Нещодавно я написав емоційний пост про інформаційну гігієну дизайнера, де критикував незнання фундаментальних речей, а сьогодні поясню все спокійніше та детальніше.
??? Дизайчики і дизайки, підгоріло капєц. У нас зараз 6 вакансій, і ми співбесідуємо кандидатів щодня. Який же шлак…
Опубликовано Slava Shestopalov Среда, 24 февраля 2021 г.
Нині відбувається «уберизація» дизайну, коли кожен охочий з авто і навігатором (читай: Фігмою та сертифікатом з UX-курсу) — вже «таксист», але чомусь блукає цілу годину по умовному Сихову чи Троєщині, бо не знає міста.
У світі виникла каста дизайнерів, які вважають нормою не знати базові речі своєї професії та лише підчитувати похапцем інструментальні 5-хвилинні статті, коли притисне на проєкті. Багато класних практиків майже припинили цікавитися питаннями «чому» (повільні знання) і оточили себе не завжди якісними джерелами про те, «як зробити» (швидкі знання). Ця стаття — не про буквоїдство, а про баланс, який похитнувся, та прагнення його відновити.
Більшість із нас — самоучки. Це і перевага, і пастка. Дизайнери часто споживають і вивчають те, що припадає до душі, але не обов’язково те, що зробить їх свідомішими фахівцями. Самопальні канали в Телеграмі, розцяцьковані самвидавні «книжки» на десять сторінок, фастфуд-статті з картинками «до/після юіксу» та профанські кліше загрозливо переважають в інфопросторі. Сумно, коли людина не знає про умовного Нормана, Купера або Тафті та вважає такий стан речей нормою: «Втрата часу», «У мене немає авторитетів», «Я погано запам’ятовую імена», «Коли щось треба, загуглю». Це ніби ти фізик-початківець, не чув про Альберта Айнштайна і навіть не бажаєш поцікавитися.
Не всі люблять книги, це зрозуміло. Я і сам не книголюб. Але так склалося, що в час зародження професії саме книги були головним носієм інформації. Між іншим, зараз існують сервіси з «висушеними» версіями книг, наприклад, Blinkist. Але не зациклюймося лише на книгах. Я також вкрай рідко чув, щоб дизайнери, які покладаються на Dribbble і Behance, могли розповісти про улюблених діячів, про студії, які варті уваги, про результати та перебіг проєктів, які надихають.
Тривожно, що у світі, де живуть Кім Гудвін, Люк Вроблевскі та Джаред Спул, можна рівнятися винятково на Тобіаса ван Шнайдера і Пабла Стенлі зі смішними відео, а також брошури UXPin або псевдопідручники на зразок UI Design Book. Якщо «книга» не має коду ISBN і видавництва — це у більшості випадків саморобка, яку не рецензували експерти, до якості якої не прискіпувався видавець, яку не вичитав редактор. Тобто там можна написати буквально будь-що і під маскою корисного контенту просувати власний бренд чи продукт.
Більшість із нас — самоучки. Це і перевага, і пастка. Дизайнери часто споживають і вивчають те, що припадає до душі, але не обов’язково те, що зробить їх свідомішими фахівцями.
Коли перед тобою — увесь світ із гігантами думки на зразок Fjord, Method, IDEO (і ще є ця, як її там, війна з РФ), а ти заглядаєш в якийсь блог Сбєрбанка… Або підписуєшся на широковідомі у вузьких колах ексСНД групи на зразок «UX Club» і «Дізайн-кабак», які не гребують порушувати авторські права і робити несанкціоновані переклади, замасковані під власний контент.
Якщо ви обрали бути поза політикою, варто подумати раціонально: переклади не завжди професійні й точні, а ще це вибір перекладача, а не ваш. Ефект інформаційної бульбашки — це коли якийсь Інокентій зі знанням англійської керує тим, що ти читаєш. Ось як стендап-комік і співавтор «Телебаченя Торонто» Єгор Шатайло відверто висловився про «СНДшний контент» (54:10) і важливість англійської мови (56:54). Англійська мова додає свободи обирати серед всього діапазону джерел, а не обмежуватися лише тими, які написані зрозумілою мовою.
Дизайн в ІТ не такий прадавній, як юриспруденція чи лікарська справа. Залежно від методу підрахунку, він існує в сучасному вигляді від 100 до 40 років, а тому наша фундаментальна база — лідери думок, базові книги і концепції — ще формується. Проте було б необачно стверджувати, що її взагалі немає і дизайнери зовсім не зобов’язані щось там знати або читати.
Нижче я виклав один з варіантів професійного мінімуму для дизайнерів цифрової епохи (якщо у посаді є префікс «веб», «UI», «UX» тощо). Якщо маєш власну версію — чудово; тут немає мети всім насаджувати один стандарт.
Їх не треба всіх знати чи любити. Це просто один із безлічі списків людей, хто стояли біля джерел професії чи впливають на неї зараз. Приблизно як Лені Ріфеншталь, якщо ти створюєш кіно, або Юстиніан І, якщо ти юрист. Можна зневажати Лені, адже вона знімала пафосне кіно для Гітлера, але водночас винайшла десятки прийомів, на яких живе сучасний Голлівуд. Ти можеш знудитися від Кодексу Юстиніана, але римське право досі прослідковується в законодавстві країн, і це архаїчне знання робить деякі сучасні явища зрозумілішими. Люди у списку нижче — не лише автори книг; багато хто веде цікавий твіттер-блог або виступає на конференціях.
Чи дизайн принципово відрізняється від решти професій? Мабуть, не дуже. Ми теж несемо високу відповідальність за роботу, наші помилки можуть вартувати життя (див. «Трагічний дизайн»), ми маємо професійну етику. І в нас є люди, завдяки яким уся дизайн-спільнота перебуває там, де вона є. Це нормально кого-небудь із них знати, з кимось погоджуватися, а з кимось ні. Трохи дивно, на мій погляд, не знати жодного діяча своєї професії (не обов’язково з переліку вище). До речі, я там згадав як «хрестоматійних» людей, так і деяких сучасніших.
Споживання лише статей нагадує дієту з картоплі-фрі, яка тебе, звичайно, насичує, але більше відкладається інформаційним жиром, ніж нарощує професійний м’яз.
Медіум демократизував публікації, і поруч з якісним контентом виникає багато суперечливих матеріалів. Якщо досвідчений практик із професійним фундаментом радше за все розпізнає профанацію, то людина, яка нещодавно прийшла в професію, може сприйняти все за щиру правду.
Чи сайти нижче — це джерело світової істини? Звичайно, ні. Але вони мають одну перевагу — модерацію контенту. Знаю зі свого досвіду, скільки «кіл пекла» проходить кожна стаття перед публікацією — її рецензують експерти, критикують редактори, дошліфовують коректори. Це не дає стовідсоткових гарантій, але від багатьох проблем таки захищає.
А це трохи джерел про технології, бо дизайн не існує у вакуумі:
Знову ж таки, не варто на них молитися і це не вичерпний список. Просто кілька орієнтирів, таких собі інформаційних маяків, щоб не заблукати. Те, що ми читаємо, слухаємо і дивимося, так чи інакше формує світогляд. Я проти категоричності: «Читав Нормана — молодець, а не читав — до побачення». Усе трохи тонше. Існує лише кореляція між інформаційним оточенням людини та її реальною роботою.
Читайте також: Книги, які читають дизайнери інтерфейсів
Чи факт прочитання книг замінює потребу в практиці? Звісно ж, ні. Теорія без практики мертва, а практика без теорії сліпа. Я лише звертаю увагу на сучасний тренд, коли багатьох затягнуло в суцільну практику і ми, дизайнери, почали забувати про баланс «повільних» та «швидких» знань.
Споживання лише статей нагадує дієту з картоплі-фрі, яка тебе, звичайно, насичує, але більше відкладається інформаційним жиром, ніж нарощує професійний м’яз. Статті — не суцільне зло, але вони перетворюються на шкоду, коли, крім них, більше нічого немає.
Наведу аналогію з тренажеркою. Ти спершу нарощуєш м’язи за допомогою простих і нудних вправ зі штангою, а тоді відшліфовуєш їх блискучими хромованими тренажерами. Так само і Медіум: це привабливі тренажери для оформлення дизайн-м’язів, коли ти вже розумієш, де що підкоригувати. А наростити масу краще ґрунтовними та систематизованими джерелами, де подано більшість основ професії.
Медіум здатен роками виручати дизайнера і допомагати рости кар’єрно, однак водночас буде непомітно рости методологічний борг, і в якийсь момент буде дуже боляче повернутися до джерел. Коли будуєш будинок, на голому фундаменті не житимеш, бо віє вітер і крапає дощ, але якщо в тебе будинок без фундаменту, то він хиткий і ненадійний. На фундамент наростити стіни можна, а от підвести фундамент під готові стіни, дах та інтер’єр складно. Вкрай важко перевчатися, коли у тебе вже багато років досвіду.
* * *
Може здатися, що Шестопалов — «дизайн-старовір» і сноб, який прагне загнати молодь у старі нудні джерела інформації, на яких сам виріс, а світ уже змінився і ніхто того не читає, бо воно неактуальне.
Мабуть, на мою позицію впливає характер викликів у ELEKS — це проєкти для державних установ різних країн світу; розплутування складних систем з купою даних; створення дизайн-експертизи «з нуля» для компаній, де ніколи не було дизайнерів або де дизайн-команда в зародковому стані. Наш «академізм» і увага команди до методів дає свої плоди, і саме це — причина, чому я їх пропагую. Воркшопи і користувацькі дослідження глобально запитані. Для системного підходу є велетенська ніша в бізнесі.
А ще Eleks Design шукає дизайнерів, і ми готові навчити тих, хто хоче вчитися. Middle Strong, Senior Designer.
Telegraf.Design живе за підтримки спільноти. Підтримуйте Telegraf.Design на Patreon.
Неоморфізм: український внесок у світовий UI-дизайн
Як ставити цілі та досягати їх
Киньте 10 гривень: як закривати збори з невеликою аудиторією в соцмережах
З маркетингу в дизайн: як я змінила професію, в якій працювала 8 років
Айдентика для мережі барбершопів «UNLMTD» у Варшаві
Українська ідентичність у шрифтовій індустрії