Для багатьох українців інструментом для рефлексії над повномасштабною війною стало тату. Хтось гучно заявив про свої переконання українським гербом або прапором, а хтось заглибився в культуру та знайшов більш неочікувані ідеї. Ми поговорили з кількома тату-майстрами та їхніми клієнтами про те, які нові сенси та символи вони відкрили для себе за минулий рік.
Робота Віки Naviichno
«Я не “вигадую колесо”, я лише нагадую українцям про те, що ми маємо»
Віка Naviichno, резидентка студії 6:19, займається тату-мистецтвом півтора року, працює у стилях linework, ornamental
Віка розповіла, що після 24 лютого 2022 року її роботи стали більш українізованими, але перш ніж знайти свій стиль, вона почала досліджувати культуру:
«Мені хотілося зробити щось особливе. Аналізуючи українську культуру, я натрапила на малюнки з писанок, які й стали першим натхненням для сетів та напряму роботи».
Ідеї для татуювань приходять до Віки звідусіль: музика, люди, образотворче мистецтво. Та насамперед її надихає стародавня українська символіка.
«Мені подобаються орнаментальні тату — маленькі символи, але з великим сенсом чи тлумаченням. У нашій культурі є, наприклад, трипільська символіка, яка зараз є для мене поштовхом до розробки сету. Український орнамент, стародавні малюнки — це те, що об’єднує нас. Я не “вигадую колесо”, я лише нагадую українцям про те, що ми маємо», — розповіла майстриня.
Серед клієнтів Naviichno — різні люди, й у всіх свої побажання та історії. Цікаво, що українська тематика надихає сьогодні навіть іноземців. Віка поділилася:
«Були іноземці, які хотіли залишити на собі частинку української культури. Були ще ті, для кого малюнки з писанок нагадували часи дитинства. Ті, кому війна перевернула життя. Хлопцю, який пішов воювати добровольцем, я зробила патріотичний рукав з українським гербом, лініями, текстом про Ужгород та силуетом Карпат. Одна з моїх улюблених робіт — напис “ВІЙНА”, виконаний у білому кольорі. Він майже непомітний на тілі, як шрам на згадку про ці часи».
«Я вирішила набити собі тату, бо воно було про мене»
Кайя Нащук, проєктна менеджерка у Projector Institute
Кайя раніше не хотіла робити собі тату, але зараз має вже 9 штук, і 8 з них з’явилися після 24 лютого 2022 року. Вона розповіла, як почалося це захоплення:
«Із початком повномасштабного я почувалася фізично і морально вижатою. Я й досі, потроху, відрефлексовую цей досвід. Якось мої друзі скинули в спільний чат сет татуювань. Він був Віки з 6:19, за мотивами писанок, достатньо простий і водночас цікавий. Цей сет нагадав мені дитинство. Я з Івано-Франківщини, і там є містечко Коломия з найбільшим в Україні музеєм писанок. Мені насправді дуже подобаються Великдень та всі ці свята. Це спільна актівіті, яка зближує тебе з родиною. Тож я вирішила набити собі тату, бо воно було про мене».
Та одним тату справа не обмежилися. Вже за тиждень Кайя вирішила набити ще, й не одне.
«Я знайшла зображення півня з писанки, характерне для Галицького регіону, звідки я родом. Скинула його Віці — вона зробила ескіз і ще цілий сет. Це було те, що треба, і зрештою я зробила рукав».
Усі ці зображення дуже символічні, у кожному закладений свій сенс.
«На пальцях — символи довголіття і достатку. Мій перший коник — це про постійний рух, прагнення йти вперед. Півень — той, хто бореться за добро у темряві».
Татуювання допомогли Кайї не тільки пережити травматичний досвід і краще дослідити свою ідентичність, а ще й дали ідею, як стати ближчою з друзями:
«Тепер я хочу звозити всіх друзів у той музей у Коломиї. Відсвяткувати разом Великдень, зібрати кошик, помалювати писанки. Це те, що зближує. Під час повномасштабної війни я зрозуміла, що друзі — теж моя родина. Тож я хотіла б поширити на них традицію своєї сім’ї».
«Я взяв собі місію — робити тату про самоідентифікацію»
Олександр Луцишин, тату-майстер і художник, займається тату понад 10 років, позиціонує свій стиль як contemporary ukrainian tattoo
Свій стиль Олександр розробив ще до повномасштабної війни. Він відчував, що в українців є потреба в тому, щоб самоідентифікуватися через татуювання.
«Я взяв собі місію — робити тату про самоідентифікацію. Думаю, це було важливим для нас ще до 24-го. Пам’ятаю, як усі почали слухати “вусатий фанк” та Івасюка — і кайфували. Ще до повномасштабного вторгнення я бачив, як ми змінюємося», — пригадав майстер.
Отож він вирішив розробити український стиль татуювання:
«Знову ж, тату — це про ідентифікацію. Я захоплювався японською гравюрою, і подумав, що було б класно створити український стиль татуювання, який не був би схожим на інші».
Як і стиль, так і кожна робота Олександра — унікальна, існує в одному екземплярі. А серед клієнтів — і художники, і фізики, і креативники.
«Кожне тату — це картина, а своїх клієнтів я називаю колекціонерами. Мені, до речі, дуже на них щастить. Це прекрасні, прогресивні люди».
Зазвичай до Олександра йдуть за готовим ескізом, та іноді йому пишуть, щоб втілити свою ідею:
«Люди приходять, щоб зробити щось із серії — наприклад, із “Неньки” чи “Відьми”. У них це відгукується. Звісно, буває, що просять індивідуальний ескіз. Я його роблю у своїй стилістиці. З цікавих випадків — була клієнтка, якій дуже хотілося набити дівчинку з коровою, бо це нагадувало їй дитинство. Дійсно, це щось про дитячі спогади, про тепло, любов, дім».
«Я вірю, що тату — це щось, що є всередені тебе»
Олексій Максименко, засновник рекламної агенції SuperFuture, поет і письменник, батько
Першому тату Олексія вже більше 10 років. А останній рік став для нього багатим на відкриття, тож він зробив 3 татуювання, і планує ще одне.
«Я вірю, що тату — це щось, що є всередині тебе. Щось важливе, що буквально проситься назовні. Тож і перше, і решта татуювань — це про якісь емоції, інсайти, переконання. Маю, наприклад, одне про прийняття своєї тіньової частини, того, що для мене в ній багато енергії. І так з усіма», — поділився Олексій.
Одне з останніх татуювань Олексій зробив в Олександра Луцишина. Це Вакула верхи на чорті з «Вечорів на хуторі біля Диканьки». За словами Олексія, тату — «про всіх нас зараз». Символ того, що, коли захотіти, можна здійснити навіть неможливе.
«Я знайшов Сашу в інстаграмі. Він, як на мене, створює новий український стиль. Не шароварний, впізнаваний, оригінальний. Не було такого, щоб я довго шукав чи обирав. Побачив на сторінці ескіз, під яким було написано: якщо сильно захотіти, можна й чорта осідлати. Це дуже зрезонувало в мені, з тим, у що я вірю, і що відчував у той доволі важкий для мене момент. Отож я написав Саші, і ми домовились про дату й час. Поїхав заради тату до Львова, всього на 12 годин».