який він називає лісостепом).

Читайте також: Професія: промисловий дизайнер

Олександр Бурлака на сходах НаМу

Щоб звучало красивіше, цю сферу часто називають архітектурою виставки. Мабуть, слово дизайн за дев’яності-двотисячні себе дискредитувало. Але я розумію це як експозиційний дизайн.

Виставки бувають різними: художніми, інформаційно-популярними або інтерактивними, архітектурними. Мені цікавіше працювати саме з художніми: люблю спілкуватися з людьми мистецтва і комфортніше почуваюся у консервативній атмосфері.

Я прийшов у цю сферу, отримавши архітектурну освіту. Але, думаю, можна і з графічного дизайну. Це залежить від тематики та ідеї експозицій. Адже виставка може бути більше про графічний дизайн, ніж об’ємний.

Я навчався у Київському університеті будівництва та архітектури (КНУБА). Протягом 2000-их працював у маленькій компанії, яка розробляє проєкти житлових будинків, офісів. Після фінансової кризи 2008-го об’єми змінилися, ми перейшли на індивідуальне проєктування. Тоді я потрапив до кураторського об’єднання «Худрада», з яким ми робили мистецькі виставки. Коли ти архітектор серед художників, активістів, журналістів і єдиний, у кого є програма ArchiCAD, тобі легше зробити схему виставки. Таким чином я потрапив у сферу експозиційного дизайну.

До 2013-го займався цим паралельно як активіст. А з 2014-го мене оформили науковим співробітником у музеї і дизайн виставок став моєю основною роботою. Ще за рік створив ФОП, відтоді працюю як підприємець. Крім виставкового дизайну, займаюсь лише фотографією. Час від часу наступає вигорання, тоді переходжу у менш тимчасове проєктування. Та останній рік і на пів року вперед основа мого робочого графіку — виставкові проєкти.

Працюю над проєктом у середньому два місяці. Є такий жарт: у Європі нормальним вважається, коли тобі пропонують проєкт за два роки до його початку, а за місяць — це несерйозно. В Україні навпаки: якщо виставка буде за два роки, то можеш про неї забути. Якщо ж вона планується на наступний місяць, то це реальна робота.

Виставка «Олександр Богомазов: творча лабораторія» у НаМу планувалася з 2013-го року. Потім проєкт завис, а в січні 2019-го знову з’явився. Активно почав працювати над її дизайном за два місяці до відкриття.

У художній виставці все будується довкола ідеї, яку формує куратор або кураторська група. У цьому випадку — Олена Кошуба-Вольвач. Ідею виставки робіт Богомазова бачу в тому, щоб показати художника в розвитку: як його творчість трансформувалася і як він формувався як митець. Структура виставки має донести цю ідею.

Для роботи я використовую програму SketchUp. Роблю модель приміщення, переводжу всі доступні матеріали у відповідний масштаб і розставляю їх по групах, потім — по залах. Разом з куратором дивимось, як виходить, щось змінюємо.

Макет виставки «Олександр Богомазов: творча лабораторія»

Часом роблю додатково макет, щоб було більш наочно. Для виставки робіт Богомазова підготував макет стін залів у масштабі 1:50. У цьому ж масштабі ми надрукували усі картини і булавками пришпилювали їх на розгортці стін. Так можна побачити об’єм робіт на стіні, скласти композицію. Потім збирали кімнату і дивилися з перспективи глядача, як все виглядає.

Мені важливо, щоб образ виставки формували саме роботи художника, а не архітектура самої експозиції. Має відчуватися, що картини — це головне, для чого прийшов відвідувач. Тому слідкую, щоб дизайн не був надто активним.

Насамперед звертаю увагу на те, щоб роботи висіли на висоті 1,55 метра. Таким чином картини більш доступні для людини. Часто в музеях їх кріплять вище, щоб підкреслити велич. Це не мій підхід. Я стараюся десакралізувати картини, щоб людина бачила їх на своєму рівні. Хоч якісь роботи, дійсно, потребують виділення.

Макет виставки створено у масштабі 1:50 

Крім аналітичного групування за періодами, дбаю про групування чисто формальне — за естетичним принципом: щоб роботи гарно разом виглядали. При компонуванні картин працюють звичайні закони осей, симетрії, композиції. Враховується, що людина побачить при вході і по осі проходу в іншу залу. Є ключові стіни, на яких мають бути найважливіші роботи.

Підкреслити різні періоди у творчості художника ми вирішили за допомогою кольору. З кожним залом тон сірого стає темнішим, а стенди навпаки — світлішими. Так ми хотіли показати хронологічний розвиток, плавно відділити періоди, щоб вони перетікали один в одний.

Стіни виставкових залів пофарбували у сірий: його тон стає темнішим у кожній наступній кімнаті

Графічні дизайнери відповідно підбирали колір графіки, щоб вона не була надто контрастною. Над цією виставкою працювали зі студією Hooga. Це нормальна практика, коли графічну частину і саму схему експозиції роблять різні люди або студії.

Для інформаційних стендів скористалися лавами із попередньої виставки у НАМУ — «Явлення». Для неї Іван Світличний змінив старі лавки 70-их років із рейок на прямокутні дерев’яні подіуми. Нам же треба було зробити багато інформаційних стендів, блоків з телевізорами, зокрема. Разом із кураторкою вирішили зробити над лавами вітрини таким чином, що вони виглядають цілісно і стали органічною частиною виставки. З одного боку, це стандартна ситуація: наші інституції використовують все, що у них є в запасниках від попередніх виставок для наступних. Але загалом використовувати чужий дизайн у своєму не дуже нормально. Проте ми домовилися з Іваном, і це рішення вдало працює.

Інформаційні стенди зробили на прямокутних дерев’яних подіумах 

90% рам замовляли спеціально для виставки. Це важливий фактор цілісності експозиції у наших умовах. У кожного колекціонера рами свої: десь золоті, десь дерев’яні. Оскільки багато робіт оформлювали разом з музеєм, вдалося зробити їх максимально однаковими — із дерева.

У процесі монтажу рідко вдається втілити все, як задумано. Наприклад, деякі картини перемістились на іншу стіну. Частину робіт не вдалося отримати для виставки: якісь на дали колекціонери, інші — у російських музеях. Тому треба завжди закладати можливість для трансформації. Вносить свої корективи реальність. Графічні написи на стіні псують вентиляційні решітки. Не проконтролював положення етикеток під час монтажу, і вони виглядають невдало. Негативно впливає на сприйняття виставки і духота у приміщенні.

Центральна експозиція виставки — цикл «Пилярі». Зліва — відеореконструкція останньої картини

Спеціально для виставки у музеї зробили відеореконструкцію за ескізом третьої роботи із циклу «Пилярі». На початку підготовки експозиції ми сприймали ці три картини як триптих. Вже в самому просторі зрозуміли, що разом вони не працюють. Це змінило структуру виставки. Вирішили винести цикл з ескізами в іншу залу, щоб відокремити його як вершинний доробок художника.

Макет стіни з циклом «Пилярі». У ході підготовки виставки картини вирішили розвісити на різних стінах

Про навички експозиційного дизайнера

Якщо скажу, що для роботи експозиційним дизанером треба знати Photoshop, Illustrator, SketchUp, мабуть, це так, але можна і без них. Дехто малює все олівцем на папері або працює методом макетування. Багато музейників роблять художні виставки таким чином: викладають картини під стіною і починають переставляти їх, піднімати, вішати, знімати. Так можна зробити хорошу виставку, але це не проєктний підхід, він вимагає більше часу.

Для експозиційного дизайну також важливо знати ергономіку людини і вміти скласти технічне завдання для технолога, який виготовлятиме меблі. Також треба розуміти контекст простору, в якому готується виставка.

Але насамперед це має бути просто цікаво. Я час від часу працюю не з виставками і розумію, що займаюсь цим, бо мені цікавіше спілкуватися з кураторами, мистецтвознавцями, ніж з бізнесменом, який замовляє меблі для свого офісу.

Водночас добру виставку робить не один дизайнер. Для цього необхідні й кураторська ідея, і досвідчений менеджмент. На виставці робіт Богомазова була гармонійна команда. Кураторка Олена Кошуба давно досліджує художника, але ніколи не робила виставки, а команда музею часто їх проводить. Тут всі займалися своїм ділом і я відчував довіру. Завжди приємно працювати, коли твої рішення підтримують, а не підважують.

Про ринок

Відчуваю, що знаходжусь не на ринку, а в полі. Це такий лісостеп з комфортними балками і просторами, що продуваються вітром. Українських експозиційних дизайнерів можу перерахувати на пальцях однієї руки. Так само небагато інституцій, які звертаються до професійних дизайнерів: «Мистецький Арсенал», «Пінчук Арт Центр», НаМу, «Довженко-Центр», «Ізоляція», «Центр візуальної культури». Та коли працюєш сам і не мусиш завантажувати роботою фірму, цього вистачає. Маю один-два проєкта на місяць або кілька паралельних.

Оплата виставки дуже залежить від об’єму роботи та інституції: від десятків тисяч гривень до двохсот тисяч, якщо це величезна виставка (таке буває раз на два роки). Зазвичай це тисяча-дві доларів за одну експозицію. Мабуть, низький поріг гонорарів дозволяє зберігати невисоку конкуренцію у цьому полі. Водночас є ряд архітектурних фірм, які проєктують експозиційний дизайн як підприємства. Вони беруть участь у державних закупівлях ProZorro, роблять виставки для краєзнавчих, міських музеїв. Там можуть бути суми від 500 тисяч гривень.

Зазвичай роблю кілька експозицій одночасно разом із колегами. Наприклад, виставку робіт Флоріана Юр’єва готували разом з Олексієм Биковим та Павлом Величком. Таким чином можна працювати одночасно над кількома проєктами.

Інколи все розтягується на роки. Підготовка до виставки, яку зараз проєктую в Довженко-Центрі, почалась три роки тому. Переробив її дизайн уже кілька разів, бо за цей час перебудувався весь центр. Не можу її відпустити, мушу закінчити.

Маю відчуття, що сфера розвивається. Музеї та культурні інституції починають розуміти, що потребують дизайнера. Саме існування таких виставок як «Явлення» заставляє музеї і собі хотіти подібних експозицій.

Фото — Наталя Азаркіна

Раніше Telegraf.Design розповідав про професію дизайнера вітрин.